Студопедия
Контакти
 


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли




Адміністративне право і державне управління.

 

Адміністративне право – це галузь права (сукупність правових норм),що регулює з метою реалізації завдань і функцій дер­жави суспільні відносини управлінського характеру, які складаються у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності органів виконавчої влади, внутрішньо організаційній діяльності інших державних органів, а також: у процесі здійснення громадськими організаціями, їх органами зовнішніх юридично-владних повноважень.

Адміністративне право є самостійною галуззю права, за допомогою якої держава регулює однорідні суспільні відносини у сфері державного управління, розвиває та зміцнює його демократичні основи. Адміністративному праву належить особлива роль у механізмі правового впливу – воно виступає необхідним і важливим інстру­ментом управління соціальними процесами у суспільстві. Інакше кажучи, адміністративне право – це управлінське право, яке від­різняється від інших галузей права специфікою предмета, методу ре­гулювання та структурними особливостями (системою розміщення нормативного матеріалу).

Предмет адміністративного права складає широкий комплекс суспільних відносин, які виникають у зв’язку з реалізацією функцій державного управління, з приводу здійснення широкої і різноманітної виконавчої та розпорядчої діяльності.

Адміністративне законодавство складається з Конституції України, нормативних актів ВРУ, Президента України, КМУ, міністерств і відомств та ін. Основним нормативним актом адміністративного законодавства є Кодекс про адміністративні правопорушення (КпАП), прийнятий 7 грудня 1984 року ( зі змінами та доповненнями станом на 1 січня 2005 року ) та Кодекс адміністративного судочинства від 6 липня 2005 року.

КпАП складається із загальної і особливої частин.

В загальній частині: закріплено поняття адміністративного правопорушення, форми вини, відповідальності; визначено обставини, що виключають адміністративну відповідальність; вказані мета і види адміністративних стягнень та порядок їх накладення.

В особливій частині закріплені види адміністративних правопорушень, склад правопорушень і санкції за них. Окремі розділи присвячені питанням:



Интернет реклама УБС

- про підвідомчість справ про адміністративні правопорушення і систему органів, які уповноважені розглядати ці справи;

- про провадження у справах про адміністративні правопорушення;

- про виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.

Порядок управлінської діяльності органів держави регламентують Митний кодекс, Закони України “Про державну службу”, “Про державну податкову службу” та ін. Власне адміністративного кодексу нині в Україні немає, тобто проблема кодифікації адміністративного законодавства остаточно ще не вирішена.

Метод адміністративно-правового регулювання має імперативний (владний, наказовий) характер. Обов’язковим учасником (суб’єктом) адміністративно-правових відносин є відповідний орган державної влади (посадова особа), наділений владними повноваженнями. Отже, своєрідність адміністративних правовідносин полягає в юридичній нерівності їх учасників.

Існує кілька критеріїв класифікації адміністративних правовідносин.

1. Залежно від виконуваних функційїх поділяють на регулятивні та правоохоронні.

До регулятивних відносин належать ті, що пов’язані з реалізацією, умовно кажучи, “позитивної” функції адміністративного права. Це орга­нізація роботи апарату управління, керівництво нижчими структурами, задоволення запитів громадян тощо.

Правоохоронні відносини пов’язані з реалізацією правоохоронної функції адміністративного права.

Найбільш відомим різновидом правоохоронних відносин є адміністративно-деліктні відносини. До них нале­жать відносини, що є зв’язками з приводу відповідальності за адміністра­тивні проступки. Вони виникають між правопорушником і правозастосовним органом (його посадовою особою) та мають організуюче значен­ня. Воно полягає в тому, що через вжиття заходів впливу, передбачених адміністративно-правовою нормою, орган державного управління (тобто держава) прагне юридичними засобами забезпечити належну (правомір­ну) поведінку людини.

2. Залежно від ступеня взаємної підпорядкованості суб’єктів,що беруть участь у правовідносинах, виділяють відносини:

- між підпорядкованими суб’єктами, що перебувають на різному ієрар­хічному рівні, тобто між вищестоящими і нижчими структурами;

- між не підпорядкованими суб’єктами однакового ієрархічного рівня. Це відносини між двома міністерствами, адміністраціями районів, об­ласті тощо;

- між не підпорядкованими суб’єктами різного ієрархічного рівня або організаційно-правової природи;

- між органами управління і підприємствами, установами, організація­ми, які організаційно їм не підпорядковані (організаційно від них не­залежні). Це, приміром, відносини між податковою адміністрацією і підприємствами;

- між органами управління і структурами, які підпорядковані їм част­ково. Наприклад, відносини між державною адміністрацією району та виконкомом селищної ради.

3. За кількісним складом учасниківвиділяють двосторонні та бага­тосторонні відносини;

4. За організаційно-правовим складом учасниківвиділяють відносини:

- між главою держави – Президентом України і всією системою вико­навчої гілки влади; системами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуваннями; іншими колективними суб’єктами; фі­зичними особами;

- між вищим органом виконавчої влади, яким за Конституцією Украї­ни (ст. 113) є Кабінет Міністрів України, та всією системою виконав­чої гілки влади; системами інших, крім виконавчої, гілок влади; не­державними формуваннями; іншими колективними суб’єктами; фі­зичними особами;

- між центральними органами виконавчої влади і всією системою ви­конавчої гілки влади; системами інших, крім виконавчої, гілок влади; недержавними формуваннями; іншими колективними суб’єктами; фі­зичними особами;

- між місцевими органами виконавчої влади і всією системою виконав­чої гілки влади; системами інших, крім виконавчої, гілок влади; не­державними формуваннями; іншими колективними суб’єктами; фі­зичними особами;

- між структурами місцевого самоврядування і системою виконавчої гілки влади; системами інших, крім виконавчої, гілок влади; недер­жавними формуваннями; іншими колективними суб’єктами; фізич­ними особами;

- між недержавними формуваннями – носіями публічно-владних пов­новажень та іншими колективними суб’єктами; фізичними особами;

- між фізичними особами і державними та недержавними утворення­ми, посадовими особами.

Адміністративно-правові відносини поділяють на:

1) функціональні й територіальні;

2) внутрішні й зовнішні;

3) майнові й немайнові;

4) такі, що захи­щаються в адміністративному порядку, і такі, що захищаються у судово­му порядку;

5) субординації і координації; внутрішньоапаратні і позаапаратні тощо.

Значний інтерес становить класифікація адміністративних правовід­носин на вертикальні та горизонтальні.

Вертикальні правовідносини найбільшою мірою виражають сутність адміністративно-правового регулювання і характер зв’язків у сфері управління. Ці відносини часто називають владними відносинами. Виникають вони між супідрядними у правовому розумінні сторонами і виражають юридичну залежність однієї сторони від другої.

Горизонтальними правовідносинами визнаються ті, за яких сторони фактично і юридично рівноправні. В них відсутні юридично-владні ве­ління однієї сторони, обов’язкові для другої. Зрозуміло, сам факт визнан­ня рівності сторін в адміністративно-правових відносинах, здавалося б, прямо суперечить сутності адміністративно-правового методу регулю­вання.

Адміністративно-правовими такі відносини робить державна воля, що вимагає від суб’єктів вступити у правові зв’язки між собою на пари­тетних засадах. Ця воля завжди виражена у формі адміністративно-пра­вового акта.

Таким чином, підставою для виникнення цих відносин є та сама адміністративно-правова норма. Внаслідок цього суб’єкти (адресати норми) не можуть відмовитися від вступу у правовідносини, а також не можуть вийти за межі державних настанов, якими регламентовано їхні взаємні права та обов’язки.

Серед методів, що сприяють практичному вирішенню питань управління, першорядну роль відіграють методи переконання та примусу.

Переконання виявляється у використанні пояснювальних, виховних, заохочувальних заходів для перетворення волі владного суб’єкта у волю підвладних.

Адміністративний примус – різновид державного примусу, змістом якого є застосування компетентними органами заходів адміністративного припинення, адміністративного попередження і адміністративних стягнень.

Види адміністративного примусу:

1) заходи адміністративного припинення, що спрямовані на припинення адміністративних правопорушень, які готуються, а також попередження шкідливих наслідків діянь і забезпечення умов притягнення винних до відповідальності:

- затримання (короткочасне обмеження особистої свободи строком до 3 годин);

- привід та офіційна пересторога, що застосовуються до осіб у випадку, якщо вони добровільно не з’являються за викликом до органів міліції;

- вказівка порушникові на протиправність його дій і вимога їх негайного припинення;

- вилучення майна, документів, що можуть стати об’єктами адміністративних правопорушень, або перебувають у неправомірному володінні, чи є речовими доказами;

- тимчасове відсторонення працівників від виконання робіт з метою запобігання шкідливим наслідкам певних виробничих функцій;

- огляд осіб і речей за наявності інформації про можливість скоєння правопорушення;

- перевірка документів, що посвідчують особу;

- застосування заходів фізичного впливу та спецзасобів;

2) заходи адміністративного попередження, що застосовуються з метою запобігання адміністративним правопорушенням, попередження та боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями (наприклад, закриття окремих ділянок кордону; припинення руху транспортних засобів; адміністративний нагляд за особою, звільненою з місць позбавлення волі тощо);

3) адміністративні стягнення.

 


Читайте також:

  1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
  2. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
  3. IV. Відмінність злочинів від інших правопорушень
  4. V. Класифікація і внесення поправок
  5. А. Правобережну Україну.
  6. А/. Право власності.
  7. Аграрне право
  8. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
  9. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
  10. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  11. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
  12. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Місцеве самоврядування в Україні. | Адміністративне правопорушення.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:


 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.001 сек.