Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Господарський роз-к Китаю в осьовий час та його ек.думка. 14 страница

Важливим заходом «воєнного комунізму» була продрозкладка (офіційно запроваджена декретом РНК у січні 1919 р.), за якою селяни мусили здавати всі «надлишки» продовольства.У промисловості «воєнний комунізм» означав суцільну наці­оналізацію із жорсткою централізацією управління через Вищу раду народного господарства (ВРНГ). В Україні послідовний перехід до політики «воєнного комуні­зму» розпочався із відновлення радянської влади на початку

1919 р. Тут одразу ж розгорнулося одержавлення фінансів,транспорту, зв'язку, промисловості, передусім видобувної, мета­лургійної, машинобудівної, цукрової. Упродовж 1920 р. в Україні було націоналізовано понад 11 тис. підприємств, на які припада­ло 82 % зайнятих у промисловості робітників. При цьому слід за­уважити, що найчастіше націоналізація відбувалася без належної підготовки й економічного обґрунтування, здебільшого націона­лізовані підприємства не діяли, а робітники, що залишалися без роботи, переїжджали до села.

Ситуація в промисловості й транспорті ставала загрозливого. Діючи згідно з принципами «воєнного комунізму», відповідні державні й господарські органи запроваджували в республіці за­гальну трудову повинність і трудові мобілізації, па власний роз­суд перекидаючи на великі підприємства, що працювали па вій­ну, робітників із дрібних фабрик та заводів. 21 січня 1920 р. створено Українську трудову армію, що мала забезпечити вироб­ництво необхідною робочою силою: у 1920 р. бійці Трудармії відпрацювали майже 3 млн людино-днів па різних промислових об'єктах. Але ці заходи замість позитивних результатів лише пришвидшували процес господарського занепаду: виробництво основної продукції скоротилося до мінімуму (так, наприкінці

1920 р. виробництво чавуну становила близько 6%, а цукру -менш як 3 % від рівня 1913 р.).

Націоналізація (а, точніше, конфіскація), що проходила під гас­лами переходу від капіталістичного до соціалістичного способу виробництва, остаточно підірвала розхитаний війною господарський механізм, знищила підприємницьку ініціативу, максималь­но обмежила товарно-грошові відносини. Економічні закони, що перестали діяти, намагалися замінити посиленням централізації управління, за прикладом Росії в Україні створюється Українська Рада Народного Господарства (УРНГ), яка діяла під безпосеред­нім контролем ВРНГ, а також мережа вертикальних управлінсь­ких структур. Посиленій централізації відповідали адміністратив­ні методи керівництва господарством, сувора регламентація діяль­ності господарських органів. У цей період тривав процес обме­ження, а згодом -- майже цілковитого витіснення економічних методів управління і переходу до адміністративних методів.Таким чином, у період воєнного комунізму відбувся перехід до нової системи управління промисловим виробництвом і роз­поділом — главкізму, який передбачав централізацію управління і безпосереднє підпорядкування підприємств галузевим головним або центральним управлінням ВРНГ.

126. Становлення адміністративно-командної сис-ми та її теоритичне обгрунтування в укр. економіч. Літературі 20-30хрр

В українській економічній літературі з'яв­лялися праці, в яких критикувалися економісти, що обстоювали необхідність розроблення плану на основі врахування ринкових закономірностей. Так, на сторінках часопису «Господарство України» були піддані критиці погляди Л. Н. Юровського на проблему плану в радянському господарстві, концепції В. П. Аку-ленка стосовно темпів і типів індустріалізації в СРСР, перспектив­ного планування тощо. Критикуючи погляди В. П. Акуленка, редакція часопису «Господарство України» наголошувала, що «на сторінках радянських економічних журналів ... класово-політична оцінка системи поглядів або навіть окремих положень критикованого автора є обов'язковою для кожного критика, який розкриває хибність теоретичних положень і поглядів, що розви­ваються в критикованій статті. Тим паче це необхідно тоді, коли йдеться про актуальні питання нашого соціалістичного будівниц­тва й економічної політики. Із запровадженням адміністративно-командних методів управ­ління економікою критика концепцій ринкової економіки дедалі більше втрачала характер наукової полеміки, і наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років вона була зведена до викриття «анти-марксистських» і «антинаукових» теорій.У грудні 1929 р. И. В. Сталін виступив із промовою на конференції аграрІїв-марксистів.Ця промова Сталіна послугувала сигналом до розправи із багатьма економістами, які мали власну принци­пову позицію, чим було завдано відчутного удару по економічній науці. «Наука почала існувати в умовах ідеологічної автаркії та повного відокремлення від здобутків світової економічної дум­ки». «Економісти відтепер відштовхувалися не від практики, а від «теорії», точніше — від політичних установок. Автори праць, в яких ішлося провикористання ринкових відносин у плануванні, оголошувалися буржуазними економістами. У країні були проведені господарські рефор­ми, які завершили процес обмеження ринкових відносин і спри­яли формуванню економічної системи, грунтованої на командно-адміністративних методах управління економікою. У 1929 р. були прийняті партійно-урядові ухвали «Про заходи з упорядкування управління виробництвом і встановлення єдино­начальності» та «Про реорганізацію управління промисловістю», а в 1930 р. — «Про кредитну реформу», «Про податкову рефор­му» тощо. У 1931-—1932 рр. додатково прийняли ухвали, що кон­кретизують заходи з управління промисловістю, кредитною си­стемою і господарським розрахунком.На початку 1930-х років зросла кількість промислових нарко­матів і главків, які були центрами оперативного керівництва під­приємствами. Посилювалася єдиноначальність, що призвело до затвердження командного стилю в управлінні промисловістю і директивних методів керівництва.Усе це зумовило виникнення адміністративно-командної си­стеми управління економікою, формування якої розпочалося у процесі індустріалізації.

127. Радянська індустріалізація, її джерела і соц-економіч.наслідки.

Було поставлено завдання перетворення Росії з країни, що ввозить устаткування, на країну, що його вивозить. Під таким гас­лом пройшов XIV з'їзд партії. Було визнано, що розв'язати проб­лему індустріалізації можна лише за ретельного її плануванні, і що найсприятливіші умови для вирішення проблеми можуть бу­ти створені розробленням п'ятирічних планів розвитку народного господарства.У дискусії щодо підготовки плану індустріалізації ключовим було питання про джерела засобів для його здійснення. Інший шлях -- пришвидшення індустріалізації — базувався на перерозподілі доходів між галузями і групами населення та обмеженні споживання.

Одним із головних джерел нагромадження засобів для індуст­ріалізації став перерозподіл доходів населення на користь держа­ви. Перекачування засобів йшло різними каналами:1) податки з населення;2)внутрішні державні позики, що розміщувалися і серед мі­ського, і серед сільського населення;3) грошова емісія;4)податкова реформа 1930 р., що сприяла перерозподілу коштів із легкої промисловості у важку;5)суттєвим джерелом доходу бюджету став продаж горілки.Оскільки бюджетних коштів бракувало, були залучені додат­кові джерела, що вочевиднюють антинародну, хижацьку природу радвлади.Такими джерелами були:1)продаж на зарубіжних ринках (часто за безцінь) унікальних художніх цінностей, що зберігалися в музеях країни;2)створені в усіх великих містах магазини Торгсину (формаль­но для торгівлі з іноземцями, а фактично для викачування у гро­мадян залишків золота і коштовностей);3) подальший зерновий експорт, що забезпечував валюту.З метою економії коштів держава стримувала зростання заробітної платні робітників і службовців.

Характеризуючи відмінні риси індустріалізації, слід зазначи­ти, що у першій п'ятирічці змінювалася галузева структура про­мислового виробництва — форсованими темпами розвивалися галузі важкої індустрії, створювалися нові центри її розвитку. У другій і третій п'ятирічках продовжувалася політика «соціалі­стичної» індустріалізації. Проте народне господарство, кероване не ринковим попитом, а централізованим плануванням, усі ці ро­ки відрізняла значна диспропорційність галузевого розвитку. Від середніх темпів народногосподарського розвитку істотно відста­вали галузі групи «Б», будівництво електростанцій та залізниць. На цьому тлі стрімким зростанням темпів розвитку вирізнялося лише військове виробництво, Узагалі пезбалапсоване зростання за роки радвлади було свого роду законом розвитку економіки.

128. Форми господарювання в аграрному секторі Украіни в 20-30 роки ХХст. Суцільна колективізація та її наслідки.

Поряд з індустріалізацією другим головним напрямом ста­лінської економічної політики 1930-х років була колективізація сільського господарства. Від початку вона розглядалася як засіб пришвидшення індустріалізації, розв'язання хлібної проблеми, нарешті — ліквідації заможного селянства, природного ворога радянської влади. Аграрний сектор стає фактичним донором промисловості, особливо на початку 1930-х років, оскільки коле­ктивне, контрольоване і кероване державою господарство могло швидко забезпечити зростання виробництва і фінансових надхо­джень. З нього, фактично за безцінь, викачували хліб та сиро­вину, шляхом організованого набору селян переміщали на ново-збудовані фабрики і заводи. Власне, поштовхом до переходу до суцільної колективізації по­слугувала хлібозаготівельна криза 1927/28 р. Першим кроком до суцільної колективізації мав стати перший п'ятирічний план, за яким колективізації в Україні на добровіль­них засадах підлягало ЗО % селянських господарств.Дуже суперечливі, навіть трагічні наслідки мала колективіза­ція сільського господарства. У 1920-х роках існувало три форми колективних господарств, що різнилися за ступенем усуспіль­нення: 1) комуни із повним усуспільненням матеріальних умов вироб­ництва і побуту; 2)сільськогосподарські артілі із усуспільненням основних матеріальних ресурсів і збереженням особистого підсобного гос­подарства;3)товариства зі спільного обробітку землі (ТОЗ). В процесі суцільної колективізації основною формою стали артілі, які і стали називати колгоспами. Завершення колективізації припадає на 1937 р., коли в колгос­пи України об'єдналося 96,1 % селянських господарств та 99,7 % посівних площ. До початку Другої світової війни в республіці існувало близько ЗО тис. колгоспів і майже 1000 радгоспів. Одночасно із колективізацією тривав процес розкуркулепня, врезультаті якого у селян вилучали майно, землю, а їх самих із ро­динами, дітьми та старими висилали в далекі необжиті місця, запроторювали на лісозаготівлі та в концтабори, позбавляючивсіх політичних і громадянських прав.

Злочинна стратегія «соціалістичного» очищення села здійс­нювалася й іншими засобами. Про страшну драму українського народу, що дістала у світовій історії назву «голодомор» 1932-1933 років.

129. Вибір економічної стратегії роз-ку в повоєнний період. Джерела відбудови та роз-ку гос-ва.

Одразу після визволення від окупації розпочинається відбудо­ва народного господарства України. Ще в серпні 1943 р. було прйпято постанову «Про невідкладні заходи щодо відбудови на­родного господарства в районах, звільнених від німецької окупа­ції». Уряд Союзу РСР виділив кошти на відбудову зруйнованого господарства України, але вони становили лише 24 % із загальної суми і вочевидь не відповідали об'єктивним потребам республі­ки, адже матеріальні збитки України перевищували 40 % загаль­них втрат СРСР. Попри героїчні зусилля українського народу, відбудова народного господарства УРСР в роки війни лише роз­почалася. Відновлення економічного потенціалу республіки ста­ло головним завданням наступного п'ятиріччя.Повернення до попередньої централізованої моделі економіки з гіпертрофованим військовим сектором, суворим адміністратив­но-політичним контролем за діяльністю господарської адміністра­ції, підприємств і всіх робітників, визначило особливості відбу­довного періоду: 1)опора на внутрішні ресурси;2)пріоритет у відновленні роботи важкої індустрії;3)посилення ролі мобілізаційно-пропагандистських заходів(рухів передовиків, новаторів, соціалістичного змагання тощо);4)використання позаекономічного примусу.За цих умов відбудова промисловості була найважливішим зав­данням.У 1946—1950 роках на розвиток важкої промисловості було спрямовано 88 % капіталовкладень. Більшість виділених коштів спрямовувалася на відбудову Донбасу, що дало змогу у 1950 р. довести видобуток вугілля до 93 % довоєнного рівня. Серед пріоритетних галузей народного господарства була елек­троенергетика, їй першочергово виділялися кошти, трудові й матеріальні ресурси, транспорт, у найстисліші терміни було від­будовано Дніпрогес, а наприкінці п'ятирічки в Україні виробля­лося більше електроенергії, ніж до війни.За виплавкою чавуну та сталі наприкінці п'яти­річки Україна вийшла на рівень 93—95 % довоєнного виробниц­тва. Наприкінці відбудовчого періоду машинобудівна галузь випустила продукції у півтора раза біль­ше, ніж до війни.Значно повільнішою була відбудова сільського господарства. Ситуацію ще більше погіршувало те, що початок відбудови збігся із надзвичайно важким явищем — голодом 1946—1947 ро­ків. Сильна посуха впала па основні зернові райони СРСР, але в Україні становище було куди скрутнішим, ніж в інших регіонах. Як найважливіше завдання повоєнного економічного відро­дження країни Радянська держава висунула впорядкування і зміц­нення грошового обігу. Потрібно було провести грошову ре­форму. 14 грудня 1947 р. було прийнято постанову «Про проведення грошової реформи і відміну карток на продовольчі та промислові товари». Паралельно розгортається колективізація. У 1950 р. примусовими методами було об'єднано в колгоспи 93 % селянських господарств. Процес колективізації супроводжувався численними пору­шеннями законності (побиття громадян, вилучення у них майна, незаконні арешти, загроза зброєю тощо). Ситуація ускладнюва­лася тим, що процесу колективізації протидіяли УПА та підпілля ОУН, а це, своєю чергою, стимулювало каральну активність ра­дянської влади, зокрема масове виселення куркулів (заможних селян) та їхніх сімей.Таким чином, політичне і господарське керівництво СРСР у повоєнні роки обрало найскладніший і ресурсомісткий варіант відбудови та розвитку радянської економіки. Він передбачав не лише авторитарний розвиток з опорою на власні сили, а й був обмежений курсом па максимальне форсування важкої промисловості та ВПК за рахунок безпрецедентного пограбування села, стримання життєвого рівня населення, гальмування розвитку со­ціальної сфери, легкої та харчової промисловості. Реалізація та­кого курсу вимагала не просто масштабного позаекономічного примусу, а й масових репресій і водночас формального ухвален­ня цього курсу населенням країни.

130. Спроби лібералізації адміністративно-командної сис-ит гос-ва в період „хрущовської відлиги”.

Після смерті Сталіна розпочався перегляд економічної політи­ки країни. Хрущов щиро бажав ліквідувати вади економіки й на­давав цьому першочергового значення. Перші кроки в цьому на­пряму спрямовувалися на вдосконалення аграрної політики, на розв'язання продовольчої проблеми та виведення сільського гос­подарства з глибокої кризи. Переломними в цьому плані були ве­ресневий (1953 р.) пленум ЦК КПРС. Одним із перших заходів нового керівництва країни стало сут­тєве зниження сільськогосподарського податку, списання забор­гованості за податками за попередні роки, збільшення розмірів присадибних ділянок. Від середини 1950-х років сільське господарство, вперше за дов­гі роки, стало рентабельним, доходи колгоспників значно зросли й надалі зростали до 1957—1958 років. Середньорічні темпи сіль­ськогосподарського виробництва у 1954—1959 роках перевищува­ли 7 %. Хрущов та його керівництво низкою заходів намагаються по­ліпшити ситуацію в аграрному секторі, але це практично не дало позитивних наслідків. До цих заходів можна віднести рішення наздогнати США за виробництвом м'яса, масла, молока впродовж трьох—чотирьох років; примусове запровадження посівів кукурудзи по всій країні; хімізацію землеробства, яка, втім, не була забезпечена відповідними потужностями в хімічній промис­ловості. В останні роки правління Хрущова, в роки семирічки (19591965)темпи розвитку радянського сільського господарства поміт­но знизилися, плани зростання виробництва продукції рослинни­цтва й тваринництва не були виконані, ефективність сільськогос­подарського виробництва була низькою. Промислове виробництво впродовж «хрущовського» десяти­ліття розвивалося досить динамічно. За офіційними даними, в Україні у 1951—-1958 рр. промислова продукція щорічно зроста­ла на 12,3 %, ау 1959—1965 рр. — на8,8 %. В Україні, як і в усій країні, змінюється структура паливного балансу за рахунок збіль­шення видобутку нафти і газу (нафти — у 4,6 раза, газу — вчетверо). Зростає й видобуток електроенергії як за рахунок тепло­вих електростанцій, так і гідроелектростанцій Дніпровського кас­каду. Економічна політика, що її провадило партійно-державне керів­ництво на чолі з М. Хрущовим, загалом сприяла промисловому зростанню, особливо таким її елементам, як активніше викори­стання кредитно-фінансових методів стимулювання виконання та перевиконання планових завдань (зокрема запровадження у серпні 1954 р. диференційованого режиму кредитування добре та погано працюючих підприємств), орієнтація на зміцнення госпрозрахун­кових відносин. Але про-рахунки в економічній політиці в роки семирічки сталиоднією з причин того, що в останні її роки спадають темпи зростання про­дуктивності праці та капіталовкладень, на серйозну проблему пе­ретворюється довгобуд. Відставання сільського господарства стримувало розвиток легкої та харчової промисловості. Проте реформа, народжена у надрах апарату й реалізована ним же, не зачепила основ господарського механізму, що існував, а лише частково вирішила завдання, що стояли перед нею, поро­дивши при цьому масу нових проблем. Економічні важелі просто не могли стати визначальними за умов абсолютного панування командно-адміністративної системи. Раднаргоспи відносно підприємств практично залишалися тими самим міністерствами, лише функ­ціонували вони в межах певної території, а не галузі. Нові зав­дання вирішувалися за допомогою старого економічного механізму, відтак, у 1950-х роках у процесі здійснення економічних перетворень не було належної послідовності й цілеспрямовано­сті, а головне — не ставилося завдання радикального реформу­вання існуючого господарського механізму.У 1961 р. було проведено грошову реформу: масштаби цін бу­ло підвищено у 10 разів, у зв'язку з чим було випущено нові гроші.Не було виконано й одне з найважливіших завдань, що стояли перед економікою — відмова від застосування мобілізаційних за­ходів при розв'язанні господарських проблем. За кілька років вочевиднилося, що це завдання не може бути розв'язане радянсь­кою економікою, адже економічні стимули розвитку були несу­місними з командною системою. Як і раніше, необхідно було ор­ганізовувати маси людей для виконання різних проектів.

Утім історія «хрущовських» реформ не буде повною, якщо за­лишити поза увагою соціальні зміни в житті радянських людей, зумовлені цілою низкою заходів, спрямованих на поліпшення умов життя населення, переважно міського.Було скорочено тривалість робочого тижня (із 48 до 46 годин). Високими темпами розвивалось житлове будівництво.

131. Обгрунтування необхідності та шляхів подальшого реформування радянської економіки у процесі теоретичних дискусій початку 60-х рр.”Косигінська” реформа(1965р), її суть та реалізація в Укр.

У першій половині 1960-х років на шпальтах радянської пері­одики широко розгорнулася дискусія з питань удосконалення гос­подарського механізму, розширення самостійності підприємств і вдосконалення планування. У ній взяли участь вчені, працівники планових органів, робітники підприємств.Головною думкою учасників дискусії була ідея підвищення ролі підприємств у плануванні виробництва. Початок реформуванню радянської економіки поклали рішен­ня березневого та вересневого (1965 р.) пленумів ЦК КПРС. Ре­форма (названа .«Косигінською» за ім'ям одного з ЇЇ ініціаторів, голови Ради міністрів СРСР О. М. Косигіна) мала на меті вдосконалити планування й економічне стимулювання і була спрямова­на на пошук оптимального поєднання централізованого керівни­цтва економікою й оперативно-господарської самостійності під­приємств, зміцнення й подальший розвиток господарського розрахунку. Реформа охоплювала всі елементи господарського механізму: планування, організаційну структуру управління, еко­номічні стимули та господарський розрахунок.Було вирішено ліквідувати рад-наргоспи та повернутися до галузевого принципу управління.Наступним важливим напрямом реформи була зміна всієї си­стеми планування й економічного стимулювання. У державному плануванні передбачалося передусім підвищити його науковий рі­вень шляхом запровадження прогресивних нормативів і балансо­вих розрахунків, забезпечити тісний зв'язок його із науково-технічним прогресом. Крім того, передбачалося розглядати п'яти­річний план як основну форму державного планування розвитку народного господарства. Щоправда, в постанові зауважувалося, що можна конкретизувати й уточнювати завдання п'ятирічних планів по роках відповідно до змін, що відбуваються в економіці.

З метою розширення господарської самостійності підприємств передбачалося скорочення кількості обов'язкових директивних планових завдань, зокрема: обсяг реалізованої продукції (замість валової); основна номенклатура продукції; фонд зарплати; сума прибутку та рентабельності; платежі до бюджету та асигнування з бюджету; обсяг централізованих капіталовкладень та впрова­дження виробничих потужностей; найважливіші завдання з упровадження нової техніки; показники матеріально-технічного постачання. Передовсім було визнано за необхідне посилення ролі прибут­ку в підвищенні матеріальної зацікавленості підприємств пра­цювати рентабельно, на принципах самоокупності. Із цією метою до суми показників, які доводили згори, включили загальну суму прибутку та рентабельність, що обчислювалася як відношення чистого доходу до вартості основних та оборотних фондів. Як основне фінансове джерело утворення фондів заохочення, в тому числі й на розвиток виробництва, також стає прибуток. При цьо­му частку прибутку, що залишається в розпорядженні підприєм­ства, ставили в залежність від ефективності використання основ­них та оборотних фондів, збільшення обсягу реалізованої про­дукції, підвищення рентабельності виробництва та якості продук­ції. Нарешті, обмежувалося централізоване («безкоштовне») фі­нансування капітальних вкладень, передбачалося впровадження довготермінового кредитування.У процесі економічної дискусії висловлювалися пропозиції щодо відмови від планування фонду заробітної плати, бо в ньому вбачали одне із джерел підвищення ефективності господарської діяльності підприємств. Так, В. Найдьонов та 3. Сотченко, аналі­зуючи економічний експеримент, що провадився на підприємст­вах Львівського раднаргоспу у 1964—1965 роках, стверджували, що «нам здається корисним вже тепер в експериментальному по­рядку надати окремим підприємствам право самостійно планува­ти фонд заробітної плати з тим, щоб знайти способи регулювання його економічними шляхами, забезпечивши найбільш раціональ­не витрачання».Господарська реформа зачепила й сільське господарство. Згід­но із рішенням березневого (1965 р.) пленуму ЦККПРС було вжито низку заходів, спрямованих на виправлення ситуації в аг­рарному секторі. Передусім, було підвищено закупівельні ціпи із таким розрахунком, щоб довести їх до рівня, за якогоколгоспи та радгоспи не зазнавали б збитків від продажу продукції державі. Роздрібні ціни мали зберігатися на попередньому рівні, а різни­ця — покриватися за рахунок державного бюджету.Важливою причиною відставання сільського господарства був його низький технічний рівень. Тому було різко збільшено дер­жавні асигнування на підвищення технічного рівня сільського гос­подарства, на виробництво сільськогосподарських машин та доб­рив. В Україні впродовж 1966—1970 років тракторів побільшало на 22 %, комбайнів — на 42 %, а застосування мінеральних доб­рив — майже вдвічі. Не менш важливою вадою була недостатня спеціалізація сільського господарства, тому було прийнято рі­шення про її посилення.Положення реформи втілювалися в життя з великими труд­нощами, а деякі з них так і не були реалізовані. Передбачені спо­чатку прямі зв'язки між підприємствами не були запроваджені зовсім через несумісність із системою фондування та розподілу. В результаті госпрозрахунок підприємств виявився незабезпече-ним матеріально, а підвищення самостійності підприємств — не­сумісним із повноваженнями міністерств та відомств, директив­ним плануванням та наявною системою ціноутворення.Численні суперечності реформи можна було б усунути, поетап­но просуваючись до ринку. Одначе це було неможливо через по-літико-ідеологічні причини.

132. Застійні явища в радянській економіці 70-х –перш.половини 80-х рр та проблеми вдосконалення гос-го механізму в радянській економічній літературі.

Починаючи від 1970-х років темпи економічного зростання почали знижуватися.Однією з найголовніших причин цього була амбітна політика керівництва СРСР, яка потребувала надпотужного військового потенціалу. До середини 1970-х років далися взнаки помилки радянського керівництва в соціально-економічній політиці. В легкій, харчовій промисловості було зосереджено лише 10% основних виробни­чих фондів, економіка не орієнтувалася на задоволення першочер­гових потреб людини. Основна частина промислового потенціа­лу припадала па важку індустрію, що призвело до вичерпання природних ресурсів. До того ж, у зв'язку з падінням народжуваності кількість зайнятих у народному господарстві не збільшува­лася, а відтак зник головний екстенсивний фактор зростання ви­робництва. Отже, темпи зростання промисловості почали падати зі скороченням екстенсивних факторів — виснаженням природ­них ресурсів і зменшенням народжуваності.Ці питання розглядали передусім, як необхідність розв'язання теоретичних проблем політичної економії соціалізму та практич­не застосування їх у господарській практиці, наголошуючи нагаль­ність посилення прикладного характеру політичної економії соціалізму (І. Ястремський, О. Рубан, В. Ємченко, В. Черняк та ін.). У працях цього періоду стверджувалося, що роль економіч­ної теорії не обмежується лише дослідженнями сутності економіч­них законів, вона має обґрунтовувати й «виробляти форми і ме­тоди їх використання» У межах дискусії щодо вдосконалення господарського механі­зму сформувалися певні точки зору, які базувалися на теоретичних узагальненнях місця та ролі товарногропювих відносин за соціа­лізму. Але такий підхід мав чимало обмежень, певне подолання яких у теоретичному плані відбулося лише наприкінці 1980-х років. Вва­жалося, що економічні перетворення ринкового типу можливі за умов повного (або майже повного) одержавления економіки. Адже всі теоретичні дискусії 1960-х -- першої половини 1980-х років щодо проблем соціалістичної власності залишалися на позиціях визнання державної (загальнонародної) власності на засоби вироб­ництва як основи соціалістичної економіки, розглядаючи її як «фундаментальну економічну сутність соціалізму». Тому генеральним напрямом удосконалення господарського механізму в цей період став пошук шляхів створення такої гос­подарської системи, яка б забезпечувала зростання ефективності планової економіки за збереження її основи — загальнонародної (державної) власності. В 1970-ті роки з'явилися й інші моделі вдосконалення госпо­дарського механізму, ґрунтовані на принципах збереження і на­віть посилення директивних методів господарювання. Прихиль­ники такого підходу орієнтувалися на активне використання економіко-математичних методів оптимізації економічних про­цесів та ЕВМ, запровадження у практику різноманітних автома­тизованих систем управління (АСУ), зокрема автоматизованої системи планових розрахунків (АСПР), галузевих автоматизо­ваних систем (ГАСУ), територіальних систем управління тощо. В Україні в цьому напрямі працювали В. Голіков, М. Міхно, О. Оніщенко та ін.

133. „Горбачовська перебудова” як спроба трансформції радянської сис-ми.

Першим кроком до кардинальних змін у радянській економі­ці можна вважати квітневий (1985) пленум ЦК КПРС, на якому нове керівництво країни, очолюване М. Горбачовим, проголо­сило курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни, що мав базуватися на прискоренні науково-технічного прогресу, технічній реконструкції народного господарства на базі новітніх досягнень науки та техніки, модернізації машино­будування, а на цій основі — й усього народного господарства, а також активізації «людського фактору». Проголошений курс не означав руйнування командно-адміністративної системи, а лише її «вдосконалення», виправлення певних «деформацій»; розвиток економіки, як і раніше, орієнтувався на витратний шлях, тож принести кардинальних позитивних змін був неспро­можний. Проте вжиті на цьому етапі заходи (наведення елементарного порядку, зміцнення трудової й технологічної дисципліни, широка заміна керівників тощо) дали певний позитивний ефект: дещо зросла продуктивність праці, збільшилися капіталовкладення в соціальну сферу. На цьому тлі було розв'язано антиалкогольну кампанію, яка завдала колосального удару по державних фінан­сах (за деякими даними, збитки сягали 10 млрд крб щорічно).

Поступово у керівництва країни формувалося розуміння щодо необхідності серйозних перетворень, власне, зміни наявної в СРСР економічної моделі, які були підготовлені багаторічними економічними дискусіями, зокрема малопомітним у 1970-х роках напрямом удосконалення господарського механізму, що орієнту­вався на перехід до ринкової економіки, із конкуренцією та віль­ним ціноутворенням за відсутності централізованого управління економікою та мінімальним втручанням держави в економічні процеси. Власне, у другій половині 1980-х років цей підхід ще не став підґрунтям реформування радянської економіки, але перші кроки на цьому шляху — прийняття законів «Про індивідуальну трудову діяльність» (1986 р.) та «Про кооперацію» (1988 р.), які з численними застереженнями легалізували дрібне приватне під­приємництво, означали відхід від традиційного тлумачення соці­алістичної економіки.Певні перетворення відбуваються й в аграрному секторі, але вони зводилися до перебудови системи управління в сільському господарстві (створено Держагропром). . Створення Держагропрому, який об'єднав практич­но всі міністерства та відомства галузі, не дало істотного ефекту в розв'язанні сільськогосподарських проблем: послабити гост­роту продовольчої проблеми й забезпечити реальну самостій­ність колгоспів та радгоспів.Кризові явища в економіці поглиблювалися, а реформи не давали жодних позитивних зрушень.


Читайте також:

  1. I. ОБРАЗОВАНИЕ СОЕДИНЕННЫХ ШТАТОВ 14 страница
  2. А АА1В1В – осьовий переріз
  3. А. В. Дудник 1 страница
  4. А. В. Дудник 10 страница
  5. А. В. Дудник 11 страница
  6. А. В. Дудник 12 страница
  7. А. В. Дудник 2 страница
  8. А. В. Дудник 3 страница
  9. А. В. Дудник 4 страница
  10. А. В. Дудник 5 страница
  11. А. В. Дудник 6 страница
  12. А. В. Дудник 7 страница




Переглядів: 819

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Господарський роз-к Китаю в осьовий час та його ек.думка. 13 страница | Господарський роз-к Китаю в осьовий час та його ек.думка. 15 страница

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.