МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
НужденнихРозвиток монастирської системи допомоги та підтримки У МОСКОВСЬКІЙ ДЕРЖАВІ ТА В УКРАЇНІ ДОПОМОГА В XIV - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХУП ст. Тема III (лекція 3). ЦЕРКОВНА, ДЕРЖАВНА, СВІТСЬКА СОЦІАЛЬНА Хоч Україна в цей період ще не входила до складу Московської держави, але буде приєднана до неї вже в наступному історичному періоді і на неї буде поширена також і система соціального захисту цієї держави. Тому корисним є знання про зародження і періодичні трансформації цієї системи. Концептуальна схема (парадигма) допомоги та взаємодопомоги в Московії у зазначений період суттєво змінюється. Для неї характерні три основні форми соціальної допомоги: а) монастирська система допомоги, б) державна система захисту, в) перші світські прояви доброчинності (благодійності). Починаючи з XIV ст. (другої половини), відбувається об'єднання земель навколо монастирів. Пов'язано це зі зміною характеру монастирського управління - починається переорієнтація життєдіяльності монастирів, які тепер ставлять перед собою, передусім, розв'язання господарських завдань. Це перетворює монастирі у самостійні феодальні вотчини. Монастирі-вотчини замінили ктиторські монастирі, які засновувалися князями та єпископами. Останні розвивалися понад 200 років і заклали основи "пансіонної" системи підтримки для чоловіків та жінок, коли новий чернець, зробивши певний майновий внесок, отримував у монастирі довічне утримання (пансіон). Інститут удів у цей час отримує правове визнання. Це дозволяло вдовам доживати віку в монастирях з гарантованим забезпеченням. Багато заможніх жінок (княгині, боярині) або їхні чоловіки спеціально будують монастирі для проведення решти життя у їх стінах. Постриги (у черниці) стали поширеним явищем серед жіноцтва, шлях до монастиря був відкритий для жінок усіх суспільних станів. Ктиторські монастирі у цей період ще існують, але знаходяться зазвичай в містах, а монастирі-вотчини розвиваються за їхніми межами. їхній інтенсивний розвиток пов'язаний з тим, що на початку вони були більш відкритими помічними системами для всіх бажаючих. Вони масово скуповували землі і ставали великими землевласниками, скуповувалися цілі села і навіть міста. Тим самим монастирі як суб'єкти допомоги та підтримки набували функції сильних, могутніх, тобто функції, які раніше мали лише князі. Не випадково на герць з татарами перед Куликівською битвою (1380 р.) від росіян вийшли два ченці -Пересвіт і Ослябя. Селяни із задоволенням приєднувалися до монастирських маєтків, бо тут вони мали значно ліпші умови життєдіяльності - звільнялися від податків, від юрисдикції місцевої влади, від проїжджих княжих чиновників, яким треба було давати вози, коней, корми, провідників. Крім цього, на старості їм забезпечували притулок у монастирі зі статусом ченця, або "більця" (не посвяченого у ченці, але проживаючого у межах монастиря, під його захистом). Це було своєрідним страховим полісом, але для його отримання треба було зробити певний внесок у монастирську скарбницю. Зрозуміло, що масовий наплив робочої сили робив монастирі багатими і сильними. Але їх багатство збільшували і приватні вклади у вигляді предметів культу, майна, земельних угідь. Вклади жертвувалися на різних умовах: поминання вкладників після смерті, годування від їхнього імені жебраків тощо. Існували й особливі земельні вклади, що дозволяли вкладнику отримати статус "більця". Поступово монастирі-вотчини вводили обов'язковий внесок (дар) при вступі до монастиря у вигляді натуральних продуктів, власності, грошових внесків. З плином часу розмір цих внесків щооаз зростав. Читайте також:
|
||||||||
|