Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Особливості промислового перевороту у Франції

На початку ХVІІІ ст. Франція була однією із значних держав Західної Європи. Це була типова аграрна країна. Понад 9/10 населення займалися сільським господарством. Більша частина селян за викуп одержали свободу ще у ХV ст. , але земля продовжувала залишатися власністю феодалів.

Основою селянських феодальних повинностей був грошовий оброк (ценз) і натуральний оброк. На користь церкви селяни платили “десятину”, державі – “двадцятину”. Дуже розоряв селян державний податок, а також непрямий податок на сіль (габель), 7 фунтів на рік на душу.

Особливістю володіння землею у Франції було право передачі цього володіння у спадок, а також право продажу землі із переходом до покупця усіх повинностей, пов'язаних із володінням купленої ділянки.

Експлуатація селян для феодалів полегшувалась тим, що феодал сам судив селянина. Таким чином, студент повинен усвідомити, що феодальна власність на землю, платежі та робота селян на сеньйора, державні податки й церковна десятина віднімали у селян більшу частину доходів, що лишало кошти для розширення виробництва й покращення обробки землі. Тим самим феодальні порядки перешкоджали розвитку капіталістичного фермерства (що виникло у північних районах країни), перешкоджали купівлі та продажу землі.

У другій половині ХVІІІ ст. у Франції назріли передумови буржуазної революції. Виробничі сили прийшли у суперечність із феодальними виробничими відносинами. У надрах феодального ладу зростав капіталістичний уклад.

Напередодні революції 1789-1794 рр. Франція за рівнем розвитку промисловості й торгівлі посідала друге місце у світі, відстаючи лише від Англії. У Франції були розвинуті шовкова, полотняна, бавовняна, прядильна, скляна, паперова, миловарна, шкіряна та інші галузі мануфактурного виробництва.

Виробництво розкошів (модних тканин, меблів, порцеляни, вин) на французьких мануфактурах не мало собі рівних у Європі. Головним чином у промисловості переважали дрібні централізовані мануфактури.

У другій половині ХVІІІ ст. у Франції розвивається металургійне та гірниче мануфактурне виробництво. З 1740 до 1790 р. виробництво заліза зросло з 26 тис. т. до 40 тис. т. У 1789 р. у Франції було 358 доменних печей. Однак феодальний лад перешкоджав розвитку промисловості. У мануфактурному виробництві Франції до революції була відсутня робоча сила – одна з найважливіших умов розвитку капіталістичної промисловості.

Французька буржуазія у другій половині ХVІІІ ст. все більше перетворювалася на панівний клас. Ідеологи французької буржуазії – Вольтер, Дідро, Гельвецій, Руссо фактично підготували буржуазію до того, щоб вона стала політично пануючим класом.

14 червня 1789 р. почалася Велика Французька буржуазна революція. У цій революції активну участь брало селянство, дрібна і середня буржуазія.

До політичної влади тимчасово прийшла буржуазія, але вона не змогла утримати її. У цьому була обмеженість цієї революції.

Позитивна сторона Великої Французької революції ХVІІІ ст. полягала у тому, що вона повністю покінчила із феодалізмом у селі, створила сприятливі умови для розвитку капіталізму в сільському господарстві. 3 червня 1793р. Конвент видав декрет, за яким землі дворян-емігрантів були поділені на дрібні ділянки й продані селянам у кредит на 10 років. Цей дикрет передбачав виділення селянській бідноті землі (близько 0,5 га на душу) з емігрантських володінь у тих місцях, де не було громадських земель. А законом 10 червня 1792 р. землі, відібрані у селян поміщиками, підлягали поверненню селянським общинам, яким надавалося право розподілу (общинних) земель за душовим принципом. Сотні тисяч французьких селян стали власниками невеличких ділянок землі.

Були ліквідовані (без відшкодування) всі феодальні права, повинності та побори. В результаті цих заходів у Франції створилося вільне селянське землеволодіння.

У першій половині ХІХ ст. у селянському господарстві Франції відбувається подальше інтенсивне роздроблення селянських земельних ділянок. Цей процес називався парцелюванням ( від латинського слова “парцела” – частина).

Рівень розвитку сільського господарства у Франції у першій половині ХІХ ст. був не тільки нижчий від капіталістичного-фермерського англійського, але навіть і від феодально-прусського, австрійського та польського. У 60-х роках ХІХ ст. 74% усіх французьких землевласників мали по 2 га землі, а рента селянських господарств до 1 га.

Зростала земельна заборгованість селян банкам (іпотечна заборгованість). До середини ХІХ ст. така заборгованість склала 11 млрд. франків. Відбувається розшарування французького села яке сприяло виділенню заможних капіталістичних господарств, а з іншого боку зростала маса зубожілих селян, які або продавали свої землі і перетворювалися на найманих робітників, або на дрібних орендарів, що сплачували орендну плату грошима чи орендували за половину врожаю. Малоземельність селян спричиняла низькому рівню агротехніки та продуктивності праці в сільському господарстві.

Таким чином, аграрні відносини, що склалися у Франції, уповільнювали зростання зовнішнього ринку та створення пролетаріату. Це була одна з причин промислового перевороту у Франції. Особливість промислового перевороту у Франції полягала у тому, що він почався пізніше ніж в Англії, і затягнувся, тобто проходив низькими темпами. Хоча перші спроби введення машинного виробництва мали місце у ХVІІІ ст., справжній початок промислового перевороту можна віднести тільки до 1815-1830 рр., а його завершення відбулося у 50-60 рр. ХІХ ст.

Основна причина запізнення полягала в тому, що у Франції мануфактурна стадія розвитку капіталізму не супроводжувалася швидким затвердженням буржуазного державного ладу.

У Франції остаточне затвердження буржуазно-демократичного ладу зайняло майже століття, для його затвердження повинні були відбутися 3 буржуазні революції.

1. Суспільно-політичний устрій Франції не сприяв такою мірою, як в Англії, розвитку виробничих сил. На відміну від Англії, у Франції головну роль відігравали не промисловці, а банкіри, фінансові тузи, що спиралися на повну підтримку уряду.

1. Не сприяла індустріалізації Франції й її зовнішня політика. На відміну від Англії, Франція у ХІХ ст. постійно брала участь у затяжних війнах, намагаючись установити збройним шляхом своє володарювання на Європейському континенті.

2. Важкі наслідки для промисловості Франції мала континентальна блокада Англії Наполеоном І. Ця блокада мала за мету підірвати могутність Англії і створити сприятливі умови для французької промисловості. Однак ця політика заважала промисловому перевороту у Франції і призвела до кризового стану бавовняну і цукрову промисловості Франції, які працювали на привізній сировині, не дозволила металургійній перейти з древесного на кам’яне вугілля. На початку ХІХ ст. енергетична база французької промисловості нарахувала лише 15 парових машин, у той же час в Англії їх було вже 15 тис.

3. Негативну роль відіграла слабкість французької інженерної думки.

Таким чином, промисловий переворот у Франції відбувався у менш сприятливих економічних та політичних умовах.

Промисловий переворот розпочався у бавовняно-прядильній промисловості. Так, у середині 20-х років ХІХ ст. у французькій бавовняно-прядильній промисловості було зайнято 800 тис. робітників, а в той же час у металообробній – тільки 75 тис.

У 1815-1830 рр. у промисловості спостерігались технічні зміни, що полягали у застосуванні машин і нових технологічних процесів.

Особливо помітний цей процес у текстильній промисловості. А на бавовняно-прядильних підприємствах налічувалося 3,6 млн. верстаків.

Механізація суконних підприємств робила значні успіхи. Тут почали використовувати стригальну машину, яка заміняла 60 робітників.

У 20-ті роки в металургії збільшилась виплавка чавуну та виробництво заліза на мінеральному паливі. У 1819 р. лише 2 металургійніх заводи застосували кокс, в 1830 р. – 29 заводів. Середня продуктивність печей із мінеральним паливом (вугіллям, коксом) була у 3 рази вищою, ніж печей із древесним паливом. За десятиліття, з 1819 по 1830р. виплавка чавуну зросла більше, ніж у 3 рази, виробництво заліза подвоїлося.

У цей період покладено початок французькому машинобудуванню. Почалося будування парових машин для текстильної промисловості. Запроваджувалися машини в металообробну промисловість ( у виробництві цвяхів і дроту та ін.).

Повільно проходило будівництво залізниць. У 1831 р. у Франції було 39 км. залізничного шляху, у наступні 5 років (1834-1850 рр.,) було побудовано 34 км. У 40-х роках залізничне будівництво прискорилося, у 1842 р. вже використовували 1931 км. залізничних шляхів.

У роки липневої монархії (1830-1848 рр.) промисловий переворот у Франції прискорився. В основних галузях промисловості перехід до машинної техніки набрав широких розмірів. Кількість механічних веретен за 1830-1847 рр. зросла у 4 рази.

Попит на машини прискорив розвиток французької металургійної та машинобудівної промисловості. Більшість доменних печей вже працювали на кам’яному вугіллі, понад чверть металургійних заводів стали застосовувати пудлінгування у процесі виплавки заліза, парові молоти та прокатні стани.

Виплавка чавуну та заліза у Франції збільшилася з 1832р. по 1846 р. у 2,65 рази, з 1830 р. по 1848 р. число парових машин у французькій промисловості зросло у 8 разів.

У 1833 –1834 рр. у Ельзасі з'явилися бавовняно-прядильні фабрики, оснащені десятками тисяч прядильних верстатів (мюль-дженні).

Удосконалюються ткацькі верстати і з 1830 р. вводиться механічний ткацький верстат. Широко розповсюджуються у 30-40-х роках парові ткацькі верстати.

Такі ж процеси відбуваються у бавовняній, шовковій промисловості Франції.

За розміром усієї промислової продукції в цілому Франція в середині ХІХ ст. посідала ще друге місце у світі, однак за своїм технічним рівнем та конкурентоспроможністю, за рівнем концентрації робочої сили французька промисловість відставала від розвинутих капіталістичних країн.

Завершення промислової революції у Франції відбулося тільки після третьої буржуазної революції 1848 року, коли до політичної влади остаточно приходить буржуазія.

Уряд Франції став більше приділяти уваги розвитку важкої промисловості, надаючи кредити для розвитку галузей групи А.

Тому 50-60-х рр. ХІХ ст. являють собою приклад швидкого зростання кредитних капіталістичних підприємств, переведення їх на рейки машинобудівного виробництва, тобто на основі механізації.

Швидкими темпами розвивалося виробництво засобів виробництва, яке в цей період випереджає виробництво предметів споживання.

З 1851 р. до 1869 р. виробництво чавуну зросло у 3 рази, виробництво сталі - у 8 разів. Видобуток кам’яного і бурого вугілля зріс у 3 рази. У 60-ті роки у процесі виплавки сталі використовували бесемерівський спосіб. Кількість парових машин зросла у 4 рази. Однак у цілому за своїм значенням важка промисловість все ж уступала легкій.

Властивими рисами французької революції цього періоду були посилення механізації та концентрації виробництва. Так, у бавовняному виробництві кількість прядилень з 1845 р. до 1868 р. скоротилася на 7 %, а кількість встановлених механічних верстатів збільшилася на 56 %. На окремих великих металургійних заводах було зайнято понад 10, 5 тис. чоловік.

Концентрація галузей залізничного транспорту привела до того, що в 1857 році майже всі залізничні лінії опинились у руках 6 великих акціонерних компаній.

Однак, не дивлячись на зростання числа великих підприємств, у Франції переважали малопотужні заводи і фабрики. У 60-х роках ХІХ ст. 60% французьких виробників працювали на дрібних підприємствах. У гірничій та хімічній промисловості в середньому на одного власника припадало близько 5 робітників, у металургійній близько 20 робочих. Ручне виробництво не тільки збереглося, але й продовжувало відігравати суттєву роль.

В епоху домонополістичного капіталізму Франція не змогла перетворитися з аграрної країни на індустріальну.

У 50-60-х рр. відбувається розширення кредиту. Операції французького банку зросли з 1851 р. до 1869 р. більше ніж у 5 разів. Французький банк мав монопольне право випуску банківських білетів із примусовим курсом по всій Франції.

У цей період французький капітал шукає сферу лихварської діяльності й за рубежем. Усе більш помітну роль відіграє вивіз капіталу за кордон, причому переважно у формі лихварських займів (позичок та кредитів).

На початок 30-х років ХІХ ст. економічне становище Франції у капіталістичному світі було досить складним.

З одного боку, вона була однією з найбільш розвинутих капіталістичних країн Західної Європи, з іншого – за темпами промислового розвитку вона відставала не тільки від Англії, але й від таких держав, як США та Німеччина.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Промисловий переворот в Англії.	\|	Особливості промислового перевороту в Німеччині

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.