Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 9. СУКУПНІ ВИТРАТИ І ВВП

Ключові категорії

Автономні інвестиції; амортизація; валові інвестиції; інвестиції; інвестиції в товарно-матеріальні запаси; інвестиції в основний капітал; кейнсіанська функція інвестицій; крива IS (інвестиції-заощадження); модель простого акселератора; мультиплікатор інвестицій; неокласична функція інвестицій; проста інвестиційна функція; чисті інвестиції.

Контрольні запитання та завдання для самопідготовки

1. Дайте визначення валових і чистих інвестицій.

2. Дайте класифікацію інвестицій за певними критеріями.

3. Проаналізуйте сутність і чинники автономних інвестицій.

4. Поясніть, як впливають на інвестиційні кошти очікувана норма чистого прибутку і відсоткова ставка комерційних банків?

5. У чому полягають відмінності кейнсіанської та неокласичної функцій попиту на інвестиції?

6. Проаналізуйте просту інвестиційну функцію.

7. Прокоментуйте формули мультиплікатора і акселератора.

ПЛАН

1. Сукупні витрати і рівноважний ВВП.

2. Мультиплікатор витрат.

3. Сукупні витрати й потенційний ВВП.

9.1.Визначення рівноважного ВВП на базі сукупних витрат має важливе значення для макроекономічного аналізу. Рівноважний ВВП забезпечується за умови, якщо сукупна кількість вироблених товарів та послуг (ВВП) дорівнює тій кількості товарів і послуг, яку суб’єкти економіки мають намір купити.

Класична теорія називає макроекономічною рівновагою збіг величин AD і AS (сукупних попиту та пропозиції). Кейнсіанська теорія модифікує поняття AD і AS і вводить в макроекономічний аналіз модель "сукупні доходи - сукупні витрати".

Оскільки ВВП, з одного боку, є сукупністю доходів (розрахунок ВВП за доходами), а з іншого, – витратами , спрямованими на закупівлю товарів і послуг (метод потоку видатків), то можлива рівновага між ВВП і сукупними витратами. Сукупні витрати – це витрати резидентів і нерезидентів, спрямовані на закупівлю вітчизняних товарів і послуг. Для правильного розуміння рівноважного ВВП слід розрізняти заплановані та фактичні сукупні витрати. Заплановані сукупні витрати є грошовим еквівалентом сукупного попиту. Вони дорівнюють сумі витрат, які планують здійснити економічні суб’єкти для купівлі товарів і послуг. Заплановані сукупні витрати складаються із запланованих витрат на приватне споживання та інвестування, на державні закупівлі та чистий експорт і визначаються за формулою

E = C + I + G + X_n, ( 9.1)

де С – споживчі витрати домогосподарств;

I– внутрішні приватні інвестиції;

G – державні витрати;

Xn – чистий експорт.

Фактичні сукупні витрати не завжди можуть збігатися із запланованими. Визначення рівноважного ВВП на базі запланованих сукупних витрат спирається на два методи:

1. Метод „витрати – випуск” (розглядає рівноважний ВВП як такий обсяг виробленої продукції, який дорівнює запланованим сукупним витратам, спрямованим на його закупівлю);

2. Метод „вилучення – ін’єкції” (рівноважний ВВП визначається на базі тотожності між умовами його розподілу та умовами формування запланованих витрат на його закупівлю).

Оскільки в закритій моделі суто ринкової економіки державні видатки й чистий експорт відсутні, заплановані сукупні витрати охоплюють заплановані витрати на споживання (С) і заплановані інвестиції ( I ).

Е = С + I. ( 9.2)

Сукупні доходи, за Кейнсом, – це синонім сукупної пропозиції, тобто це обсяг ВВП (Y) як потенційна сума доходів суспільства. У такий спосіб макроекономічна рівновага – це рівновага сукупних витрат (С + I), з одного боку, і сукупних доходів (Д = Y), з іншої сторони. Інакше кажучи, повинна дотримуватися рівність:

Y = С + I. ( 9.3)

Метод зіставлення сукупних доходів і сукупних витрат по-іншому називається методом „витрати – випуск”. Макроекономічну рівновагу цим методом можна визначати графічно, аналітично й таблично. Графічна модель рівноважного ВВП, визначеного за методом «витрати—випуск», називається «кейнсіанським хрестом» (рис. 9.1). Згідно з рис. 9.1 на горизонтальній осі графіка розміщено ВВП, а на вертикальній — заплановані сукупні витрати. Бісектриса відображає всі точки, у яких ВВП є рівноважним, тобто Y = Е. Лінія Е'— це лінія фактичних сукупних витрат. Як бачимо на графіку рис. 9.1. рівноважний ВВП забезпечується лише в точці То,коли Y_о = Е₀, а I' = 0.

Таким чином, у процесі економічного кругообороту вироблений ВВП, як правило, не збігається із запланованими сукупними витратами. Якщо Y > Е (ВВП збільшився до Y₁, а заплановані сукупні витрати до Е₁ за умови, що ΔY> ΔЕ, Точка Т₁ свідчить про виникнення перевиробництва, тобто Y₁> Е₁, або Y₁ = Е₁ + I '). При цьому I' > 0,то це ознака перевиробництва, що супроводжується незапланованим приростом товарних запасів, який свідчить про незапланований приріст інвестицій (I׳ > 0). За таких умов у підприємств з'являється бажання скорочувати обсяги виробництва, що породжує тенденцію зменшення ВВП до врівноваження із запланованими сукупними витратами.

Якщо, навпаки, Y < Е (ВВП зменшився до Y₂, а заплановані сукупні витрати — до Е₂ за умови, що ΔY > ΔЕ. Точка Т₂ свідчить про виникнення недовиробництва, тобто Y₂ < Е₂, або Y₂ = Е₂ + I'. При цьому I ' < 0),то це є ознакою недовиробництва, що супроводжується незапланованим скороченням товарних запасів, яке свідчить про незаплановане зменшення інвестицій (І' < 0). Це спонукає підприємства збільшувати обсяги виробництва, що породжує тенденцію зростання ВВП до рівноваги із запланованими сукупними витратами.

В обох випадках, коли виробляється нерівноважний ВВП, незаплановані інвестиції в товарні запаси виконують балансуючу роль в економіці. Завдяки незапланованим інвестиціям фактичні сукупні витрати (Е' = Е + I ')завжди дорівнюють ВВП, але за умов рівноваги Y = Е, а I '= 0.

Рис. 9.1 - Кейнсіанський хрест

Розглянемо метод „вилучення – ін’єкції”. Згідно з цим методом в економічному кругообороті постійно виникають вилучення (зменшення витрат) й ін'єкції (збільшення витрат). Вилучення відбуваються у вигляді заощаджень, податків, імпорту, а ін'єкції — у формі інвестицій, державних закупівель, експорту. Рівноважний ВВП забезпечується за умов, коли сума вилучень дорівнює сумі ін'єкцій. Метод „вилучення - ін'єкції” у ринковій закритій економіці означає зіставлення величини заощаджень (вилучень із поточного доходу) і інвестицій (ін'єкцій у поточний виробничий процес).

Головна умова рівноваги згідно методу „вилучення – ін’єкції” – це рівність заощаджень S та інвестицій I, тобто

S = I. ( 9. 4)

Попит на інвестиції як частина сукупного попиту повинний дорівнювати пропозиції тимчасово вільних від поточного споживання ресурсів (заощаджень). Рівність S = I випливає з рівності сукупних доходів і сукупних витрат. З одного боку, дохід спрямовується на споживання і заощадження (Y= =D=C + S); з іншого боку, сукупні витрати включають поточні споживчі й інвестиційні видатки, (тобто Y= D = C + I Þ C + S = C + I Þ S = I).

Фактично рівність S = I має на увазі заплановані інвестиції. У реальній дійсності існують незаплановані інвестиції ( I'), які виконують балансуючу роль. При дефіциті, коли сукупні витрати (інвестиції - елемент попиту) перевищують сукупні доходи (заощадження - елемент пропозиції), I' < 0 і як наслідок фактичні інвестиції зменшуються в порівнянні із запланованими на величину незапланованих інвестицій, що приводить до рівноваги. При надвиробництві потрібно збільшити сукупні видатки на користь незапланованих інвестицій у запаси, тобто, I’ > 0 що приведе до рівноваги S = I + I'. Графічно метод «вилучення - ін'єкції» можна зобразити в такий спосіб:

Рис. 9.2 - Модель рівноважного ВВП, визначеного методом

„вилучення – ін’єкції”

По осях координат розташовуємо відповідно Y по абсцисі, S і I по ординаті. Точка А (де є перетинання ліній заощаджень і запланованих інвестицій) - це точка рівноваги, проекція якої на вісь абсцис дасть величину рівноважного ВВП. При Y₁ < Y₀ S < I і I′ < 0. При Y₂ > Y₀ S > I,а I′ > 0.

Якщо в одній системі координат об'єднати кейнсіанський хрест і метод «вилучень – ін'єкцій», то очевидний збіг величин Y₀, C_a і -C_a як вільних членів рівнянь C і S, а також позитивні або негативні знаки величини I′.

Y_e Y

Рис. 9.3 - Поєднання моделей „кейнсіанський хрест” і

„вилучення – ін’єкції”

9.2.У першому питанні ми з’ясували, що обсяг рівноважного ВВП залежить від величини запланованих сукупних витрат, а їх зростання спричиняє зростання рівноважного ВВП. При чому зміна будь-якого компонента запланованих сукупних витрат на одну одиницю, як правило, спричиняє зміну рівноважного ВВП більш як на одну одиницю. Отже між зміною запланованих сукупних витрат і зміною рівноважного ВВП існує помножена залежність, яка вимірюється за допомогою мультиплікатора витрат.

Поняття „мультиплікатор витрат” в економічну теорію було введено англійським економістом Каном, який помітив, що збільшення державних видатків на громадські роботи викликає примножене збільшення обсягу виробництва і підвищення рівня зайнятості. У подальшому теорію мультиплікатора розвинув Дж. М. Кейнс у праці „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”.

Мультиплікатор витрат є однією з ключових категорій макроекономічного аналізу, для з’ясування сутності якої необхідно розглянути зв’язок між рівноважним ВВП і окремими компонентами запланованих сукупних витрат.

Розглядаючи перше питання теми, ми виходили з того, що рівноважним є ВВП, обсяг якого дорівнює сумі запланованих витрат на споживання та інвестування (Y = C + I). Оскільки окремі компоненти цього рівняння мають неоднаковий зв’язок із рівноважним ВВП, то розрізняють автономні та індуковані витрати. Термін „автономні” витрати – використовують для позначення тих змінних, які в межах цієї моделі не залежать від незалежної змінної. Термін „індуковані” витрати використовується для позначення тих змінних, які в рамках певної моделі змінюються залежно від зміни незалежної змінної. У моделі рівноважного ВВП серед компонентів запланованих сукупних витрат індукованими є витрати на споживання. Це пояснюється тим, що вони змінюються в разі зміни доходу відповідно до граничної схильності до споживання, тобто ∆ C = MPC ∙ ∆ Y.

Для спрощення аналізу до автономних витрат () цієї моделі віднесемо лише заплановані інвестиції. У реальній дійсності, як відомо, до складу автономних витрат відносяться всі елементи сукупних витрат, які не залежать від поточного доходу ( споживання, інвестиції, державні закупівлі, чистий експорт). Автономні витрати ( у цій моделі) – це заплановані інвестиції, значить = І , а ∆ = ∆І . Якщо ∆І = ∆, а ∆ C = MPC ∙ ∆ Y , то зміну рівноважного ВВП можна визначити за формулою:

∆ Y = ∆+ MPC ∙ ∆ Y. ( 9.5)

Розв’язавши це рівняння відносно ВВП, отримаємо:

∆ Y = ∙ ∆ ( 9.6)

Коефіцієнт цього рівняння є мультиплікатором витрат, який знаходиться у прямій залежності від граничної схильності до споживання і зворотній залежності від граничної схильності до заощадження.

Виходячи з рівняння ∆ Y = ∙ ∆ можна визначити два моменти: по-перше, мультиплікатор витрат – це число, на яке потрібно помножити зміну автономних витрат, щоб визначити зміну рівноважного ВВП; по-друге, мультиплікатор витрат відображує відношення між зміною рівноважного ВВП і зміною автономних витрат. Виходячи з рівняння (9.6.), це можна записати так:

= (9.7)

Якщо позначити мультиплікатор витрат символом М_Е, можна записати формулу мультиплікатора витрат:

М_E = ( 9.8)

Виходячи із сказаного вище, можна визначити приріст рівноважного ВВП за спрощеною формулою

∆ Y = М_E ∙ ∆ ( 9.9)

Таким чином, формула мультиплікатора витрат показує його пряму залежність від граничної схильності до споживання і обернену від граничної схильності до заощадження. Враховуючи, що 1–MPC=MPS, можна трансформувати формулу мультиплікатора:

М_E =. ( 9.10)

Мультиплікатор витрат зазвичай більший за одиницю, тому що гранична схильність до споживання, зазвичай, менша за одиницю. Це означає, що приріст автономних витрат на одну одиницю спричиняє приріст рівноважного ВВП більше, ніж на одну одиницю.

Графічно ефект мультиплікатора витрат можна проілюструвати за допомогою моделі „кейнсіанський хрест” ( рис. 9.3).

Рис. 9.4 - Ефект мультиплікатора

9.3.Кейнсіанська теорія стверджує, що макроекономічна рівновага можлива як за умов повної, так і неповної зайнятості, а її умови залежать від співвідношення між запланованими сукупними витратами і потенційно необхідними сукупними витратами. А саме це співвідношення визначає розбіжність між потенційним ВВП і рівноважним ВВП та інфляцією.

Ситуація, коли сукупні витрати відповідають потенційному ВВП, тобто дорівнюють потенційно необхідним сукупним витратам, є ідеальною для економіки. Проте звичайно сукупних витрат або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними. Залежно від цього в економіці виникають різні наслідки.

В умовах неповної зайнятості запланованих сукупних витрат не вистачає для закупівлі потенційного ВВП. Унаслідок цього в економіці виникає рецесійний розрив. Рецесійний розрив – це величина, на яку автономні витрати потрібно збільшити, щоб за допомогою мультиплікаційного ефекту забезпечити приріст реального ВВП до рівня потенційного без зростання цін (інфляції). Формулу розрахунку рецесійного розриву можна подати так:

Dr =, (9.11)

де ∆ r - величина рецесійного розриву;

Y_p - потенційний ВВП;

Y_p – Y – перевищення потенційного ВВП над реальним;

М_E – мультиплікатор видатків.

Графічна модель рецесійного розриву зображена на рис. 9.4.

Рис. 9.5 - Рецесійний розрив

Графічно рецесійний розрив – це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лінією потенційно необхідних сукупних витрат (Е2) і лінією запланованих сукупних витрат (Е1) і відображує різницю в автономних витратах, які входять до складу різних за величиною запланованих сукупних витрат. Виходячи з графіка рецесійний розрив визначається як:

∆ _r = ₂ – ₁. ( 9.12)

Слід пам’ятати, що графічна модель рецесійного розриву та його формула не враховують інфляцію, оскільки ґрунтуються на припущенні, що збільшення запланованих автономних витрат і зростання фактичного ВВП до потенційного рівня не супроводжується зростанням цін.

Далі розглянемо ситуацію, коли у випадку повної зайнятості на фазі піка (буму) виникає перевищення сукупних витрат над величиною потенційного ВВП – інфляційний розрив. Інфляційний розрив – це величина, на яку потрібно зменшити автономні витрати, щоб за допомогою мультиплікаційного ефекту забезпечити зниження номінального ВВП до рівня потенційного за рахунок зниження цін (дефляції). Якщо виразити номінальний ВВП як добуток потенційного продукту на дефлятор, то формулу розрахунку інфляційного розриву можна представити так:

∆ _i = =, (9.13)

де ∆ i – величина інфляційного розриву;

Y_p - потенційний ВВП;

I_p – дефлятор;

I_p ∙ Y_p - номінальний ВВП;

I_p ∙ Y_p– Y_p – відставання потенційного ВВП від номінального;

М_E – мультиплікатор витрат.

Графічний аналіз інфляційного розриву подано на рис. 9. 6. Він показує, що інфляційний розрив – це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лініями потенційно необхідних сукупних витрат (Е₁) і запланованих сукупних витрат (Е₂) і являє собою таку величину, на яку заплановані автономні витрати перевищують потенційно необхідні автономні витрати, тобто _i =₂ – ₁.

Рис. 9.6 - Інфляційний розрив

Оскільки в умовах повної зайнятості цей розрив викликає надмірне зростання запланованих сукупних витрат, яке повністю трансформується у приріст цін і не збільшує обсяг виробництва, його називають інфляційним. Саме він викликає інфляційне збільшення фактичного ВВП порівняно з потенційним на мультиплікативній основі і призводить до того, що потенційний ВВП номінально менший за фактичний на величину інфляційного розриву, помножену на мультиплікатор витрат:

Y_p = Y_p ∙ Р – ∆ ∙ М_E ( 9.14)

Інфляційний розрив виникає в умовах повної зайнятості, коли сукупний попит перевищує потенційно можливу сукупну пропозицію (потенційний ВВП), що не збільшує обсяг виробництва, а лише викликає зростання цін (інфляцію). Проте інколи зростання сукупного попиту в умовах повної зайнятості може викликати не лише інфляційне зростання, а й надмірну зайнятість, тобто тимчасовий вихід обсягів виробництва за межі потенційного ВВП, а це спричиняє інфляційно - експансійний розрив, в умовах якого фактичний ВВП перевищує потенційний ВВП як номінально, так і реально.

Таким чином, інструментарій рецесійного та інфляційного розриву є важливим елементом кейнсіанської теорії, який дає змогу обґрунтувати певні висновки для макроекономічної політики, спрямовані на усунення в економіці рецесії або інфляційного зростання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 8. ПРИВАТНІ ІНВЕСТИЦІЇ	\|	Кадрове планування.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.