Болота

Болотом називається ділянка суши з рясним застійним або слабко проточним зволоженням ґрунту протягом більшої частини року. Характерною рисою боліт є заростання їхньої поверхні мохами, і вищою водною рослинністю, а також процеси торфоутворення. Залежно від товщини шару торфу розрізняють властиво болота, покриті шаром торфу не менш ніж 30 см, і заболочені землі, тобто ділянки суши, де шар торфу менший 30 см. Заболочені землі й болота є різними щаблями розвитку болотної стадії почвоутворюючого процесу.

Торф – ущільнена бура маса, що утворилася в результаті відмирання болотних рослин в умовах підвищеної вологості й скрутного доступу повітря. Потужність торф'яних покладів зазвичай в середньому дорівнює 2 м, і максимально – 5-6 м. Однак зустрічаються, як виключення, торф'яні відкладення потужністю до 8-10 м. Щорічний приріст товщі торфу близько 1 мм.

На відміну від мінеральних ґрунтів, торф'яні відкладення мають велику вологоємність (700-2200%; вологоємність – здатність породи вміщати в себе певну кількість води; величина повної вологоємності виражається у відсотках стосовно ваги сухої породи), водоутримуючу здатність й погану водопроникність. Торфи сильно зменшуються в об'ємі при висиханні й при сильному висушуванні важко змочуються й потім втрачають здатність до набрякання. Торф має невелику об'ємну вагу (1,4-1,7 т/м3), має погану теплопровідність (довго не замерзає, але й довго не відтає), містить багато азоту й мало калію.

Болота виникають у результаті заростання водойм або заболочування суши (рис. 2).

Рис. 2 – Схема заростання озера (по В.Р. Вільямсу).

а - мінеральне дно озера, б - в - вапняковистий сапропелевий мул, г - землистий торф, д - осоковий торф, є - очеретяний торф;
1 - вільно плаваючі водяні рослини, 2 - рдести й латаття, 3 - лепеха болотяна, 4 - рогіз, 5 - очерет, 6 - великі осоки, 7 - дрібні осоки, 8 - кореневі злаки, 9 - злаки.
Залежно від умов водно-мінерального жзивлення болота бувають:
- низинні – евтрофні болота;
- перехідні – мезотрофні болота;
- верхові – олиготрофні болота.

Евтрофне болото, низинне болото, трав'яне болото – тип боліт з багатим мінеральним живленням. Живляться такі болота головним чином за рахунок ґрунтових вод, що несуть багато солей. Розташовані в заплавах рік, по берегах озер, у місцях виходів джерел і т.п. Мають різноманітну рослинність (вільха, верба, береза, ялина, ялиця, очерет; рогоз, осока, зелені мохи й ін.). У районах з помірним кліматом – це лісові (з березою, вільхою) або трав'янисті (з осоками, очеретом, рогозом) болота; трав'янисті болота в дельтах Дніпра, Дону, Волги, Кубані, Дунаю називаються плавнями. Евтрофні болота широко поширені в Українському Поліссі, у заплавах рік. Слово «евтрофний» походить від грецького слова «добре вгодований», «той, що розрісся» і позначає процес збагачення водойм поживними речовинами, головним чином, біогенними елементами. Антропогенна евтрофікація, що розвивається в результаті скидання стічних вод, різко погіршує якість вод.

Мезотрофне болото (мезо по грецькі – середній, троф – їжа, харчування), перехідне болото, лісове болото – тип болота по характеру живленяя й рослинності проміжний між евтрофним і оліготрофним болотом; болото помірного мінерального живлення.
Оліготрофне болото або верхове болото, або мохове болото. Назва походить від грецького слова «олігос» – малий, нечисленний і слова «троф» – їжа. Цей тип боліт, живлення яких здійснюється тільки за рахунок атмосферних опадів, з бідним вмістом мінеральних речовин. Такі болота розташовані на вододілах і на їхній поверхні зазвичай перемежаються підвищені ділянки зі зниженнями (мочажини). Поверхня їх у середині опукла, тому що килим зі сфагнових мохів, що утворюють ці болота, швидше наростає у висоту в центрі болота, де мінералізація вод мінімальна. Крім сфагнових мохів для оліготрофних боліт характерні пущиця, верес, багно, касандра, журавлина й ін. Зустрічаються болотні форми сосни й модрини, карликові берізки.

На території України найбільша кількість боліт перебуває в Поліссі, особливо у Волинській, Рівненській і Чернігівській областях, у долинах степових рік і в Карпатах. Як правило, превалюють низинні болота (на Поліссі – до 90%). У північно-західній частині Полісся й в Українських Карпатах більше перехідних і верхових боліт.

Загальна площа боліт в Україні – близько 1 млн. гектар. Значна частина боліт осушена й використовується, у сільському й лісовому господарствах. Болота також є сировинною базою для промисловості: торф як паливо використовується для виготовлення теплоізоляційних плит, для потреб мікробіологічної промисловості, органічних добрив та ін.

Для збереження окремих боліт і болотних масивів у природному стані розроблена спеціальна республіканська програма охорони боліт.

У Харківській області, боліт мало. Вони належать до терас річкових долин і відносяться до типу низинних боліт. Багато які з них утворилися на місці раніше існуючих озер, які поступово заростали рослинністю. Нерідко болота займають притерасові зниження, де їх живлять джерельні води. Найбільше боліт і заболочених земель – на заплавних терасах рік Сів. Дінця, Оскіла, Можа, Уд, Мерли й ін.
Рух води на болотах, залежно від ступеня розкладання рослинності й ущільнення торфу, характеризується вповільненими швидкостями по горизонтальному напрямку й досить великими по вертикальному. У цих умовах стік з боліт носить уповільнений характер і у водному балансі випар з боліт одержує більше значення, ніж для суходолів.

Болота зрізують піки паводків, збільшують і зменшують норму стоку (середньобагаторічний модуль стоку).