Озера

Озером називається природна водойма, заповнена у межах озерної чаші або озерної улоговини (озерного ложа) водою, що не має безпосередньої сполуки з морем.

Живлення озер відбувається за рахунок стоку тих рік, які впадають в озеро, за рахунок опадів, що випадають на поверхню акваторії озера, за рахунок конденсації пар, а також за рахунок підземного стоку.

Зміна рівнів води в озері зв'язана як з умовами живлення озера й витратою води, так і з коливанням рівня за рахунок вітру й барометричного тиску. У річному й багаторічному ході зміни рівнів відзначаються максимальним і мінімальним горизонтом. Середній за багатоліття рівень води в озері називається ординаром.

Місцева зміна рівнів води в озері за рахунок дії вітру називається згін (зниження рівня) і нагін (підвищення рівня). Наприклад, в Азовському морі нагони й згони досягають величин більше 1 м.

При різкій зміні барометричного тиску можуть відбуватися місцеві зміни рівня й потім тривалі коливальні рухи поверхні води, так звані сейші. На Женевському озері сейші досягають величин, рівних 2 м.

Водна товща більшості озер (також морів і водосховищ) піддана явищам стратифікації. Стратифікація (Stratum – шар; fecio – роблю) – поділ водної товщі на шари різної щільності. Наявність вертикального градієнта щільності перешкоджає перемішуванню вод. Чим більше вертикальний градієнт, тим вище стійкість стратифікації вод. В океанах, морях і солоних озерах стратифікація вод визначається зміною як температури, так і солоності вод. У прісних водоймах стратифікація вод залежить тільки від температури.
Розрізняють гомотермію, пряму й зворотну термічну стратифікацію вод.

Гомотермия – це однакова температура й відповідно щільність по всій товщі води озера, водосховища або ріки. У ріках явища гомотермії спостерігаються постійно; в озерах гомотермія встановлюється восени після прямої термічної стратифікації (осіння гомотермія), навесні – після руйнування зворотньої термічної стратифікації (весняна гомотермія) і влітку на мілководних водоймах, що відкриті впливу вітру.

При прямій термічній стратифікації спостерігається зниження температури води від поверхні до дна водойми.

При зворотній термічній стратифікації спостерігається підвищення температури води із глибиною (від 0 до 4 °С).

Основним ознакам, покладеним в основу класифікації озерних котловин, служить їхнє походження. Озерні котловини можуть бути утворені під впливом ендогенних або екзогенних факторів. До ендогенних процесів у геології відносять процеси, обумовлені внутрішньою теплотою Землі й ті, що викликають вулканічні явища, землетруси й тектонічні рухи. До екзогенного відносять процеси, що відбуваються в поверхневих частинах земної кори, у результаті руйнуючої або утворюючої дії моря, проточної води, льодовиків, атмосферних впливів.

В особливий тип виділяються метеоритні котловини. Основні генетичні типи озерних котловин наведені в табл. 3.7.

Таблиця 3.7.

Рифт (англ. rift – ущелина, тріщина, розлам) – велика лінійна тектонічна структура земної кори довжиною в сотні тисяч, шириною в десятки кілометрів, іноді перші сотні кілометрів утворені при горизонтальному розтяганні земної кори, що зазвичай відбувається на тлі великого підняття.

Кальдера (португ. caldera – казан, котловина) – величезна вулканічна западина округлого обрису, що досягає в поперечнику 25-30 км, яка утворилася на місці зниклого центрального вулкана або верхньої частини конуса.

Маар (нім. maar) – погаслий центральний вулкан вибухового типу, що має тип широкої лійки в поперечнику від 200 до 3200 м, глибиною 150-400 м.

Кар (шотланд. саґґіе) – нішеподібне поглиблення, врізане у верхню частину гір, розташоване вище льодовикового цирку; озера формуються в реліктових карах. Льодовиковий цирк – котловина у вигляді амфітеатру, що замикає на верхньому кінці льодовикову долину.

Трог (нім. trog – корито) – льодовикова (ерозійна) долина, розроблена льодовиком, із крутими бортами й увігнутим дном.

По водному балансу озера діляться на види:
-   стічні (стоково-проточні), що живляться припливом вод з водозбору й скидають стік у ріку;
-   безстічні (випаровувально-приточні), що втрачають воду шляхом випару й фільтрації.
По термічному режиму озера розділяють на:
-   помірні – із почерговою протягом року прямою та зворотньою термічною стратифікацією; остання спостерігається зазвичай взимку у водоймах помірних широт, а також – пізньої осені й ранньою весною, та для водойм полярних широт – характерна весь рік;
-   тропічні – з перевагою прямої термічної стратифікації;
-   полярні – з пануванням зворотної термічної стратифікації.
За умовами життя водних організмів, озера класифікують як:
-   оліготрофні озера – які бідні фітопланктоном і живильними речовинами для нього; характеризуються великою "прозорістю", кольором води – від синього до зеленого, недостатністю розподілу температури по вертикалі, постійним падінням змісту кисню до дна й рівномірним розподілом його протягом року;
-   евтрофні озера – з більшим змістом у воді живильних речовин, загалом не глибокі (10-15 м), добре прогріваються; колір води – від зеленого до бурого; зміст кисню різко падає до дна, узимку іноді спостерігаються замори; дно торф’янисте або вистелене органічним мулом; у літку відбувається "цвітіння" води за рахунок сильного розвитку фітопланктону;
-   дистрофні озера – зазвичай неглибокі водойми, бідні киснем і поживними речовинами для організмів, вода слабко мінералізована, відрізняється підвищеною кислотністю, малою прозорістю, жовтим або бурим кольором через достаток у ній гуминових речовин; часто майже відсутній фітопланктон і донні тварини на покритому торф'яним мулом дні; поширені в сильно заболочених районах.
По хімічному складу виділяють:
-   прісні озера – в яких вода має кількість розчинених мінеральних речовин менше 1 г/л (1 ‰); більшість прісних озер – стічні, у їхньому водному балансі переважає приплив з водозборів і стік у ріки;
-   солонуваті озера – води яких мають відчутну на смак солоність (мінералізація від 1 до 24,7 г/л, по іншій класифікації від 1 до 35 ‰);
-   солоні або мінеральні озера – вода в які сильно мінералізована, тобто міститься велика кількість солей; до них відносяться озера, мінералізація води яких перевищує середню солоність вод Світового Океану (35 ‰) (по іншій класифікації 24,7 г/л).

При високих концентраціях солей, води мінеральних озер є або насиченими розчинами або близькими до насичення; при цьому відбувається кристалізація солей і їхнє випадання в осад на дно, такі мінеральні озера називаються самоосадовими, а вода, що їх заповнює – ропою;
Найпоширеніші такі озера в посушливих районах земної кулі, де вони займають безстічні котловини; нагромадження солей відбувається за рахунок внесення розчинених солей ріками, підземними водами, атмосферними опадами при інтенсивному випарі їх з поверхні; у свою чергу по хімічному складу виділяють три основних типи мінеральних озер:
-   карбонатні (содові);
-   сульфатні (гірко-солоні);
-   хлоридні (солоні).
З мінеральних озер добувають поварену сіль, соду, мірабіліт, хлористий магній, сполуки брому, йоду, бору й ін.

Грязі (пелоіди), що утворюються в мінеральних озерах – мінеральні, переважно, сірководневі, використовуються в лікувальних цілях.
Загальна площа всіх озер Земної кулі близько 2,1 млн. км2 (близько 1,4% площі суши), у тому числі на території України нараховується близько 20 тисяч озер, з них більше 7 тисяч із площею, від 0,1 км2 та більше, 43 озера – із площею від 10 км2 і більше.

Великі озера розташовані в плавнях Дунаю й на узбережжі Чорного моря (Сасык, Ялпуг, Котлабуг, Кагул, Китай); у басейні Західного Бугу – Світязь, з гірських озер України найбільше – Синевір.