Студопедия
 

рус | укр


Тлумачний словник

Реклама: Настойка восковой моли

lovesekrets






| Авто | Автоматизація | Архітектура | Аудит | Біологія | Будівництво | Бухгалтерія | Винахідництво | Виробництво | Військова справа | Генетика | Географія | Геологія | Господарство | Держава | Дім | Екологія | Економіка | Електроніка | Журналістика та ЗМІ | Зв'язок | Іноземні мови | Інформатика | Історія | Комп'ютери | Креслення | Кулінарія | Культура | Лексикологія | Література | Логіка | Маркетинг | Математика | Машинобудування | Медицина | Менеджмент | Метали і Зварювання | Механіка | Мистецтво | Музика | Населення | Освіта | Охорона безпеки життя | Охорона Праці | Педагогіка | Політика | Право | Програмування | Промисловість | Психологія | Радіо | Регилия | Соціологія | Спорт | Стандартизація | Технології | Торгівля | Туризм | Фізика | Фізіологія | Філософія | Фінанси | Хімія | Юриспунденкция |

Суб’єкти господарської діяльності

  1. Поняття і ознаки суб’єктів господарювання.
  2. Класифікація суб’єктів господарювання.
  3. Установчі документи суб’єктів господарювання
  4. Порядок і основні етапи створення суб’єктів господарювання
  5. Управління суб’єктом господарської діяльності, система органів, порядок формування і компетенція

Суб’єкти господарської діяльності – це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах свого майна.

Учасниками правовідносин у сфері господарювання – є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Суб’єкти підприємницької діяльності – це особи, що здійснюють самостійну, на власний ризик діяльність, спрямовану на отримання прибутку і зареєстровані як підприємці у встановленому законом порядку.

Не господарюючі суб’єкти – це особи, чия діяльність з господарського забезпечення спрямована на підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування.

До ознак суб’єктів господарювання відносяться:

  1. Організаційно-правова форма, в якій здійснюється господарська діяльність. Організаційно-правова форма – це передбачена, або санкціонована правом організаційна структура, в якій діє суб’єкт господарського права. В теорії організаційно-правову форму визначають як сукупність майнових та організаційних ознак, за якими можна розрізнити один вид суб’єктів господарювання від інших, ідентифікувати кожного з них. Це процедура створення суб’єкта господарювання, засновницькі документи, способи формування майнової бази, особливості і межі відповідальності власників, засновників, учасників, їх кількість, статус, права та обов’язки, відповідальність один перед одним та перед контрагентами, права на майно, правовий режим майна, діяльності суб’єкта, можливості стягнення за боргами суб’єкта, звернення вимог до його учасників, форма власності, порядок управління, публічність діяльності, порядок реорганізації і ліквідації і так далі.

Видами організаційно-правових форм є:
1. Підприємства;
2. Підприємці;
3. Господарські товариства;
4. Кооперативи тощо

Право на вибір організаційно-правової форми встановлюється законодавчо по відношенню до конкретних суб’єктів. Страхові компанії можуть бути створені і діяти лише у формі акціонерних, повних, командитних товариств, або товариств з додатковою відповідальністю відповідно до ЗУ «Про страхування». Банки можуть бути утворені і діяти лише у формі відкритого акціонерного товариства або кооперативного банку ЗУ «Про банки та банківську діяльність».

  • Майнова самостійність – наявність відокремленого і закріпленого за суб’єктом господарювання майна у формі основних фондів, оборотних коштів і інших цінностей. У майновому відношенні суб’єкти господарювання є самостійними і незалежними від рішень засновників і учасників.

Майно суб’єкта господарювання відокремлюється і закріплюється за ним у правовій формі, тобто, в установчих документах (установчому договорі, статуті, рішенні про утворення), а також відображається на балансі, в кошторисі, інвентаризаційному описі, де відображається вартість майна в цілому, а також поточні та інші банківські рахунки. Банківські рахунки відображають відокремленість майна суб’єктів господарювання, демонструють їх участь у товарно-грошовому обігу.

Приналежність найбільш важливих майнових об’єктів, наприклад, нерухомості, відображається у правоустановчих документах, що свідчить про легальність цих об’єктів. Це може бути свідоцтво про право власності, реєстрація в органах ДПІ, договорах.

Суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, що характерне для приватного підприємця, господарського товариства, кооперативу, колективного підприємства, а також на основі права господарського відання. Право господарського відання характерне для державних та комунальних підприємств. А також можливе право майнового управління. Цим правом користуються міністерства, інші державні установи, що перебувають на утриманні з державного бюджету, а також казенні підприємства. Крім того, суб’єкти господарювання можуть використовувати майно на праві оренди.

  • Правосуб’єктність суб’єктів господарювання – це законодавчо визначена сукупність юридичних можливостей участі в господарській діяльності.

Суб’єкт господарювання має можливість набувати майнові та особисті немайнові права, вступати у зобов’язання, виступати в судових органах.
Правосуб’єктність суб’єкта господарювання доктринально визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідносинах прав і обов’язків.

  • Легітимність. Про неї свідчить реєстрація у встановленому законом порядку, що означає офіційне визнання суб’єкта у правовому полі Україні.

Існує повідомний порядок створення юридичних осіб, коли юридична особа для публічного визнання повинна лише повідомити про це (існує в зарубіжних країнах).

Для визнання ЮО в Україні, ЮО повинна отримати свідоцтво про державну реєстрацію.

  1. Відповідальність за результати господарювання. Відповідальність суб’єктів господарювання можуть виражатися у трьох формах:
  2. Застосування оперативних господарських санкцій;
  3. Майнова відповідальність (наприклад, пені);
  4. Відшкодування збитків іншим суб’єктам в наслідок порушення власних зобов’язань;

 

Класифікація суб’єктів господарювання

  1. За повномочностями:
  2. суб’єкти основної (підприємства, господарські товариства, фермерські господарства, ФОП);
  3. господарські об’єднання (холдинги, промислово-фінансові групи, асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, комбінати та інше);
  4. фінансові і посередницькі інститути, що належать до інфраструктури ринку (банки, інвестиційні фонди, інвестиційні страхові компанії, довірчі товариства тощо). Ці суб’єкти здійснюють обслуговування ринку, а саме кредитування, інвестування,страхування, а також інші підприємницькі послуги.
  5. За метою отримання прибутку:
  6. Комерційні;
  7. Некомерційні – фінансуються з державного бюджету (Споживчі кооперативи, товарні фондові біржі, громадські організації, політичні партії).
  8. За порядком створення:
  9. За волевиявленням засновників, на підставі установчих документів і утворені розпорядчим актом підприємства, органу державної влади, місцевого самоврядування (наприклад, ЗУ «Про промислово-фінансові групи»).
  10. За ознаками установчих документів:
  11. Суб’єкти, установчими документами яких є статути (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю);
  12. Суб’єкти, установчими документами яких є засновницькі договори (повне, командитне товариства –з ЗУ «Про господарські товариства»).
  13. За правами засновників:
  14. Корпоративні (господарські товариства, кооперативи);
  15. Членські (творчі спілки, релігійні, благодійні організації).
  16. За правовим режимом майна:
  17. Суб’єкти-власники майна (приватні ЮО);
  18. Суб’єкти не власники майна (комунальні установи, казенні підприємства).
  19. За суб’єктами засновника:
  20. Ті господарюючі суб’єкти, засновниками яких є держава, територіальна громада (казенні підприємства, комунальні підприємства);
  21.  Засновниками яких є ФО (наприклад, об’єднання ФО – кооперативи);
  22. Засновниками яких є ЮО (наприклад, асоційовані підприємства);
  23. І ФО, і ЮО.
  24. За кількістю учасників:
  25. Суб’єкти господарювання, створені однією особою;
  26. Створені декількома особами.
  27. За організаційними ознаками:
  28. Прості – ті, що утворені на базі власності ФО та ЮО;
  29. Складні – це ті, що утворені при об’єднанні декількох ЮО (наприклад, об’єднання споживчої і промислової кооперації).
  30. За ознакою економічної залежності:
  31. Головні ЮО;
  32. Залежні ЮО.
  33. За критерієм особливості правового статусу:
  34. Національні (розповсюджується національний режим);
  35. Іноземні (встановлюються декілька правових режимів – режим найбільшого сприяння, преференційний режим, рестрекційний режим).

Особливим правовим статусом наділені держава і адміністративні одиниці, від імені яких їх органи виступають у господарській діяльності.
Установчі документи суб’єктів господарювання – це документи, що визначають індивідуальні особливості статусу конкретного господарюючого суб’єкта в рамках діючого законодавства Ст. 57 ГК установчими документами називає рішення про утворення суб’єктів господарювання, або засновницький договір, а у випадках, передбачених ЗУ статут чи положення суб’єкта господарювання.

Засновницький договір господарюючого суб’єкта укладається, а статут затверджується його засновниками (учасниками). В установчих документах повинні міститися відомості про найменування, мету і предмет господарської діяльності, склад і компетенцію органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподіл прибутків, збитків, умови реорганізації та ліквідації.

У засновницькому договорі засновники зобов’язуються утворити суб’єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності, щодо суб’єктів господарювання, визначають умови передачі майна суб’єкту господарювання, порядок розподілу прибутків, управління діяльністю суб’єкту господарювання та участі його засновників, порядок прибуття та вступу нових засновників, порядок реорганізації та інші норми.
У статуті повинні бути відомості про найменування суб’єкта господарювання, мету прямої діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, інформація про органи управління, умови реорганізації та ліквідації, а також відомості, пов’язані з особливостями організаційно-правової форми суб’єкта господарювання.

 

Порядок і основні етапи створення суб’єктів господарювання

Суб’єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника майна, або уповноваженого ним органу. За рішенням інших органів та організацій, громадян, шляхом заснування нового, або реорганізації діючого суб’єкта господарювання, з додержанням умов законодавства.
Реорганізація господарюючого суб’єкта – це припинення або інша зміна правового стану, що викликає відносини правонаступництва.

Реорганізації господарюючих суб’єктів буває декількох видів:

  1. Злиття – коли два і більше суб’єкта господарювання перетворюються на один, з переходом усіх майнових прав і обов’язків приєднаних суб’єктів господарювання до нового.
  2. Приєднання – це один або декілька суб’єктів приєднуються до іншого, з переходом усіх майнових прав і обов’язків до іншого суб’єкта господарювання.
  3. Поділ – це ситуація, коли суб’єкт господарювання ділиться на два та більше інших суб’єкти, а їх права та обов’язки переходять за розподільчим балансом у відповідних частках до кожного з нових суб’єктів господарювання.
  4. Виділення – це ситуація, коли зі складу ЮО виділяється один або декілька суб’єктів, при цьому перший продовжує існувати, а майнові права та обов’язки, а майнові права та обов’язки переходять за розподільчим балансом.
  5. Перетворення – ситуація, коли суб’єкт господарювання одного виду трансформується у суб’єкт господарювання іншого виду, з переходом усіх прав та обов’язків.

Реорганізація буває:

  1. Добровільна – суб’єкти господарювання самі вирішують питання про реорганізацію.
  2. Обов’язкова – або за рішенням суду, або за розпорядженням антимонопольного комітету, у відповідності конкурентного законодавства.

 

Управління суб’єктом господарської діяльності

Управління суб’єктом господарювання здійснюється відповідно до його установчих документів на підставі поєднання прав власника, щодо господарського використання майна, і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює управління суб’єктом господарювання безпосередньо, або через уповноважений ним орган. Для цього може бути призначений керівник. Якщо має місце найм керівника, з ним укладається договір (контракт), де зазначається інформація про строк найму, права і обов’язки, відповідальність, умови матеріального забезпечення, звільнення і інші умови.

Керівник суб’єкта господарювання діє від імені господарюючого суб’єкта без доручення. Представляє його інтереси у відносинах з юридичними та фізичними особами, формує адміністрацію суб’єкта господарювання і вирішує питання його діяльності.

Через орган управління суб’єкт господарювання набуває права і приймає на себе обов’язки.

Склад органів і їх компетенція, а також порядок їх обрання чи призначення визначаються законами, іншими НПА і установчими документами.
Загальні вказівки про управління суб’єктом господарювання містяться у ГК, а також в окремих спеціальних ЗУ (наприклад, ЗУ «Про господарські товариства»).

У товариствах з обмеженою чи додатковою відповідальністю утворюються виборчі органи – збори учасників, а також підлеглий йому виконавчий орган (одноосібний – директор, колегіальний – дирекція). Якщо маємо акціонерне товариство, то у ньому вищим органом є загальні збори, а виконавчим органом є правління, роботою якого керує голова.

Якщо товариство налічує більше, ніж 50 членів, то обов’язковим є заснування наглядової ради.
У командитному товаристві управління здійснюється учасниками з повною відповідальністю.

У виробничому кооперативі, власне як і у інших корпораціях, керівництво здійснюється зборами учасників. Правління або голова кооперативу є виконавчим органом кооперативу.

Унітарні суб’єкти господарювання, є тільки один одноособовий орган – керівник.

Розрізняють органи, утворені тільки як формування волі ЮО і органи, які одночасно виражають волю ззовні. В останніх, для укладання угод від імені суб’єкта господарювання не потребують доручення, якщо діють в межах, передбаченої законом чи установчими документами компетенції. Наприклад, голова правління акціонерного товариства.

Переглядів: 16518

Повернутися до змісту: Господарське право



 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.