Визначення поняття радіонуклідна діагностика (РНД). Історія її розвитку

Радіонуклідна діагностика - це розділ медичної радіології, присвячений використанню РФП для діагностики захворювань на основі вивчення будови, функції організму та обміну речовин в нормі та при патології.

Думка про використання ядерно-фізичних феноменів в медицині виникла при проведенні наукових досліджень угорським вченим Хевеші в 1923 році, згодом лауреатом Нобелівської премії. Разом з австрійським хіміком Панетом, Хевели запропонував використання природних радіоактивних речовин в якості індикаторів при вивченні хімічних реакцій. В 1948 році вийшла монографія Хевеші, в якій були підведені підсумки наукової праці по дослідженню біологічної поведінки різних хімічних елементів у тварин.

Перші спроби використання радіоактивних речовин в клінічній практиці були зроблені Блумгартом в 1927 році для вивчення швидкості кровообігу. Інтенсивний розвиток радіонуклідної діагностики почався в 40-х роках XX сторіччя, після отримання штучних радіоактивних ізотопів і появи публікацій Гамілтона і Соуді, які вперше встановили закономірності розподілу йоду в організмі і його особливості при різних патологічних станах щитовидної залози.
Принцметал та співавтори описали спосіб реєстрації швидкості  кровообігу  при   внутрішньовенному  введенні  пацієнту радіоактивного натрію. Не дивлячись на те, що великі переваги і перспективи методів РНД були цілком достовірні і переконливі, широке практичне використання їх в медичних закладах в той час гальмувалось неспроможністю технічного обладнання. Лише після 1950 року, коли стало можливим виробництво різних радіоактивних нуклідів в достатній кількості і були виготовлені надійні і прості у використанні радіометричні прилади, методи клінічної РНД отримали достатній розвиток. Важливим етапом розвитку РНД була перша Міжнародна конференція по використанню атомної енергії в мирних цілях,    яка відбулася в Женеві в 1957 році. На ній було засновано Міжнародне агентство по ядерній енергії (МАГАТЕ) або (ІАЕА). На конференції були представлені дані по використанню радіоактивного йоду для діагностики захворювань щитовидної залози, а також обгрунтований метод радіонуклідного сканування.

Починаючи з 1958 року освоєно виробництво 131I, 32Р, колоїдного розчину 198Au, а після 1961 року - виробництво бенгальського рожевого та гіпурану, помічених 131I. З  1970 року склалась традиція використання певних методів дослідження, які були поділені на чотири головні групи:
а)  радіографія (ренографія, гепатографія, кардіографія та ін.);
б)  сканування (печінки, нирок, щитовидної залози, легень, головного мозку та ін.);
в)  клінічна радіометрія "in vivo" (дослідження накопичення йоду в щитовидній залозі, обміну різних елементів методом радіометрії всього тіла та ін.);
г) клінічна радіометрія "in vitro" (дослідження вмісту різних біохімічних та біологічних сполук в рідинах організму за допомогою радіо- тест-систем).

Після 1970 року набули бурхливого розвитку сцинтиграфія ("in vivo") та радіоімунологічі дослідження ("in vitro") які в теперішній час є головними і складають більше 90% від усіх радіодіагностичних досліджень.