Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема: Характеристика спортивного травматизму.

ЛЕКЦІЯ № 5

Лабораторна робота

Засоби керування та відстеження вимог та їх можливості. Засоби, орієнтовані на життєвий цикл або розробку – Telelogic DOORS, Rational Requisuite Pro, Requirements Composer (для групи 307).

План.

1. Загальна характеристика спортивного травматизму.

2. Причини спортивних.

3. Механізми виникнення і профілактика спортивних травм.

4.Типові випадки хронічного перенапруження опорно-рухового апарату

Спортивна травма — це ушкодження, що супроводжується зміною анатомічних структур і функції травмованого органа в результаті впливу фізичного фактора, що перевищує фізіологічну міцність тканини, у процесі занять фізичними вправами і спортом. Серед різних видів травматизму спортивний травматизм знаходиться на останньому місці як по кількості, так і по вазі плину,складаючи усього близько 2%.

Травми розрізняють по наявності або відсутності ушкоджень зовнішніх покривів (відкриті або закриті), по просторості ушкодження (макротравми і мікротравми), а також по вазі плину і впливу на організм (легкі,середні і важкі).

При закритих травмах шкірні покриви залишаються цілими, а при відкритих ушкоджені, у результаті чого в організм може проникнути інфекція.

Макротравма характеризується досить значним руйнуванням тканин, обумовленим візуально. При мікротравмі ушкодження мінімальне і часто візуально не визначається .

Основна ознака травми — біль. При мікротравмах вона з'являється лише під час сильних напруг або великих по амплітуді рухів. Тому спортсмен, не почуваючи біль у звичайних умовах і при виконанні тренувальних навантажень, звичайно продовжує тренуватися. У цьому випадку загоєння не відбувається,мікротравматичні зміни сумуються і може виникнути макротравма.

Легкими вважають травми, що не викликають значних порушень в організмі і втрати загальної і спортивної працездатності; середніми—травми з не різко вираженими змінами в організмі і втратою загальної і спортивної працездатності (протягом 1—2 тижнів); важкими — травми, які викликають різко виражені порушення здоров'я, коли потерпілі мають потребу в госпіталізації або тривалому лікуванні в амбулаторних умовах. По вазі плину легкі травми в спортивному травматизмі складають 90%, травми середньої важкості— 9%, важкі —1%.

Для спортивного травматизму характерна перевага закритих ушкоджень: забитих місць, розтягань, надривів і розривів м'язів і зв'язок.

Число відкритих ушкоджень незначне, їх складають в основному напирання та синці. Співвідношення вивихів і переломів у спортивному травматизмі складає за даними різних авторів 1:3, 1:1,8; 1:1,5. В всіх інших видах травматизму вивихи спостерігаються в 8—10 разів рідше, ніж переломи.

Травматизм у різних видах спорту неоднаковий. Природно, що чим більше людей займаються тим або іншим видом спорту, тим відносно більше в ньому травм. Щоб нівелювати розходження в кількості спортсменів, прийнято розраховувати число травм на 1000 що займаються — це так званий інтенсивний показник травматизму.

Середнє число спортивних травм на 1000 спортсменів складає 4,7. Частота травм під час тренувань, змагань і на учбово-тренувальних зборах неоднакова. Під час змагань інтенсивний показник дорівнює 8,3, на тренуваннях—2,1, а на учбово-тренувальних зборах —2,0.

На заняттях, на яких за якимись причинами відсутній тренер або викладач, спортивні травми зустрічаються в 4 рази частіше, ніж у присутності викладача або тренера, що підтверджує їхню активну роль у профілактиці спортивного травматизму.

Деякі види спортивних ушкоджень найбільш характерні для того або іншого виду спорту. Так, забиті місця частіше спостерігаються в боксі, хокеї, футболі, боротьбі і ковзанярському спорті, ушкодження м'язів і сухожиль — у важкій атлетиці і гімнастиці. Розтягання зв'язувань досить часто зустрічають у борців, важкоатлетів, гімнастів, легкоатлетів (стрибки і метання), а також у представників спортивних ігор. Переломи кіст нерідко виникають у велосипедистів, автомотогонщиків і гірськолижників. Рані, садна і потертості переважають у велосипедистів, лижників, ковзанярів, гімнастів,хокеїстів і веслярів.

Струси головного мозку частіше зустрічаються в боксерів, велосипедистів, мотогонщиків і стрибунів у воду. Ушкодження менісків найбільш характерні для ігрових видів спорту (33,1%), боротьби,складних-координаційних і циклічних видів спорту .

По локалізації травм у спортсменів найчастіше спостерігаються травми кінцівок (більш 80%), особливо суглобів (головним чином колінного і гомілковостопного). У спортивній гімнастиці переважають травми верхніх кінцівок (70%), а в більшості інших видів спорту — нижніх кінцівок(наприклад, у легкій атлетиці і лижному спорті 66%). Травми голови й особи характерні для боксерів (65%), пальців для баскетболістів і волейболістів(80%), ліктьового для тенісистів (до 70%), колінного суглобу, для борців,гімнастів, футболістів (до 50%).

Визначений інтерес представляє процентне співвідношення різних травм і хронічних захворювань опорно-рухового апарату(викликаних мікротравмами), що вимагають тривалого стаціонарного або амбулаторного лікування. Серед гострих травм найбільший відсоток складають ушкодження менісків колінного суглоба і капсульно-зв`язкового апарата суглобів. Хронічні захворювання м'язів, сухожиль (у місці прикріплення до кістки),захворювання окістя, хребта, включаючи остеохондрози, спондилоартрози, також нерідко зустрічаються в спортсменів.

Слід зазначити, що хронічні захворювання опорно-рухового апарату в спортсменів, як і гострі травми, мають свою специфіку, що відрізняє їхній від подібної патології в інших видах діяльності. Ці захворювання в спортсменів обумовлені характером спортивної діяльності,особливостями тренувального режиму, періодом підготовки, кваліфікацією, віком, морфофункціональними особливостями спортсмена, віком початку спеціалізації в даному виді спорту і спортивним стажем.

Хронічні захворювання суглобів найбільш часто зустрічаються в циклічних і ігрових видах спорту, мікротравматична тендопатія власної зв'язки надколінка — у швидкісно-силових видах, остеохондрози хребта і хронічна патологія міоентезичного апарату — у циклічних, складних-координаційних і швидкісно-силових видах спорту, захворювання стоп(подовжня і поперечна плоскостопість) — у циклічних видах спорту.

Крім цього, особливості видів спорту знаходять висвітлення й у розходженні співвідношень частоти макротравм і мікротравм.

Число травм при заняттях спортом повинне бути зведене до мінімуму. У профілактиці спортивного травматизму повинні активно брати участь не тільки лікарі, але і кожен викладач, кожен тренер. Для цього необхідно добре знать особливості, основні причини й умови, що сприяють виникненню різних травм. Ці знання необхідні і спортсменові.

У етіології спортивних травм, як і будь-якої іншої форми патології, тісно переплітаються зовнішні і внутрішні фактори, кожний з яких може бути в одних випадках причиною ушкодження, в інші — умовою його виникнення. Нерідко зовнішні фактори, викликаючи ті або інші зміни в організмі,створюють внутрішню причину, що приводить до травми .

Недоліки і помилки в методиці проведення занять є причиною травм у 30—60% випадків. Вони зв'язані з порушенням тренером або викладачем основних дидактичних принципів навчання і тренування — регулярності занять, поступовості збільшення й ускладнення навантажень, послідовності в оволодінні руховими навичками, індивідуалізації учбово-тренувального процесу.

Форсування тренування, систематичне застосування надмірних навантажень, невміння забезпечити в ході занять і після них умови для відновлення функціонального стану, недооцінка систематичної і регулярної роботи над технікою, включення в тренування вправ, до яких спортсмен не готовий у силу недостатнього розвитку фізичних якостей або стомлення від попереднього тренування, відсутність або неправильне застосування страхування, недостатня або неправильна розминка — усе це може бути причиною спортивних травм.

Основами профілактики спортивних травм, викликаних цими причинами, є:

— найсуворіше виконання усіх вимог загальної методики занять фізичними вправами;

— складання планів і вибір методики занять у відповідності не тільки з програмами, але і зі станом здоров'я, з рівнем фізичного розвитку і тренованості;

— уміння швидко перебудовувати методику занять у відповідності із зміною стану, їх поведінки, гігієнічними, кліматичними й іншими умовами;

— послідовність розташування матеріалу в тренувальних планах, що забезпечує підготовку технічно складних вправ, нормативів; широке використання підвідних вправ;

— забезпечення повноцінної розминки, збереження оптимальних перерв між вправами; розробка раціональної системи підвідних вправ,і вправ самострахування (у боротьбі, спортивній гімнастиці, стрибках на лижах і інших технічно складних видах спорту);

— виключення гострого перевантаження на заняттях;

— індивідуалізація в підборі і дозуванні вправ для відстаючих спортсменів, що відновили заняття після травм або хвороби;

— забезпечення страхування, взаємострахування і самострахування;

— систематичне підвищення кваліфікації викладачів і тренерів.

Недоліки в організації занять і змагань — порушення інструкцій і положень по проведенню учбово-тренувальних занять і змагань,недотримання правил безпеки їхнього проведення, неправильне складання програм змагань — приводять до травм у 4—8%.

Причинами травм можуть бути комплектування груп, що займаються без достатнього обліку рівня їхньої підготовленості, кваліфікації,статі, віку, а також вагових категорій (у боротьбі, боксі); проведення занять фізичними вправами у відсутності тренера або викладача; велика кількість одночасна займаються в одного тренера або викладача; неправильне розміщення що займаються, велике скупчення спортсменів або глядачів на місцях занять(наприклад, одночасне проведення на одному спортивному полі метань і гри у футбол, у басейни-плавання і стрибків у воду й ін.); неорганізована або неправильно організована зміна груп що займаються (наприклад, перехід по ділянці полючи, де в цей час тренуються в метанні й ін.).

Основними профілактичними заходами в зв'язку з цими причинами травм є:

— правильний і своєчасний розподіл спортсменів на групи за статтю віком, рівню підготовленості, вагових категоріях, даних лікарського контролю;

— правильне розміщення в спортивному залі, на площадці, стадіоні й ін.;

— недопущення скупченості;

— правильне чергування вправ при почерговому виконанні, чіткий порядок зміни груп при переміщенні з одного сектора стадіону(залу) в іншій;

— організоване закінчення занять (відповідальний за заняття іде з залу останнім);

— обов'язкова присутність на заняттях відповідальної особи (викладача, тренера й ін.) з того моменту, коли починають збиратися спортсмени;

— строгий порядок самостійного проведення тренувань, а також вправ перед заняттями і тренуваннями і після них (при спостереженні відповідальної особи);

— строге виконання інструкцій і правил безпеки. З особливостями техніки виконання вправи зв'язані травми в 15—23% випадків. Вони зводяться до нанесення ударів, обумовлених сутністю силових вправ (при заняттях боксом, фехтуванням, футболом), до "силової боротьби" як елементові спортивної техніки (при грі в хокей, футбол), падінням при виконанні вправ (у боротьбі, акробатиці, стрибках, спортивних іграх і ін.). Крім того, виконання вправ, амплітуда яких перевищує межі активної рухливості в тих або інших суглобах, а також вправ, що вимагають граничної швидкості.

Профілактика ушкоджень через ці причини наступна:

— спеціальна підготовка м'язового і зв'язкового апаратів до виконання спортивних рухів, підготовка визначених ділянок шкіри до незвичайних впливів (сильного тертя, удару) і т.д.;

— навчання "небезпечним" вправам з використанням необхідного числа вправ, що підводять, навчання техніці самостраховки, умінню падати;

— застосування "небезпечних" вправ у формі навчальних сутичок, ігор; допуск до змагань тільки при достатнім освоєнні цих вправ;

— строгий розподіл підготовленості, що займаються на групи по ступені, і вагових категоріях;

— ретельне виконання повноцінної розминки;

— беззастережне виконання вимог, що стосується застосування захисних пристосувань; висока якість захисних дій (у боксі);

— безкомпромісна боротьба з будь-яким проявом брутальності в єдиноборствах і спортивних іграх.

Неповноцінне матеріально-технічне забезпечення занять веде до травм у 15—25% випадків. При цьому мається на увазі низька якість устаткування, спортивних споруджень і спорядження спортсменів (одягу, взуття,захисних пристосувань), погана підготовка до занять і змагань снарядів,площадок, залів, стадіонів і т.п., порушення вимог і правил їхнього використання. Причиною травм нерідко є нерівна поверхня футбольного поля,ігрової площадки або бігової доріжки (легкоатлетичної, ковзанярської), твердий ґрунт у місцях тренування в бігу і стрибках, несправна або слизька стать гімнастичного залу, низька якість гімнастичних матів.

Погана матеріально-технічна підготовка до занять або змагання може, наприклад, проявитися в поганому зміцненні снарядів, невиявлених дефектах (надірваний трос на гімнастичних кільцях), недостатній кількості матів для стрибків, виборі дистанції кросу або лижної гонки .

До порушення правил використання спортивного спорядження й устаткування відносяться: застосування снарядів, розміри і вага яких відрізняються від прийнятих (наприклад, гра у волейбол футбольним м'ячем);проведення занять і змагань з неповним комплектом захисних пристосувань і ін.

Причиною травми може бути невідповідність одягу і взуття спортсмена особливостям даного виду спорту і метеорологічних умов занять. Наприклад, тісна, нерозношене взуття веде до стирання, а в зимових умовах створює небезпеку відморожень.

Профілактичні заходи у відношенні спортивних ушкоджень, обумовлених неповноцінним матеріально-технічним забезпеченням занять, припускають:

— контроль за станом і будівництвом спортивних споруджень і інших місць занять;

— систематичний контроль за спортивним устаткуванням,спорядженням, спортивним одягом;

— установлення форми спортивного одягу в залежності від кліматичних умов, стану тренованості і загартованості що займаються;

— розробка і строге виконання правил використання,установки, збирання і збереження спортивного устаткування, спорядження і захисних пристосувань; систематичне проведення інструктажу працівників спортивних споруджень і що займаються.

Несприятливі гігієнічні і метеорологічні умови є причиною травм у 2—6% випадків. Сюди відносяться незадовільний санітарний стан спортивних споруджень, недотримання гігієнічних норм освітлення, вентиляції,температури повітря або води, підвищена вологість повітря, дуже низька або дуже висока температура повітря, сніг, туман, відлига, що засліплюють промені сонця,сильний вітер і ін.

Збільшення числа травм може бути викликано недостатньою акліматизацією до гірських умов. Це особливо важливо враховувати в зв'язку з тим, що в багатьох видах спорту широко застосовується тренування в середньогір`ї.

Профілактика травм, зв'язаних з цими причинами,зводиться до ретельного дотримання нормативів, передбачених гігієною фізичних вправ і спорту. Вони повинні стосуватися кліматичних факторів (температура,вологість, вітер і т.д.), режиму (годинник занять і змагань, відпочинку,прийому їжі), харчування, одягу, відходу за тілом і т.д., а також загартовування спортсменів.

У випадку проведення тренувань і змагань у середньогір`ї дуже важливо правильно організувати адаптаційний період.

Неправильне поводження спортсменів приводить до травм у 5—15% випадків. До них відносяться поспішність у діях, недостатні уважність і дисциплінованість, що приводить до нечіткої, несвоєчасному виконанню фізичної вправи і створює тим самим умови для зриву, перенапруги, неможливості зробити допомога. До цієї ж групи причин відносяться навмисна брутальність або інші неприпустимі прояви (особливо в спортивних іграх і єдиноборствах), що є наслідком недостатньої виховної роботи.

Виникненню травм сприяє також недостатня кваліфікація і часом лібералізм суддів, що не перетинають проявів неправильної поведінки спортсменів.

Профілактика травм повинна насамперед здійснюватися за рахунок добре поставленої виховної роботи, боротьби з брутальністю,недисциплінованістю. Особливо велику увагу необхідно приділяти азартним, легко збудливим спортсменам. Випадки навмисної брутальності повинні в обов'язковому порядку обговорюватися в колективі, а на змаганнях негайно каратися суддями дискваліфікацією.

Порушення лікарських вимог до організації процесу тренування веде до травм у 2—10% випадків. Це допуск до занять без лікарського огляду, невиконання тренером і спортсменом лікарських рекомендацій, що стосуються термінів поновлення тренувань після травм і захворювань,рекомендацій, зв'язаних зі станом здоров'я спортсмена, неправильне зарахування осіб, що займаються, в ту або іншу медичну групу, невиконання рад лікаря по застосуванню відбудовних засобів .

Профілактика ушкоджень у зв'язку з цією групою причин— чітке виконання лікарських рекомендацій, підвищення рівня медичної грамотності викладачів, тренерів і спортсменів, гарний контакт у їхній роботі з лікарем.

До внутрішніх факторів спортивного травматизму відносяться зміни в стані спортсмена, що виникають під впливом несприятливих зовнішніх або внутрішніх умов, — мова йде про деякі індивідуальні особливості спортсмена в який-небудь період часу.

Невідповідність рівня фізичної, технічної,психоемоційної і вольової підготовки спортсмена поставленим задачам часто є причиною виникнення травм.

Найбільше важливо враховувати наступне.

— Особливо небезпечні наступаючі при стомленні і перевтомі розладу координації, а також погіршення захисних реакцій і уваги. Це вносить дисгармонію в координовану роботу м'язів-антагоністів, зменшує амплітуду рухів в окремих суглобах, супроводжується утратою швидкості і спритності при виконанні рухів і веде до ушкоджень.

В окремих випадках причиною розриву м'язів у спортсменів може бути порушення процесу розслаблення.

Унаслідок стомлення або перевтоми можуть відбуватися зміни збудливості і лабільності нервово-м'язового апарата, особливо в недостатньо тренованих осіб. У результаті неоднакової зміни цих характеристик порушується правильне виконання руху, що може викликати травму.

Зміни функціонального стану окремих систем організму спортсмена, викликані перервою в заняттях у зв'язку з захворюванням або іншими причинами, можуть привести до травм. Припинення систематичних тренувань на тривалий термін викликає зниження сили м'язів, витривалості, швидкості скорочення і розслаблення м'язів, що утрудняє виконання вправ, що вимагають значних зусиль і координованих рухів. Перерва в заняттях веде до "стирання"сталого динамічного стереотипу, що також може викликати травму внаслідок порушення координації рухів. Тому тренер і викладач повинні чітко витримувати встановлені лікарем терміни допуску спортсмена до тренувань, поступово збільшувати й ускладнювати навантаження.

— Недостатня фізична підготовленість спортсмена до виконання напружених або складних-координаційних вправ.

— Похилість до спазмів м'язів і судин.

По механізму виникнення травми поділяються на прямі,непрямі і комбіновані.

Прямий механізм спортивних травм характерний для ударів. У більшості випадків удари відбуваються при падінні на землю, стать,лід, воду. У 5,8% випадків його наносить спортивний супротивник (наприклад, у боксі, хокеї, футболі), у 5,7% випадків має місце удар об снаряд.

Непрямий механізм виникнення ушкоджень — перевищення фізіологічних меж рухів по амплітуді. Вони є звичайно результатом порушення біомеханічної структури руху з появою яких-небудь перешкод, порушення керування рухом (перенапруги м'язів і зв'язок, підгортання стопи, надмірне і різке згинання або розгинання в суглобі й ін.). По механізму тяги або скручування відбуваються ушкодження, викликані надмірно різким некоординованим скороченням м'язів або порушенням процесу їхнього розслаблення (наприклад, м'язів задньої поверхні стегна в спринтерів).

Нерідко бувають ушкодження, що виникають по механізму тяги або здавлення при переміщенні спортсменом великої ваги (наприклад, при підйомі штанги, партнера, супротивника) .

Профілактика спортивного травматизму не є суто лікарською проблемою. Ця проблема стосується усіх, хто готує спортсменів і забезпечує нормальні умови проведення учбово-тренувальних занять і змагань:тренерів, лікарів, суддів, технічного персоналу, проектувальників і будівельників спортивних споруджень, представників спортивної науки, преси. Профілактика спортивного травматизму — це комплекс організаційно-методичних заходів, спрямованих на постійне удосконалювання матеріально-технічного забезпечення, поліпшення умов проведення навчально-тренувальних занять і змагань, постійне підвищення кваліфікації тренерсько-викладацького складу,неухильне дотримання правил лікарського контролю, дидактичних принципів підготовки спортсменів, забезпечення планомірного підвищення рівня їх фізичної і техніко-тактичної підготовленості, моральних і вольових якостей, зміцнення здоров'я. Іншими словами, профілактика спортивного травматизму — це постійне удосконалювання організаційно-методичних принципів багаторічної підготовки спортсменів. Тому необхідно детально вивчати причини травм і обставини, що їх викликали. Навіть незначна травма повинна аналізуватися лікарем команди, тренером і самим потерпілим для того, щоб вчасно усунути її конкретну причину і виключити можливість повторення.

Хронічне перенапруження м’язів Симптоми: 1 ступінь – ниючий біль у м’язі, який посилюється підчас руху (міозит); 2 ступінь – несильний періодичний біль, набряк, слабкість м’язів (міалгія); 3 ступінь – підчас виконання фізичного навантаження м’яз різко скорочується і не розслаблюється, підчас розминання пальцями відчувається болісне потовщення м’язу на окремій ділянці, біль гострий (спазм). Причини: неповноцінна розминка, охолодження після розминки, переохолодження, передозування певного типу навантаження – в результаті виникає посттравматичне запалення м’язів.

Перша допомога: обмеження фізичної активності, розтягнути спазмований м’яз. Наприклад, у випадку спазму гомілкового м’язу достатньо потягнути пальці ніг на себе (самостійно чи із сторонньою допомогою). В іншому випадку можна розтягнути м’яз руками. Коли перенапруження мине, його необхідно помасажувати, а ввечері прикласти сухе тепло.

Хронічне перенапруження сухожиль (тендініти) Симптоми: біль підчас активних рухів за участю травмованого сухожилля, хоча аналогічні пасивні рухи безболісні, при цьому чутно потріскування чи похрустування (крепітація), іноді можна намацати припухлість – все це наслідки змін всередині чи навколо сухожиль.

Причини: посилена рухова активність і мікротравматизація підчас фізичного навантаження.

Перша допомога: обмеження фізичної активності в ураженій ділянці, лід, імобілізація і застосування нестероїдних протизапальних мазей і гелів. При цьому рекомендують якомога раніше приступати до подальшої реабілітації: вправам на розтягування і закріплення м’язів.

Хронічне перенапруження суглобового хряща Симптоми: біль в суглобі, складність чи неможливість виконання звичних об’ємів рухів, крепітація не тільки підчас навантаження, але і підчас намацування.

Причини: у зв’язку з віковими змінами в організмі, а також через минулі травми, підвищене навантаження в суглобовому хрящі, з’являються дегенеративно-дистрофічні зміни. Якщо в цьому стані продовжувати тренування, ці процеси можуть прогресувати, суглоб не встигає відновлюватись, з’являються серйозні ускладнення.

Перша допомога: відмова від фізичних навантажень, іммобілізація, застосування нестероїдних протизапальних мазей і гелів.

Хронічне перенапруження кістної тканини (переломи стомлення) Симптоми: постійний біль в районі кістки, при цьому на початковому етапі вона дає про себе знати тільки підчас навантаження, а потім і в спокої.

Причини: удари, що повторюються (наприклад, по нозі), раптова зміна частоти, інтенсивності і тривалості навантаження, неправильна техніка бігу, незвичне покриття для тренувань та інше – все це може призвести до появи мікроскопічних змін у кістці. А якщо тренувальний процес побудований так, що процеси регенерації не встигають відновити кістку перед наступним етапом навантаження, то ураження накопичуються, кістка послаблюється, что в кінці кінців може призвести до її перелому.

Перша допомога: передусім, усунути джерело травматизації. У складних випадках рекомендується повністю зупинити тренування до повного відновлення. В більш легких формах – проводити щадні тренування, але виключити при цьому навантаження на травмовану ділянку. Період відновлення може займати від 3 і більше тижнів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.009 сек.