• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

РОЗВИТОК РИНКУ ДЕРЖАВНИХ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

У березні 2008 р. поточного року Кабінет Міністрів України своїм розпорядженням №316-р ухвалив «Концепцію розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів в Україні на 2009-2013 роки». Концепція покликана створити засади та умови для забезпечення розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів протягом 2009—2013 років. Метою розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів є зниження вартості державних запозичень при мінімізації ризиків, створення умов для активізації вторинного ринку державних цінних паперів і розбудова ліквідного, добре структурованого фінансового ринку України в цілому. Документ передбачає здійснення таких заходів: запровадження ринкового ціноутворення при розміщенні внутрішніх державних облігацій; розширення спектру інструментів державної позики; створення системи первинних дилерів державних цінних паперів; підвищення прозорості здійснення державних запозичень; розміщення коштів єдиного казначейського рахунку; управління ризиками, які пов’язані з державним боргом.

Нові механізми, які запроваджуються на внутрішньому ринку державних цінних паперів, обговорювалися з фахівцями Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Агентства США з міжнародного розвитку, представниками державних регуляторів інших країн, а також учасниками вітчизняного фондового ринку. Слід зазначити, що протягом останніх років в Україні активно обговорювалося питання щодо запровадження інституту первинних дилерів з учасниками ринку державних цінних паперів та представниками потенційних кандидатів на отримання статусу первинних дилерів – банків, що є найбільш активними учасниками цього ринку. Результати цієї роботи знайшли своє відображення у постанові Кабінету Міністрів України №363 від 14.04.09 р. «Про запровадження інституту первинних дилерів на ринку державних цінних паперів» та проекті порядку відбору та функціонування первинних дилерів, розробленому Міністерством фінансів. Останнім, зокрема, передбачається встановити порядок конкурсного відбору первинних дилерів, затвердження методики оцінювання кандидатів та первинних дилерів, типові договори з первинними дилерами. Порядок передбачає запровадження ринкових механізмів, привабливих для учасників ринку державних облігацій, що спонукатимуть банки співпрацювати з Міністерством фінансів у частині розвитку ринку державних цінних паперів.

Первинними дилерами можуть бути банки, які, зокрема, мають ліцензію на провадження професійної діяльності на фондовому ринку – діяльності з торгівлі цінними паперами; сплачений статутний капітал, еквівалентний не менше ніж 10 млн. євро; практичний досвід роботи на ринку облігацій внутрішньої позики (загальний обсяг торгівлі ОВДП не менше 1 млрд. грн.).

Первинні дилери повинні брати участь у розміщенні облігацій внутрішніх державних позик, викуповувати при цьому не менше 3% загального обсягу їх розміщення протягом кожного півріччя, а також здійснювати постійні двосторонні котирування ОВДП шляхом постійного (кожного робочого дня) забезпечення пропозиції іншим первинним дилерам щодо купівлі та продажу ОВДП за переліком, погодженим з усіма первинними дилерами. Інститут первинних дилерів на ринку державних цінних паперів сприятиме спрощенню залучення урядом коштів до Державного бюджету, збільшенню обсягів торгівлі ОВДП на вторинному ринку, зменшенню вартості внутрішніх запозичень та розширенню кола інвесторів у державні цінні папери (в тому числі за рахунок пенсійних фондів, страхових компаній тощо). Враховуючи зазначене, з середини травня 2008 року Міністерство фінансів перейшло до проведення розміщення облігацій внутрішньої державної позики на первинному ринку відповідно до ринкових умов.

Розміщення ОВДП на ринкових умовах є одним із першочергових заходів розвитку ринку державних цінних паперів, а також необхідною передумовою запровадження та функціонування на ньому інституту первинних дилерів. При оголошенні розміщень будуть встановлюватися обмеження на загальний обсяг розміщення облігацій та у межах встановленого обсягу задовольнятимуться всі найкращі заявки, подані на розміщення, до вичерпання встановленого обмеження. Розміщення проводитимуться відповідно до заздалегідь оголошеного графіку. Аукціони відбуватимуться один раз на тиждень. Протягом травня-липня Міністерством фінансів щопонеділка пропонуватимуться для розміщення короткострокові та середньострокові облігації внутріш-ньої державної позики.

В результаті запровадження таких механізмів учасники ринку отримують чіткі правила гри на ньому та зрозумілі механізми ціноутворення. При цьому, як зазначають у Мінфіні, в учасників ринку – комерційних банків та їхніх клієнтів є зацікавленість до придбання ОВДП на нових ринкових умовах.

Кабінет Міністрів України ухвалив Концепцію розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів України на 2009-2013 роки. Документ спрямовано на задоволення нагальних потреб реформування первинного ринку державних цінних паперів в Україні, зумовлених, насамперед, високою вартістю державних запозичень на внутрішньому ринку в порівнянні з їх вартістю на зовнішніх ринках. Як зазначається в Концепції, протягом останніх років переваги нижчих ставок за запозиченнями на зовнішніх ринках капіталу нівелюються валютними ризиками, які полягають у зростанні курсу іноземних валют. Крім того, відсутність стратегії вибору валюти запозичення значно ускладнює реалізацію Нацбанком України монетарної політики. Виходячи з того, що метою управління державним боргом є зниження вартості запозичень за мінімізації ризиків, та враховуючи поточну ситуацію, пріоритетом політики управління державним боргом є реорганізація первинного та вторинного ринку державних цінних паперів з метою зниження вартості запозичень на внутрішньому ринку капіталу та зменшення ризиків державного боргу в цілому.

Останніми роками спостерігалося зростання державного боргу України. Так, на 31 грудня 2007 р. він становив 71,3 млрд. грн., що було еквівалентно $14,12 млрд., з них: у національній валюті — 12,6 млрд. грн. (17,65%), в іноземних валютах — 58,7 млрд. грн. (82,35%). На 31 грудня 2008 р. державний борг України становив 130,56 млрд. грн., що було еквівалентно $16,96 млрд., з них: у національній валюті — 36,96 млрд. грн. (28,31%), в іноземних валютах — 93,6 млрд. грн. (71,69%). Така структура державного боргу є результатом його накопичення в іноземних валютах унаслідок спрямування політики управління державним боргом на зовнішні запозичення. Слід зазначити, що подібна політика здійснювалася після кризи 1998 р., коли вимушені здійснення короткострокових внутрішніх запозичень за високими ставками призвело до необхідності реструктуризації державного боргу. Крім того, причиною здійснення державних запозичень, переважно в іноземних валютах, була висока вартість запозичень на внутрішньому ринку. В 2003 р. середньозважена дохідність облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) становила 9,73%, а облігацій зовнішньої державної позики (ОЗДП) – 7,65%. У 2004 р. ці показники становили 11,23% та 6,17% відповідно, в 2005 р. – 7,23% та 4,95%, в 2006 р. – 9,26% та 5,07%, в 2007 р. – 8,92% та 6,16%. У 2008 р. середньозважена дохідність ОВДП становила 11,51%, а облігації зовнішньої державної позики (ОВДП) не випускалися.

Причиною високої вартості державних внутрішніх запозичень була низька ліквідність державних цінних паперів. Недостатній попит на них з боку вітчизняних інвесторів та трейдерів, повільна торгівля на вторинному ринку свідчать про незацікавленість вітчизняних фінансових установ у середньостроковому вкладенні фінансових ресурсів у цінні папери з низьким рівнем поточної ліквідності. Крім того, ємність внутрішнього ринку капіталу є недостатньою для задоволення потреб у фінансуванні державного бюджету, внаслідок чого план державних внутрішніх запозичень протягом 2004—2008 рр. не виконувався. Так, план обсягів державних внутрішніх запозичень на фінансування державного бюджету (без урахування випусків ОВДП, що здійснювалися за окремими рішеннями) на 2004 р. становив 4,5 млрд. грн., однак у результаті було залучено 4,13 млрд. грн. План на 2005 р. становив 6,24 млрд. грн. (було залучено 3,97 млрд. грн.), план на 2006 рік – 4,55 млрд. грн. (було залучено 1,58 млрд. грн.), план на 2007 рік – 3,83 млрд. грн. (було залучено 3,57 млрд. грн.). Водночас, план на 2008 р. становив 7,77 млрд. грн., тоді як торік було залучено 3,74 млрд. грн.

За таких умов Кабмін був змушений здійснювати запозичення в іноземних валютах. Державні зовнішні запозичення супроводжуються значними валютними ризиками. Утримання стабільного курсу національної валюти щодо іноземних валют, у яких здійснено запозичення з відносно низькими відсотковими ставками, забезпечує менші сукупні витрати держави. У разі зниження курсу національної валюти відносно валюти, у якій здійснені запозичення, вартість зобов’язань збільшується протягом дії таких зобов’язань. Так, 32% (близько 1,3 млрд. грн.) усіх платежів за ОЗДП 2000 р. (погашення у вересні 2007 р.) було здійснено за рахунок зростання курсу євро за весь період обігу облігацій зовнішньої державної позики. При цьому витрати Національного банку, пов’язані з обмеженням пропозиції надлишкової грошової маси в економіці, що утворюється у зв’язку з фінансуванням дефіциту бюджету за рахунок іноземних запозичень, та витрати, пов’язані з поповненням валютних резервів, підвищують загальну вартість запозичень в іноземних валютах. Крім валютних ризиків зростають також відсоткові ризики та ризики рефінансування державного боргу, пов’язані з поточною кризою ліквідності на світових фінансових ринках. Визначальними для прийняття рішень щодо державних запозичень в умовах фінансової кризи є ризики рефінансування, оскільки наслідки їх впливу ставлять під загрозу виконання державою своїх зобов’язань та функцій, стабільність та економічну незалежність держави. За таких умов розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів має вирішальне значення.

Концепція покликана створити засади та умови для забезпечення розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів протягом 2009—2013 рр. Метою розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів є зниження вартості державних запозичень за мінімізації ризиків, створення умов для активізації вторинного ринку державних цінних паперів і розбудова ліквідного, добре структурованого фінансового ринку України в цілому. Розвиток внутрішнього ринку державних цінних паперів є також першим кроком до ефективного управління державним боргом з урахуванням світового досвіду. У подальшому це передбачає розробку та впровадження середньострокової стратегії управління державним боргом, що грунтується на результатах аналізу витрат і ризиків та спрямована на збільшення частки внутрішнього державного боргу в загальному обсязі державного боргу, а також на задоволення потреб розвитку внутрішнього ринку боргових зобов’язань. Крім того, на загальноекономічному рівні для подальшого розвитку сфери управління державним боргом необхідно: підвищити ефективність управління державними коштами шляхом регулярного проведення активних операцій з державними цінними паперами; побудувати криву дохідності державних цінних паперів як еталонну на ринку цінних паперів; стимулювати розвиток фінансового ринку в напрямі активізації вторинного ринку державних цінних паперів; сприяти розширенню кола інвесторів, особливо залученню інституційних інвесторів.

Основними завданнями Концепції є такі:

– забезпечення можливості мобілізації необхідних коштів для виконання державою її функцій та здійснення платежів за державним боргом;

– фінансування потреб держави з мінімально можливим рівнем витрат у серед-ньостроковій перспективі та за умови мінімізації ризиків;

– оптимізація структури державного боргу в бік збільшення частки державних запозичень на внутрішньому ринку за видами ставок і строками запозичення.

Згідно з документом, для забезпечення розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів необхідно покращити пропозицію державних цінних паперів. Це пропонується здійснити шляхом: регулярного розміщення широкого спектра ОВДП з різними строками обігу в обсягах, що забезпечать виконання плану державних запозичень, встановленого законом про державний бюджет на відповідний рік; запровадження механізму ринкового ціноутворення під час роз-міщення державних цінних паперів для врахування інтересів інвесторів; здійснення емісії облігацій внутрішньої державної позики виключно для інвестування пенсійних активів, сформованих у системі накопичувального пенсійного забезпечення, дохідність яких враховує рівень інфляції.

Іншим важливим кроком є виявлення ризиків державного боргу та здійснення управління ними. Для цього передбачається розробити методологічну та нормативно-правову базу управління ризиками, запровадити систему внутрішнього контролю за управлінням ризиками, організувати проведення за допомогою запозичених коштів операцій з державним боргом, включаючи обмін і достроковий викуп державних боргових зобов’язань з метою економії бюджетних коштів та мінімізації відсоткового ризику.

Концепцією також пропонується підвищити ліквідність державних цінних паперів шляхом: залучення торговців цінними паперами до здійснення котирування державних цінних паперів на вторинному ринку та підтримання їх біржового курсу; розробки нормативно-правових актів, що сприятимуть використанню державних боргових зобов’язань як інструмента управління ліквідністю; розміщення на конкурсних засадах вільних коштів єдиного казначейського рахунка серед фінансових установ на умовах тимчасової купівлі державних цінних паперів з наступним поновленням цих коштів до кінця року.

Важливим чинником для забезпечення розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів має стати поліпшення іміджу держави як емітента державних цінних паперів через підвищення передбачуваності та прозорості державного запозичення. Для здійснення цього завдання передбачається затвердити річний графік первинного розміщення державних цінних паперів, завчасно оприлюднювати проспекти емісій державних цінних паперів, здійснювати розміщення та обіг державних цінних паперів на фондових біржах, запровадити сучасну конкурентну процедуру проведення аукціонів, яка передбачає розміщення державних цінних паперів в один етап. У цьому зв’язку також важливо запровадити загально-прийняті міжнародні процедури та формули нарахування відсотків за державними зобов’язаннями для стимулювання попиту на них. Крім того, слід поширити стандартизовані дані, необхідні для ефективного функціонування ринку державних цінних паперів, зокрема, щоденні котирування цінних паперів на внутрішньому ринку, криву дохідності державних цінних паперів тощо.

Реалізація Концепції має сприяти розвитку повноцінного та ліквідного внутрішнього ринку державних цінних паперів, який дозволить зменшити вартість державних запозичень і знизити ризики. Це також сприятиме поліпшенню іміджу держави як емітента державних цінних паперів, що в перспективі разом із продовженням строку обігу боргових зобов’язань розширить можливості їх використання як інвестиційного інструмента, зо-крема, для недержавного пенсійного забезпечення. Крім того, розвиток ліквідного внутрішнього ринку державних цінних паперів матиме ряд позитивних наслідків для всього фінансового сектора та економіки України в цілому. Зокрема, суб’єкти господарювання зможуть використовувати державні цінні папери для страхування ризиків з метою мінімізації витрат.

Здійснення регулярних розміщень державних цінних паперів з різними строками обігу сприятиме підвищенню їх ліквідності та розвитку внутрішнього фондового ринку. Це дасть змогу урівноважити попит і пропозицію, зокрема уникнути надлишкової пропозиції, що разом із розміщенням коштів єдиного казначейського рахунка на умовах тимчасової купівлі державних цінних паперів істотно зменшить боргове навантаження на державний бюджет. Ще одним позитивним наслідком стане зниження валютних ризиків як у фінансовому секторі в цілому, так і для позичальників зокрема. Вітчизняний банківський сектор потребує внутрішніх інструментів для управління ліквідністю та фінансування портфелів довгострокових внутрішніх державних цінних паперів за допомогою операцій тимчасової купівлі таких паперів за рахунок коштів єдиного казначейського рахунка. Це зменшить негативний вплив валютних ризиків на банківський сектор та полегшить випуск цінних паперів на внутрішньому ринку для інших позичальників. Також будуть створені додаткові можливості для використання державних цінних паперів Нацбанком з метою здійснення ефективної монетарної політики держави

Розрізняють такі види ДЦП: готівкові та безготівкові; документарні та недокументарні; гарантовані та прибуткові; ринкові та неринкові; іменні та на пред'явника.

Вони відрізняються датою випуску, терміном погашення, розмірами відсоткової ставки. В історії нашої країни, наприклад, відомі індустріальні та військові позики. Аналогічні позики у вигляді цінних паперів досі випускають уряди майже всіх країн, коли витрати держави перевищують її прибутки. Певною мірою це є альтернативою грошовій емісії і, отже, інфляції у разі дефіциту державного бюджету.

ДЦП України можуть бути: довгострокові - понад п’ять років; середньострокові - від одного до п’яти років; короткострокові - до одного року; поділяються на облігації - внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України. Важливе значення має широке запровадження в Україні випуску середньо- (до 5 років) і довгострокових (понад 5 років) державних боргових цінних паперів та встановлення вагомих гарантій за цими борговими зобов’язаннями для заохочення розміщення у такі фінансові інструменти коштів недержавних пенсійних фондів, інститутів спільного інвестування, а також інших інституційних інвесторів (банків, страхових компаній, інвестиційних трастів тощо) та населення.

Облігації внутрішніх державних позик України - ДЦП, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов’язання України щодо відшкодування пред’явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.

Цільові облігації внутрішніх державних позик України - облігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу.

Основним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик України є зазначення передбаченого законом про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів.

Кошти, залучені до Державного бюджету України від розміщення цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування здійснюється відповідно до кредитних договорів, що укладаються між державою в особі Міністерства фінансів України та отримувачем коштів. Умови кредитних договорів повинні відповідати умовам випуску цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов’язковим установленням дати обслуговування та погашення кредиту за п’ять днів до дати обслуговування та погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України.

Облігації зовнішніх державних позик України - державні боргові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов’язання України відшкодувати пред’явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Комісією, а також регулюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу. А остаточне рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їх випуску приймається згідно з Бюджетним кодексом України.

Розміщення державних облігацій України здійснюється у разі дотримання на кінець року граничних розмірів державного зовнішнього та внутрішнього боргу, передбачених Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, встановлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства.

Національний банк України виконує операції з обслуговування державного боргу, пов’язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик та цільових облігацій внутрішніх державних позик України, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів. Порядок проведення операцій, пов’язаних з розміщенням цих облігацій, встановлюється Національним банком України за погодженням з Міністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з державними облігаціями України визначаються Комісією разом з Національним банком України.

Розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України, яке може залучати для цього банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і цими організаціями регулюються відповідними договорами.

Державні облігації України можуть бути іменними або на пред’явника. Розміщуються у документарній або бездокументарній формі. Продаж облігацій внутрішніх державних позик здійснюється в національній валюті, а облігацій зовнішніх державних позик України - у валюті запозичення. А виплата доходів і погашення державних облігацій України здійснюються грошима або державними облігаціями України інших видів за згодою сторін.

Як показує світова практика, випускаються такі державні ЦП:

– державні довгострокові зобов'язання;

– державні короткострокові безкупонні облігації;

– облігації державної ощадної позики;

– державні казначейські векселі і казначейські зобов’язання;

– облігації державної внутрішньої валютної позики;

– муніципальні ЦП;

– приватизаційні та ін.

Крім того, випуск в обіг ДЦП може використовуватися для розв’язання таких основних завдань:

– фінансування дефіциту державного бюджету на неінфляційній основі, тобто без додаткового випуску грошей в обіг; коли витрати бюджету на певну календарну дату перевищують кошти, що є в його розпорядженні на цю ж дату (касовий дефіцит); надходження прибутків за місяць або квартал виявляється меншим, ніж кошти, необхідні на цей же період для фінансування витрат бюджету (сезонний дефіцит); за підсумками року прибутки бюджету менше його витрат, і цей дефіцит не покривається за рахунок надходжень до бюджету наступного року (річний дефіцит);

– фінансування цільових державних програм у сфері житлового будівництва, інфраструктури, соціального забезпечення і т. ін.;

– регулювання економічної активності: грошової маси в обігу, впливу на ціни та інфляцію, на витрати та напрями інвестування, економічне зростання, платіжний баланс і т. д.

Переваги ДЦП: це найвищий відносний рівень надійності для вкладених коштів та мінімальний ризик втрати основного капіталу та прибутків за ним; найбільш пільгове оподаткування порівняно з іншими ЦП.

Розміщення ДЦП здійснюється:

– через Національний банк або міністерство фінансів. Основними інвесторами залежно від виду облігацій є: населення, пенсійні та страхові компанії та фонди, банки, інвестиційні компанії та фонди;

– у паперовій (бланковій) або непаперовій формах (у вигляді записів на рахунках в уповноважених депозитаріях);

– різноманітними методами: аукціонні торги, відкритий продаж усім бажаючим за встановленими цінами, закрите розповсюдження серед певного кола інвесторів і т. д.

ДЦП класифікуються за такими ознаками:

за видом емітента:

– ЦП уряду;

– муніципальні ЦП;

– ЦП державних установ;

– ЦП, яким наданий статус державних.

за формою обігу:

– ринкові ЦП, які можна вільно перепродавати після їх первинного розміщення;

– неринкові, які не можуть перепродавати їх утримувачі, але можуть бути через певний термін повернені емітенту.

за термінами обігу:

– короткострокові, що випускаються на термін до року;

– середньострокові, термін обігу яких розтягується на період, від 1 до 5-10 років;

– довгострокові, тобто ті, що мають термін життя зазвичай понад 10-15 років.

за способом отримання прибутків:

– відсоткові ЦП (відсоткова ставка може бути: фіксованою, тобто незмінною на весь період існування облігації; плаваючою та ступінчастою);

– дисконтні ЦП, які розміщуються за ціною нижчою за номінальну, і ця різниця (дисконт) утворює прибуток за облігацією;

– індексовані облігації, номінальна вартість яких зростає, наприклад, на індекс інфляції;

– виграшні, прибуток за якими виплачується у формі виграшів;

– комбіновані облігації, прибуток за якими утворюється за рахунок комбінації раніше перелічених способів.

Сьогодні в більшості зарубіжних країн в обігу знаходяться державні ЦП декількох видів. Перший – це казначейські векселі. Термін їх погашення, як правило, 91 день. Другий – казначейські зобов'язання з терміном погашення до 10 років. Третій – казначейські облігації з терміном погашення від 10 до 30 років. Ці види ЦП випускають для кредитування державного боргу: коротко-, середньо- та довгострокового. Відповідно відрізняються й відсоткові виплати за ними.

На початку 90-х рр. у США виплати за казначейськими векселями становили близько 6%, за казначейськими облігаціями – близько 7%. У Росії випускаються державні короткострокові облігації та державні облігації 30-річної внутрішньої позики, а також муніципальні облігації.

В Україні, наприклад, це казначейські зобов’язання країни, які випускаються у вигляді державних ЦП, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних осіб, посвідчує факт заборгованості Державного бюджету України перед власником казначейського зобов’язання України, дає власнику право на отримання грошового доходу та погашається відповідно до умов розміщення казначейських зобов’язань України. Емітентом казначейських зобов'язань України виступає держава в особі Міністерства фінансів України за дорученням Кабінета Міністрів України. Емісія казначейських зобов'язань України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Комісією. Погашення та сплата доходу за казначейськими зобов'язаннями України гарантується доходами Державного бюджету України.

Казначейські зобов’язання України можуть бути: довгострокові - понад п’ять років; середньострокові - від одного до п’яти років; короткострокові - до одного року; іменними або на пред’явника. Казначейські зобов’язання України розміщуються у документарній або бездокументарній формі. У разі розміщення казначейських зобов’язань України у документарній формі видається сертифікат.

Обсяг емісії казначейських зобов’язань України у сукупності з емісією державних облігацій внутрішніх державних позик України не може перевищувати граничного обсягу внутрішнього державного боргу та обсягу пов’язаних з обслуговуванням державного боргу видатків, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Рішення про розміщення казначейських зобов’язань України приймається згідно з Бюджетним кодексом України. У рішенні передбачаються умови розміщення та погашення казначейських зобов’язань України.

У сертифікаті казначейського зобов’язання України зазначаються вид ЦП, найменування і місцезнаходження емітента, сума платежу, дата виплати грошового доходу, дата погашення, зазначення місця, в якому повинно бути здійснено погашення, дата і місце видачі казначейського зобов’язання України, серія та номер сертифіката казначейського зобов’язання України, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента. У сертифікаті іменного казначейського зобов’язання України також зазначається ім’я власника.

Особливості погашення та реалізації прав за казначейськими зобов’язаннями України визначаються умовами їх розміщення, які можуть передбачати їх погашення шляхом зменшення зобов’язань перед Державним бюджетом України власника казначейського зобов’язання України на вартість цього зобов’язання.

Порядок визначення вартості продажу казначейських зобов’язань України під час їх розміщення встановлюється Міністерством фінансів України.

Різноманітність державних ЦП є характерною для цілої низки країн. Прикладом цьому можуть бути дані, наведені у таблиці 8.

Таблиця 8.

Основні види державних цінних паперів у різних країнах

Особлива роль у Росії відводиться субфедеральним ЦП, яких в Україні на сьогодні немає. З розвитком адміністративної реформи будуть створені передумови для їх появи.

Субфедеральні ЦП –- це регіональні облігації та векселі, що випускаються адміністраціями суб'єктів Федерації. Метою випуску таких паперів є: покриття дефіциту бюджету, фінансування регіональних цільових програм, інвестиції в окремі проекти регіонального значення. Субфедеральні ЦП забезпечені прибутками бюджету суб'єкта Федерації або майном, що знаходиться в його власності.

За термінами випуску переважають коротко- та середньострокові субфедеральні ЦП. Випуск довгострокових субфедеральних облігацій передбачає наявність стабільної фінансової ситуації в регіоні. Рішення про випуск субфедеральних ЦП приймає адміністрація регіону. Розробляється положення про кожний випуск субфедеральних ЦП. Їх розміщення здійснюється уповноваженим банком (банками). Покупцями субфедеральних ЦП (інвесторами) можуть бути будь-які юридичні та фізичні особи.

Розвиток інфраструктури економіки України потребує значних інвестиційних ресурсів. Загальний обсяг інвестиційних потреб в українську інфраструктуру в наступні 10 років складає $100 млрд. Велика частка цих інвестицій має бути здійснена на місцевому рівні. Відповідно до «Загальнодержавної програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства» сукупні інвестиційні потреби муніципального сектора у період з 2002 по 2010 р. становитимуть 34,8 млрд.грн. Враховуючи це, вирішальне значення для фінансування значних інвестицій в інфраструктуру, які знадобляться Україні у наступні роки, має місце - розвиток надійного ринку - облігацій внутрішніх місцевих позик.

В Україні до облігацій місцевих позик належать облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик. Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством. Реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійснює Комісія в установленому нею порядку. Особливості погашення та реалізації прав за облігаціями місцевих позик визначаються умовами їх розміщення. Протягом 2003-2006 рр. Комісією, було зареєстровано 20 випусків облігацій внутрішньої місцевої позики загальним обсягом 633,5 млн. грн.

Першою серед місцевих рад була Київська міська рада, яка запропонувала інвесторам емісію обсягом 150,0 млн. грн., з яких фактично було розміщено ЦП на суму 100,0 млн. грн. До останнього часу це була найбільша емісія серед міст України. Лише в 2005-2006 рр. м. Харків та м. Одеса емітували ЦП приблизно на такі самі суми. Крім м. Києва емітентами, як і на попередніх етапах розвитку ринку місцевих запозичень України, виступали переважно обласні центри: Донецьк, Харків, Запоріжжя, Одеса, Черкаси, Вінниця, Івано-Франківськ тощо. Слід зауважити, що обсяги емісій облігацій, періоди їхнього обігу та ставки дохідності за облігаціями на цьому етапі розвитку ринку суттєво змінилися. В 2003-2006 роках середній обсяг емісії становив 20-25 млн. грн. Збільшився також і період обігу облігацій. Почали здійснюватися переважно середньо-та довгострокові емісії (3-5 років). Що стосується ставок доходності за облігаціями внутрішніх місцевих позик, то на нинішньому етапі їхні рівні коливаються в межах 10,8 - 14% річних.

Сьогодні форма залучення позикових коштів до бюджетів органів місцевого самоврядування шляхом укладення кредитних угод з іноземним кредитором широкого розповсюдження не набула. Фактично це джерело наповнення бюджету розвитку активно використовує лише м. Київ. Початок кредитної історії органів місцевого самоврядування України на зовнішніх ринках капіталу поклав саме випуск зовнішніх боргових зобовязань міста Києва (єврооблігацій) у 2003 році на суму 150,0 млн. дол. США терміном обігу 5 років. Перший досвід муніципального емітента України щодо здійснення зовнішніх запозичень був досить вдалим випуск, андеррайтерами якого виступили Dresdner Bank, J.P. Morgan та UBS, було розміщено у повному обсязі. Світова фінансова спільнота із зацікавленістю віднеслася до ЦП м. Києва, а саме відсоткова ставка за єврооблігаціями при розміщені була визначена на рівні 8,75% річних. У 2004 році було здійснено випуск зовнішніх боргових зобовязань обсягом 200,0 млн. дол. США з терміном обігу 7 років та ставкою купона 8,625% річних (андеррайтери Deutsche Bank та Morgan Stanley), у 2005 році 250,0 млн. дол. США з терміном обігу 10 років під 8,0 річних (андеррайтери Citigroup та Credit Suisse First Boston). До переваг цих двох випусків єврооблігацій м. Києва, крім зменшення вартості залучених коштів, слід віднести розширення бази інвесторів шляхом забезпечення безпосереднього продажу боргових зобовязань міста Києва американським та азійським інвесторам. Сьогодні муніципальні випуски єврооблігацій м. Київа представлені трьома випусками на суму $600,0 млн. дол. зі строками погашення від 2008 до 2015 року. Їхня дохідність коливається в межах від 6,6% до 7,8% річних. Загальна сума (7 випусків) корпоративного сегмента м. Києва складає $2,87 млрд. з термінами погашення від 2006 до 2016 року. Позитивний досвід розміщення муніципальних облігацій Києвом певною мірою спонукає інші міста України виходити на зовнішні ринки запозичень. Тим більше, що в 2007 р., після внесення відповідних змін до законодавства країни, місцеві органи влади отримали право випускати облігацій зовнішньої місцевої позики. Але вихід переважної більшості органів місцевого самоврядування на зовнішні ринки муніципальних запозичень, є, наразі, проблематичним. На сьогодні реалізувати свій потенціал у сфері здійснення зовнішніх запозичень мають наміри лише Одеса та Харків.

Дуже часто українські компанії, які виходять на міжнародний ринок, не до кінця розуміють, на яких принципах побудована робота цього ринку. У процесі розміщення цінних паперів такі компанії збирають на ринку гроші, і часто думають, що завдання IPO вже виконано. Однак, що відбудеться з їхніми акціями через шість місяців або, скажімо, через рік після IPO? Зрештою, успіх IPO залежатиме від того, наскільки ліквідними будуть цінні папери компанії-емітента, і наскільки вони будуть прозорими для інвесторів. Ідеальна ситуація – це коли компанія добре представлена на ринку, її акції є привабливими для інвесторів, і навіть після розміщення вони продовжують зростати в ціні. Багато компаній з Росії, Казахстану й України провели IPO і залучили капітал на тій платформі, де проводилося розміщення. Але відразу після IPO виникла ситуація, коли ліквідність їх цінних паперів знизилася практично до нуля, тобто не було інвесторів зацікавлених у тому, щоб їх купувати. В результаті котирування їхніх акцій упали до 98% у порівнянні з тим днем, коли вони вийшли на IPO. При цьому акції компаній із країн СНД під час поточної кризи падали набагато швидше й значніше, ніж компаній з інших регіонів.

Яка ж причина такої ситуації? «Життя» акцій компанії не повинно припинятися після проведення IPO. Дуже важливо, щоб навіть після розміщення компанія залишалася транспарентною, а її акції були прозорими для інвесторів та для галузевих аналітиків, які порівнюють емітента з іншими аналогічними компаніями. Зокрема для того, щоб акції привертали увагу інвес-торів і їх регулярно купували й продавали, вони повинні бути внесені до основного журналу замовлень і входити в розрахунок біржових індексів. Це забезпечує постійну увагу до компанії аналітиків і інвесторів з першого ж дня розміщення, і якщо компанія, наприклад з України, є привабливою, то аналітики пропонують її акції цілому пулу інвесторів. Компанії, які готуються до IPO, намагаються вибрати таку біржу, яка б щонайкраще змогла забезпечити дотримання їхніх інтересів у момент розміщення. Тому вони шукають біржу, що проведе оцінку компанії на більш високому рівні, тобто емітенти хочуть, щоб їх папери оцінили якомога дорожче, і, відповідно, – щоб вони зібрали побільше грошей. При цьому з’ясувати, скільки ваша компанія дійсно коштує, можна шляхом її порівняння із групою подібних до неї. Тому доцільно вибирати біржу, де вже представлено багато компаній, які здійснюють такий самий або ж схожий з вашою компанією вид діяльності. Крім того, що це забезпечить певну основу або платформу для проведення оцінки, й ще буде гарантією того, що на даній біржі буде великий пул інвесторів, які розуміються на конкретному секторі й інвестують саме у нього. Важливим є те, що на яку б біржу на території ЄС ви не вийшли, регуляторний режим буде однаковим. Інвестор не вибирає біржу, він вибирає компанію і дивиться на її акції, на їхню оцінку, ліквідність і прозорість, а не на ту біржу, на яку вони потрапили. Зокрема ці інвестори мають штаб-квартири в Люксембурзі, Женеві, Амстердамі, Парижі тощо і відслідковують компанії на всіх європейських біржах.

Сьогодні у деяких учасників ринку зі Східної Європи є нерозуміння того, що ж таке провідна європейська біржа - NYSE Euronext. Ще 10 років тому відбулося злиття 4-х фондових бірж: Паризької, Амстердамської, Брюссельської й Лісабонської. І все це стало однією біржею – Euronext. Всі ми говоримо однією мовою – англійською, і через який би «шлюз» ви не зайшли, вся ваша документація, переговори з регуляторами і т.п. ведуться англійською мовою. Як же потрапити на Euronext? Потрібно зайти або через Паризький вхід, або через Амстердамський вхід або через два інші. Припустимо, якщо ви зайшли через Паризький вхід, ви працюєте із французьким регуляторним органом. І як тільки регулятор вас пропустив, ви попадаєте на Euronext. При цьому ваші акції або депозитарні розписки включаються в єдину центральну книгу або журнал замовлень, і далі ви працюєте в таких же умовах, як і компанії, які пройшли через лісабонський або, наприклад, брюссельський вхід.

Три роки тому Нью-йоркська фондова біржа злилася з Euronext, утворивши глобальну платформу NYSE Euronext. Тому сьогодні наша біржа охоплює не тільки європейський, а і американський ринок. Як у США, так і в Європі у нас є як основна платформа, відповідно NYSE і Euronext, так і альтернативний ринок для малих і середніх компаній – NYSE Amex і Alternext. Безумовно, компаніям потрібно перебувати на тому ринку, де зосереджено найбільше інвесторів, а сьогодні такими ринками є США, де сукупний обсяг фінансових активів інвесторів оцінюється в $56 трлн., єврозона – $37,8 трлн. і Японія – $19,5 трлн. Наша платформа забезпечує емітентам безпосередній доступ до ресурсів інвесторів із двох перших юрисдикцій. При цьому важливо, що для того, щоб ваша компанія була доступною для інвесторів зі США, немає необхідності в дотриманні досить жорстких американських регуляторних норм, у дотриманні вимог закону Сорбейнса-Окслі і т.п. Компанії достатньо пройти на одну із платформ Euronext, і вона стане доступною одночасно для великого пулу інвесторів з Європи та США, які мають багаторічний досвід інвестування в акції компаній на нашій біржі.

Сьогодні ці вимоги нічим не відрізняються від вимог Deutsche Boerse або Лондонської біржі. Мінімум 25% акцій компанії повинні перебувати у вільному обігу, повинен бути проведений аудит її звітності за 3 ро-ки, і вся звітність має бути підготовлена відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку IFRS або ж американських стандартів GAAP. Якщо, наприклад, компанія виходить на альтернативний ринок Alternext, то потрібно надати звітність за два роки в одному із цих стандартів.

На Alternext можна здійснити як публічне, так і приватне розміщення. У випадку публічного розміщення, коли компанія націлена не тільки на інституційних, а і на дрібних інвесторів, їй, крім звітності, необхідно підготувати повноцінний проспект емісії. Звичайно ж, це дорожча процедура, ніж приватне розміщення, оскіль-ки необхідно залучати юридичних консультантів, проспект повинні затвердити регулятори. З іншого боку, на великому й регульованому ринку інвестори почувають себе впевненіше, тому, якщо ви зацікавлені у ліквідності своїх цінних паперів, краще здійснювати публічне розміщення. При приватному розміщенні на Alternext компанії необхідно підготувати інвестиційний меморандум, що не подається регулятору, і оцінює його тільки біржа. І якщо в інвестиційному меморандумі міститься достатньо інформації, він приймається на NYSE Euronext, і цінні папери компанії попадають в основну книгу замовлень і включаються у розрахунок індексу.

Багато розміщень з України було здійснено на Варшавській фондовій біржі й Deutsche Boerse. Але емітенти повинні розуміти, що вони виходять на нерегульований ринок. Ліквідність цього ринку дуже низька. Тому таке розміщення оцінюється по нижній межі. Варто розуміти, що фактично додаючи стільки ж зусиль і готуючи такий же інвестиційний меморандум, можна вийти на регульований ринок і стати частиною дуже великої компанії NYSE Euronext. NYSE Euronext має обсяг ринкової капіталізації в $1,4 трлн., щоденний товарообіг у $600 млрд., і сьогодні є найбільшою та найліквіднішою біржею у світі. На Euronext зосереджено близько 40% всіх основних інституційних інвесторів на світовому ринку. Навіть у період кризи емітенти на нашій біржі проводять розмі-щення й залучають капітал. Сьогодні є компанії, які виходять з IPO на ринок, і є інвестори, які хочуть вкладати в них гроші. І хоча історично з 2005 по 2007 роки емітенти на NYSE Euronext залучали більше грошей, ніж у 2008 році, проте, торік компанії на нашій біржі змогли залучити через IPO $45 млрд. Це більше, ніж обсяг IPO на Лондонській, Гонконгській фондових біржах та NASDAQ OMX разом.

На європейському ринку сьогодні основним конкурентом Euronext є Лондонська фондова біржа. Ця біржа трохи більша за Euronext, але при цьому наш ринок є більш активним та ліквідним, ніж у Лондоні, як, утім, і на інших європейських біржах. Наприклад, якщо ви перебуваєте на основному майданчику в Лондоні або на Euronext, показники оборотності або ліквідності на них відрізняються несуттєво, але якщо у вас депозитарні розписки, то ці коефіцієнти на Лондонській фондовій біржі є набагато нижчими. Так, показник відношення річного обсягу торгівлі до ринкової капіталізації на Euronext становить 169%, а на основному ринку Лондонської біржі – 149. Але якщо ви прийшли до Лондоа із глобальними депозитарними розписками, тоді оборотність останніх на цій біржі становить лише 30%. Що стосується порівняння профілю діяльності представлених у нас компаній з Лондонською біржею, можна відзначити таку тенденцію, що в нас трохи більше представлені технологічний сектор, виробництво товарів народного споживання, електроенергії, а також дуже багато сільськогосподарських компаній. Ключова різниця між нашою біржею й Лондонською пов’язана з тим, яким чином обертаються депозитарні розписки. Компанії з України, Росії й Казахстану в основному випускають глобальні депозитарні розписки, і часто має місце неповне розуміння процесу торгівлі з боку емітентів. Якщо ваша компанія виходить зі своїми депозитарними розписками до Лондона, то ви не включаєтесь до центрального журналу замовлень і фактично є другосортним емітентом. Відповідно й ліквідність ваших паперів більш низька. На Лондонській фондовій біржі всі GDR залучають значний капітал у перший день розміщення. Але потім цінні папери стають немов би невидимими для галузевих аналітиків, оскільки вони не з’являються в основному журналі замовлень. У результаті, з точки зору ліквідності з такими депозитарними розписками справи кепські, оскільки ніхто їх не купує і не продає. Тому багато з тих компаній, які вийшли на Лондонську або Варшавську фондові біржі, мали сумну історію. Найгірше показали себе емітенти, які залучали капітал на лондонському ринку AIM, а саме компанії з сектора нерухомості: більшість з них з моменту IPO до кінця 2008 року втратили понад 90% від вартості своїх депозитарних розписок. Водночас на Euronext GDR обертаються нарівні зі звичайними акціями, тобто якщо ви випустили депозитарні розписки, то вони з’являються у центральній книзі замовлень, і ви перебуваєте в полі зору аналітиків.

Для України надзвичайно перспективним з погляду виходу на ринки капіталу є агропромисловий сектор. Якщо подивитися на п’ять українських компаній з агросектора, які вийшли на світовий ринок, то три з них розмістилися на Лондонській, а дві – на Варшавській фондових біржах. Але де ці компанії зараз? З погляду котирувань на Лондонській біржі деякі з них втратили до 90% вартості. Ті ж, хто пішли до Варшави, не так сильно втратили у вартості, однак ліквідність по них дуже низька. Тому, якщо ви представляєте агропромислову компанію, то дивіться на різні біржі й вибирайте ту з них, де є група подібних компаній з такого ж сектора економіки. Наприклад, на Euronext представлені 84 компанії з агросектора, капіталізація яких досягла $90 млрд. При цьому багато компаній там торгуються вже досить тривалий час, з ними працюють галузеві аналітики й інвестори, які уважно стежать за цим сектором і знають всі нюанси, що впливають на бізнес агрокомпаній у різних країнах. Тому Українські агропромислові компанії можуть одержати гарну оцінку на Euronext.

Сьогодні слід прагнути виходити на таку біржу, де у вас буде найвища оцінка і найбільша прозорість та ліквідність. Багато компаній з багатьох юрисдикцій зробили помилку при виборі біржі й тепер страждають від цього. Тому їм залишається тільки сподіватися, що ринок зможе покращитися протягом найближчих 12 місяців. Тому, коли виникне необхідність виходити з IPO на міжнародні ринки, спочатку принаймні треба порівняйте різні біржі й вибирати ті, які вам найбільше підходять.

Особливості розміщення та обігу на території України ЦП іноземних емітентів визначаються Комісією згідно із законодавством України. Українські емітенти можуть розміщувати ЦП за межами України виключно на підставі дозволу Комісії, крім облігацій зовнішніх державних позик України.

Дозвіл на розміщення за межами України ЦП українських емітентів видається за умови виконання таких вимог: проведення реєстрації випуску ЦП; допущення ЦП до біржових торгів на одній з українських фондових бірж; відповідність кількості ЦП, які розміщуються за межами України, нормативу, встановленому Комісією.

На думку іноземних інвесторів, 2008-2010 р. стануть ключовими роками щодо виходу українських емітентів на міжнародні фондові біржі для первинного публічного (повного чи часткового) продажу пакетів акцій (Initial Public Offering - ІРО), що як правило генерує найбільшу вартість для компаній. Але перед тим як вийти на ІРО, українським емітентам треба визначитися з міжнародним торгівельним майданчиком. Наприклад, велики емітенти, як правило, обирають між Нью-Йоркською (NYSE) і Лондонською фондовими біржами (LSE), а також біржами континентальної Європи та майданчиком Еuronext. На Лондонській фондовій біржі лістинг (з 2005 р. у країнах ЄС встановлені єдині вимоги щодо лістингу) є формально простішим у порівнянні з Нью-Йоркською, до того ж значно дешевший. Компанія-емітент має право, зареєструвавши проспект емісії в одній з країн Євросоюзу, розмістити їх на будь-якій європейській біржі. На Лондонській фондовій біржі є два майданчики для виходу компаній: основний ринок (Main Market) і альтернативний майданчик (Alternative Investment Market). Іноземні компанії традиційно розміщують в Лондоні свої Глобальні депозитарні розписки (ADR), а також тут торгуються Американські депозитарні розписки (ADR), а з 1988 р. на основному майданчику з’явилися Європейські депозитарні розписки (EDR).

На Нью-Йоркській фондовій біржі всі компанії, як великі, так і маленькі, торгуються на одному майданчику. Перед проходженням процедури лістингу емітент подає заяви на реєстрацію емісії в Комісію з цінних паперів США (SEC) за спеціальними формами, які встановлюють особисту відповідальність менеджменту, а саме керівника і фінансового директора, що безпосередньо завіряють звітність перед поданням її в SEC. За спотворення фінансової інформації компанією-емітентом передбачена відповідальність, аж до кримінальної.

На початку липня 2008 р. Варшавська фондова біржа (ВФБ) стала акціонером української фондової біржі «ІННЕКС» (м. Київ), придбавши 25% її акцій. Ця подія є логічним кроком на шляху реалізації стратегії ВФБ щодо утворення якомога кращих відносин з іншими регіональними ринками. При цьому український ринок має для біржі ключове значення. Метою ВФБ є модернізація та розвиток інфраструктури, сприяння запровадженню нормативних актів, які б спростили процедуру руху капіталу поміж Україною та Польщею. Насамперед, йдеться про підвищення зацікавленості українських компаній польським ринком і польською біржею, а також просування Варшави як місця для залучення фінансування, необхідного українським підприємствам. Український ринок є надзвичайно привабливий з точки зору польського фінансового сектора та інших секторів економіки. Крок, який зробила ВФБ, має активізувати співпрацю в інвестиційній сфері. Він матиме позитивні наслідки не тільки для української, але й для польської економіки.

Термін «міжнародні цінні папери» з'явився на світовому фондовому ринку для позначення інтернаціональних ринків ЦП, що знаходяться в обігу у багатьох країнах одночасно і здійснюється емітентами поза рамками якого-небудь національного регулювання емісій, що обумовлено самим ходом інтернаціоналізації світового виробництва, ростом взаємних інвестицій між компаніями різних країн, скороченням державних обмежень у міжнародній торгівлі ЦП, швидким розвитком електронної торгівлі, що надзвичайно полегшує і прискорює торгівлю ЦП у світовому масштабі. Міжнародний ринок ЦП - це насамперед первинний ринок. Вторинний ринок поки що не отримав адекватного розвитку. У більш широкому плані міжнародний ринок ЦП розглядається як сукупність власне міжнародних емісій і іноземних емісій, тобто випуску ЦП іноземними емітентами на національному ринку інших країн. В даний час міжнародний ринок ЦП включає як ринок акцій, так і ринок облігацій. Саме облігації є нині основним і переважним видом ЦП на міжнародному рівні. Одним з найпривабливіших за останні роки став ринок європаперів. Зокрема це: єврооблігації (євробонди), євроноти, євроакції, евродепозитні сертифікати, різні еврокомерційні папери. Наприклад, перші єврооблігації (євробонди) з'явилися на початку 60-х рр. у зв'язку з інтернаціоналізацією господарського життя та лібералізацією фінансових ринків США, Німеччини та Японії.

Єврооблігації — міжнародні зобов'язання, що випускаються позичальниками (міжнародними організаціями, урядами, місцевими органами влади, крупними корпораціями) при отриманні довгострокової позики на європейському фінансовому ринку, деномінованими у валюті, відмінній від валюти країни емітента, що розміщуються за допомогою синдикату андерайтерів (принаймні два з яких мають зареєстровані представництва у різних країнах та беруть на себе відповідальність щодо відповідності розміщення єврооблігацій законодавству країн інвесторів) серед іноземних інвесторів, для яких така валюта, як правило, також є іноземною. Вони є борговими ЦП, що підтверджують зобов’язання емітента сплатити їхню номінальну вартість у визначений термін та відсотки за визначеною процентною ставкою, а також мають розміщуватися в значних обсягах в одній або більше країнах, відмінних від тієї, де зареєстрований емітент.

В Україні єврооблігації можуть випускатись двома основними способами: безпосередньо емітентом та із використанням опосередкованих схем. Єврооблігації, як правило, передбачають отримання інвестором доходу без будь яких податкових відрахувань. Їх привабливість залежить від податкового законодавства країни емітента, зокрема, наявності двосторонніх договорів про уникнення подвійного оподаткування, а також спрощення вимог щодо реєстрації емісії та обігу єврооблігацій за межами країни емітента.

В Україні існують обмеження щодо прямої емісії єврооблігацій, а саме:

- для отримання дозволу на обіг ЦП за межами Україні емітент має спочатку зареєструвати випуск облігацій (їх статутний фонд має бути не менше ніж 5 млн. грн.) у Комісії. Після реєстрації випуску та отримання відповідного дозволу на обіг облігацій за межами України емітент має протягом місяця після їх розміщення надати Комісії звіт про розміщення, затверджений аудитором, а також копії угод з андерайтером, біржею, позабіржовою торговельною системою через 15 днів після укладення таких угод. Крім того, емітент має надавати Комісії копію річного звіту, а також звітувати щодо сум нарахованих і перерахованих відсотків за облігаціями;

- ціна, за якою емітенти мають право розміщувати облігації за межами України, не може бути нижчою за номінальну, а також нижчою за ціни, що склалася на фондовій біржі України чи в торговельно-інформаційній системі. Таким чином, достатньо складна процедура реєстрації та вище зазначені обмеження є суттєвою перешкодою для випуску (прямя емісія) єврооблігацій та участі українських емітентів на цьому ринку .

В Україні (у другому випадку) із використанням опосередкованих схем (мають переваги в оподаткуванні і отримали найбільше розповсюдження в Україні, на прикладі, – окремих органів місцевого самоврядування, ЗАТ «Київстар Дж.Ес.Ем.») залучаються посередники, зокрема, спеціально створені корпоративна (спеціалізована) дочірня компанія або банківська установа (є емітентом «облігацій участі у кредиті», що розміщуються серед інвесторів). У такий спосіб, саме дочірня компанія виступає емітентом єврооблігацій та здійснює всі виплати інвесторам без будь яких відрахувань. При цьому власники єврооблігацій мають обмежене право вимоги до емітента, тоді як дійсну відповідальність за виплату за облігаціями несе позичальник, який є емітентом таких облігацій. Практичне застосування опосередкованої схеми вимагає від української компанії-засновника таких дій:

- отримання від НБУ індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон;

- свідоцтва НБУ про реєстрацію кредитного договору;

- індивідуальної ліцензії НБУ на перерахування валютних коштів за кордон.

На євроринку обертаються такі основні види ЦП:

– облігації з фіксованою ставкою прибутковості (купонними виплатами);

– облігації з плаваючою ставкою прибутковості. Розмір купонних виплат складається з двох частин — величини найбільш вживаної ставки, наприклад, ЛІБОР (ставка пропозиції (продавця) на Лондонському міжбанківському ринку депозитів – найважливіший орієнтир для встановлення цін на єврооблігації), плюс фіксована позитивна маржа, яка залишається незмінною. Термін обігу таких облігацій – від 5 до 15 років;

– два види облігацій, пов'язаних з акціями емітента:

а) конвертовані у звичайні акції емітента на раніше обумовлених умовах;

б) облігації з варантами. Варант аналогічний опціону «кол», але може бути виконаний протягом довшого терміну, що підвищує привабливість облігацій.

Єврооблігації мають купони, що дають право на отримання відсотків в обумовлені терміни. Вони можуть мати подвійну деномінацію, коли виплата відсотків проводиться у валюті, відмінній від валюти позики. Єврооблігації можуть випускатися з фіксованою або плаваючою ставкою відсотка. Вони мають такі особливості:

1) є пред'явницькими цінними паперами;

2) випускаються, як правило, на термін від 2 до 15 років;

3) можуть розміщуватися одночасно на ринках декількох країн;

4) валюта позики є для емітента й інвесторів іноземною;

5) розміщення й забезпечення здійснюється, як правило, емісійним синдикатом, в якому представлені банки, інвестиційні компанії, брокерські контори декількох країн;

6) номінальна вартість має доларовий еквівалент;

7) відсотки за купонами виплачуються утримувачу в повній сумі без утримання податку у джерела прибутків на відміну від звичайних облігацій.

Єврооблігації емітують уряди країн, муніципалітети, банки, міжнародні кредитні організації, транснаціональні корпорації. Зовнішні позики у вигляді єврооблігацій активно використовуються ними як додаткове джерело фінансування, особливо в умовах обмеженості грошових ресурсів у країнах, що розвиваються, з кредитним рейтингом «ВВ» (Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, низка країн Східної Європи, Росія). Навіть з'явився особливий тип облігацій “PAR-Bonds”, які обмінюються на відповідні борги країн за номіналом. Цим ЦП відповідає набір фіксованих купонних виплат, ставки за якими найчастіше є нижчими за ринкові. Вказані облігації носять ще назву «бреді-облігацій» на честь міністра фінансів США, який запропонував такий метод реструктуризації боргів, коли наприкінці 80-х — початку 90-х років міжнародні фінансові інститути зіткнулися з проблемою неповернення значних кредитних коштів країнами, що розвиваються. PAR-облігації випускаються на термін від 25 до 30 років, що забезпечує емітентам пільговий порядок погашення зобов'язань за боргами.

Євроноти — середньострокові іменні облігації, які становлять основну частину ринку єврооблігацій та користуються стійким попитом з боку взаємних фондів. На ці середньострокові ЦП припадає 50—60% нових емісій. Зобов'язання, номіновані в американській валюті займають близько половини ринку, а у японських ієнах, наприклад, — 10%.

Євроакції — акції, які випускають транснаціональні корпорації, великі банки, інвестиційні фонди для додаткового залучення інвестицій на європейський фінансовий ринок. Дуже часто євроакції конвертуються в єврооблігації і навпаки.

12. Похідні цінні папери

Похідні ЦП (деривативи) - особлива группа ЦП, які мають встановлені законодавством реквізити та засвідчують зобов'язання, внаслідок виконання яких відбувається перехід права власності на базовий актив та/або проводяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу. До основних видів похідних ЦП належать: ф'ючерс; опціон; форварди, свопи, депозитарні розписки (свідоцтва). Окрім того, до похідних ЦП можуть бути віднесені фінансові інструменти «другого поко­ління», основою яких є обіг похідних цінних паперів першого по­рядку: опціони – на ф'ючерси, ф'ючерси – на фондові індекси та ін., які можуть бути закріплені в документарній чи бездокументарній формі незалежно від їх найменування, наприклад, фондовий варант, умови виникнення і обігу яких відповідають критеріям, установленим чинним законодавством України.

Читайте також:

1. I етап. Аналіз впливу типів ринку на цінову політику.
2. II. Найважливіші проблеми, що визначають розвиток місцевого самоврядування і є спільними для будь-яких урядових систем.
3. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
4. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
5. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
6. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
7. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
8. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
9. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
10. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
11. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
12. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.

Переглядів: 1751