• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Тема 1. Психологія управління як наука

Зміст.

ВСТУП

Потреба в науково-психологічному обґрунтуванні діяльності людини особливо відчувається сьогодні, у період перебудови господарського механізму і суспільного життя в Україні. Психологічні знання стали необхідністю, предметом підвищеного попиту. Психологія поступово перетворюється з вузько академічного знання на життєво важливу і потрібну багатьом людям науково-практичну дисципліну.
У системі професійної підготовки майбутніх менеджерів в умовах вищого навчального закладу чільне місце посідає психологічна освіта.

Мета курсу – ознайомити студентів з психологічними проблемами, що виникають в процесі управління. В процесі управління в центрі уваги знаходиться людина. Сучасний менеджмент послідовно розгортається в сторону соціологізації і психологізації і потребує психологічного забезпечення. Психологія управління - це міждисциплінарний науково-практичний напрям, метою якого є дослідження і психологічне забезпечення вирішення проблем організацій в умовах ринкової системи господарювання.

Тема 1. Психологія управління як наука

1. Структура сучасної психологічної науки та місце психології управління в ній.

2. Предмет, об’єкт і завдання психології управління.

3. Основні категорії та поняття психології управління.

1. Психологія управління - це відносно молода галузь науки. Виникла вона з домінуванням у суспільстві поняття „менеджмент”. Оксфордський словник англійської мови розкриває зміст цього терміна так: спосіб, манера спілкування з людьми, мистецтво керування.

Американський теоретик менеджменту П.Друкер підкреслює, що сучасний менеджмент – це специфічний вид управлінської діяльності, мета якого навчити людей здатності оптимально взаємодіяти, надати їх зусиллям ефективність, розвиваючи потенційні здібності. Німецькі фахівці В.Зігерт і Л.Ланг дійшли висновку, що „менеджмент – це таке керування людьми, яке дозволяє гуманним, економним і раціональним шляхом виконати завдання, що стоять перед організацією”.

Таким чином, управління (менеджмент) – це не просто керування бізнесом, а керування ним шляхом філігранної роботи з людьми.

Успішний розвиток економіки Японії, Німеччини, Південної Кореї, США протягом тривалого періоду спонукав учених і практиків уважно дослідити механізм і причини, за рахунок яких забезпечується висока ефективність виробництва в цих країнах. Аналіз показав, що в центрі концепції управління знаходиться людина, яка розглядається як вища цінність будь-якої організації.

Виходячи з цієї концепції всі системи управління спрямовані на пробудження різноманітних можливостей і здібностей працівників для того, щоб кожен із них максимально був задіяний у процесі виробництва і прагнув процвітання своєї організації.

Сучасна зарубіжна модель управління така:

1. Персонал організації.

2. Ретельний облік знань і здібностей працівників.

3. Стиль і культура ділових і міжособистісних взаємин співробітників.

4. Довгострокові цілі розвитку.

Тобто сучасне управління, як бачимо, послідовно спрямовується в бік психологізації.

Зародження психології управління припало на початок XXст. і засвідчило зрілість суспільних (передусім психології) та економічних наук. Воно стало результатом управлін­ської практики, психологічних спостережень за розвитком і наслідками керування, відповідних узагальнень.

Психологія управління — галузь психології, яка вивчає управлінську діяльність.

Заснована на ґрунті психологічних дисцип­лін, ця галузь науки функціонує та розвивається в нерозривному зв'язку як із багатьма суспільними нау­ками (філософією, соціологією, політологією, педагогікою та ін.), так і з тими, які сфокусовані на проблемах уп­равління виробництвом, підприємницькою та бізнесо­вою діяльністю. Але особливими є її взаємозв'язки із психо­логічними дисциплінами (рис.1.1):

Рис.1.1. Схема міждисциплінарних зв'язків психології управління

Багато принципів психології управління взяті із загальної психології — напря­му, який вивчає універсальні положення для всіх об'єктів дослідження, а також акумулює базові теорії. Особливу цінність для психології управління ма­ють засади загальної психології, які описують ха­рактер, здібності, функціонування психічних проце­сів людини (волі, емоцій, уявлень тощо).

Психологія особистості як наука, що досліджує пси­хологічну (інтелектуальну, вольову, емоційну) структу­ру людини, загальні й специфічні закономірності її психіки, забезпечує психологію управління знаннями, конкретними спостереженнями, узагальненнями й міркуваннями щодо таких функціональних характе­ристик особистості, як самосвідомість, самооцінка, об­раз «Я», життєвий шлях. Застосовуючи ці набутки, можна визначити особистісно-індивідуальні передумови ефективної управлінської діяльності, виробити типологію керівників і науково обґрунтовані методики діагностики їх особистісних рис.

Важливі для психології управління принципи, ме­тодологія, наукові надбання психології творчості, сфе­рою інтересів якої є творчі здібності особистості й особ­ливості їх реалізації, активізації творчого потенціалу, а також умови формування і розвитку творчих особистос­тей в організації. Суттєву роль для психології управлін­ня відіграє знання чинників і конкретних методик ак­тивізації творчого потенціалу особистості, групи, всього колективу організації.

Соціальна психологія, будучи сконцентрованою на різноманітних аспектах поведінки особистості як суб'єкта соціуму (людської спільноти), збагачує психо­логію управління знаннями про відносини осо­бистості в соціальній групі, з іншими соціальними гру­пами, соціальними інститутами, суспільством загалом, а також дає конкретні методики дослідження цих феноменів і процесів. Водночас у трактуванні поняття «відносини» психологію управління цікавить управлін­ський аспект взаємодії, який у цій науці вважається одним із важ­ливих факторів, що сприяють злагодженій діяльності колективу, організації (підприємства). Психологія уп­равління аналізує різні аспекти поведінки працівника, групи тільки в контексті функціонування організації (підприємства), у межах якої реалізовується управлін­ський процес.

Широкою є сфера взаємодії психології управління з практичною психологією, завдання якої передбачають вироблення конкретних методик і методичних прийо­мів, спрямованих на розвиток умінь ділового спілкування, взаємодії спеціалістів, керівників. Психо­логія управління застосовує її напрацювання на етапі створення й реалізації методик, процедур профе­сійного відбору, добору кадрів, формування управлін­ських структур, особливо тих, чия робота пов'язана зі значним соціальним (відповідальність) та економічним (гроші) ризиком.

Акмеологія (грец. akme — вершина) — галузь психологічних знань, зосереджена на проблемах удос­коналення професійної діяльності, ділової взаємодії, професійного спілкування, методів запобігання профе­сійній деформації, досягнення професійних вершин спеціалістами різних сфер суспільства. Психологія управління з досвіду акмеології бере основи щодо опанування секретів майстерності, формування психологічної готовності до ефективної та результативної управлінської діяльності. Найпомітніше виявляється їх зв'язок у вивченні рівня професіоналізму діяльності та спілкування.

Вікова психологія, яка зосереджена на дослі­дженні психологічних особливостей особистості на різ­них етапах формування, розвитку і зрілості, корисна для психології управління конкретними спостереження­ми, рекомендаціями, прогнозами щодо можливостей особистості в різні періоди життя, що важливо для вибору форм і методів управлінської діяльності. Педагогічна психологія як наука про психічні зако­номірності, принципи та внутрішню сутність навчання і виховання особистості особливо цінна в ході вироблення, застосування й коригування оптимальних управлінських методик, прогнозування їх наслідків.

Із позицій психології кар'єри, для якої важливим є розроблення психологічних основ особистісної динамі­ки спеціаліста, психологія управління виявляє психо­логічні чинники безперервного розвитку керівників, що передбачає аналіз психологічних особливостей їх прогресу, професійної управлінської деформації, регре­су; аналізує психологічні детермінанти й механізми роз­витку особистості керівників; створює вікову та внутрішньопосадову періодизації управлінського розвиткута ін. Застосовуючи ці дані, психологія управління може детально вивчати зміни в управлінській діяльності на різ­них етапах, психологічні механізми просування керівника в ієрархічній системі управління, планувати систему формування управлінських кадрів.

Пізнавальні можливості психології праці як галузі, яка вивчає особливості трудової діяльності та підго­товки людини до праці, корисні для психо­логії управління в оптимізації управлінських процесів і відносин в організації. Але на відміну від психології праці психологія управління досліджує не пробле­ми відповідності спеціаліста його професії, професій­ного відбору, професійної орієнтації, а відповідність працівника і його поведінки психологічному клімату організації.

За допомогою досягнень в інженерній психології, яка вивчає інформаційну взаємодію людини з технічними засобами, у психології управління розробляються конкретні методики виявлення стійких індивідуальних власти­востей, інтенсифікації діяльності керівника в процесі прийняття управлінських рішень, оптимізації функціо­нального змісту управлінської діяльності.

Економічна психологія, предмет дослідження якої - психологічні установки, стереотипи економіч­ного мислення людини, груп, верств населення, забез­печує психологію управління конкретними висновками як щодо їх ставлення до економічної дійсності загалом, так і щодо конкретної економічної ситуації, що є важливим чинником у виборі управлінських засобів впливу на їх економічну поведінку. Тісно пов'язана з економічною психологією психологія бізнесу, підприєм­ництва, що зосереджує увагу на закономірностях та особливостях функціонування особистості в підприєм­ницькій сфері, яка передбачає ініціативність, самостій­ність, відповідальність, зокрема майнову, здатність на ризик тощо.

Неоціненною є взаємодія психології управління з етнопсихологією (грец. ethnos — плем'я, народ) — нау­кою про психічні особливості, ментальність (особли­вість світосприйняття) народу, риси національ­ного характеру. Адже у представників різних етносів іс­нують свої усталені норми відносин, ділової поведінки, обміну інформацією тощо. Тому управлінська діяль­ність передбачає наявність у спеціалістів ґрунтовних знань і навичок поведінки під час міжнародних ділових переговорів, неформального спілкування з представниками різних національностей. Не менш важливе ре­гулювання ділової взаємодії в межах однієї етнічної групи. У сукупності все це — важливий чинник, здатний за­безпечити оптимальну адаптацію суб'єктів управління в іноетнічному середовищі, під час взаємодії з іноетнічними партнерами, ефективне вирішення етнічних конфліктів в організації тощо.

Цим далеко не вичерпується багатогранна взаємодія психології управління з іншими галузями психологіч­ного знання, у процесі якої вона розширює, урізнома­нітнює свої пізнавальні й прикладні можливості, відпо­відно збагачуючи суміжні науки.

2. На основи психології управління, визначення її предмета, завдань, формування та розвиток методології вплинули економіка, наукове управління, кібернети­ка, соціологія, психологія праці, соціальна психоло­гія.

У процесі конституювання психології управління як самостійної науки виокремлюють кілька періодів:

1. Зародження ідей психології управління в надрах філософії та соціології (VI ст. до н. е. — середина XIX ст.).

2. Формування психологічних знань про керування в теорії управління та у сфері психології (середина XIX — початок XX ст.).

3. Становлення психології управління як самостій­ної науки (20—30-ті рр. XX ст.).

Особливості цих етапів пов'язані з генезою уявлень про предмет психології управління, які, започаткував­шись на елементарному рівні, поступово набули різнобічної нау­кової обґрунтованості.

Предмет психології управління — психологічні закономірності управлінської діяльності, сукупність психічних явищ і відносин в організації.

Залежно від розумін­ня предмета психології управління виділяють ос­новні об'єкти її вивчення, тобто носії явищ науки. Саме цим зумовлена особливість психології управління як наукового феномену. До конкретних об'єктів цієї дисципліни належать:

- психологія особис­тості в управлінні;

- феномен організації в управлінні;

- управлінська діяльність;

- управлінські відносини;

- взає­модія в системах „керівник — підлеглий”, „керівник — інші керівники”, „керівник — організація” тощо.

Об'єкт психології управління — організована (індивідуальна і спіль­на) діяльність об'єднаних однаковими інтересами та цілями, симпатіями та цінностями людей, підпорядкованих правилам і нормам певної установи.

Норми, правила й вимоги в організації породжують особливі психологічні відносини між людьми — управ­лінські, що утворюють спільну діяльність. Саме тому до сфери психології управління належить вивчення психологічних особливостей діяльності керів­ника, групи керівників, формування програми діяль­ності підлеглих, спрямованої на необхідну зміну станів керованого об'єкта. Отже, об'єктом вивчення психоло­гії управління є відносини людей, які фінансово та юридично належать до самостійних організацій, об'єднані загальним порядком, пов'язані різноманіт­ною відповідальністю — моральною, матеріальною, со­ціальною, психологічною, правовою.

Знання психо­логії управління застосовуються для вирішення проблем управління діяльністю організації та її працівниками.

На основі єдності предмета і об'єкта психології уп­равління окреслюють такі її інтегральні завдання:

1. Аналіз та вивчення методологічних і теоретичних засад психології управлінської діяльності, розроблення методів і ме­тодик теоретико-прикладних досліджень.

2. Дослідження особистості керівника, його управлінської діяль­ності; особистості підлеглого та психологічних особли­востей управління персоналом; психологічних засад уп­равління організаціями; психологічних особливостей взаємодії в системах „керівник — підлеглий”, „керів­ник — організація”, „керівник — інші керівники”, „організація — організація” в процесі управління.

3. Вивчення акмеологічних, соціокультурних, етно­психологічних та соціально-психологічних особливостей управлінської діяльності; розроблення принципів і тех­нологій планування, стратегії, координації, комунікації, мотивації діяльності, методів стимулювання, психоло­гічних особливостей прийняття рішень, способів форму­вання робочих груп тощо.

4. Аналіз умов, детермі­нантів оптимального розвитку керівника й організації та результативності управлінської діяльності; вияв­лення психологічних показників ефективності управ­лінського розвитку керівника та організації.

5. Розроблення практичних рекомендацій для керів­ників і організацій з метою поліпшення управлінської ді­яльності, ділового спілкування, ефективного виконання управлінських завдань та ін.

6. Теоретико-методичне забезпечення навчальної дисципліни „Психологія управління” та пов'язаних із нею спеціальних курсів, наукових семінарів тощо.

3. У процесі розвитку психології управління як науки посту­пово сформувалися її основні категорії, ключові поняття, які характери­зують найбільш закономірні, суттєві зв'язки й відносини в організованій діяльності людей. Система категорій цієї відносно молодої науки ще не завершена, хоча окремі з них уже набули статусу опорних і навколо них концентрується відповідна проблематика, а також − інші категорії. Сукупність категорій психології управління класифікують на кілька груп, які відповідають таким сутнісним параметрам:

— відображення природи психіки людини, її відно­син в організованій діяльності;

— характеристика психології організації в управ­лінні;

— відтворення психологічних особливостей управ­лінської діяльності;

—характеристика соціально-психологічної, соціокультурної та етнопсихологічної сфер управлінської ді­яльності;

— зв'язок зі сферою власне управління;

—відтворення психологічних особливостей станов­лення і розвитку керівника, його управлінської кар'єри.

Базові категорії психології управління мають істо­ричний характер. Вони формувалися протягом усієї історії діяльності й розвитку людини в організованій спільноті. Помітно збагатили й упорядкували систему категорій психології управління теорія наукового управління, соціальна психологія управління та пси­хологія управлінської кар'єри, концепція людських відносин, сучасні теорії менеджменту.

Поняття „менеджмент” буквально означає „керів­ництво людьми”, а в сучасній теорії та практиці соці­ального управління — це процес керівництва (управ­ління) окремим працівником, соціальною групою, со­ціальною спільнотою, суспільством. Оксфордський словник англійської мови подає такі його трактуван­ня: 1)спосіб, манера спілкування з людьми; 2)влада та мистецтво управління; 3)особливі вміння та адмініс­тративні навички; 4)орган управління, адміністратив­на одиниця. Нерідко поняття „управління” і „менедж­мент” ототожнюють, зважаючи на те, що в словнику сучасної англійської мови „менеджмент” у перекладі ­- „управління”, „завідування”, „вміння володіти”, „керівництво”, „дирекція”, „адміністрація” тощо. Побутує думка, що поняття „менеджмент” вужче за поняття „управління” і позначає лише один із його видів, оскільки менеджмент переважно стосу­ється різних аспектів діяльності керівника, а управ­ління охоплює всю сукупність людських взаємин у системі „керівники — виконавці”, враховуючи колективних суб'єктів управління. Інколи „менеджмент” трактують як керування колективом людей, ефек­тивні взаємини між особистостями, які обіймають пев­ні посади, тобто як цілеспрямований вплив на діяль­ність усіх працівників організації для успішного досяг­нення встановлених ними ринкових цілей у змінному середовищі шляхом продуктивного використання на­явних ресурсів.

Отже, управління передбачає керування людьми й відносинами між ними в системі ділового спілкування та взаємодії, координацію й організацію їх діяльності, ефективне використання всіх засобів, спрямованих на виконання накреслених цілей і запланованих завдань організації раціональним, гуманним, економічним і правовим шляхом.

У психології управління активно вживаються тер­міни „менеджер” і „керівник”.

Менеджер (англ. management —управління) — суб'єкт, який вико­нує управлінські функції; спеціаліст, який здійснює управлінську діяльність в економічних і виробничих структурах; особа, яка ор­ганізовує конкретну роботу певної кількості працівників, керую­чись сучасними методами.

У сучасних умовах менеджером є керівник струк­турного підрозділу, тобто середньої ланки управління (завідувач відділу, старший майстер тощо).

Керівник — особа, на яку офіційно покладено функції управління установою (підприємством) та організації її діяльності.

Керівник несе юридичну відповідальність за функ­ціонування організації, робочої групи, персо­налу взагалі перед інстанцією, яка його призначила, і має право застосовувати певні санкції (заохочення, покарання тощо) з метою впливу на відносини в групі та на актив­ність підлеглих. Однак деякі дослідники поняття „ме­неджер” і „керівник” ототожнюють.

Частовживаним у психології управління є термін „організація”, що має такі значення: 1) організація як соці­альна інституція (заклад, підприємство та ін.), об'єд­нання людей, певна структура, в межах яких і може бу­ти досягнута спільна мета; 2) організація як про­цес, як функція управління; 3) організація як внутрішня впорядкованість, узгодженість, взаємодія диференційо­ваних частин цілого. З погляду психології управління керівникові важливо чітко знати всі ці аспекти. Наприклад, знаючи, до якого типу належить конкретна організація, керівник чіткіше зможе визначи­ти свою роль у ній, джерела своєї влади, способи впливу на підлеглих та мотивації спільної діяльності тощо. А чітке знання як керівником, так і кожним учасником управлінського процесу своїх повноважень і персональної відповідальності, процедур координації дій, діяльності є необхідною умовою запобігання непорозумінням.

У психології управління одним зі стрижневих є по­няття „людський фактор” — усе те, що залежить від людини, її можливостей, бажань, здібностей тощо. Важливість позначуваного цим поняттям феномена зу­мовлена особливою роллю людини та її можливостей у процесі управління різними об'єктами (від малого під­приємства, яке часто об'єднує невелику кількість людей, до концерну або корпорації). Чим складніша форма уп­равління, тим вищі вимоги до інтелектуальних функцій людини та інших психічних процесів (від сприйняття та уваги — до відповідальності за людське життя). Люд­ський фактор дуже важливий там, де з особливою ува­гою ставляться до застосування психологічних та психо­фізіологічних рис людини.

Таким чином, психологія управління – це наука, яка дає суттєву допомогу в процесі досягнення поставлених цілей на основі творчості, здібностей, інтелекту, професійних знань і вмінь людей.

Контрольні питання та завдання

1. Укажіть місце психології управління як серед інших наук, опишіть зв’язки між ними.

2. Що є предметом і об’єктом психології управління на сучасному етапі?

3. Сформулюйте завдання психології управління як галузі психологічних знань.

4. Дайте характеристику ключових понять та базових категорій психології управління.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. ISO9000. Як працює система управління якістю
5. IX. НАУКА, ТЕХНИКА, ТЕХНОЛОГИЯ
6. Oracle Управління преміальними
7. А. Видання прав актів управління
8. Автоматизація управління діяльністю готелю
9. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
10. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
11. Автоматизовані станції управління насосними станціями водопостачання першого, другого і третього підйомів
12. Адаптивні організаційні структури управління.

Переглядів: 7376