МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Тема 3. Закони і принципи управління1. Сутність і зміст основних законів управління 2. Поняття й еволюція принципів управління 3. Методологічні підходи до вироблення принципів управління Питання 1. Сутність і зміст основних законів управління
Категорії «закон» і «закономірність» відносяться до однієї групи. Як і закон, закономірності встановлюють загальні, суттєві і необхідні зв΄язки між вивчаємими явищами, які не залежать від волі і свідомості людей. Відмінність між ними визначається характером і рівнем розвитку наукт. Закономірність - первинна стадія формулювання закону або частковий прояв його дії. Закони менеджменту мають економічний зміст. Економічні закони виявляються при формуванні механізму і методів управління, а також у результатах діяльності колективу організації. Врахування лише економічних законів в управлінні недостатньо для ефективної роботи організацій. Менеджмент - це специфічний вид трудової діяльності, тому його відносини і залежності формуються під впливом власних законів До основних законів та закономірностей менеджменту відносять: 1. Єдність (інтеграція) сиситеми управління. Система управління складається з таких компонентів: - механізм управління — це сукупність цілей, принципів, методів, прийомів, форм і стимулів менеджменту, взаємозалежний вплив яких забезпечує найбільш ефективний розвиток організації й суспільства в цілому; - об'єкт управління — комплекс діяльності людей, виділений із соціального середовища, або як ланка соціальної системи (наприклад, підприємство), або як особлива функція, що вимагає спеціального механізму управління (наприклад, управління фінансами, збутом, персоналом тощо); - функції управління — особливі види діяльності, що виражають напрямки або стадії здійснення цілеспрямованого впливу на зв'язки й відносини людей у процесі життєдіяльності організації й управління ним; - організаційна структура, що відображає склад і підпорядкованість різних елементів, ланок і щаблів управління, які функціонують для досягнення певної мети. Функції і структура управління — дві неподільно взаємозалежні й взаємообумовлені складові єдиного цілого — організації системи управління, що є відповідно змістом і формою процесу управління. Процес формування організаційної структури — це - кадри управління — працівники, що здійснюють функції управління або сприяють їхньому здійсненню, тобто професійно беруть участь у процесі управління і входять в апарат управління; - процес управління — вплив органів і кадрів управління на об'єкт управління за допомогою обраних методів для досягнення запланованих цілей. Процес управління визначають об'єктивні соціальні закони і водночас він певною мірою залежить від суб'єктивних факторів. Отже, закон єдності системи управління обумовлений культурними, політичними й економічними умовами соціального розвитку: системі управління органічно властива єдність, що визначає основні процеси її функціонування, характер формування й розвитку, що виявляється в нерозривному ланцюзі відносин управління від вищих органів до нижчих ланок, а також у єдності цілей, функцій і методів менеджменту.
2. Пропорційність між елементами системи управління, керованої й керуючої підсистем (виробництва й управління). Кожна соціальна система складається із двох самостійних, але взаємозалежних підсистем: керованої й керуючої. До керованої підсистеми належать елементи, що забезпечують безпосередній процес створення матеріальних і духовних благ або надання послуг, а до керуючої підсистеми — елементи, що забезпечують процес управління, тобто процес цілеспрямованого впливу на групи людей, зайнятих у керованій підсистемі. Розмір і межі керуючої системи залежать від масштабів й особливостей керованої системи. Тобто функціонування суб'єкта управління визначається в основному особливостями об'єкта. Закон пропорційності керованої й керуючої підсистем будь-якої соціальної системи передбачає раціональну співвідносність усередині їх, а також між ними, з метою забезпечення найбільш ефективного функціонування цих підсистем, оскільки складність або однорідність керованої підсистеми повинні відповідати такій самій складності або однорідності підсистеми керуючої. В соціальній системі й у її великих підсистемах (керованій й керуючій) чітко виділяються однорідні групи елементів, що утворюють своєрідні системи нижчого рівня: - технічну систему — пропорційне поєднання окремих технічних засобів із безліччю видів різного устаткування (наприклад, виробничі потужності підприємства); - технологічну систему — певний набір правил і норм, які визначають послідовність необхідних операцій у процесі матеріального й духовного виробництва, а також управління ними; - організаційну систему, яка через розробку відповідних структур управління, положень й інструкцій дає змогу раціонально використати в процесі управління людські й матеріальні ресурси; - економічну систему — єдність господарських і фінансових процесів і зв'язків; - соціальну систему — сукупність соціальних відносин, які виникають унаслідок спільної діяльності людей і соціальних груп. Усі зазначені системи взаємозалежні й становлять цілісний соціальний організм. При цьому технічна, технологічна й організаційна системи у своїй сукупності забезпечують і характеризують організаційно-технічну складову управління, а економічна й соціальна — соціально-економічну. Пропорційність виробництва й управління також реалізується за допомогою планування раціональних господарських, міжгосподарських, міжгалузевих, внутрішньогосподарських пропорцій і забезпечення ритмічної роботи підприємств та їхніх підрозділів. На кожному підприємстві має бути забезпечене відповідне співвідношення між основним і допоміжним виробництвом, між постійним і змінним, основним і оборотним капіталом, їхніми структурами. Необхідно досягати пропорційності й в організації управлінської системи, підтримувати певне співвідношення чисельності працівників вищої і середньої кваліфікації та працівників окремих категорій. 3. Оптимальне зіставлення централізації й децентралізації управління. Рівень централізації управління змінюється в процесі соціального розвитку, і ця зміна є законом соціального управління. Для кожного етапу розвитку організації має бути свій оптимальний рівень централізації (децентралізації). При цьому чим вищий рівень, на якому приймається рішення, і нижчий щабель, для якого воно призначене, тим, закономірно, вищий рівень централізації управління Обидва компоненти мають як позитивні, так і негативні властивості, тому система управління буде максимально ефективною лише у разі оптимальної реалізації всіх позитивних характеристик як централізованого, так і децентралізованого менеджменту. 4. Спеціалізація управління. Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо. 5. Демократизація управління. Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо. 6. Економія часу в управлінні. Передбачає підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці.
Питання 2. Поняття й еволюція принципів управління
У принципах менеджменту узагальнено, з одного боку, пізнані закони і закономірності, з іншого — досвід управління, який виправдав себе. Принципи визначають спосіб діяльності, взаємодії і виступають правилами, нормами управлінської діяльності. Принципи управління похідні від загальних законів і відображають відносини, згідно з якими має створюватися, функціонувати і розвиватися система управління. Знання й урахування принципів у практичній діяльності є найважливішою умовою ефективного управління. Основоположний принцип менеджменту — забезпечення прибутковості бізнесу, процвітання підприємництва і максимум добробуту персоналу фірми. Як відомо, принципи раціонального управління вперше було сформульовано основоположниками наукового менеджменту — Ф. Тейлором, Г. Емерсоном, А. Файолем. Ці принципи і сьогодні не втратили своєї актуальності. Завдання менеджера — знайти їм розумне застосування, а головне — правильно співвіднести між собою, розглядаючи їх як цілісну систему. Сучасна теорія і практика менеджменту виділяє цілу низьку принципів ефективного управління: - децентралізація управління фірмою з метою забезпечення тісного співробітництва органічно взаємодіючих структурних елементів, наділених широкою самостійністю; - зростання чисельності працівників, що залучаються до вироблення управлінських рішень; - ототожнення працівників із фірмою, її інтересами і принципами, кожний працівник — це "людина фірми"; - підвищення готовності кожного до інновацій, динамічного оновлення продукції; - використання нестандартних режимів роботи персоналу з гнучкими параметрами; - застосування нових способів стимулювання праці й новаторства, орієнтованих на індивідуальні, групові, соціальні потреби; - здійснення програм довгострокового професійного, посадового розвитку ключових груп працівників, включно з плануванням кар'єри та ін.; - активне формування нового мислення персоналу з орієнтацією на динамічні, швидкі зміни в характері й масштабах діяльності фірм; - підприємницький стиль роботи, здатний вчасно помітити зміни в тенденціях розвитку ринку; - опора на систему гнучкого лідерства серед персоналу й особисті контакти працівників з навколишнім середовищем фірми; - відхід від команд, директив, розпоряджень і перехід до корпоративної організаційної культури менеджменту, що базується на єдності інтересів, загальнолюдських цінностях і цілях діяльності фірм, партнерстві, співробітництві, взаємній вигоді, взаємодії, а не на владі та підпорядкуванні; - співробітництво, новаторство творчої природи людини, визнання її обдарувань, зацікавленість у постійному зростанні благополуччя; - гармонійна взаємодія формальної і неформальної організації, коли головна роль приділяється першій, а існування другої лише мається на увазі; орієнтація діяльності фірми на загальнолюдські інтереси. Найбільш загальними принципами системного підходу є: — принцип цілісності, згідно з яким досліджуваний об'єкт є інтегрованою в єдине ціле сукупністю окремих складових; — принцип примату цілого над його складовими, за яким ціле визначає функції як окремих компонентів, так і системи взагалі; — принцип ієрархічності, який передбачає відносність у розрізненні понять "система" та "елемент", оскільки кожен елемент може також бути складним об'єктом і системою нижчого рівня, тоді як кожна система — елементом системи вищого рівня, внаслідок чого таке співвідношення набуває вигляду певної ієрархії систем; — принцип структурованості (передбачає встановлення структури системи, виділення основних підсистем та їх елементів, комплексу внутрішніх сталих зв'язків між ними, що визначають властивості й закони її функціонування); —принцип взаємозв'язку структури і середовища (підсистеми й елементи системи перебувають у відносинах і зв'язках не лише одне з одним, а й із середовищем, що зумовлює якісно нову інтегративну цілісність); — принцип множинності опису кожної системи (множина, багатоманітність) ознак, властивостей кожної системи вимагає великої кількості визначень, характеристик — побудови різних моделей. i. принцип зворотного зв'язку. Згідно з цим принципом успішне управління може здійснюватися лише в тому випадку, якщо керуюча система буде отримувати інформацію про ефект, досягнутий тією чи іншою дією об'єкта управління, про досягнення (чи недосягнення) поставленої мети управління; ii. принцип синергії (синергетичний ефект): збільшення показників ефективності діяльності системи в результаті об’єднання, інтеграції, злиття окремих частин в єдину систему, де ефект від взаємодії елементів системи перевищує суму ефектів діяльності кожного елементу окремо. —принцип перспективності (розвиток у напрямі вдосконалення); — принцип спеціалізованості (здатність виконувати окремі функції); — принцип перетворення вхідних елементів на вихідні; — принцип централізації (одна зі складових стає домінуючою); — принцип зростання (тенденція до розширення); — принцип циклічністі розвитку; — принцип рівноваги; — принцип непередбачуваності порушення рівноваги; — принцип полісистемності, за яким кожен складний об'єкт може розглядатися як деяка сукупність систем (пісистем), що входять одна в одну. В економічних, соціально-економічних та інших системах виокремлюють певні комплекси елементів — підсистеми. Як елемент системи підсистема, у свою чергу, є системою щодо її складових. Отже, підсистема — це частина системи, що має характерні риси і видокремлена за певними ознаками. Незважаючи на те, що вона взаємопов'язана з іншими частинами системи, її можна розглядати як самостійну систему. Підсистеми впливають на досягнення кінцевих результатів системи, тому мають бути створені за певними ознаками, що чітко виявляють необхідний функціональний зв'язок між ними і з системою в цілому, прив'язуватися до цілого за допомогою визначених відношень кожної частини до будь-якої загальносистемної характеристики, що має функціональний зв'язок із виконанням загальносистемних завдань. Як зазначалося, підсистема є частиною системи і формується з елементів. Таким чином, вивчення функціонування організації як єдиного цілого і різних його підсистем, а також розв'язання практичних проблем управління, вимагають дотримання таких найважливіших принципів системного аналізу (системного підходу): — процес прийняття рішень повинен починатися з виявлення і чіткого формулювання кінцевих цілей; — слід розглядати всю проблему як ціле, як єдину систему і виявляти всі наслідки і взаємозв'язки кожного конкретного рішення; — необхідні виявлення та аналіз можливих альтернативних шляхів досягнення цілі; — цілі окремих систем не повинні вступати в конфлікт із цілями всієї системи (програми); —зберегти свою якісну визначеність і цілісність система може лише за умов обмеженого впливу як зовнішнього, так і внутрішнього середовища. Цей вплив має бути не надто сильним, оскільки в протилежному випадку він може зруйнувати систему, але водночас достатнім, щоб процес управління міг здійснюватися. Такою достатньою формою впливу є інформація. Процеси управління таким чином нерозривно пов'язані з інформацією, а точніше з безперервною її циркуляцією; — для пізнання організації, як цілісного економічного об'єкта, необхідно за допомогою методу аналізу подумки розчленувати його на складові, або елементи і компоненти, з'ясувати сутність кожного з них, а потім за допомогою синтезу поєднати у процесі мислення всі здобуті раніше знання)1; — єдність історичного і логічного — двох методів осягнення реальної історії: перший відтворює об'єкти в їх історичній послідовності в просторі й часі, специфічних обставинах, у необхідних та випадкових зв'язках; другий теоретично відображає розвинутий об'єкт у всіх його істотних закономірних зв'язках і відношеннях сталого, готового цілого. Тому дослідження функціонування, відтворення і розвитку соціально-економічного об'єкта (організації певного типу), що історично склався, за допомогою логічного методу передбачає виявлення його історичної перспективи, розкриття його в єдності теперішнього, минулого і майбутнього
Питання 3. Методологічні підходи до вироблення принципів управління
Причини кризи багатьох великих і успішно діючих корпорацій найчастіше полягають не в тому, що якісь функції менеджменту підприємства виконуються не так, як потрібно. У більшості випадків усе робиться правильно, але — безрезультатно, тобто виникає ситуація, коли дії і результат не узгоджуються. За таких обставин причина кризи полягає в застарілості головних принципів і положень, на основі яких створювалася організація і здійснювалося управління нею. Основу побудови й управління сучасною підприємницькою організацією складають принципи бізнесу, які: ¾ по-перше, визначають організаційну поведінку, рішення, що приймаються, оцінку результатів діяльності. ¾ по-друге, формують уявлення про ринки споживачів, про конкурентів, про технологію та зміни їх, про переваги і слабкі місця компанії, про джерела її прибутків. Наявність адекватних і ефективних принципів бізнесу приводить до відмінних результатів. Загальні принципи менеджменту мають відповідати таким вимогам: · визначати загальні положення, властиві організаціям різних типів і видів; · відповідати законам розвитку природи, суспільства і бізнесу; · об'єктивно відображати сутність явищ і реальних процесів управління організацією; · бути визнаними суспільством; · уявлення про зовнішнє середовище, місію і ключові компетенції мають відповідати реальності; всі три види уявлень мають відповідати один одному; · принципи бізнесу мають бути відомі й зрозумілі членам організації; · принципи бізнесу мають постійно перевірятися і доводитися практикою, тому що вони мають характер гіпотези, якою оперують щодо постійно змінюваних об'єктів аналізу. Отже, їхньою складовою частиною має бути спроможність до самозміни, саморозвитку.
Контрольні запитання 1. Які загальноекономічні закони повинні враховутися в управлінській діяльності? 2. Дайте характеристику основних законів і закономірностей менеджменту. 3. Як змінювались приниципи управління в процесі еволюції менеджменту? 4. Які приницпи ефективного управління пропонуються сучасною теорією менеджменту? 5. Які вимоги пред΄являються до надійних і ефективних принципів бізнесу? 6. Які принципи функціонування організації як складної, відкритої системи?
Читайте також:
|
||||||||
|