Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Філософські погляди Арістотеля і Сократа

З критикою вчення Платона в IV віці до н.е. виступив Арістотель (384-322 рр. до н.е.) – великий мислитель Стародавньої Греції, ідеолог рабовласників, що боровся за демократичну форму політичного панування.

Філософську освіту Арістотель здобув в Афінах, в школі Платона (Академії). Пізніше він заснував в Афінах свою філософську школу (Лікей). Період появи творів Арістотеля можна рахувати початком виділення філософії з єдиної, нерозчленової науки стародавнього світу і перетворенням її в особливу, самостійну науку, що досліджує проблеми про сутність світу, про співвідношення буття і свідомості. До головних філософських творів Арістотеля відносяться “Метафізика”, “Про душу”, “Аналітики” і “Категорії”.

Характерною рисою Арістотеля як філософа є колихання між матеріалізмом і ідеалізмом. З одного боку, він признавав існування бога як первинної по відношенню до природи духовної творчої сили, а з другого – критикував вчення Платона про ідеї як першопричину чуттєвих речей.

Арістотель признавав існування матеріального світу, природи як нескінченної сукупності чуттєво сприймаючих речей і явищ. Але на відміну від матеріалістів Стародавнього Світу Арістотель бачив суттєву різницю між поняттями матерії і поняттям природи. Природа – це сукупність речей і явищ, що являють собою конкретні види органічної єдності матерії і форми. Матеріює Арістотель рахував не конкретні речі і явища природи, а лише їх субстрат, основу, з якої вони утворюються. Матерія, за Арістотелем, являє собою те вічне, з чого виникають речі. Але матерія позбавлена всякої визначеності, всяких якостей. Матерія – начало пасивне, форма – начало активне, творче.

Арістотель не дійшов до розуміння природи як рухомої матерії. Допустивши існування безформенної матерії як можливості, Арістотель пішов шляхом ідеалізму, доказуючи, що форма є творчим началом, вона передує матерії в часі.

Коливання Арістотеля між матеріалізмом і ідеалізмом виявились у вирішенні ним питань про свідомість (душу), матерію (тіло) і їх співвідношення. Арістотель критикував позиції Платона про вічність, безсмертя душі. Коли, говорив він, припиняється життя людини, зникає і її душа. Але Арістотель бачив в душі діюче, активне начало, вона є необхідним моментом у виникненні тіл і джерелом їх руху.

Еклектизм, коливання між матеріалізмом і ідеалізмом характерні для Арістотеля при розгляді проблем гносеології. Розробляючи свою теорію пізнання, він виходив із матеріалістичних основ про первинність предметів і явищ зовнішнього світу і вторинність знань людини. В той же час, стверджував Арістотель, відсутність знання про існуючі об’єкти ще не може слугувати основою для висновку про їх небуття.

Пізнання людини починається з відчуттів, з чуттєвого сприйняття, які виникають зовнішні предмети і явища. Чуттєве пізнання є початком пізнання, оскільки людина пізнає тільки одиничні індивідуальні предмети і явища. Чуттєвому пізнанню Арістотель метафізично протиставив розумове пізнання.

Особливо велику історичну цінність являють собою праці Арістотеля з питань логіки як науки про закони і форми мислення. Лише в творах Арістотеля логіка набрала необхідні для науки цільність і злагодженість. У тому вигляді, яку її надав Арістотель, логіка в основному дійшла і до нашого часу. Арістотель, таким чином, є родоначальником нині існуючої формальної логіки.

Поряд з дослідженям законів і форми мислення Арістотель зробив також предметом спеціального систематичного вивчення філософські категорії – основні найбільш загальні поняття про форми і відношення буття. Він виділив і проаналізував десять категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, дія і інші. В своїх дослідження Арістотель аналізував і інші категорії: можливість, дійсність, причинність, необхідність, форма і інші.

Особливо цінним у вченні Арістотеля про категорії є його прагненн не тільки розкрит зміст категорій, описати і класифікувати їх, але й розглядати категорії в русі, зв’язку і взаємозалежності.

Арістотель дав найбільш детальний розгляд в стародавньому світі окремих рис діалектики. В його творах повсюду зустрічаються живі зачатки діалектики, діалектична постановка питань і ясно виражене прагнення до їх діалектичного вирішення.

Арістотель призначав вічність руху в природі. Він стверджував, що рух не існує поза речами, а складає їх невід’ємну суть. В його творах зустрічаються окремі висловлювання про самовільні зміни індивідуальних конкретних речей і явищ, про їх переході із одного якісного стану в інший.

Крім досліджень загально філософських проблем Арістотель займався розробкою соціологічних питань. Як ідеолог класу рабовласників він зробив спробу дати розгорнуте обґрунтування вічності рабовласницького ладу, створив ідеалістичну теорію рабовласницької держави.

Розробляючи теорію держави, Арістотель виступив яскравим представником ідеології рабовласників. В кожній державі як суспільстві вільних людей зустрічаються люди багаті, середнього достатку і люди дуже бідіні. Найкращий державний лад буде в тому суспільстві, зазначав Арістотель, яке складається з людей, що володіють приватною власністю, а на чолі держави стоїть середніх можливостей рабовласник. Верховна влада в державі може бути в руках одного чи більшості. В зв’язку з цим Арістотель розрізняв три правильні форми держави рабовласницької диктатури: монархію як владу одного, аристократію як владу декількох і демократію як владу більшості. Сам же при цьому Арістотель виступав як прихильник демократії.

Величезний вплив на античну і світову філософію справив Сократ (469-399 рр. до н.е.). Сократ – перший афінський (за народженням) філософ, сучасник Демокріта. Сократ цікавий не тільки своїм вченням, а й усім своїм життям, оскільки його життя стало вмінням його вчення.

У центрі філософії Сократа – людина. Але вона ним розглядається насамперед як моральна істота. Тому філософія Сократа – це етичний антропологізм. Інтересам Сократа були чужі як міфологія, так і метафізиа. Філософія Сократа народжувалася під двома основними девізами: “Пізнай самого себе” і “Я знаю, що я нічого не знаю”. Перший девіз був написаний над входом у храм Аполона у Дельфах, другий приписується Сократу.

Мислитель не прагнув активної суспільної діяльності, вів життя філософа, проводячи час у філософських бесідах і суперечках, навчаючи філософії (плату за навчання не брав), не дбаючи про матеріальний добробут свій і своєї родини (ім’я його дружини Ксантіппи стало найменуванням для сварливих жінок, вічно незадоволених чоловіком). Сократ ніколи не записував своїх думок, ні своїх діалогів, вважаючи, що писемність робить знання зовнішнім, заважає глибокому внутрішньому засвоєнню, в письменах думка помирає. Тому все, що знаємо про Сократа, відоме з чуток, від його учнів історика Ксенофонта й філософа Платона.

Сократ зробив спробу відновити загальне в людській суб’єктивності. Якщо софісти зупинилися на рівні чуттєвості, то Сократ відкрив сферу розуму, в якій відношення між поняттями регулюється логікою. Поняття і логіка значно надійніша опора для істини, ніж чуттєвість.

Заслугою Сократа, Платона, Арістотеля перед філософією є те, що вони відкрили і почали досліджувати теоретичне мислення – сферу визначальних ідей. Вони започаткували аналіз ідей, категорій, законів логіки. Сократ першим звернув увагу на поняття, зробив їх предметом дослідження, порушив проблему їх тлумачення та родової субординації. Сократ започаткував традицію теоретичного мислення, вищим здобутком якої у сфері давньогрецької науки стала геометрія Евкліда. Проголосивши предметом філософії сферу ідей, Сократ остаточно відіграв філософію від буденної свідомості, в полон якої вона час від часу потропляє в до сократівську епоху.

Сократ проголосив вищою мудрістю пізнання самого себе, а мудрість – найвищою доброчесністю людини. Моральні пороки Сократ пояснював незнанням. Якщо людина знає, що таке добро, вона не вчинить всупереч йому. Знання фігурує в нього (як і в Конфуція) джерелом моральної досконалості людини. Він опирав моральні цінності на розум, через розум обґрунтовував їхню вічність і незмінність.

Обґрунтування розумом моральності було великим кроком уперед. Проте такий підхід ставив під сумнів святість традиційних норм, оскільки традиції, звичаєві норми втрачають свою беззастережність, коли піддаються критиці розуму. За це нібито руйнування традиційних норм афіняни засудили Сократа до страти, звинувативши його також у невизнанні богів, яких визнає місто, що він вводить нові божества і тим самим розбещує юнацтво. Сократ був засуджений до страти, хоч мав змогу втекти з Афін, відмовився від цього і випив у в’язниці келих з отрутою.

Як бачимо, у філософії Сократа трагічно і піднесено з’єдналися вчення і життя, світорозуміння та світоставлення. Сократ жив так само, як і мислив, і в цьому таємниця чарівності його особистості, що і сьогодні впливає на багатьої філософів світу.


Читайте також:

  1. Аксіологія як наука про цінності. Філософські концепції цінностей.
  2. Виникнення капіталізму у Франції. Наукові погляди А. Монкрет’єна
  3. Вчення Арістотеля (384-322г. до н.ч.), Плотін (203 - 269 р. до н.ч.), Вчення Гіпократа (460-377 до н.ч.).
  4. Вчення Сократа, Платона, Руссо, Монтеск’є, Канта, Гегеля, Леніна, Драгоманова, Грушевського, які в різний час і по різному трактували свої думки та політичні погляди
  5. Гносеологічні та етичні погляди І. Канта.
  6. Господарський розвиток України та економічні погляди її мислителів у другій половині XVII – першій половині ХІХ ст.
  7. Давньоіндійські філософсько-релігійні системи та філософські школи
  8. Дидактичні погляди
  9. Дидактичні погляди Я.А.Коменського
  10. Діалектика – вчення про загальні зв'язки і розвиток. Філософські і конкретно-наукові концепції розвитку.
  11. Економічний розвиток Запорізької Січі та економічні погляди Б.Хмельницького
  12. Економічні погляди античного світу




Переглядів: 1139

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Матеріалізм в Стародавньому Римі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.