Характеристика моделей соціальної роботи у зарубіжних країнах.

У сучасному світі функціонують різноманітні системи соціального захисту. Деякі з них дуже схожі між собою, деякі цілком відмінні, чи мають лише окремі подібні ознаки. Вчені, класифікуючи існуючі системи соціального захисту, створили так звані «моделі». Найбільш поширеними вважаються класифікації моделей соціального захисту за Лейбфрідом і Еспінг-Андерсеном.

Класифікація моделей соціального захисту за Лейбфрідом

•Скандинавські країни (Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія), де соціальний захист розвинений найкраще - «скандинавська модель»;

•«Бісмаркові країни» (Австрія, Німеччина) є прикладами і іпституціональної» моделі соціального захисту;

•Англосаксонські країни (Велика Британія, США, Австралія, Нова Зеландія) застосовують «залишкову» модель;

• «Латинське узбережжя» (Іспанія, Португалія, Греція, Італія, Франція) - соціальне забезпечення перебуває в «зародковому» стані.

Еспінг-Андерсен розглянув державні системи соціального захисту з точки зору розбіжностей у політичних ідеологіях і визначив так звані режими соціального захисту: ліберальний; корпоративний; соціал-демократичний.

У. Лоренц об'єднав аналіз Еспінг-Андерсена з типологією Лейбфріда. Ним було виділено чотири моделі соціального захисту: скандинавська; залишкова; корпоративістська; рудиментарна.

Скандинавська модель поширена у таких країнах: Данія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, і характеризується такими загальними цілями соціальної політики, як зміцнення солідарності та поширення рівності. Це досягається завдяки дії універсальної політики високої якості. Політична основа цієї моделі - це широкий компроміс; принцип оцінки надання послуг - універсальний; рівень державних витрат - високий; наявні високий рівень зайнятості населення та висока платня.

Основні характеристики скандинавської моделі добробуту такі:

•Всеосяжний характер - державна політика має широке охоплення; порівняно з іншими країнами держава відіграє тут більшу роль, ніж ринок або громадянське суспільство.

•Повна зайнятість працездатного населення. Політика спрямована на забезпечення повної зайнятості населення та попередження безробіття, особливо тривалого.

•Рівність - коли політика має на меті збільшення рівності між різними тендерними, віковими, класовими, сімейними, етнічними, релігійними, регіональними та іншими групами.

•Універсальність надає право на основні соціальні гарантії для широкого спектру соціальних обставин і життєвих ситуацій.

•Висока якість гарантій забезпечує соціальні послуги, які мають високу якість і надаються професіоналами в даній сфері.

•Щедрість гарантій свідчать, що грошові трансферти, особливо для малозабезпечених груп, досить щедрі, щоб забезпечити «нормальний» рівень життя.

Характеристика трьох сфер соціальної політики, які мають принципове значення для розуміння суті скандинавської моделі добробуту - це соціальна підтримка дітей і сім'ї; вирішення проблем, пов'язаних з безробіттям; соціальні схеми для літніх людей. Соціальна підтримка дітей і сім 'ї - це сфера, в якій « ключем до скандинавської моделі добробуту» є не стільки грошові трансферти, скільки соціальні послуги. Всі західноєвропейські держави мають розвинені системи грошової допомоги; їх охоплення і розміри допомоги істотно відрізняються в кожній країні, проте лише в окремих сформувалася система підтримуваних державою соціальних послуг в обсязі, який є в скандинавських країнах. Політика підтримки дітей і сім'ї в Скандинавії сприяє забезпеченню зайнятості і тендерної рівності. В даний час у всіх чотирьох країнах (Данії, Норвегії, Фінляндії, Швеції) ведеться активна дискусія про роль сім'ї та інших елементів громадянського суспільства для створення держави добробуту. Все більше громадян висловлюються на користь того, що дорослі члени сім'ї повинні мати не тільки право вибирати собі роботу, але і право піклуватися про своїх дітей, а також знаходити для себе оптимальні шляхи поєднання роботи і сімейного життя.

Заходи, пов'язані з вирішенням проблем безробіття, утворюють сферу, в якій поєднання грошової допомоги і послуг, які надаються, забезпечують захист або компенсацію доходів і сприяють полегшенню виходу на ринок праці. У Скандинавії ці схеми відрізняються від прийнятих у більшості інших країн завдяки увазі до проблеми виходу на ринок праці та організації підтримуваних державою програм у сфері зайнятості й освіти. Стійкість скандинавської моделі залежить також від низького рівня безробіття, який дозволяє збільшувати доходи і скорочувати витрати. Останніми роками ведеться чимало досліджень з проблеми, як подолати бажання не працювати, скоротити структурне безробіття і запобігти тривалому безробіттю, особливо серед молоді.

Найбільш дорога сфера соціальної допомоги - це допомога людям похилого віку. Населення Скандинавії, як і інших індустріальних країн, старіє. Зростання витрат на пенсії літнім людям, у поєднанні зі збільшенням числа літніх людей, а також розвитком технологій у сфері охорони здоров'я і соціальної допомоги, означають, що тиск на цю сферу соціальної політики відчуватиметься все сильніше. Загальний обсяг допомоги людям похилого віку становить більше половини державного соціального бюджету.

Скандинавська модель солідарна й універсальна система соціального захисту: державні зусилля в основному спрямовані на мінімізацію соціальних проблем та максимізацію надходжень у бюджет; забезпечення високого рівня зайнятості в країні (забезпечення значної частини «захисту» через роботу); активне залучення жінок до трудової діяльності (виконання частини функцій з неформального догляду соціальними працівниками); достатньо високий престиж соціальних працівників.

Корпоративна модель (Австрія, Німеччина, Нідерланди, Швейцарія, частково Франція та Італія) характеризується участю різних секторів - державного, недержавного та неформального у сфері соціального захисту. При цьому вища організація не повинна перебирати на себе функції, які може виконати організація нижчого рівня. Держава повинна надавати можливість недержавним і неформальним організаціям вирішувати певні питання. Суперництво між недержавними організаціями лише сприяє творчості та інноваціям. Система колективної відповідальності перебуває під контролем держави (окремі дослідники називають цю модель неоконсервативною). В основі моделі коаліція між роботодавцем і працівником; послуги надаються за місцем роботи; високий рівень державних витрат; низький рівень зайнятості населення та висока платня.

Залишкова модель (Велика Британія) зосереджена на підтримці поза ринком праці. Державна допомога орієнтована на соціальну патологію. Вона має вигляд «останньої надії». Спостерігається поляризація функцій догляду та контролю: держава - контроль, недержавні організації - здійснення догляду. Наявний дуалізм держави і ринку у страхуванні, житловому забезпеченні, освіті, охороні здоров'я, службах допомоги в громаді. Залишкова модель, яка діє у Великобританії, має в основі моделі вільний ринок; принцип надання послуг - залишковий; рівень державних витрат низький; високий рівень зайнятості населення та низька платня.

Запровадження соціального страхування у Британії пов'язане з іменами лорда Уінстона Черчілля та лорда У. Беверіджа (початок XX ст.). В 1911 р. У. Черчілль започаткував систему соціального страхування на випадок безробіття. Лорд Уільям Генрі Беверідж (1879-1963) став фундатором нової моделі цього виду страхування і вдосконалював її до 1942 р. (У. Беверідж -економіст, політичний діяч). Під його керівництвом міністерський комітет з соціального страхування розробив так званий план У. Беверіджа - створення системи страхування, соціального забезпечення та боротьби з безробіттям. Цей план ґрунтувався на основних принципах: залежність розміру допомоги не від розміру внесків (тобто заробітної плати), а від нормальних потреб людини в конкретно-історичний період; гарантоване забезпечення у випадках соціальних ризиків всіх громадян, а не тільки працюючих за наймом; інтеграція і взаємодоповнення різних форм соціального захисту - страхування, соціальна допомога (по бідності), ощадні каси (добровільне страхування).

Систему соціального страхування від безробіття Уільям Беверідж розглядав у тісному взаємозв'язку із забезпеченням зайнятості населення, яке випливає з права людини на працю. План У. Беверіджа став основою для проведення соціальних реформ у Великій Британії та інших європейських країнах після Другої світової війни.

Види соціального страхування, які свого часу були розроблені і втілені у життя у Великій Британії, збереглися дотепер і застосовуються урядами різних країн у соціальній політиці і соціальному захисті населення.

Залишкова модель робить наголос на підтримці поза ринком праці. Орієнтація державної допомоги на соціальну патологію, а державна соціальна допомога має образ «останньої надії». Поляризація функцій догляду та контролю: держава -контроль, недержавні організації - здійснення догляду. Дуалізм держави і ринку у страхуванні, житловому забезпеченні, освіті, охороні здоров'я, службах допомоги в громаді.

Рудиментарна модель (Португалія, Іспанія, Греція, Ірландія). Головною рисою є відсутність юридичних прав на соціальний захист або є мінімальні чи взагалі відсутні. Функції соціального захисту держава перекладає на волонтерський та недержавний сектори. Пошук джерел фінансування програм соціального захисту - це в основному проблема соціальних праців-ників, окрім того, соціальні служби діють некоординовано і несистематично.

Останнім часом можна зустріти і спрощений підхід до визначення моделей, згідно з яким у сучасному світі розвиваються лише дві моделі соціального захисту: ліберальна (залишкова) та соціально-демократична. Ліберальна - забезпечення державою рівних можливостей для самореалізації, скорочення обсягу соціального захисту. Соціально-демократична модель має на меті досягнення соціальної справедливості та подолання нерівності. Держава при цьому має гарантувати та забезпечувати визначений рівень доходів та соціальних послуг незалежно від трудового внеску. Соціальний захист у цій моделі гарантується як норма, а потреби населення є підставою для визначення межі соціальних витрат.

В Іспанії державна охорона здоров'я фактично безкоштовна, за винятком стоматології. Для користування послугами державної охорони здоров'я повною мірою повинні бути або картка соціального страхування, або страховка. Якщо з якої-небудь причини немає ні того, ні іншого, держава вилікує вас за свій рахунок. Зрозуміло, є також і платні лікарі, і платні клініки, що не мають з державною системою охорони здоров'я нічого спільного. В цьому випадку медичне обслуговування в Іспанії платне. Але у разі оплати медичної страховки, принаймні, перша допомога буде надана безкоштовно. У перерахованих вище випадках, кожен має право вибирати між платним лікарем і безкоштовним, і ніхто не зобов'язує людину звертатися до першого. У простих випадках захворювань, наприклад підозри на отруєння і тому подібне можна зайти в будь-яку аптеку і проконсультуватися з фармацевтом. Вам з радістю допоможуть, і це буде безкоштовно.

Пенсії в Іспанії складають від 60 до 80% (в деяких випадках 100%) середньої щорічної заробітної плати, а її середній розмір набагато вищий, ніж в інших країнах ЄС. Існують такі види пенсій: пенсії у зв'язку зі старістю, інвалідністю, через втрату годувальника, внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. Громадянин Іспанії йде на пенсію в 65 років за наявності 35-річного стажу. Існують різні види допомоги в Іспанії: виплати з тимчасової непрацездатності, вагітності, пологів, догляду за дитиною, виплати по безробіттю, виплати за вислугу років. Втративши роботу, середній іспанець до двох років отримує допомогу, рівну 60-80% колишньої зарплати.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Особливості технологій надання соціальних послуг

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.