Політика П. Шелеста (1963-1972 pp.)

Петро Шелест — постать в українській історії досить неоднозначна й суперечлива. Уміння оперативно орієнтуватися в складних ситуаціях дали змогу П.Шелестові тривалий час (з 1963 по 1972 pp.) очолювати компартійну владу України.

Як і Л.Брежнєв, П.Шелест належав до консерваторів, послідовних противників процесів десталінізацй. Він безкомпромісно виступав проти політичних реформ і рішуче боровся з дисидентським рухом. За свідченням одного з лідерів «празької весни» 1968 року О. Дубчека, П. Шелест був одним з ініціаторів збройної інтервенції в Чехословаччину, тому що боявся поширення демократичних ідей з неї в Україну.

З другого боку, П.Шелест здобув образ поміркованого поборника українських національних інтересів. Він з великою прихильністю ставився до процесів українізації 20-х років, прагнув відродити окремі її позитивні елементи, відстоював українську мову й культуру. Зокрема, П.Шелест намагався українізувати управлінський апарат і вимагав, щоб українська мова стала мовою діловодства. Унаслідок цього в 60-х pp. три чверті керівних посад у республіканському компартійно-радянському апараті обіймали українці. П.Шелест з неприхованою симпатією ставився до праці І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Вона додавала йому аргументів у частих суперечках щодо національних проблем з вищим керівництвом КПРС. Апогеєм «малої відлиги» в Україні стала поява в 1969 році книжки першого секретаря ЦК Компартії України П.Шелеста «Україно наша Радянська», яка своїми відвертими національними мотивами викликала незадоволення й навіть роздратування в союзному центрі.

Як і М.Хрущов, Л.Брежнєв намагався повністю русифікувати українців. Під цю політику компартійні ідеологи підводили теоретичну основу, вигадавши «радянський народ» як нову спільність людей, що сформувалася внаслідок соціалістичних перетворень у СРСР. Зрозуміло, що ця спільність могла виникнути тільки за рахунок повної асиміляції росіянами інших народів. У цій ситуації українофільство П.Шелеста ставало для центру політично небезпечним.

У березні 1972 року П.Шелест піддається гострій критиці за «недоліки у справі інтернаціонального виховання трудящих і примиренське ставлення до проявів націоналізму». У травні цього ж року його звільняють від обов'язків першого секретаря ЦК Компартії України й призначають одним із заступників голови Ради міністрів СРСР. Незабаром за дорученням головного партійного ідеолога країни М.Суслова в Академії наук УРСР підготовлено негативну рецензію на книжку П.Шелеста «Україно наша Радянська», де її автор звинувачується в українському націоналізмі. У квітні 1973 року цю рецензію без підписів авторів опублікував журнал «Комуніст України» під назвою «Про серйозні недоліки та помилки однієї книги». Брутальна критика, що містилася в ній, змусила П. Шелеста негайно подати заяву про вихід на пенсію за станом здоров'я.

Діяльність П. Шелеста на посаді першого секретаря ЦК КПУ стала підставою для діаметрально протилежних оцінок істориками, громадськістю його діяльності. П. Шелеста називали «українофілом». Його «українофільство» відбивало прагнення правлячих еліт зміцнити свій авторитет, стабільність за рахунок посилення «незалежності», насамперед економічної, від Москви.

1. Брав активну участь у змові проти М. Хрущова, критикував його політику.

2. Повністю підтримував жорсткий антизахіднии курс брежнєвського керівництва, у той же час критикував політику «розрядки», називаючи її «заграванням із Заходом».

3. Виступав за відзначення 90-річчя від дня народження Й.Сталіна і встановлення йому погруддя біля Кремлівської стіни (було зроблено в 1970 p.).

4. Підтримував і сприяв придушенню «Празької весни» 1968 р.

5. Боровся з дисидентським рухом (арешти і судові процеси 1965—1966pp., процес над В.Чорноволом 1967р. тощо).

6. У період його правління кількісний склад КПУ збільшився майже на мільйон — переважно за рахунок етнічних українців, що відкривало їм кар'єрні перспективи.

7. Активно відстоював економічні інтереси УРСР. Намагався вивести республіку з-під контролю Зовнішторгу СРСР і всіх зовнішньоторговельних відомств Союзу. Критикував центральні (союзні) управлінські структури.

8. Підтримував розвиток українського народного мистецтва, зокрема ансамбль Вірського. Не придушував розвиток інших мистецтв.

9. Підтримував і захищав провідних українських кінорежисерів С.Параджанова і Ю.Іллєнка.

10. Усупереч забороні Москви збудував у Києві Палац «Україна».

11. Ініціював видання багатотомної «Історії міст і сіл УРСР».

12. Став ініціатором запровадження Шевченківської премії як найвищої нагороди республіки, яка присуджується лише раз у житті.

13. Ініціював створення державного заповідника на о. Хортиця.

14. Сприяв створенню музею-заповідника укр. народної архітектури та побуту в с.Пирогове.

15. Захищав українську мову. Сприяв видавництву україномовної літератури, періодики. На офіційних заходах наполегливо вимагав виголошувати промови українською мовою.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Діяльність в Україні І секретарів ЦК КПУ П.Шелеста і В.Щербицького.	\|	Політика В. Щербицького (1972-1989 pp.)

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.