МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Кирило-Мефодіївське товариство та його роль у розвитку українського національного руху
Кирило-Мефодіївське товариство – таємна політична національно-патріотична організація (грудень 1845 – березень 1847, Київ). Наприкінці 1845 – на початку 1846 р. засновниками товариства стали Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров. Згодом до них приєдналися 9 осіб, у тому числі Георгій Андрузький, Микола Куліш, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич, Олександр Тулуб. У квітні 1846 р. до лав товариства вступив Тарас Шевченко. Зв’язки з Кирило-Мефодіївським товариством підтримували ще близько 100 чоловік. Таємна організація названа іменами відомих слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846». Програмні основи товариства викладені у «Книзі буття українського народу» (український варіант роботи Адама Міцкевича «Книги народу й пілігримства польського») і «Статуті Слов’янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був М. Костомаров, хоча, напевно, ці документи складалися за участю й деяких інших братчиків, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. Ідейну основу програмних документів товариства склали ідеї українського національно-культурного відродження і українського панславізму, романтична ідея загальнослов’янської єдності, а також концепти народовладдя, незалежності, республіканізму, федералізму, християнської моралі. Товариство ставило головною метою досягнення державної незалежності України у федеративній спілці таких же незалежних слов’янських держав. «Братчики» виступали за повалення самодержавства та ліквідацію кріпацтва в Російській імперії. Складена колективно програма товариства «Книга буття українського народу, або Закон Божий» у 109 положеннях за допомогою релігійно-повчальних та історико-публіцистичних аргументів доводила право українського народу бути ініціатором боротьби за національне й соціальне визволення слов’янських народів з об’єднанням їхніх новостворених демократичних республік у федеративну спілку. Важливими принципами історичного майбутнього України братчики вважали соціальну рівність і суверенності, знищення царизму, скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян, рівноправ’я у питаннях доступу до національної мови, культури та освіти. Права і обов’язки членів Кирило-Мефодіївське товариства регламентувалися статутом. Серед учасників товариства намітилося два ідейні крила: радикально- і ліберально-демократичне. Прихильники революційного напряму боротьби, зокрема Т. Шевченко, О. Навроцький, М. Гулак, І. Посяда, М. Савич, Г. Андрузький, вважали, що скасувати кріпацтво та повалити самодержавство зможе тільки народне повстання. Послідовники ліберально-демократичних поглядів, а серед них виділялися М. Костомаров та П. Куліш, виступали за поступове реформування основ суспільства. Громадську роботу кирило-мефодіївці зосередили навколо освіти народу і піднесення економіки України, видання популярних книжок, запровадження широкої мережі початкових навчальних закладів, готували агітаційні відозви із закликами розгортати національно-визвольну боротьбу. Конкретна діяльність членів товариства відбувалася на квартирах М. Гулака або М. Костомарова, де проводилися наукові диспути, обговорювалися програмні документи, а також виявлялася у приватних бесідах із молоддю, інтелігентами, дрібним чиновництвом. Водночас учасники товариства проводили й активну громадсько-політичну діяльність: поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), творів Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди. До того ж вони піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книжок. Так Кирило-Мефодіївське товариство діяло до кінця березня 1847 р. У березні 1847 року за доносом провокатора Олексія Петрова діяльність братства була викрита. Заарештовані царськими властями, які вбачали у Кирило-Мефодіївському товаристві небезпечну антиурядову організацію, за вироком, затвердженим Миколою І, 12 «братчиків» були покарані засланням у різні місця імперії. Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з 18 березня до 30 травня 1847 р. в Петербурзі. Тоді ж шеф жандармів Орлов представив Миколі I доповідь у справі, яку нарекли справою «Україно-слов'янського товариства». Найтяжче покарали Тараса Шевченка, якого за особистим розпорядженням Миколи I, розгніваного карикатурами поета на свою дружину, віддали у солдати Окремого Оренбурзького корпусу на 10 років без права писати і малювати. На трирічний термін було ув’язнено у Шліссельбурзькій фортеці Миколу Гулака. Микола Костомаров перебував в ув’язненні один рік, а Олександр Навроцький — півроку у В’ятській тюрмі. Інших членів братства царський режим вислав у віддалені губернії імперії під нагляд поліції, заборонивши повертатися в Україну. На думку історика Р. Г. Симоненка, історичне значення Кирило-Мефодіївського братства полягає у тому, що воно було першою спробою української інтелігенції вдатися до політичної боротьби. Братство вперше розробило широку політичну програму національно-визвольного руху, яка стала дороговказом для його наступників. Український діаспорний історик Орест Субтельний зазначав, що Кирило-Мефодіївське товариство не лише явило собою першу, хоч і невдалу, спробу інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного розвитку, а й привернуло увагу царського уряду (що доти намагався розіграти карту українофільства проти польських культурних впливів на Україні) до потенційної небезпеки зростаючої національної свідомості українців.
|
||||||||
|