• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Методи судово-ботанічних та судово-зоологічних досліджень.

Ботаніка – наука значною мірою описова (дескриптивна). Основоположник наукової медицини - лікар Древньої Греції Гіппократ(470-377 рр. до н. э.) - описав 236 лікарських рослин. Сприяли розвитку дескриптивного підходу філософи: старогрецький філософ, дослідник природи і ботанік Теофраст(372-287 рр. до н. э.) створив велику для того часу працю «Дослідження рослин», в якій описав близько 500 рослинних організмів. Багато поколінь біологів прагнули словесно дати уявлення про видиму ними різноманітність рослин. Звідси прагнення якумога етальніше описати усі деталі досліджуваного об'єкту. Ці деталі, тобто зовнішні, такі, що фіксуються неозброеним оком особливості живого організму, є його морфологічними ознаками.

В середині XVII ст. англієць Роберт Гук (1635-1703) відкрив комірчасту (клітинну) будову рослин, що започаткувало розвиток їх анатомічного вивчення, дослідження внутрішньої, мікроскопічної будови.

Спостереження Р. Гука продовжили й розширили його сучасники: італійський учений М. Мальпігі (1628-1694) і англійський дослідник Н. Грю (1641-1712), які вперше описали клітинну будову різних органів рослин. Роботами М. Мальпігі й Н. Грю був покладений початок особливому розділу ботаніки – анатомії рослин. Клітинна теорія пояснила різноманітність структур, спостережуваних у рослинних і тваринних організмів, і порівняно швидко отримала загальне визнання, але відсутність необхідної оптики ще довго не дозволяла анатомічному методу поширитися досить широко. Переважним методом залишався опис: у XVІІІ ст. ботаніки приділяли багато уваги опису нових рослин.

З розвитком оптичної інструментальної бази ботаніки набули більш широке поле зору - тепер вони могли описувати не тільки зовнішню, але й внутрішню будову рослинних організмів. Тому мікроскопічний метод дослідження рослин одержав назву морфоанатомічного. Цей метод, незважаючи на довгий час використання, не втратив актуальності й на сьогоднішній день. Залежно від об'єкта дослідження він модифікувався в ботаниці на ряд своєрідних методів.

Однак, перш ніж перейти до опису методів, необхідно зупинитися на загальних принципах підготовки матеріалу для роботи з мікроскопом. Необхідно підкреслити, що між підготовкою до аналізу й дослідженням об'єктів ботанічного й зоологічного походження принципових відмінностей не має, тому нижчевикладені принципи використовуються як у ботаниці, так і в зоології.

Біологічні об'єкти можна досліджувати живими й фіксованими. В останньому випадку матеріал для більш детального вивчення можна розділити на частини й обробити низкою різних барвників, для того щоб виявити й ідентифікувати різні структури. Препарати для дослідження готовлять за наступною схемою. Спочатку роблять фіксацію препарату для забезпечення збереження матеріалу в стані, близькому до природнього. Із цією метою швидко умертвляють тканини за допомогою спеціальної речовини - фіксатора. Таким чином, забезпечується збереження структури об'єкта, причому тканини ущільнюються настільки, що з них можна готовити тонкі зрізи. Далі роблять зневоднювання, наприклад, етиловим спиртом, щоб препарат при необхідності можна було укласти в середовище, яке не змішується з водою, а також тому, що інакше він буде зруйнований бактеріями. Для додання препарату прозорості його просвітлюють, додаючи, наприклад, ксилол.

Для одержання дуже тонких зрізів матеріал заливають у певне середовище. Препарати для оптичної мікроскопії заливають у парафін, якому потім дають застигти, для електронної мікроскопії використовують більш тверді речовини - пластмаси або смоли.

Як правило, товщина об'єктів занадто велика, щоб крізь них могла пройти достатня для дослідження під мікроскопом кількість світла. Звичайно доводиться зрізати дуже тонкий шар (8-12 мкм) досліджуваного матеріалу, тобто готовити зрізи. Тканину закріплюють між двома шматочками серцевини бузини. Бритву змочують рідиною, у якій зберігалася тканина, і роблять зріз прямо через бузину й тканину. Для виготовлення зрізів використовують спеціальне обладнання - мікротом або ультратом (надзвичайно тонкі 20 - 100 нм зрізи для електронного мікроскопа). Для цього використовують алмазний або скляний ніж.

Зрізи для оптичного мікроскопа можна приготувати на заморожуючому мікротомі, не заливаючи матеріал у середовище. У процесі готування твердого зрізу зразок зберігається в замороженому, а отже, твердому стані.

Як правило, біологічні структури на препаратах прозорі, тому для одержання контрасту між ними тканини забарвлюють. Використовують барвники в низьких концентраціях, не токсичних для живих тканин, які називаються прижиттєвими (вітальними) барвниками (метиленовий синій і нейтральний червоний). Повністю пофарбовані зрізи розміщують на предметному склі в спеціальному середовищі (наприклад, у канадський бальзам), яке не пропускає повітря й здатне необмежено довго зберігати зріз. Укладений у середовище зріз покривають покривним склом і використовують у мікроскопічних дослідженнях.

Однієї з модифікацій морфоанатомического методу дослідження є метод эпідермального аналізу. Цей метод широко застосовується у фізіології рослин для з'ясування механізму подиху, газового обміну рослинних організмів тощо. У палеоботаниці він використовується при розв'язанні питання, до яких таксономічних груп належать рослини, відбитки яких виявлені у викопних залишках певних геологічних епох. У фармакогнозії дані про будову епідерми служать для встановлення приналежності здрібнених рослин певному лікарському засобу, а також однорідності й доброякісності лікарської рослинної сировини. У судово-ботанічній експертизі метод эпідермального аналізу широко розповсюджений і застосовується для визначення дрібних часток листів, стебел і інших вегетативних органів, у тому числі – тих, які зазнали гниття, висушування, впливу шлункового соку та ін.

Першим етапом аналізу є одержання шарів епідерми, звільнених від мезофіла. Для цього проводиться вискоблювання мезофіла спеціально заточеним скальпелем. Ця складна й відповідальна операція проводиться у полі зору бінокулярного стереоскопічного мікроскопа системи МБС при збільшенні 15-20 крат.

Метод анатомічного дослідження деревини широко застосовується в систематиці й морфології рослин для найбільш повної й точної характеристики окремих видів, необхідної для віднесення рослин до певних таксономічних груп: видів, родів, сімейств, порядків. У лісівництві анатомічний метод використовується для визначення оптимальних умов зростання деревних порід у конкретних умовах. У дендрології він застосовується для встановлення стану деревини, виявлення в ній схованих пороків, дефектів розвитку тощо. У судово-ботанічній експертизі для розв'язку багатьох її завдань буває необхідно визначити рід деревини. Наприклад, убивство вчинене заточкою з укороченою ручкою. У сараї підозрюваного виявлена частина відпиляної ручки. Експертові було потрібно встановити, чи до одного роду деревини належить ручка заточки й частина дерев'яної ручки, яка була виявлена в сараї.

Метод полягає в приготуванні на мікротомі зрізів деревини в трьох напрямках для того, щоб побачити всі поздовжньо орієнтовані елементи деревини - судини, трахеїди, волокна лібриформа, серцевинні промені, деревинну паренхіму - під різними кутами зору, встановити характер їх розташування й комбінації з іншими елементами.

Дослідження деревини на зрізах здійснюється в полі зору будь-якого біологічного мікроскопа при збільшенні від 80 до 200 крат.

Об'єктом дослідження часто є обгоріла, обвуглена деревина. Готування з неї зрізів без попередньої підготовки неможливе, оскільки вона кришиться й ламається. Для фіксації тендітних обвуглілих залишків їх заливають желатином або поміщають у серцевину гілочки бузини. У таких випадках витримати необхідну орієнтацію зрізів практично неможливо. Тому дослідження здійснюється шляхом виміру розмірів, кількості й розташування отворів, утворених осьовими елементами і їх порами.

У тих випадках, коли розмір представлених на експертизу часток деревини виключає можливість готування з них зрізів, спеціально для потреб судово-ботанічної експертизи розроблений метод мацерації. Він полягає в розкладанні, шляхом термохімічного впливу деревних мікрочастинок на складові елементи з наступною діагностикою цих елементів за приналежностю до певного рослинного таксона. Цей метод менш точний, ніж мікроскопічний аналіз анатомічної будови деревини на зрізах три орієнтації, тому що враховує тільки наявність окремих елементів, а не способи їх з'єднання в спеціальну тканину. До того ж об'єкт дослідження знищується, що є негативним моментом для судочинства.

Необхідність у дослідженні дрібних часток деревини виникає досить часто. Наприклад, згідно показань свідка травма, що стала причиною смерті, нанесена відрізком соснового бруса. Перед експертом ставиться завдання встановити таксономичічну приналежність мікрочастинок деревини, вилученої з рани на голові трупа.

Частка деревини кладуть у лужне середовище (наприклад, їдкий натр) і зазнють термічного впливу. У результаті єднальні клітини знищуються, звільняючи тим самим окремі елементи механічної й провідної тканини, за якими і здійснюється діагностика.

Велике майбутнє мають біохімічні методи дослідження. Еектрофорез досить давно зайняв міцне місце в сучасній біохімії. З його допомогою став можливий розподіл великої кількості органічних з'єднань, фракціонування яких іншим шляхом було недоступне або викликало серйозні ускладнення. Електрофоретичні методи застосовуються для встановлення видової приналежності білків при експертному дослідженні біологічних об'єктів.

В основі методу електрофореза лежить наступне положення. Як відомо, проходження електричного струму через розчини електролітів супроводжується пересуванням іонів: катіони переміщаються до катода, аніони - до анода. Переміщення молекул білка в електричному полі залежить від величини знака й заряду молекули, основним джерелом цього заряду є амінокислоти. Власний заряд білків, як амфотерних з'єднань, визначається Рh середовища й особливостями первинної структури молекули, зокрема, кількісним співвідношенням у молекулі вільних амінних і гідроксильних груп.

Залежно від Рh середовища молекули білка можуть заряджатися як позитивно, так і негативно. У слабколужному середовищі білок поводиться подібно слабкій кислоті й пересувається в електричному полі до анода. У кислому середовищі молекула білка здобуває позитивний заряд і рухається до катода. Регулюючи Рh середовища, можна в широких межах міняти рухливість білка. При электрофорезі швидкість пересування різних білків різна, внаслідок чого вони мігрують до катода або анода не загальною масою, а розділяються на ряд фракцій, що відрізняються за рухливістю.

Різновидами електрофореза є зональний електрофорез, імунофорез і ізоелектрофокусування.

При зональному (іншими словами вільному) електрофорезі поділені компоненти білкової суміші переміщаються з постійною індивідуальною швидкістю й локалізуються відповідно їх електрофоретичній рухливості у вигляді окремих зон. Залежно від того, у якій площині відбувається поділ, розрізняють горизонтальний і вертикальний варіанти зонального електрофорезу.

Імунофорез заснований на здатності розчинних білкових антигенів і антитіл імунної сироватки дифундувати в гелі назустріч один одному й у місці зустрічі утворювати дугу преципітації. Принцип методу ізоелектрофокусування полягає в міграції молекул білка під дією електричного поля в середовищі з мінливої Рh величиною уздовж шляхів цієї міграції. Молекули різних білків, що мають те саме значення Рh, збираються у вузьку зону.

Виявлення розділених під час електрофорезу компонентів проводиться декількома способами:

• за допомогою кислих барвників, що зв'язуються з білками;

• гістохімічною реакцією, специфічної для певного білка;

• шляхом окисно-відновних реакцій;

• реакцією преципітації з антитілами імунної сироватки.

Прилади для електрофорезу складаються із двох основних частин: камери й джерела живлення. Камера виготовлена з органічного скла і являє собою резервуар, що складається із двох посудин - анодної й катодної, кожний з яких розділений на дві секції. У зовнішніх секціях розташовані електроди із платини або сталевого дроту, що застосовуються в зубному протезуванні.

Електрофоретичний метод застосовується для ідентифікації сортів і гібридів насінь різних культур за білками, які містяться в них, що дозволяє виділяти за спектрами амінокислот міжсортові відмінності. За допомогою цього методу вивчені спектри ферментів більше 20 видів злаків. Порівняння з контрольними спектрами насінь рослин, що найбільше часто зустрічаються в експертній практиці (жита, пшениці, соняшника, маку, коноплі тощо), дозволяє визначати їх сорт. Це особливо важливо, коли, наприклад, порівнювані зразки зерна не мають ніяких видимих відмінностей.

Поряд із традиційним морфоанатомічним дослідженням в арсенал судово-ботанічної експертизи активно впроваджуються фізико-хімічні методи.

Вище, був описаний метод растрової електронної мікроскопії для дослідження неживої матерії. У цей час РЕМ одержала широке поширення й у біології. Цей вид мікроскопії дозволяє спостерігати поверхні органічних матеріалів на субмікроскопічному рівні. Основними труднощами при використанні даного методу є те, що біологічні об'єкти м'які, вологі, складаються з елементів із низьким атомним номером і завжди з низькою щільністю, вони термодинамично нестійкі, мають невелику тепло- й електропровідність, а також дуже чутливі до радіаційних ушкоджень. Ці причини приводять до необхідності спеціальної підготовки біологічного матеріалу для такого дослідження.

Підготовка біологічного зразка звичайно починається з його фіксації, у процесі якої із клітин видаляються більша частина іонів і електролітів, так само як і більшість молекул із низькою молекулярною вагою, таких, як цукру й амінокислоти. Залишаються лише більші молекулярні комплекси. Потім роблять зневоднювання.

З метою виключення або зменшення електричного заряду, який швидко накопичується на непровідному зразку при скануванні його пучком електронів з високою енергією, досліджувану поверхню покривають тонкою плівкою провідного матеріалу, у якості якого зазвичай використовують вуглець, золото, алюміній, мідь, срібло, сплав золота з палладієм, хром, титан, олово, кальцій тощо. Приготовлений у такий спосіб об'єкт вважається придатним для дослідження методом РЕМ.

Перевага цього виду мікроскопії полягає в тому, що з його допомогою можна зафіксувати деякі важливі характеристики біологічних об'єктів, які у світловому мікроскопі погано різняться або не піддаються вивченню взагалі. Метод РЕМ успішно застосовується в експертній практиці, про що свідчить наступний приклад.

В одному з парків на березі струмка був виявлений труп молодої жінки, зґвалтованої й задушеної. Згідно з показаннями декількох свідків був затриманий гр- н К., якого в цей день бачили в парку, а двоє показували, що він нібито розмовляв з потерпілою. Підозрюваний визнавав, що перебував у парку, але всяке спілкування з потерпілої заперечував. На штанях К. в області колін і на піджаці в зоні ліктів були виявлені нашарування, схожі на плями зелені. Локалізація плям була характерною для полових злочинів. Підозрюваний пояснював їхню появу тим, що приліг на траву, і вказував місце. З ділянки, зазначеної К., були відібрані зразки рослин, що зростають там. Рослини відбиралися також з місця виявлення трупа, де були сліди боротьби (підозрюваний категорично стверджував, що до струмка не спускався). Одяг К. із зеленими плямами й зразки відібраних рослин були представлені на судово-ботанічну експертизу. Було потрібно встановити: чи утворені плями на одязі К. травою з місця виявлення трупа або ж травою з ділянки, зазначеної підозрюваним.

Дослідження показало, що плями на штанях і піджаці утворені листовими пластинками вищих рослин. Однак динамічний контакт із травою привів до того, що мікроскопічні частки листів щільно занурились у тканину. Витягнуті з переплетення ниток, вони були непридатні до дослідження за допомогою світлового мікроскопа. Тоді експерт застосував метод РЕМ. Цей метод дозволив виявити характеристики эпидермального комплексу листів, що мають важливе таксономічне значення. Було встановлено, що на одязі підозрюваного були мікрочастинки 4- х видів рослин, що виростають на місцях з підвищеним зволоженням. Ті ж рослини були переважними на місці злочину. Напроти, на ділянці, зазначеній К., виростали світлолюбні засухостійкі види. Таким чином, факт присутності підозрюваного на місці злочину був підтверджений.

Одним з ефективних методів дослідження ботанічних об'єктів є хроматографія в різних варіантах (газорідинна, люмінесцентна, тонкошарова). За допомогою хроматографічного методу виявляють речовини, що входять до складу біологічної субстанції (наприклад, хлорофіл), визначають давнину утворення на предметі-носії плям зелені й установлюють відносний час знаходження ботанічного об'єкта в певних умовах (люмінесцентна й тонкошарова хроматографія). Порівняльне дослідження рослин, що містять наркотичні речовини, методом газорідинної хроматографії дає дуже гарні результати навіть при дослідженні мікрокількостей рослин.

Людина. За сучасною зоологічною класифікацією людина — представник типу хордових, підтипу хребетних, класу ссавців, підкласу плацентарних, загону приматів, сімейства людей, роду людини (Homo), виду розумний (Sapiens). Пройшовши ряд етапів еволюції (пітекантроп, гейдельбергська людина, неандерталець), людина набула високу біологічну структуру, властиву нині живучим людям. Це відбулося 50-100 тис. років тому.

Людина належить до вищих тваринних організмів і стоїть на вершині еволюційних сходів тваринного світу. Згідно з теорією походження людини від вищих мавп основні біологічні особливості будови тіла людини виникли під впливом праці. У результаті навички виготовлення знарядь праці й цілеспрямованого їх застосування її рука поступово стала відрізнятися від будови верхніх кінцівок мавпи. Розвиток праці перетворив первісну череду в людське суспільство. Завдяки розуму люди не тільки пристосувалися до будь-яких умов життя, але й навчилися змінювати природу навколо себе. Це виражається в освоєнні орних земель, у масштабних змінах географії лісових насаджень, місць проживання тварин, у створенні нових матеріалів, нових виробництв.

Усе сучасне людство належить до одного виду — Homo sapiens. Єдність людства випливає зі спільності походження, подібності будови, необмеженого схрещування представників різних рас і плідності потомства від змішаних шлюбів. Усередині виду Homo sapiens виділяють три великі раси: негроїдну (чорну), європеоїдну (білу), монголоїдну (жовту). Кожна з них ділиться на малі раси. Відмінності між расами зводяться до особливостей кольору шкіри, волосся, очей, форми носа, губ і т.д. Виникли ці відмінності в процесі пристосування людських популяцій до місцевих природних умов.

Незважаючи на те, що людина зараз є «тваринною політичною», біологічні закони відіграють деяку роль. У злочинній поведінці, наприклад, є й генетичний компонент, так що поки будуть існувати держава й норми права, одні люди, у силу природньої генетичної різноманітності, частіше, чим інші, будуть переступати закони, які б вони не були. Існує безліч природничих наук про людину. До них відносяться анатомія, фізіологія, генетика, медицина тощо. У завдання нашого курсу не входить докладний розгляд цих наук, вони занадто великі й можуть тут бути тільки позначені. Для розуміння матеріалу, викладеного нижче, приведемо короткий перелік основних органів людського організму.

Усю різноманітність тканин людини умовно підрозділяють на: епітеліальну (покривну) тканину; кісткову тканину; сполучні тканини, які містять у собі хрящову й жирову тканину, а також рідкі тканини — кров і лімфу; м'язові тканини; нервову тканину й репродуктивну тканину. З кількох тканин, серед яких одна має функціонально головне значення, складаються органи. Органи, що виконують єдину функцію, мають загальний план будови й розвитку, поєднуються в систему органів. Усі системи органів взаємозалежні й становлять єдиний організм.

Серед наук, що активно допомагають розкриттю злочинів, значне місце належить антропології. У Європі антропологічні виміри для наступного впізнання злочинців були вперше проведені серед ув'язнених однієї з в'язниць у 1860 р. Основоположником антропометричної реєстрації злочинців вважається французький лікар Альфонс Бертільон (1853-1914). Він вивчив матеріали антропологічної статистики й переконався в тому, що практично не можна зустріти двох людей, у яких розміри всіх частин тіла були б зовсім однаковими. Бертільон розробив сукупність методичних прийомів виміру й опису тіла людини, придатних для завдань криміналістичної реєстрації. Деякі положення «бертільонажа» не втратили свого практичного значення дотепер.

Із усіх частин тіла людини особливе значення для вирішення завдань упізнання відіграє голова, зокрема — обличчя. Воно найкраще запам'ятовується людьми, а разом з тим у силу великого числа стійких і характерних рис представляє великий матеріал для експертного ототожнення.

Суть поняття «реконструкція особи за черепом» полягає в реалізації певних характеристик прижиттєвого зовнішнього вигляду. Термін має три значення. По-перше, це результат детального дослідження кісток черепа людини з метою виявлення особливостей анатомо-морфологічної будови на груповому й індивідуальному рівнях. По-друге, реконструкція відображає сукупність об'єктивних характеристик черепа у вигляді елементів зовнішності й ознак цих елементів. Третє значення має на увазі оцінку сприйняття й порівнянності «нового» вигляду без урахування властивих конкретній особі якісних характеристик: кольору шкіри, волосся, очей; виразу обличчя, погляду; косметичних деталей тощо. Цим пояснюється суб'єктивність при розгляданні відновленого обличчя в цілому, наприклад, у ході пошуку й оцінки подібності з передбачуваними особами або при пред'явленні для впізнання родичам, знайомим загиблого. Кожна людина по-своєму бачить той самий предмет.

Одним з перших повідомлень про закономірності в будові кісток черепа й покриваючих його м'яких тканин уважають роботу Поля Брока (1868). Автор відзначив складність проблеми, обумовлену значними варіаціями товщини м'яких тканин у різних осіб, чим фактично обумовлена індивідуальність.

В 1884 р. Ф. Шафхаузер продемонстрував реконструйовану голову жінки, усередині якої знаходився натуральний череп. Він був покритий матеріалами, що імітують м'які тканини. Їхня товщина відповідала припущенням автора, тобто була довільною. Підвищений інтерес до реконструкції обличчя за черепом наприкінці минулого століття був пов'язаний з ідентифікацією кістякового матеріалу ряду видатних людей: Канта, Баха, Шиллера, Рафаеля. У цьому зв'язку стали шукати більш чіткі закономірності між будовою черепа й товщиною м'яких тканин; використовувати сучасні методи для пошуку об'єктивних критеріїв: рентгенографію, патологоанатомічні дані, гіпсові маски, портрети, що дозволило деталізувати будову окремих ділянок обличчя. Уже усвідомлено використовувалися деякі відповідності, зокрема, форма зовнішнього (м'якого) носа й конфігурація грушоподібного отвору черепа. Результати робіт із цієї проблематики зацікавили й криміналістів, у зв'язку із чим були організовані контрольні роботи та порівняння їх результатів із прижиттєвими фотографіями.

У Росії перший досвід відтворення зовнішнього вигляду прадавньої людини за її черепом належить А. П. Богданову (1882): він виконав реконструкцію голови ладожської людини епохи неоліту. Роботами в області відновлення зовнішнього вигляду по викопному черепу широко відомий професор М. М. Герасимов. Перші спроби реконструкції обличчя в криміналістичних цілях початі ним у 1938 р. Результати роботи були досить суперечливі, що відзначали відомий судовий медик Ю. М. Кубицький і антрополог Д. Д. Рогинський. Дискредитації методу послужила експертна реконструкція черепа в справі Бояринцева: зовнішність убитої жінки, реконструйована Герасимовим за черепом і фотографією, підтверджувала особу дружини Бояринцева, Косової. Однак обставинами справи була доведена помилковість висновків експертизи, а Бояринцев був виправданий. Проте вдосконалювання методик дозволило на початку 60-х років видатному радянському криміналістові С. М Потапову відзначити, що посмертна реконструкція може бути визнана методом, що мають велике значення для слідчої й судової практики ( при впізнанні в позі анфас).

Метод антропологічної реконструкції обличчя за черепом, привнесений у криміналістичну практику, вимагав значних уточнень, доповнень, деталізації ознак зовнішності, відновлюваних за черепом. В 1979 р. Б. А. Федосюткіним і Г. В. Лебединським уперше була обміряна товщина м'яких покривів обличчя на живих людях за допомогою ультразвукової ехолокації. Отримані статистичні дані товщини м'яких тканин у різних відділах обличчя для чоловіків і жінок різного віку, виявлена їхня залежність від форми обличчя.

Важливе значення має встановлення статі невпізнаного трупа. Морфологічні й фізіологічні відмінності між особинами різних статей, називані статевим диморфізмом, добре проявляються на кістках трупа, але виявлені й у будові черепу. Можна встановити стать за черепом як по вимірювальним (краніометричним) даним, так і по якісних анатомо-морфологічних ознаках, наприклад, за будовою нижньої щелепи. Визначення статі за краніометричними ознакам можливо лише в 75-80% випадків, а при урахуванні анатомо-морфологічних особливостей — у 90-93% випадків.

У діяльності правоохоронних органів нерідко виникає необхідність як можна більш точно встановити вік людини — наприклад, при виявленні невідомої особи, розчленованого або в стадії гнильного розкладання. Вік — один з найважливіших ідентифікаційних критеріїв, тому наукова достовірність його визначення має велике практичне значення. Неоціненну допомогу слідству надає зменшення вікового інтервалу навіть на 1-3 роки, що дозволяє значно скоротити обсяг пошуку.

При встановленні віку нерідко виникають значні труднощі, тому що на підставі дослідження біологічних об'єктів можна визначити лише морфологічний, а слідчим органам важливо знати хронологічний, тобто паспортний вік. Ці два поняття необхідно розрізняти.

Для одержання даних про вік людини в останні роки застосовують: рентгенологічні, біохімічні й гістохімічні, фізичні анатомо-морфологічні, мікроскопічні й інші методи. Змінюються хрящі організму, відзначаються вікові зміни кісток. Останні до 25 років відрізняються юнацькою шорсткістю, до 30 років рельєф кістки чітко виражений, він більш гострий; з віком рельєф ще більш загострюється, з'являються нарости. Точність визначення віку за костками коливається від 5 років в осіб молодше 35 років і до 10 років — в осіб старшого віку.

Дослідження волосся, потожирових слідів, крові, сперми й інших виділень людини. Піт є секретом потових і сальних залоз, розташованих по всій поверхні тіла людини.

Склад поту складний і непостійний, він підданий коливанням залежно від різних ендо- і екзогенних факторів. Найбільше в поті міститься води (97-99 %), у якій знаходяться натрій, калій, кальцій, магній, мідь, марганець, залізо у вигляді хлоридів, фосфатів і сульфатів. З органічних речовин — білок (сліди), ліпіди, сечовина, креатинин, креатин, сечова кислота, ароматичні кислоти, холестерин, цукор і продукти його переробки. Крім того, піт містить ферменти, аскорбінову кислоту й різні амінокислоти: серин, аргінін, гистидин, лейцин, ізолейцин та ін., причому серин значно переважає над іншими кислотами.

При ультрафіолетовому опроміненні плями поту флуоресцують білуватим або блакитнуватим світлом; це явище можна використовувати в якості орієнтовної проби при пошуку малопомітних плям, підозрюваних на присутність поту.

Морфологічні елементи поту нечисленні й нехарактерні. Зустрічаються головним чином злущенні епідермальні клітини й лусочки, іноді — кристали (сечовина, холестерин), мікроорганізми, краплі жиру.

Реакція виявлення поту в плямах розроблена по виявленню амінокислоти серина. Серин відносно специфічний, у поті він присутній постійно й у досить високій концентрації, у той час як в інших біологічних рідинах він міститься в незначних кількостях, що не виявляються звичайними хімічними реакціями. Концентрація серина не змінюється при хворобах обміну, не залежить від характеру прийнятої їжі, а також від того, у якій частині тіла він утворюється.

В основу способу визначення серина в поті покладений принцип реакції: окиснення серина перийодатом натрію з утвором формальдегіду, що дає кольорову реакцію із хромотроповою кислотою. Реакція досить чутлива: серин визначається в 0,002 мол рідкого поту й у шматочках матеріалу вагою від 1 мг, узятих із плям давниною походження до 4 діб. При збільшенні давнини походження до декількох років потрібне збільшення навішень матеріалу до 15 мг. В інших виділеннях людини серин за допомогою реакції в зазначеному прописі не визначається.

Потожирові відбитки пальців, які залишаються на всіх предметах, що стикаються зі шкірою людини, вивчаються дактилоскопією, одним з розділів науки криміналістики. Однак у тих випадках, коли сліди рук змазані й непридатні для дослідження криміналістичними методами, певні відомості можна одержати шляхом дослідження потожирової речовини. Вони насамперед стосуються визначення статі людини, що залишила слід. До складу секрету потожирових слідів входять білки, ліпіди й амінокислоти. Самою перспективною фракцією для встановлення статі вважаються ліпіди, зокрема — вхідні до їхнього складу жирні кислоти. Встановлено, що вміст вільних жирних амінокислот, насичених і ненасичених амінокислот у потожирових виділеннях волосистої частини голови в чоловіків значно вище, чим у жінок. За останнім даними, дослідження жирокислотного складу ліпідів потожирової речовини методом газової хроматографії дозволяє диференціювати стать.

Оскільки з віком функції потових і сальних залоз порушуються, відбуваються кількісні і якісні зміни шкірного сала: підвищується вміст холестерину й насичених жирних кислот. Знаючи стать людини, можна встановити вікову групу, до якої належить індивідуум, що залишив сліди.

Встановлення давнини потожирових виділень людини, виявлених на місці злочину, дає можливість визначити час його скоєння, а також розв'язати питання про можливість участі в злочині людини, що залишила слід. У променях аргонового лазера старі відбитки пальців люмінісцюють жовтогарячим світлом, свіжі — жовто-зеленим. Це відбувається в результаті певних змін у молекулярній структурі потожирових слідів.

Сліди крові відіграють значну роль у слідчій практиці, оскільки вони часто є слідами здійсненого злочину. У якості попередньої проби на наявність крові застосовують дослідження в ультрафіолетових променях. В УФ світлі плями мають темно-коричневий колір і оксамитовий вигляд. Старі плями крові дають в ультрафіолетових променях яскраве помаранчево-червоне світіння. Дослідження таким методом допомагає іноді виявити підозрілі плями на ділянках, що замивали.

Більшість методів виявлення крові засновані на виявленні гемоглобіну і його похідних, а також формених елементів крові. Найпоширеніший метод абсорбційної спектроскопії (мікроспектральний), заснований на здатності гемоглобіну поглинати світлові хвилі певної довжини й утворювати спектри поглинання. Метод — дуже чутливий, він дозволяє виявляти кров у мізерно малих кількостях.

Для, визначення видової приналежності крові використовують різні імунологічні методи, що володіють високою чутливістю й специфічністю. При взаємодії імунної антисироватки, що містить антитіла на білок певного виду тварини, з білком крові тієї ж тварини, відбувається реакція між антигеном і антитілом, що проявляється випаданням осаду (преципітату). Для потреб судової медицини випускаються сироватки, що осаджують білки людини й деяких тварин.

Коли встановлене, що кров належить людині, вирішується питання про можливість або неможливість її приналежності даній конкретній особі. Особливості антигенного набору в різних системах крові людини дозволяють вирішити це питання.

Система АВО. Ця класична система має першорядне значення для диференціації слідів крові. У межах даної системи людей можна розділити на 4 основні групи: А (I), А (II), В (III) і АВ (IV). Усередині зазначених груп є підгрупи. Середня частота зустрічальності груп і підгруп системи АВО дозволяє в багатьох випадках диференціювати кров однієї людини від іншої дослідженням тільки цієї системи.

Система Mnss. Ця еритроцитарна система поліморфна, оскільки підрозділяє всіх людей на 8 груп — Mnss, Mns, Ns, Mss, MS, Nss, MNS і NS із частотою зустрічальності відповідно 24%, 22%, 15%, 14%, 8%, 6%, 4%, 1%. Чіткий порядок спадкування антигенів, характер їх розподілу серед населення земної кулі обумовлюють високу інформативність системи Mnss для групової ідентифікації. Ця система в основному використовується в цивільному судочинстві при розв'язку питань про спірне батьківство й по кримінальних справах, пов'язаних з викраденням і підміною дитини.

Система Р. Антиген Р є присутнім у крові приблизно 70-80 % європейського населення. Таким чином, кров людей можна розділити на дві групи: Р-Позитивна й Р-Негативна. У крові Р-Позитивної антиген має різну силу виразності: сильну, помірну й слабку. Ступінь виразності антигену має значення при дослідженні плям крові різного строку давнини. У старих плямах ( до 4-5 місяців) проявляється тільки сильно виражений антиген Р.

Визначення наявності в крові антигену Р вимагає значної кількості крові.

Система Льюис містить 4 антигени. У крові кожної людини обов'язково є який-небудь із цих антигенів. Система Льюис досить пізно ( у 6-7 років) формується в еритроцитах, що унеможливлює використання її в справах про спірне батьківство та ін. Однак у крові плодів, немовлят і дітей перших днів життя часто містяться два антигени цієї системи, чого не зустрічається в дорослих людей. Це дозволяє диференціювати кров дітей в експертизах, проведених у зв'язку із кримінальним абортом, дітовбивством і ін.

Система Резус — еритроцитарна система, що включає 7 наслідуваних антигенів (D, З, Cw, E, d, з, е). У крові кожної людини обов'язково присутні три з них ( із груп D-d, З-Cw-З і Е-е), які в різних комбінаціях утворюють близько 100 можливих груп крові системи Резус у людей. Особи, у яких у крові міститься хоча б один із чотирьох антигенів (D, З, Cw і Е), є резус-позитивними — приблизно 85% усіх людей. Інші — резуснегативними. Визначення повного набору антигенів Резус у крові людини важко, тому що діагностичні сироватки, що випускаються, дозволяють виявити тільки ряд з них. Діагностика груп Резус у слідах крові зводиться в основному до виявлення тільки антигену D.

Англійським ученим А. Джеффрисом розроблений новий метод ідентифікації особи, названий генотипоскопія («генна дактилоскопія»), який заснований на однаковості деяких зон молекули ДНК — носіїв генетичної інформації — у всіх істот одного виду. Імовірність збігу таких ділянок у двох людей 1 до 40 млрд. ( за винятком однояйцевих близнюків). Такий індивідуальний «відбиток» є в будь-якій клітині, його можливо використовувати для ідентифікації особи по крові й спермі. У силу їх неповторності відбитки ДНК умовно називають «дактилоскопічними відбитками генома». Для дослідження придатні сліди крові або сперми розміром з пятикопійкову монету, утворені безпосереднім влученням рідини на предмет-носій. Вологі сліди висушуються при кімнатній температурі. Після вилучення предмет-носій зі слідом поміщають у паперовий пакет, де він може зберігатися протягом 1-1,5 місяця. У морозильній камері сліди зберігаються до 6 місяців і пересилаються в лабораторію без розморожування в термосі або в коробці із сухим льодом. Зразки крові живих осіб можуть представлятися в рідкому виді.

Використання генотипоскопії дозволяє з дуже високим ступенем імовірності ідентифікувати особу по крові й спермі; установити, чи можуть дані батько й мати бути батьками дитини у випадку крадіжки або підміни дітей; визначити, чи настала вагітність від підозрюваного в зґвалтуванні; при груповому зґвалтуванні встановити кожного з учасників події; визначити, чи належали частині розчленованого трупа одній людині.

Сучасні методики дослідження дозволяють: визначити статеву приналежність крові; встановити приналежність крові дорослому або дитині; регіональне походження крові (частин тіла, що з'явилися джерелом кровотечі); давнину утворення плям крові; кількість рідкої крові, що утворювала плями; вагітність і факт колишніх пологів (аборту) по плямах крові; походження плям крові від живої особи або трупа.

Плями сперми як речові докази фігурують у кримінальних справах, пов'язаних з різними статевими злочинами. З доказових методів виявлення сперми найпоширеніший морфологічний, заснований на мікроскопічному виявленні сперматозоїдів у досліджуваній плямі.

Слідство завжди цікавить питання про можливість походження будь-яких виділень, у тому числі й сперми від певного особи. Із цією метою проводяться дослідження за тими же методикам, що й дослідження крові.

Слина — продукт діяльності слинних залоз, привушної, підщелепної і під'язичної, — являє собою безбарвну грузлу рідину. Вона може бути прозорою або мутнуватою, що залежить від домішок мікроорганізмів, епітеліальних клітин, лейкоцитів, залишків їжі тощо.

Дослідження слини буває необхідно, коли потрібно одержати пошукову інформацію про підозрюваного: наприклад, якщо в розпорядженні слідства є недопалок. Наявність слини можна виявити на конвертах, марках, залишках їжі, посуді.

На деяких об'єктах при опроміненні ультрафіолетовим і видимим синім кольором плями слини флуоресцують. Це явище можна використовувати в якості орієнтовної реакції при пошуках малопомітних плям, підозрілих на присутність слини. Однак відомо багато біологічних речовин, що дають таку ж флуоресценцію.

Винятково висока активність ферменту в слині в порівнянні із кров'ю й іншими виділеннями дозволяє добитися позитивних результатів для мікрокількостей речовини за допомогою реакції, заснованій на здатності нерозщепленого крохмалю давати синє забарвлення, з розчином йоду.

З погляду інформативності й комплексного використання природничо-наукових методів цікаво криміналістичне дослідження недопалка, вилученого на місці злочину. Він може багато чого повідати про людину, що недавно палила цю сигарету або цигарку. Ботанік, дослідивши тютюн, визначить його сорт. Залишок паперової гільзи й фільтра недопалка піддадуться мікроскопічному й фізико-хімічному дослідженням, які дозволять установити їхні характеристики. У комплексі це дасть марку сигарети. На недопалку можуть бути виявлені слина й потожирові сліди рук, які дозволять установити стать, вік і групові особливості людини. На недопалку може бути ще й слід губної помади, тоді її елементний і фазовий склад дозволить визначити номер тону, країну й фірму, що випустила дану помаду.

Іноді виникає необхідність установити наявність і групову приналежність сечі. До складу сечі входять як органічні, так і неорганічні речовини. Тому всі діючі реакції засновані на хімічному й фізичному виявленні того або іншого її компонента. До числа постійно присутніх неорганічних речовин належать солі натрію, калію, амонію, кальцію, магнію, хлору, сурми; сульфати, фосфати. З постійних органічних складових частин найбільший інтерес із погляду використання з метою експертизи представляють сечовина й креатинин. Плями сечі флуорисцюють синьо-блакитним світлом при ультрафіолетовому опроміненні. При освітленні видимим синім світлом вони представляються більш світлими, чим фон предмета-носія.

Установлення наявності сечі можна проводити двома методами: хімічним (виявлення берлінської лазурі) і хроматографічним. Обидві реакції однаково чутливі, легко здійсненні, інформативні.

Переглядів: 650