Стиль управління

Адміністративно - командний стиль – це дотримання суворої ієрархії управлінського апарату; контроль та регламентація діяльності організацій нижчого підпорядкування; відповідальність їх перед вищими; людина – простий виконавець команд вищого органу. Ініціатива карається. Пріоритет такого стилю – виконання планів виробництва будь-якою ціною, а плани – це, насамперед, обсяг. Якість, умови праці – вторинні. Такий стиль управління породжував особливий шар керівників, для яких головне план.

Демократичний стиль (його ще називають партисипативним – від англ. participate- брати участь) орієнтується на максимальну самостійність усіх ланок структури управління. Зацікавленість і відповідальність – дві сторони одного процесу. Спонукальні мотиви – матеріальні та моральні стимули, відданість фірмі, суспільна значущість виконування роботи. Пріоритети – якість діяльності і продукції, отже – орієнтація на споживача. Демократичний принцип управління знаходить своє вираження у сентенції "головне багатство фірми – її люди". Але найчастіше кожна людина – це водночас і X, і Y. У цьому й полягає складність. Без мистецтва управління спрямувати таких людей на працю іноді неможливо.

Отже, менеджмент – це вміння визначати стратегічні й тактичні цілі фірми, організувати персонал на їхнє виконання. Використовуючи чинники виробництва та мотиви поведінки людей. Об’єктивна основа менеджменту – відокремлення управління від власності. Звідси і відмінності підприємства від менеджменту.

Інтереси менеджера невіддільні від інтересів колективу фірми. Він такий же найманий робітник, як кожен з персоналу фірми. Звичайно, талановитий менеджер – золотий фонд фірми, бізнесу взагалі, бо він не тільки управляючий, а й неформальний лідер завдяки авторитету особистості. Він умілий дипломат, чуйний вихователь і, безумовно, новатор, націлений на інновації. Але так було не завжди. Ці якості менеджера викристалізувалися у 80-90-ті роки ХІХ століття, коли змінилася концепція менеджменту. Як будь-яке суспільне, явище він пройшов у своєму розвитку низку етапів.

Великі успіхи управлінської думки і практики були досягнуті ще в Давньому Шумері та сформульовані в законах царів Хаммурапі та Навуходоносора. Усього до нової ери фахівці нараховують три управлінські революції. Четверта відбулася в ХVІІ-ХVІІІ столітті, коли почав формуватися капіталізм і визначився індустріальний тип виробництва. Саме тоді й відбулося відокремлення управління від власності. Управління, ставши професійним заняттям, поступово перетворюється на менеджмент.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття формується концепція, що започаткувала управлінську революцію – теорія раціональної бюрократії Макса Вебера. Вона була реакцією на інтенсивний розвиток промисловості. У цей час народжувалися великі ієрархічні структури, визначалися посадові обов’язки менеджерів, управлінська діяльність набула особливого соціального статусу, підвищилися її значущість і відповідальність.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Менеджмент як мистецтво управління.	\|	Традиційний менеджмент

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.