• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Багатофункціональне значення у біосфері тваринного світу

Гетеротрофний блок екосистем – тваринний світ – має таке ж велике біосферне значення, як і рослинний світ. Додатково можна відзначити економічне значення тваринного світу – мисливське; суспільно-корисне – в охороні житла. Це також і важливий природний ресурс.

Завдяки трофічним взаємозв’язкам з автотрофним блоком та геохімічній ролі живої речовини у природі відбувається кругообіг речовин і потоків енергії, забезпечується біоенергетична основа функціонування біосфери. Для підтримання нормального ходу еволюційного процесу потрібно зберегти різноманітність рослинного і тваринного світу.

Слід відмітити, що темпи розмноження тварин, накопичення їх біомаси значно повільніші, ніж у рослин. Особливо повільні темпи розмноження великих хребетних тварин. Тому масштаби використання їхніх ресурсів не повинні перевищувати темпів відтворення популяції тварин.

Рис.8.3. Система заходів по збереженню рідкісних і зникаючих видів рослин

та їх фітоценозів

Біомаса тварин становить лише біля 2 % всієї біологічної маси у біосфері. Проте за видовим складом тваринний світ у кілька разів перевищує рослинний (описано 1,5 млн. видів тварин і близько 0,5 млн. видів рослин). Ссавців на Землі близько 3500 видів.

З біосферної точки зору всі представники фауни – необхідні компоненти природних систем. Кожен вид у природі “потрібний” і в залежності від його еколого-біологічних властивостей займає відповідну екологічну нішу, а “шкідливими” або “нешкідливими”, “корисними” або “некорисними” тварин зробила людина, виходячи із своїх власних господарських міркувань, а не з еколого-біологічних позицій. Наприклад, деякі хижаки (вовк, лисиця, гриф та інші), які відомі як шкідники, часто бувають необхідними компонентами природних екосистем, виступаючи регуляторами чисельності популяцій та їхніми санітарами.

Дикі тварини мають наукову, технічну, матеріальну цінність (хутро, м’ясо, лікарська і технічна сировина, племінний матеріал), це товар зооекспорту, засоби боротьби з шкідниками флори і фауни, об’єкт наукових досліджень. Конструктивні особливості тіла тварин використовуються для моделювання механічних пристроїв.

Найбільш інтенсивним використанням диких тварин є їх одомашнення. Контакт з тваринами в домашніх умовах позитивно впливає на функціонування організму людини, що визначається поняттям “зоотерапія”.

Тварини сприяють утворенню грунту, запиленню та поширенню рослин, розкладу органічних решток. У вигляді екскрементів дощові хробаки викидають на площі 1 га від 10 до 30 т землі за рік. Кроти на гектарі лісу з глибини 10-40 см переміщують на поверхню до 20 т грунту за рік.

Комахи запилюють до 80 % всіх квіткових рослин, є поживою для багатьох тварин. Важливе господарське значення мають бджоли, шовкопряди.

Протягом віків люди по-різному ставилися до окремих представників фауни. Багато диких тварин людина одомашнила і це сприяло підвищенню її добробуту. Однак через обмежений соціоекологічний кругозір людей чимало видів тварин зникло з біосфери, оскільки тваринні ресурси використовувалися нераціонально. На межі пізнього палеоліту та мезоліту з вини людини зникли мамонти, волохаті носороги, велетенські олені тощо. У ХУІІІ столітті в північній частині Тихого океану був знищений велетенський морський ссавець – стеллерова корова. У другій половині ХІХ століття в Новій Зеландії зник реліктовий нелітаючий птах – моа(висота його досягала 2,5-3,2 м). На Маскаренських островах в Індійському океані з вини людини зник нелітаючий птах – дронт.В 1944 році у ландшафтах Гренландії, Ісландії зникла безкрила гагарка. Остання пара мандрівних голубів, яку хотіли врятувати у Північній Америці, загинула в 1914 році в неволі в одному із американських зоопарків. Повністю вимерли дикі бики – тури. В 1879 році загинув останній із вільних диких коней – тарпанів, у неволі останній тарпан дожив до початку ХХ століття. Зникли на території України також кулан, сайгак, гепард, барс. Розподіл вимерлих з вини людини видів ссавців виявляє таку закономірність: ХУІІ ст. – 4 види; ХУІІІ ст. – 5 видів; ХІХ ст. – 19 видів; перша половина ХХ ст. – 25 видів. Темпи цього процесу зростають. У Червону книгу світу включено 1036 видів хребетних тварин (193 види риб, 138 видів амфібій і плазунів, 40 видів птахів, 305 видів ссавців). Слід відмітити, що на цей час недостатньо вивчено негативний вплив техногенного забруднення на генофонд безхребетних тварин і грибів, зокрема на грунтові і водні мікроорганізми, біогеохімічна роль яких надзвичайно важлива і незамінна у трофічних ланцюгах між автотрофними і гетеротрофними блоками екосистем, у забезпеченні кругообігу речовин і потоків енергії та грунтотворчого процесу. Тому ці групи організмів також повинні бути охоплені природоохоронними заходами.

Система заходів охорони тварин (рис.8.4) включає превентивні (територіально-планувальні та правові й дидактичні) і прямі заходи (заповідні та активні). Найбільш надійна охорона зникаючих видів тварин забезпечується в державних заповідниках і фауністичних заказниках, національних парках, заказано-мисливських господарствах.

Україна має значні площі водних об’єктів. Її південь омивають Чорне та Азовське моря. Площа великих водосховищ перевищує 700 тис. га, ставків – 200 тис. га, озер – 80 тис. га. Кількість річок довжиною понад 10 км перевищує 4 тисячі, однак рибні запаси зменшуються через суцільне забруднення водойм і зміну їхнього фізичного, хімічного та біологічного режиму. Стічні води підприємств, хімікати, що змиваються з полів і городів, викликають масову загибель або отруєння риб. Забруднення водойм та річок нафтою призводить до загибелі більше 100 тис. диких качок.

З метою охорони і раціонального використання водяної фауни встановлюють рибоохоронні зони, обмежують виловлювання особливо цінних видів, обладнують греблі на водоймах рибоходами та рибо підйомниками, здійснюють біомеліорацію водойм, регулюють терміни, встановлюють способи і засоби добування водяних тварин.

Слід відзначити, що гетеротрофні види екосистеми екологічно зв’язані з автотрофними: втрата одного виду рослин може призвести до загибелі 10-30 видів комах, трофічно залежних від нього. Тому проблему охорони тваринного і рослинного світу, як гетеротрофного і автотрофного блоків системи, необхідно вирішувати комплексно, в єдиному екологічному плані.

Таким чином, при обґрунтуванні екологічної стратегії охорони біотичного блоку біосфери слід керуватися такими принципами:

- збереження біологічного розмаїття живої речовини (біогеохімічна функція);

- охорона генофонду рослинного і тваринного світу, як відновного природного ресурсу, що має важливе економічне значення;

Рис.8.4. Система заходів для охорони раритетних популяцій диких тварин

- пріоритетність у сфері природокористування екологічних вимог, що забезпечують відновлювання природних ресурсів, перед тими економічними, які дають лише тимчасову вигоду;

- доцільність та “гуманізація” використання біоресурсів з урахуванням потреб майбутніх поколінь;

- застосування таких форм раціонального природокористування в окремих регіонах, які б не несли екологічну загрозу для інших регіонів.

Державні та громадські організації повинні проводити комплекс заходів щодо охорони диких тварин з метою збереження видового складу та підтримання оптимальної чисельності тварин. До таких заходів відносяться:

- правове регулювання використання ресурсів тваринного світу;

- роз’яснувальна робота серед населення;

- біотехнічні заходи;

- організація заповідників, заказників;

- боротьба з браконьєрством;

- регулювання відлову для зоопарків і на експорт;

- розведення і випуск в угіддях дичини тощо.

Для охорони тварин у сучасних умовах повинні застосовуватися активні способи: збереження зайнятих тваринами біотопів, підвищення захисних властивостей угідь, покращення і розширення кормової бази, забезпечення умов для гніздування, боротьба з хворобами, регулювання чисельності хижаків, розселення фауни, допомога у випадку стихійного лиха.

В суворі зими – підкормка, прокладання стежок до місць відгодівлі, встановлення зон спокою на період розмноження, попереджувальних знаків на дорогах у місцях переходу тварин, обмеження швидкості руху транспорту.

В період сільськогосподарських робіт на полях тварин гине в 7-10 разів більше, ніж добувається мисливством. Тому всі види робіт треба починати від села або від середини поля, що дає тваринам можливість покинути небезпечне місце. Необхідно дотримуватися правил зберігання і використання міндобрив та отрутохімікатів.

У 1978 році ЮНЕСКО проголошена Декларація прав тварин, де йдеться про незаперечне право на життя всіх живих істот. В 60-70-х роках ХІХ століття в Україні виникли товариства захисту тварин. Вони проводили дні птахів (20 березня), дні бджіл (20 квітня). Питання збереження та раціонального використання тваринних ресурсів знайшли відображення в Законі Україні “Про тваринний світ” (1993). Цей закон регулює відносини при користуванні тваринним світом з метою забезпечення умов необмежено довгого існування всього видового і популяційного різноманіття тварин в стані природної волі, збереження цілісності природних угруповань і середовища перебування тварин.

При розгляді біологічних аспектів взаємодії суспільства з природою необхідно враховувати типи зв’язків між представниками різних видів організмів в екосистемах (9):

- мутуалізм, коли представники різних видів мають вигоду; такими є зв'язки бобових рослин з азотфіксуючими бактеріями, які знаходяться в бульбочках прикріплених до коріння рослин; рослини постачають бактеріям збалансовану їжу, а бактерії живлять рослини азотом;

- коменсалізм (виграє один вид, не завдаючи шкоди іншому), наприклад, мальок ставриди під куполом медузи;

- паразитизм (одні живляться за рахунок інших). Типовим прикладом паразита є туберкульозна паличка, яка “роз’їдає” легені ослабленого людського організму;

- хижацтво (одні організми вбивають інших і живляться ними). Типовими хижаками, наприклад, серед ссавців є вовк, лисиця, горностай, куниця, тюлень, морж; поміж птахів – орел, сокіл, яструб; поміж риб – щука, окунь; хижими рептиліями є крокодил, алігатор;

- алелопатія (одні організми виділяють речовини, шкідливі для інших), наприклад, під горіхом, як правило, не росте трав’яна рослинність; пирій та інші бур’яни витісняють культурні рослини;

- конкуренція (боротьба за їжу, воду, повітря, світло тощо). Якщо конкуренти належать до одного виду, то взаємовідносини між ними називають внутрівидовою конкуренцією, якщо до різних видів – міжвидовою конкуренцією. В обох випадках ресурс, що споживається одним організмом не може бути спожитий іншим, тобто будь-яка конкуренція призводить до збіднення якогось ресурсу;

- аменсалізм (один вид “безкорисливо” шкодить іншому), наприклад, ворона їсть їжу вовка і своїм криком приваблює мисливця;

- нейтралізм (обидва види існують незалежно, не впливають суттєво один на одного), наприклад, існування в лісі білки і лося.

Збереженню та раціональному використанню рослинного і тваринного світу покликана сприяти природоохоронна пропаганда наукових знань про флору і фауну, виховання природоохоронної свідомості у людей.

Переглядів: 1676