Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Принципи організації бухгалтерського обліку в банківських установах України

Застосування міжнародних принципів у національній системі обліку дає змогу складати фінансову звітність, яка достатньою мірою відтворює достовірну й чітку картину економіко-фінансової діяльності комерційного банку.

Принцип бухгалтерського обліку – це правило, яким слід керуватися під час вимірювання, оцінювання та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

До міжнародних (загальноприйнятих) принципів бухгалтерського облікуналежать: автономності; безперервності діяльності; нарахування та відповідності доходів і витрат; обачності; єдиного грошового вимірника; превалювання змісту над формою; історичної (фактичної) собівартості; періодичності; послідовності.

Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат. Принцип нарахування регулює момент визнання доходів і витрат. За цим принципом доходи і витрати відображаються в обліку в тому періоді, коли вони були нараховані, тобто зароблені чи здійснені, незалежно від того, коли фактично були отримані чи сплачені гроші.

Альтернативним методом є касовий метод визнання доходів і витрат, за яким доходи визнаються тільки з моменту надходження грошей у касу банку або на його кореспондентський рахунок, а витрати – тільки з моменту їх сплати готівкою або з коррахунку.

Розглянемо зміст ключових положень принципу нарахування доходів та витрат.

Усі завершені операції реєструються тоді, коли вони мали місце, незалежно від часу отримання або сплати грошей.

Принцип нарахування, як зазначалося, означає, що доходи зароблені (визнані) в тому періоді, коли господарська операція, від здійснення якої саме і заробляється дохід, мала місце, а не тоді, коли гроші фактично отримано. Виходячи з цього принципу дохід визнається у момент продажу активу або надання послуги, коли і має місце його заробляння, а не на дату надходження грошей у касу або на рахунок від продажу активу чи послуги.

Для застосування принципу нарахування головним критерієм є те, що дохід вважається заробленим, коли процес заробляння в основному завершений. У разі продажу товарів такий процес в основному є завершеним, коли право власності на товари переходить від продавця до покупця. Якщо надаються послуги, то процес заробляння вважається в основному завершеним, коли послуга вже надана, а не коли гроші повністю сплачені.

До переваг принципу нарахування відносять те, що його застосування дає можливість інформувати користувачів не тільки про надходження або сплату грошових коштів у минулому, а й про зобов'язання платити кошти або про їх надходження в майбутньому.

До іншого ключового положення принципу нарахування слід віднести принцип відповідності доходів і витрат.

Принцип відповідності забезпечує обчислення фінансового результату звітного періоду через зіставлення доходів звітного періоду з витратами, що були понесені для отримання цих доходів.

Стержневим положенням принципу відповідності є те, що доходи і витрати повинні бути правильно оцінені в коленому обліковому (звітному) періоді. Дохід за звітний період визначається за принципом нарахування, а потім витрати мають бути пов'язані з заробленими доходами. Труднощі застосування цього положення полягають у тому, що на практиці господарська операція починається в одному обліковому періоді, а завершується в іншому. У прикладі з наданням кредиту ми це бачили.

Принцип відповідності визначає порядок оцінювання витрат виходячи з цілі, задля якої мали місце витрати. Якщо витрати пов'язані з конкретним доходом, вони визнаються в тому періоді, в якому цей дохід був зароблений.

Вивчаючи звіт про фінансові результати, ми бачили, що процентні витрати, які пов'язані з банківськими операціями з залучення депозитів, відображаються одночасно з процентними доходами, заробленими від кредитних операцій, і шляхом їх зіставлення обчислюється проміжний фінансовий результат у вигляді чистого процентного доходу.

Ресурси, використані в одному періоді для отримання доходу в інших періодах, повинні розподілятися за цими іншими періодами. Ми бачили це на прикладі сплати орендної плати наперед.

Деякі витрати, наприклад загальні адміністративні витрати банку, не мають прямого зв'язку з доходами певного облікового періоду. Тому такі витрати визнаються у звіті про фінансові результати за той період, у якому вони мали місце.

Отже, застосування принципу відповідності дає змогу розмежувати доходи і витрати між звітними (обліковими) періодами та узгодити доходи звітного періоду з витратами, завдяки яким одержано ці доходи. Принцип нарахування і відповідності має велике значення для визначення вірогідного фінансового результату.

Принцип обачності. Обачність зумовлена невизначеністю певних подій. Наприклад, для банку завжди існує ймовірність того, що певні кредити не будуть повернуті позичальниками. У зв'язку з цим, оцінюючи у звітах інформацію, слід уникати завищення активів та доходів або заниження витрат та зобов'язань банку.

Це означає, що витрати та зобов'язання потрібно відображати у фінансовому обліку відразу після отримання відомостей про ймовірність їх виникнення, а активи та доходи – лише тоді, коли вони реально отримані або зароблені. Тому, наприклад, сумнівні та безнадійні кредити слід списувати на витрати та вираховувати із загальної суми кредитів, наданих у тому періоді, коли з'явилися сумніви щодо можливості їх повернення.

Іншим прикладом застосування принципу обачності є оцінка цінних паперів у портфелі банку за правилом нижчої вартості.

У банківській практиці проведення за всіма видами резервів складаються на момент визначення і виникнення ризиків незалежно від достатності чи наявності прибутку.

Зауважимо, що принцип обачності не означає створення прихованих або надмірних резервів, навмисне заниження оцінки активів та доходів або завищення зобов'язань чи витрат з метою викривлення звітності.

Важливе значення принципу обачності полягає в тому, що його застосування дає змогу користувачам уникнути надмірного «оптимізму» в оцінці об'єктів фінансового обліку і є для менеджерів, безперечно, важливим інструментом управління банківськими ризиками (кредитним, ринковим).

Принцип історичної (фактичної) собівартості. Застосування цього принципу передбачає досягнення адекватного відображення фінансового стану банку через намагання, наскільки це можливо, уникнути суб'єктивних оцінок господарських операцій. Згідно з принципом історичної вартості пріоритетною є оцінка активів і зобов'язань банку виходячи із фактичних витрат на їх придбання. Утім слід розуміти, що пріоритетність історичної (фактичної) собівартості стосується здебільшого первісної вартості активів і зобов'язань.

З часом, звісно, оцінка активів і зобов'язань має тенденцію змінюватися. Для усунення розбіжностей між історичною собівартістю і реальною та досягнення вірогідної оцінки активів і зобов'язань на практиці застосовують комбіновані методи оцінки. Оцінка за фактичною собівартістю поєднується з використанням таких методів оцінки, як теперішня вартість, відновлювана собівартість, чиста вартість придбання або реалізації, справедлива вартість тощо.

Наприклад, у банку кредити надані оцінюються за чистою ціною реалізації, цінні папери в портфелі банку на інвестиції – за справедливою вартістю, приміщення банку – за історичною собівартістю за вирахуванням зносу.

Принцип періодичності. Виходячи з безперервності діяльності банку припускаємо, що об'єктивно оцінити, скільки коштує банк, можна на момент початку діяльності банку і на момент ліквідації банку. Проте прийняття рішень користувачами потребує періодичної фінансової інформації про діяльність банку. Згідно з цим принципом господарська діяльність банку розподіляється на певні періоди з метою складання фінансової звітності.

Завершеним звітним періодом, який охоплює повний цикл обробки облікової інформації і закінчується складанням фінансової звітності, включаючи всі її компоненти, вважається календарний рік.

Проміжна квартальна фінансова звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року. Банки також складають щоденну та місячну фінансову звітність. Комплекти такої звітності на відміну від річної фінансової звітності включають не всі компоненти. На відміну від інших підприємств банки щоденно складають баланс.

Звітний період на практиці ще називають обліковим періодом.

 

План рахунків і принципи його побудови

Для підготовки фінансових звітів використовується такий інструмент бухгалтерського обліку, як рахунок, про який згадувалося під час розгляду функцій фінансового обліку.

Рахунок (бухгалтерський) є основною одиницею накопичення інформації фінансового обліку. Для кожного виду активів, зобов'язань, власного капіталу, доходів та витрат банку призначається окремий рахунок. Наприклад, є окремі рахунки для таких видів активів: «грошові кошти», «банківські метали», «кредити, які надані суб'єктам господарської діяльності», «цінні папери в портфелі банку на продаж» тощо. Приклади рахунків для обліку зобов'язань: «кошти клієнтів банку», цінні папери власного боргу, емітовані банком», «субординований борг банку» тощо. Для обліку власного капіталу використовують такі рахунки: «статутний капітал банку», «емісійні різниці» тощо.

Отже, рахунок– це інструмент, який використовується для збору інформації про кожний елемент фінансової звітності у стандартизованому форматі. У фінансовому обліку за допомогою рахунків забезпечується: а) всеохопна реєстрація господарських операцій, що впливають на фінансовий стан; б) перевірка точності відображення операцій. Рахунок дає змогу відобразити та простежити зміни кожного показника фінансових звітів, які мали місце за звітний період.

Одним із ключових елементів національної системи бухгалтерського обліку є План рахунків, завдяки якому досягається систематизація бухгалтерських рахунків відповідно до елементів та в розрізі показників фінансової звітності. План рахунків– систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для реєстрації банківських операцій.

Новий План рахунків, розроблений Національним банком України, запроваджений у банках з 1 січня 1998 р. Він узгоджений із загальноприйнятими у міжнародній практиці бухгалтерськими принципами та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку. Структура Плану рахунків побудована з урахуванням вимог до типової структури фінансових звітів банку, які викладені в МСБО № 30. План рахунків є обов'язковим до використання всіма установами банків.

Національним банком України розроблено окремо План рахунків бухгалтерського обліку для установ НБУ та План рахунків для комерційних банків. Розроблений окремо для установ НБУ План рахунків за структурою майже не відрізняється від Плану рахунків для комерційних банків, але має деякі особливості за змістом. Це пов'язано з тим, що НБУ виконує операції, властиві тільки центральному банку: емісійні операції, обслуговування уряду та зовнішнього боргу, регулювання діяльності комерційних банків та ін.

Особливостями Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України є:

- мультивалютність;

- наявність класу рахунків для управлінського обліку;

- подвійний запис операцій на позабалансових рахунках;

- наявність вимог до аналітичних рахунків.

Бухгалтерські рахунки в плані рахунків об'єднані в дев'ять класів.

У структурі Плану рахунків можна виділити три частини, які логічно пов'язані між собою: балансова частина; частина доходів і витрат; позабалансова частина.

Перша категорія – «Балансові рахунки»:

Клас 1. Казначейські та міжбанківські операції.

Клас 2. Операції з клієнтами.

Клас 3. Операції з цінними паперами та інші активи і зобов’язання.

Клас 4. Фінансові та капітальні інвестиції.

Клас 5. Капітал банку.

Друга категорія – «Рахунки доходів і витрат банку»:

Клас 6. Доходи.

Клас 7. Витрати.

Третя категорія – «Рахунки управлінського обліку»:

Клас 8. Управлінський облік.

Четверта категорія – «Позабалансові рахунки»:

Клас 9. Позабалансові рахунки.

Балансова частина включає перші п'ять класів(від першого до п'ятого) рахунків. Рахунки першого – четвертого класів призначені для обліку активів та зобов'язань, а за рахунками п'ятого класу обліковують джерела власного капіталу. На підставі рахунків перших п'яти класів складається балансовий звіт комерційного банку.

Друга частина охоплює класи доходів та витрат (шостий та сьомий класи). На базі рахунків шостого та сьомого класів складається звіт про фінансові результати.

У плані рахунків банку на відміну від підприємств в одному класі об'єднані різні за характером рахунки. Кожний клас включає як активні, так і пасивні рахунки.

Третя частина містить клас позабалансових рахунків (дев'ятий клас), на рахунках якого обліковуються позабалансові операції банку. До особливої риси позабалансових операцій слід віднести те, що в момент їх здійснення не змінюється фінансовий стан банку. Наприклад, відкриття кредитної лінії банком на користь підприємства не супроводжується водночас видачею йому кредиту і тому не впливає на зміну фінансової позиції банку.

Особливість побудови Плану рахунків полягає у чіткій методологічній організації та ефективності рішень. Фінансовий результат, що відображається на рахунку п'ятого класу «Результати минулого року, що очікують затвердження», обчислюється за даними рахунків шостого та сьомого класів. Це свідчить про логічний зв'язок між першою і другою частинами Плану рахунків,а далі плавно трансформується у зв'язок між балансовим звітом і звітом про фінансові результати.

Умовні зобов'язання і вимоги, що обліковуються на позабалансових рахунках дев'ятого класу, за певних умов, які передбачені угодами, можуть стати реальними вимогами до банку або його зобов'язаннями і суттєво вплинути на зміни його фінансової позиції. Такі можливі наслідки позабалансових операцій свідчать про логічний зв'язок між третьою і першою частинами Плану рахунків.

Рахунки усіх трьох частин призначені для ведення фінансового обліку.

Восьмий клас призначений для рахунків для ведення управлінського обліку і для рахунків, через які передбачено забезпечити зв'язок між рахунками фінансового обліку та рахунками управлінського обліку.

Рахунки управлінської бухгалтерії використовуються для визначення собівартості банківських продуктів, а також ефективності праці окремих підрозділів або центрів відповідальності тощо. Вони дають змогу накопичити інформацію для прийняття тактичних і стратегічних рішень менеджерами та керівництвом банку. На сьогодні не існує централізовано розробленої методології і методики ведення управлінського обліку в банках. Кожний банк вирішує цю проблему самостійно.

Уміння користування і тлумачення форм фінансової звітності значно полегшує розуміння принципів розміщення рахунків та їх об'єднання за структурними одиницями в Плані рахунків.

Передусім потрібно розглянути структурні одиниці Плану рахунків, які використовуються для передання інформації.

План рахунків складається із класів, розділів, груп та власне рахунків.

Рахунки в Плані рахунків розташовуються за принципом зростання їх номерів:

- рахунки 1-го порядку (класи) – однозначні;

- рахунки 2-го порядку (розділи) – двозначні;

- рахунки 3-го порядку (групи) – тризначні;

- рахунки 4-го порядку – чотиризначні.

Ці структурні одиниці різняться ступенем деталізації інформації, за елементами звітності. На рівні класів не надається змістовна інформація. Структурна одиниця «клас» має інше навантаження. Виокремлення класів дає змогу об'єднати в одному класі однорідні за видами активи і зобов'язання відповідно до економічного змісту операцій, які виконує банк.

Уся мінімально необхідна інформація надається на рівні таких одиниць, як розділи, їх ще називають рахунками другого порядку. Більш детальна інформація надається за групами – рахунки третього порядку. Поглиблення деталізації інформації досягається на рахунках четвертого порядку.

Кожний клас включає рахунки II, IIІ і IV порядку. Усі вони належать до синтетичних рахунків і різняться ступенем деталізації інформації про об'єкт обліку.

У Плані рахунків бухгалтерські рахунки розміщені у порядку зростання їх номерів. Зверніть увагу на те, у який спосіб побудована нумерація рахунків. Розуміючи підхід, використаний до нумерації рахунків, ви зможете легко і швидко знаходити потрібну вам інформацію про певні види активів, зобов'язань, капіталу, доходів та витрат у фінансових звітах.

Класи мають номери від 1 до 9 і складаються з одного знака. Нумерація рахунків II, III і IV порядку здійснюється додаванням одного знака (від 0 до 9) з правого боку відповідно до номера класу, рахунків II і III порядку:

класи – однозначні (класи) номери;

рахунки II порядку (розділи) – двозначні номери;

рахунки III порядку (групи) – тризначні номери;

рахунки IV порядку – чотиризначні номери.

Отже, у Плані рахунків застосовується десятинна система кодування рахунків; при цьому перша цифра означає клас Плану рахунків, друга – розділ у класі, третя – групу у розділі, четверта – номер рахунка в групі.

Розглянемо підхід до деталізації інформації на прикладі рахунків, об'єднаних у першому класі. Перший клас називається «Казначейські та міжбанківські операції». У ньому обліковуються казначейські та міжбанківські операції комерційних банків.

Деталізація рахунків II порядку здійснюється за видами казначейських та міжбанківських інструментів, які використовують банки.

Рахунки III і IV порядку деталізують інформацію про види казначейських та міжбанківських інструментів за конкретними ознаками.

Наприклад, деталізація рахунка 10 «Готівкові кошти» за рахунками III порядку здійснюється за ознакою «вид готівкових коштів». Розділ 10 «Готівкові кошти» включає два рахунки третього порядку: 100 «Банкноти та монети» і 101 «Дорожні чеки».

Рахунки IV порядку до 100 рахунка «Банкноти та монети» виділяються за ознакою «місцезнаходження готівкових коштів». Тому на рахунку № 1001 ураховуються банкноти та монети в касі банку, на рахунку № 1003 – банкноти та монети в обмінних пунктах, на рахунку № 1007 – банкноти та монети в дорозі.

Структура Плану рахунків максимально пристосована до форм фінансових звітів.

Зрозуміти зміст бухгалтерських рахунків і полегшити користування ними дає змогу класифікація рахунків за економічним змістом. Така класифікація показує, що обліковується на певному рахунку, тобто які саме об'єкти обліку відображаються на ньому, і тому надає необхідну інформацію про стан і зміни в складі об'єкта, що обліковується.

За своїм економічним змістом бухгалтерські рахунки поділяються на балансові та позабалансові. Балансові рахунки призначені для обліку за елементами фінансової звітності. Відповідно до елементів фінансової звітності вони поділяються на постійні та тимчасові. Постійні балансові рахунки включають: рахунки для обліку ресурсів (активів); рахунки для обліку зовнішніх джерел утворення ресурсів (зобов'язань); рахунки для обліку власних джерел утворення ресурсів (власного капіталу).

Отже, до складу постійних балансових рахунків входять рахунки, на яких обліковуються елементи балансу. До складу рахунків, на яких обліковуються активи банку, належать готівкові кошти, кошти в інших банках, кредити, надані суб'єктам господарської діяльності, цінні папери в портфелі банку на продаж тощо. Рахунки для обліку зобов'язань включають кошти інших банків, кошти клієнтів, субординований борг. Прикладом рахунків власного капіталу можна назвати статутний капітал банку, резервний капітал, прибутки та збитки минулого року.

Рахунки активів – це активні рахунки, які відображають наявність та зміни різних активів банку. За характером рахунки для обліку активів є активними і завжди мають дебетове сальдо. Збільшення активів відображається за дебетом, а зменшення – за кредитом. Залишок на кінець облікового періоду обчислюється за формулою:

Залишок на початок облікового періоду (дебет) + Дебетовий оборот – Кредитовий оборот.

Рахунки зобов'язань – це пасивні рахунки, які відображають наявність та зміни заборгованості банку. Рахунки для обліку зобов'язань пасивні і можуть мати тільки кредитове сальдо. Збільшення зобов'язань відображається за кредитом, а погашення – за дебетом. Залишок на кінець облікового періоду обчислюється за формулою:

Залишок на початок облікового періоду (кредит) + Кредитовий оборот - Дебетовий оборот.

Рахунки власного капіталу – це також1 пасивні рахунки, які відображають зміну власного капіталу. Рахунки для обліку капіталу – пасивні і також: мають кредитове сальдо. Механізм запису операцій за рахунками капіталу такий самий, як і за рахунками зобов'язань.

З метою уточнення оцінки окремих видів активів, зобов'язань та джерел власного капіталу до постійних балансових рахунків відкривають контрарні рахунки. За призначенням контрарні рахунки є регулюючими. Контрарні регулюючі рахунки уточнюють оцінку постійного балансового рахунка в бік зменшення і в балансі відображаються зі знаком мінус. Контрактивні відображаються на стороні активів, контрпасивні – на стороні зобов'язань або капіталу. Тому, якщо постійний балансовий рахунок, до якого відкритий регулюючий рахунок, є активним, контрарний до нього буде пасивним і матиме назву контрактивний,тобто він протистоїть активному рахунку. Якщо ж постійний балансовий рахунок пасивний, то регулюючий рахунок, що протистоїть йому, буде активним і матиме назву контрпасивний.

До тимчасових належать рахунки для обліку доходів та витрат банку. Облік витрат банку ведеться за елементами, а доходів – за видами.

Рахунки витрат – це активні рахунки, які використовують для обліку накопичення витрат за їх елементами впродовж: повного звітного періоду.

Рахунки доходів – це пасивні рахунки, які призначені для обліку накопичення доходів за їх видами впродовж повного звітного періоду.

їх називають тимчасовими тому, що по закінченні повного облікового періоду вони підлягають закриттю. Механізм закриття цих рахунків підпорядкований визначенню фінансового результату за календарний рік, що минув. Сальдо з рахунків за обліком доходів (рахунки шостого класу, кредитове) та за обліком витрат (рахунки сьомого класу, дебетове) переноситься на рахунок «Результати поточного року, що очікують затвердження». Якщо по закінченні бухгалтерської процедури сальдо на цьому рахунку кредитове, це означає, що банк отримав прибуток, і навпаки, якщо сальдо дебетове, це свідчить про збиток.

Позабалансові рахунки поділяють на дві категорії залежно від об'єктів обліку. Рахунки першої категорії призначені для економічних за змістом об'єктів обліку: тверді потенційні зобов'язання та потенційні вимоги банку. Твердими їх називають тому, що банк не може відмовитися від виконання угод, де такі зобов'язання та вимоги передбачені в односторонньому порядку, та уникнути штрафних санкцій у разі їх невиконання.

У зв'язку з тим, що облік операцій на позабалансових рахунках ведеться із застосуванням методу подвійного запису, виникає необхідність визначення критерію, за яким можна з'ясувати характер рахунка. Характер рахунка визначається залежно від того, як такий рахунок переходить на баланс у разі виконання банком його зобов'язання або вимоги.

Характеристика рахунків – актив або пасив – визначається так:

позабалансовий рахунок – активний, якщо при переведенні його на баланс дебетується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9020 «Гарантії за позиками, що надані клієнтам» – активний, тому що коли клієнт виявиться неплатоспроможним, банк буде змушений платити за наданою гарантією і дебетуватиме рахунок балансу «Сумнівна заборгованість за виплаченими гарантіями»;

позабалансовий рахунок – пасивний, якщо при переведенні його на баланс кредитується балансовий рахунок. Наприклад, рахунок № 9110 «Зобов'язання за кредитами, які отримані від банків» – пасивний, бо якщо банк скористається, наприклад, кредитною лінією, він кредитуватиме рахунок балансу в розділі «Кошти інших банків» першого класу.

Друга категорія позабалансових рахунків використовується з метою забезпечення контролю за правильністю і своєчасністю здійснення операцій за балансовими рахунками. Усі такі рахунки вважаються активними. Прикладом цих рахунків є «цінні папери клієнтів у довірчому управлінні», «розрахункові документи за факторинговими операціями».

Для реалізації методу подвійного запису на позабалансових рахунках використовується технічний позабалансовий рахунок, який називають контррахунком. Він є контррахунком до будь-якого позабалансового рахунка і має характер активно-пасивний.

Розглянемо пояснення до застосування методу подвійного запису для позабалансових рахунків. Якщо банк надав клієнту гарантію, то для обліку позабалансової операції використовуємо таке бухгалтерське проведення:

Д-т «Гарантії, які надано клієнтам»;

К-т «Контррахунок».

Якщо банк, навпаки, підписав угоду з банком-контрагентом про відкриття на його адресу кредитної лінії, то складається таке бухгалтерське проведення:

Д-т «Контррахунок»;

К-т «Зобов'язання з кредитування, що надано банку».

Зауважимо, що позабалансові рахунки кореспондують тільки між собою і в жодному разі не можуть кореспондувати з балансовими рахунками.

Використання позабалансових рахунків дає змогу отримувати інформацію про операції банків, які пов'язані з використанням новітніх фінансових інструментів, і є додатковим джерелом прибутків банку. До таких операцій належать зобов'язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угодами, а саме: кредитні лінії; дозволений овердрафт; непокриті акредитиви; гарантійні зобов'язання; спотові, форвардні й умовні контракти з купівлі/продажу іноземної валюти.

Об'єднання бухгалтерських рахунків у балансовій частині здійснено за такими принципами: за видамиконтрагентів; за функціямикомерційних банків (вид операції); за принципомліквідності.

Згідно з першим принципом міжбанківські операції виділені окремо в першому класі, а операції з усіма іншими клієнтами - не банками у другому класі; у межах класу рахунки об'єднуються за видами контрагентів.

Відповідно до другого принципу, наприклад, операції з готівкою та банківськими металами (казначейські інструменти) відображаються за рахунками першого класу. Депозитні, кредитні операції, операції з касового обслуговування бюджетів різного рівня – у другому класі; операції з цінними паперами – у третьому класі; внутрішньобанківські операції – у третьому та четвертому класах тощо.

Згідно з третім принципом активи та зобов'язання (перший – четвертий класи) розміщені за ступенем зниження ліквідності, тобто від найбільш ліквідних (монети та банкноти у касі, кошти на рахунках у НБУ) до неліквідних (сумнівна заборгованість за кредитами, основні засоби); зобов'язання – від зобов'язань на вимогу до довгострокових зобов'язань.

Правильне розуміння ознак, які покладено в основу групування рахунків усередині розділів та класів, надалі полегшить проведення аналізу банківської діяльності.

До казначейських інструментів відносять: готівкові кошти; банківські метали; цінні папери, які рефінансуються Національним банком України; кошти комерційного банку в Національному банку України; кошти Національного банку України в комерційному банку.

До міжбанківських інструментів належать операції між комерційними банками: кореспондентські рахунки; «депозити; кредити; фінансовий лізинг.

Готівкові кошти, що стоять на першому місці, – це найбільш ліквідні активи. Готівковими коштами вважаються всі грошові кошти в національній та іноземній валюті, а також дорожні чеки незалежно від того, де вони перебувають. Грошові та дорожні чеки обліковуються на різних рахунках.

До інших найбільш ліквідних активів належать рахунки двох типів, що не дають процентного доходу: залишки на кореспондентському рахунку в НБУ і залишки на кореспондентських рахунках в інших банках. З метою проведення розрахунків банки змушені тримати кошти на кожному з цих активів. У розділах «Кошти у Національному банку України» та «Кошти Національного банку України» відображаються активні та пасивні операції комерційного банку з НБУ. Національний банк України у стосунках з комерційними банками використовує такі фінансові інструменти, як ломбардні кредити, операції РЕПО, пряме кредитування, аукціонні кредити та ін. Вибір фінансових інструментів залежить від характеру грошово-кредитної політики.

До достатньо ліквідних активів належать облігації внутрішньої державної позики; депозити овернайт і короткострокові депозити, які розміщені в інших банках; кредити овернайт та короткострокові кредити, надані іншими банками.

Виконання операцій з банківськими (монетарними) металами комерційними банками можливе лише за умови існування ліцензії. Банківські метали також розглядаються як високоліквідні активи.

У розділі «Банківські метали» обліковуються тільки ті метали, які визначені законодавчими актами. У цьому розділі не повинні обліковуватись дорогоцінні метали, що зберігаються у сховищі банку за дорученням його клієнтів (їх облік ведеться поза балансом), та цінні папери, які не входять до переліку цінних паперів, що рефінансуються НБУ (їх облік ведеться у третьому та четвертому класах). Перелік цінних паперів та порядок їх рефінансування визначається Національним банком України.

До простроченої заборгованості належать депозити та кредити, термін сплати за якими прострочено, але ризик неповернення за ними не є настільки високим, щоб відносити їх до сумнівної заборгованості. Сумнівними є такі депозити та кредити, повернення яких маловірогідне. За рахунками сумнівної заборгованості обліковують лише суми основного боргу.

Зверніть увагу, що згідно з принципами бухгалтерського обліку (повноти розкриття інформації та обачності) в цьому розділі окремо передбачені рахунки для обліку резервів під сумнівні міжбанківські активи та рахунки для обліку дебіторської та кредиторської заборгованості, що виникла за операціями з іншими банками.

Рахунки другого класу використовуються для обліку операцій за розрахунками з клієнтами (крім банків). Тут обліковуються кредити та аванси (кредити, що не підкріплені кредитною угодою), бюджетні кошти, депозити, кошти на транзитних рахунках, а також окремо дебіторська та кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами.

Поділ клієнтів на контрагенти на рівні Плану рахунків відбувається на основі секторів економіки. Економіка України з позиції функціонування, особливостей та структури поділяється на п'ять секторів:

а) фінансові інституційні одиниці;

б) нефінансові інституційні одиниці;

в) сектор загального державного управління;

г) сектор домашніх господарств;

д) некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

Відповідно групуються інституційні одиниці нерезидентів під час відкриття рахунків.

У третьому класі відображаютьсядва різні типи операцій..

У третьому класі Плану рахунків передбачені операції з цінними паперами (окрім цінних паперів, що рефінансуються НБУ, і довгострокових вкладень) та операції за іншими розрахунками, зокрема за господарськими операціями банку, операціями з формування банківських резервів, клірингові і транзитні розрахунки, розрахунки між установами одного банку, позиції банку за іноземною валютою та дорогоцінними металами тощо.

До першого типу належать операції з цінними паперами (окрім цінних паперів, що рефінансуються НБУ – вони відображаються в першому класі, а також довгострокових вкладень в асоційовані й дочірні компанії – вони відображаються на рахунках четвертого класу).

Операції з цінними паперами поділяються на чотири види:

а) торговельні операції з цінними паперами;

б) операції з цінними паперами на продаж;

в) операції з цінними паперами до погашення;

г) операції з цінними паперами власної емісії.

Цінні папери враховуються в розрізі контрагентів-емітентів та об'єктів інвестування.

До другого типу належать операції за іншими розрахунками. До їх складу відносять господарські операції комерційних банків, доходи та витрати майбутніх періодів. Це операції з малоцінними і швидкозношуваними предметами та матеріалами, операції з обліку дебіторської та кредиторської заборгованості за господарською діяльністю банку; за розрахунками з працівниками банку, а також отримані та перераховані аванси за послуги. Окремо обліковується дебіторська та кредиторська заборгованість з операцій з цінними паперами.

До інших операцій належать: розрахунки з урегулювання валютної позиції банку, клірингові розрахунки, а також міжфілійні розрахунки між установами одного банку.

Окремою позицією в цьому розділі обліковується субординований борг – довгострокова позика, яка надається дочірніми фірмами банку і яка в разі ліквідації або банкрутства боржника підлягає погашенню після задоволення вимог усіх інших кредиторів.

У четвертому класі зосереджені групи рахунків, які відображають довгострокові вкладення банку в асоційовані та дочірні підприємства, в нематеріальні активи та в основні засоби..

Вкладення банку в асоційовані дочірні підприємства – це, по суті, інвестиції банку.

Рахунки даного класу призначені для узагальнення інформації про наявність та рух належних банку основних засобів та їх зношення, нематеріальних активів, вкладень в інші активи довгострокового характеру, такі як капітальні вкладення та ін.

Взаємовідносини між підприємством-інвестором та дочірніми й асоційованими підприємствами регулюються чинним законодавством.

До нематеріальних, активів належать витрати банку, що дають дохід. Нематеріальні активи не мають фізичної форми, але мають власну вартість, що базується на правах або привілеях банку. Нематеріальні активи – це вартість придбаних установою прав користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності, права оренди будівель (споруд, приміщень) або користування ними, права власності на квартиру, а також інші майнові права, що визначаються об'єктом права власності певної установи банку і приносять дохід. До інших майнових прав належать винаходи, корисні моделі, знаки для товарів та послуг, торговельні марки, об'єкти авторських прав, програм забезпечення обчислювальної техніки, «ноу-хау», придбані права на місце на товарній фондовій біржі, до вартості якого входять усі витрати, пов'язані з практичним використанням переваг цього місця для установи банку.

Нематеріальні активи обліковуються в балансі тільки за умови, що вони були придбані за певну ціну. Нематеріальні активи обліковуються в бухгалтерському обліку за первісною оцінкою, яка складається з фактичних витрат на придбання і приведення

до стану, в якому вони придатні для використання відповідно до запланованої мети.

Вартість нематеріальних активів погашається за нормами амортизаційних відрахувань, регламентованих банком, виходячи з фактичного терміну корисного використання.

У п'ятому класі обліковується капітал банку. Він включає привнесений капітал, нерозподілений прибуток і визначає залишковий інтерес власників банку в активах за вирахуванням зобов'язань. Фінансовий результат від діяльності банку, як уже зазначалося, безпосередньо відображається на рахунках цього класу у складі нерозподіленого прибутку.

П'ятий клас включає такі складові власних коштів банку:

статутний капітал та резервний капітал банку; нерозподілений прибуток; результати переоцінки основних засобів та нематеріальних активів.

Резервний капітал банку повинен забезпечувати зобов'язання банку та покривати збитки.

Згідно з чинними правилами рахунки п'ятого класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів лише у разі сплати дивідендів та внесків від акціонерів, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів. У всіх інших випадках рахунки п'ятого класу кореспондуються тільки між собою.

У шостому і сьомому класах відображені операції, які пов'язані з формуванням доходів, а також витрати, які забезпечують діяльність комерційного банку. Усі доходи і витрати обліковуються на рахунках цих розділів незалежно від порядку оподаткування.

Усі доходи і витрати можна об'єднати в такі групи: доходи і витрати від статутної діяльності; доходи і витрати, що забезпечують статутну діяльність; створення резервів; непередбачені доходи і витрати.

До першої групи належать доходи і витрати, безпосередньо пов'язані з видами діяльності, передбаченими Законом «Про банки і банківську діяльність» (статутною діяльністю): процентні, комісійні, торговельні та деякі інші.

Друга група включає доходи і витрати, які забезпечують функціонування банку: адміністративні витрати; експлуатаційні витрати, витрати на оплату праці тощо.

Третя група включає витрати на створення резервів. Особливість цих витрат полягає в тому, що це – не грошові витрати. Створення резервів свідчить, що банк визнає погіршення якості активів або підвищення ризику операцій, їх негативний вплив на фінансовий результат.

Резерви формуються на покриття втрат за кредитами, втрат від знецінення цінних паперів і під сумнівну дебіторську заборгованість, яка визначається у певний звітний період.

Доходи і витрати вважаються непередбаченими, якщо вони мають такі ознаки:

виникають у разі надзвичайних ситуацій і мають поодинокий характер – прибуток (збиток) визначатиметься тільки за фактом подій;

не повторюються по суті (наприклад, виникли через зміни у правилах бухгалтерського обліку активів та пасивів);

не підлягають контролю і не можуть бути взяті до уваги під час оцінювання фінансового стану банку.

У визначенні доходів і витрат основним вважається принцип нарахування і відповідності.

Рахунки восьмого класу призначені для відображення операцій управлінського обліку. Треба зазначити, що в Україні до останнього часу управлінський облік не набув такої ваги, як у міжнародній практиці, де він використовується як найважливіший інструмент управління витратами банків. Вітчизняним комерційним банкам у світлі нової концепції бухгалтерського обліку належить розробити методологію й методику ведення управлінського обліку.

Дев'ятий клас призначений для відображення позабалансових операцій. Усі рахунки цього класу можна поділити на три групи:

а) вимоги та зобов'язання банку, які можуть виникнути в майбутні періоди та за якими банк піддається ризику;

б) документи і цінності;

в) рахунки за операціями з приватизації.

Рахунки розділів 90–95 використовуються для обліку операцій, які несуть різні ризики для банку. Це зобов'язання та вимоги за укладеними, але ще не виконаними угодами, що мають юридичну силу.

Рахунки розділів 96–98 використовуються для обліку документів, цінностей та розрахунків за операціями з приватизації. Усі рахунки цих розділів активні.

Розділ 99 містить Контррахунки, які використовуються для подвійного запису операцій за позабалансовими рахунками.

Підсумовуючи, можна виокремити такі особливості плану рахунків:

1. Мультивалютність. План рахунків забезпечує мультивалютний облік операцій. Операції в іноземній валюті обліковуються на тих самих рахунках, що й операції в гривнях. Зв'язок між операціями в іноземній і національній валютах забезпечують технічні рахунки: рахунок валютної позиції; рахунок гривневого еквівалента валютної позиції.

2. Подвійний запис операцій за позабалансовими рахунками.

3. У Плані рахунків передбачена наявність управлінського обліку.

4. Структурно-логічний взаємозв'язок синтетичного та аналітичного обліку.

Аналітичний облік забезпечується за допомогою аналітичних рахунків. Відкриття будь-яких аналітичних рахунків передбачає наявність обов'язкових параметрів згідно з вимогами Національного банку України. Додаткова інформація, необхідна для управління банком, може бути визначена банком самостійно.

 




Переглядів: 2589

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ТЕМА 1. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ І ПРИНЦИПИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В БАНКАХ | Параметри і форми аналітичного обліку

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.028 сек.