• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Державні зовнішні запозичення та зовнішній національний борг України.

Україна, як молода незалежна держава, не в змозі забезпечити належного рівня розвитку економіки лише за рахунок власних коштів. Тому протягом всіх років незалежності український уряд активно залучав зовнішні ресурси, які були отримані через міжнародні торговельно-економічні зв’язки, іноземні інвестиції, міжнародну технічну допомогу та зарубіжні кредити.

В Україні діють боргоутворюючі фактори політико-економічного й фінансового характеру, які зумовили виникнення проблеми зовнішньої заборгованості в Україні та активізували зовнішні запозичення:

• незбалансованість державних фінансів ще з часів початку незалежності та хронічний дефіцит поточного рахунку платіжного балансу в період 1992 – 1999 pp.;

• нестабільність грошової одиниці, відсутність ефективної державної політики енергозбереження та надмірна імпортна енергетична залежність;

• суттєва потреба в інвестиціях на тлі зниження інвестиційної активності;

• неможливість залучення коштів населення у банківський сегмент, значний відтік капіталу за межі України і пов’язана з ними нестача фінансових ресурсів для реалізації соціально-економічних реформ.

Основними суб’єктами іноземного кредитування України ре-ально стали МВФ, СБ, ЄБРР, США, Німеччина, Франція, Швейцарія, Італія, Японія, а також таке найвагоміше у світі регіональне інтеграційне угруповання як ЄС. Із країн СНД — Росія.

Зовнішні позики, які отримані по міжнародним угодам, обслуговуються через Паризький клуб країн-кредиторів, які надають міжнародні кредити на офіційному рівні. Головна вимога країн-кредиторів до країн, які отримують кредити через МВФ, це проведення програми оздоровлення економіки (збалансування платіжного балансу).

Кредити, які одержують комерційні банки, надаються головним чином через Лондонський клуб банків-кредиторів (неформальне об’єднання приватних кредиторів). Цей клуб об’єднує 600 найбільших банків-кредиторів, регулює міжнародні відносини, які складаються між банками по реструктуризації зовнішніх боргів (інший термін погашення, з іншім відсотком).

Однак варто визначити, що всі види заборгованості резидентів України перед нерезидентами включаються в валовий зовнішній борг країни.

Валовий зовнішній борг — це загальний обсяг заборгованості за всіма існуючими, але в жодному разі не умовними, зобов'язаннями, що мають бути сплачені боржником у вигляді основної суми та/або відсотків в будь-який час у майбутньому, і які є зобов’язаннями резидентів цієї економіки перед нерезидентами.

До складу валового зовнішнього боргу України за станом на кінець звітного періоду включають:

· прямий державний та гарантований державою борг, у тому числі кредити, отримані Національним банком України від Міжнародного валютного фонду та міжнародних фінансових організацій;

· зобов’язання банків за борговими цінними паперами, залученими кредитами та депозитами;

· зобов’язання реального сектору економіки України за борговими цінними паперами, залученими кредитами та кредиторською заборгованістю (торгові кредити та прострочена заборгованість за ними).

Рис.6.2.Система валового зовнішнього боргу України.

В свою чергу зовнішній державний борг доцільно поділити на гарантований державою і негарантований державою.

Гарантований державою борг — це зовнішні боргові зобов’язання резидентів країни в особі державних органів та державних підприємств і організацій перед нерезидентами, виконання яких гарантовано державою.

Негарантований державний борг — це зовнішні боргові зобов’язання резидентів в особі державних органів та державних підприємств і організацій перед нерезидентами, виконання яких не гарантовано державою.

Зовнішній недержавний борг — це зовнішні боргові зобов’язання резидентів недержавної форми власності перед нерезидентами.

Для розв’язання проблеми зовнішньої заборгованості в довго­строковому періоді необхідне «оздоровлення» самої економіки, оскільки без забезпечення динамізму її розвитку і реальної, відчутної ефективності фінансова стабільність в країні буде короткочасною і відносною, незалежно від того, які прогресивні фінансові заходи використовуються для її підтримки. Більше того, швидка ліквідація зовнішнього боргу, непідкріплена реальними кроками в напрямі стабілізації самої економіки, її всебічної структурної перебудови, лише ускладнить ситуацію та проблеми, які необхідно розв’язувати.

Отож, у програмі конкретних заходів з мінімізації зовнішньої державної заборгованості доцільно було б передбачити:

• залучення в Україну іноземного реального капіталу, що дасть змогу вирішити відразу декілька завдань;

• оптимізувати структуру зовнішньої заборгованості;

• активізувати інвестиційні процеси;

• скоротити бюджетні витрати, призначені на фінансування капіталовкладень;

• розширити базу для виробництва товарів і послуг; сформувати нового платника податків і, відповідно, збільшити надходження до бюджету;

• покращити стан платіжного балансу;

• створити необхідні економічні й законодавчі умови для при-зупинення «втечі» капіталу з України, що забезпечить реалізацію прямої кореляційної залежності між обсягом внутрішніх та іноземних інвестицій, а саме: призупинить втечу капіталу, а отже, збільшить внутрішні заощадження; відновить довіру кредиторів і, як наслідок, активізує іноземне інвестування, а, з іншого боку, буде розв’язано проблему обслуговування зовнішнього боргу, за максимальними розрахунками, на найближчі 20 років, а мінімальними — на 5 років;

• підвищити кредитний рейтинг, що сприятиме: мінімізації ризиковості боргових зобов’язань, а відтак — здешевленню їх вартості; інвестиційній привабливості, а отже, й активізації валютно-фінансових і кредитних потоків.

Окрім того, пріоритети в залученні зовнішніх позик та іноземних кредитів мають поступово переходити від національного уряду до резидентів реального сектора; від офіційних позик міжнародних фінансових організацій — до приватних іноземних кредитів та прямих іноземних інвестицій. До того ж, бажано, щоб питома частка довготермінового офіційного державного боргу не перевищувала 30-35 %, а перевага надавалася акумулюванню ресурсів із приватних джерел у формі прямих іноземних інвестицій і приватних іноземних кредитів, не гарантованих урядом. При цьому, позиція офіційних кредиторів не має вирішального впливу на переваги і пріоритети реального інвестора, адже перспективи отримання іноземного капіталу із приватних джерел прямо пов’язані із кредитним рейтингом держави та рейтингом підприємницького ризику країни.

4. Ефективність управління державним боргом в Україні.

Проведення корінних змін в Україні, яке відзначалося проце­сом глибоких економічних перетворень, спрямованих на побудову цивілізованих ринкових відносин, а також удосконаленням державних інститутів, правовідносин, які мають забезпечувати подальший рух до демократії на кшталт європейської, призвело до нагромадження протиріч і кризи в економічній системі дер­жави. Україна пережила гіперінфляцію, суттєвий спад виробництва, масове безробіття, дестабілізацію валютного ринку. Саме в цей період через малодієвість законодавства, завдяки наявності в ньому багатьох «пробілів» зріс державний борг України до неймовірних розмірів. Утворилася реальна загроза економічній та фінансовій безпеці, що зумовило потребу у всебічному дослідженні стану державного боргу України, виробленні та впровадженні системи економічного потенціалу держави.

Визначення, що міститься в наказі, переважно відображає економічну сутність процесів і процедур, пов’язаних з управлінням державним боргом, проте не фіксує його правового змісту, а також правових наслідків, — тобто постає доволі звуженим, тому на нашу думку :

Управління державним боргом України — це сукупність заходів, способів , операцій і процедур впливу уповноважених законодавством суб'єктів на стан державного боргу, його регулювання і погашення, здійснення контролю за борговою політикою в державі з метою пошуку ефективних джерел його фінансування, а також: зменшення негативних наслідків».

Управління державним боргом як функцію державного управління необхідно оцінювати не за витраченими зусиллями й коштами, а, передусім, за рівнем ефективності управлінської діяльності. Складність, суперечливість і динамізм сучасної боргової політики держави потребують прискорення реформування системи управління та обслуговування державного боргу, удосконалення процедур контролю за його погашенням.

Управлінська діяльність, як і кожний конкретний вид діяльності, за своєю суттю і результатами має бути ефективною — в цьому полягає її призначення.

Вважаємо, що найбільш вдало тлумачення категорії «ефективність» надав В. В. Цветков, відповідно до якого у вузькому розумінні ефективність — це результат, наслідок якихось причин, сил, діянь, у широкому — це відносини, що складаються в суспільстві з приводу економії часу в усіх формах їх прояву в процесі функціонування робочої сили, економії, визначеною метою, основними економічними законами формації, а ефективність управління визначена ним як е⁴ект (результат), що зіставлений з витратами на його досягнення .

Варто зазначити, що ефективність управління державним боргом України необхідно розглядати як ступінь досягнення запланованого результату управлінської діяльності уповноважених суб’єктів у сфері обслуговування та погашення державного боргу, що зіставлений з різними витратами (грошовими, матеріально-технічними та іншими) на його досягнення.

Основними напрямами управління державним боргом та його результатами, виходячи з природи поняття боргу, є такі:

• пошук надійних джерел для виплати боргу;

• раціональне використання запозичень;

• зменшення і нейтралізація негативних наслідків.

За визначенням експертів Світового банку, ефективне управління державним боргом включає в себе три специфічні взаємопов’язані процеси: вибір придатного виду фінансування, рішення про розміри запозичень і ведення повної та своєчасної звітності про існуючий борг держави.

Рівень ефективності управлінської діяльності зумовлений складною взаємодією багатьох чинників — організаційного, технічного, політичного, соціально-психологічного та морально-ідеологічного характеру. Саме тому виникає об’єктивна необхідність визначити основні фактори, які впливають на ефективність управління державним боргом України в сучасних умовах.

Фактор — це частковий показник об’єкта чи процесів, що проходять в системі, який впливає на функцію. Серед основних факторів, що впливають на ефективність управління державним боргом, передусім, виділимо правовий фактор, сутність якого полягає в наявності відповідної якісної правової бази. На жаль, на сьогодні в Україні існує значна кількість нормативно-правових актів, які частково регулюють порядок утворення державного боргу, його обслуговування та погашення, проте вони не створюють цілісної системи, порядку, форм та методів ефективного управління державним боргом. Характерними рисами загального масиву нормативно-правових актів, в яких знайшли відображення деякі питання управління державним боргом, є такі: розрізненість, суперечливість, неактуальність і недосконалість.

Сутністю економічного фактора впливу на ефективність управління державним боргом є:

по-перше, визначення боргу держави як економічної категорії;

по-друге, особливості сучасного стану економіки України, якому характерні диспропорції у сфері державних фінансів, розбалансування фінансової системи, що в сукупності негативно впливає на стан боргової політики в Україні.

Варто визначити, що ефективне управління зовнішнім боргом неможливе без постановки чітких цілей і створення механізму для їх реалізації. Його мета — допомогти урядові виконувати свої зобов’язання щодо погашення внутрішнього та зовнішнього боргу без створення в майбутньому проблем у сфері платіжного балансу та Державного бюджету.

Сутність управління державним боргом реалізується в його функціях. Основні функції управлінням державним боргом наведено в таблиці 6.1.

Таблиця 6.1.

Переглядів: 2101