Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Виникнення та основні школи порівняльного правознавства

 

Порівняння правових явищ виникло майже одночасно з правом. Відповідні джерела свідчать, що Аристотель, готу­ючи свій трактат про політику, вивчив і порівняв 153 конституції грецьких та варварських міст. До цього вдався і Солон, створюючи афінські закони. А в основі Законів XII таблиць лежить узагальнення законів міст усієї Греції. У середні віки поширеним було порівняння римського пра­ва і права канонічного. В Англії протягом тривалого часу юридична наука порівнювала канонічне та загальне право. Монтеск'є саме шляхом порівняльного дослідження законів різних часів і народів намагався пізнати їх дух та визначи­ти принцип найкращої форми держави.

Упродовж тривалого часу правопорівняння було мало пов'язано з потребами розвитку і вдосконалення існуючого позитивного права. Різноманіття правотворчості численних феодалів розглядалось як варварство. Справжнім правом, яке заслуговувало на увагу з боку вчених і підлягало вивченню у навчальних закладах, було римське та ка­нонічне право. Саме вони розглядались як основні складові частини загального права цивілізованого світу. Тому реаль­но існуюче право, правові системи конкретних країн порів­нювались і оцінювались виключно з погляду їх відпо­відності римському або канонічному праву.

Порівняльне правознавство в сучасному його розумінні сформувалось в останній чверті XIX ст., що стало наслід­ком соціально-політичних змін, які відбувались у світі. Правовий розвиток передових держав досяг досить високого рівня. Практично сформувались національні правові системи. Утвердження властивих капіталізмові ринкових від­носин суттєво розширило контакти між державами в ціло­му, а також між їх органами, громадськими організаціями та громадянами. Відбувається інтернаціоналізація економіки, розвиток міжнародних торговельних зв'язків, збіль­шення експорту капіталу. В зв'язку з цим виникають практичні потреби і, відповідно, посилюється інтерес до вивчення іноземного законодавства та його порівняння з національним правом.

На цьому тлі відбувається виразне виокремлення по­рівняльного правознавства в більш-менш самостійну науко­ву дисципліну, відокремлення його від історії, теорії та філософії права, при яких воно фактично відігравало роль одного з методів досліджень. Виникають відповідні спе­ціальні наукові заклади: Товариства порівняльного законо­давства (Франція, 1869 р.; Англія, 1898 р.), Міжнародна асоціація порівняльного правознавства і науки народного господарства (Берлін, 1899) і т. ін. Починають проводитись міжнародні конгреси, присвячені проблемам порівняльного правознавства, перший з яких відбувся у 1900 р. у Парижі. У розвинутих країнах (Франція, Німеччина, Англія, США) порівняльне правознавство як окрема навчальна дисцип­ліна стає обов'язковим для вивчення предметом у програмі юридичної освіти. Створюються спеціальні кафедри компа­ративістського (порівняльного) напрямку.

З-поміж найперших, хто почав серйозно приділяти увагу порівняльному правознавству в Україні, треба відзначити професора М. Максимейко, який у кінці XIX — на поч. XX ст. викладав у Харківському університеті історію слов'янських законодавств. Він, зокрема, вбачав значення порівняльного правознавства в тому, що воно: а) тлума­чить пам'ятки національного права; б) виявляє загальні і особливі характеристики правових явищ; в) викриває дій­сні причини правових явищ місцевої історії. У результаті своїх досліджень М. Максимейко дійшов висновку, що різні правові системи багато в чому схожі між собою через: 1) загальність їх походження; 2) запозичування, які від­буваються між ними; 3) ідентичність умов життя і потреб населення.

Нині значення порівняльного правознавства зростає. Створюються нові наукові установи, активно видаються відповідні дослідження тощо. Потреби у розвитку порів­няльного правознавства для України важко переоцінити. Необхідність оновлення законодавчого і підзаконного регу­лювання суспільних відносин, пошук можливостей уникати помилок держав, які успішно пройшли відповідний період розвитку, розширення з набуттям Україною незалежності міжнародних контактів — все це є незаперечним фактом необхідності максимальної активізації роботи у галузі порівняльного правознавства. Але, незважаючи на це, на жаль, слід констатувати майже повну відсутність у нашій країні спеціальних науково-дослідних закладів, кафедр і відповідних навчальних курсів у вузах, і як наслідок цьо­го — відсутність глибоких порівняльно-правових досліджень. Саме ці обставини багато в чому обумовлюють недо­статню ефективність багатьох норм нового законодавства.

У сучасному порівняльному правознавстві досить чітко вимальовуються дві основні тенденції. З одного боку, під­креслюється спільність, схожість законодавства різних дер­жав, а з другого, — більше уваги приділяється відшуканню та висвітленню відмінностейміж ними. В межах цих тен­денцій у ході історичного розвитку порівняльного право­знавства вбачається декілька його шкіл або напрямів.

Історично першим виникло порівняльно-історичне пра­вознавство, яке було дуже впливовим у Німеччині та Росії. Цей напрям сформувався під впливом історичної школи права, і тому в ньому під порівняльним правознавством розумілась загальна порівняльна історія права. Зіставляючи різні правові системи в різних історичних умовах, пред­ставники цього напряму обґрунтовували ідею виникнення і розвитку права в кожній державі безпосередньо із "народ­ного духу", незалежно від будь-яких зовнішніх чинників. На основі цього посилання робився висновок, що правовий розвиток у кожного народу, у кожній державі відбувається своїм, не схожим і не залежним від інших народів і держав шляхом. Отже, право так тісно пов'язане з особливостями розвитку конкретного народу, що не може бути запозичене іншим народом, що суперечитиме його "духу". Отже, істо­ричний напрям від порівняння правових систем фактично перейшов до їх протиставлення, а тому не сприяв взаємо­розумінню і зближенню різних народів.

Історично-філософська школа у порівняльному право­знавстві відстоювала подальший його розвиток. У рамках цього напряму зарубіжне законодавство розглядалось не тільки як об'єкт вивчення і пізнання, а й як дієвий ін­струмент вдосконалення національного законодавства. Понад усе, історичне дослідження права розглядається як шлях до глибокого пізнання загальнотеоретичних проблем правознавства. Представники цього напряму вважали, що будь-яке історичне дослідження, яке не наводить формулю­вання понять, по суті є поверхнє заняття для розваг. Історія — не тільки знання минулого, це й вивчення сучасного. Але сучасне не підпорядковане минулому. Навпаки, минуле повинно допомагати розкрити процеси послідовного розвитку поняття права і пов'язаних з ним явищ.

Історія права у кожної нації розглядається як певна стадія, елемент загального, універсального для всіх народів процесу розвитку права, яке визначається як чинник і результат цивілізації та яке може ефективно здійснювати свої функції лише тоді, коли відповідає вимогам культури даного часу. Отже, ця школа в порівняльному право­знавстві була зорієнтована на ідею загальності у розвитку права різних народів, а тому підтримувала процеси щодо їх зближення.

Школа порівняльного законодавства, виходячи з пози­тивістського праворозуміння, була зорієнтована не на роз­гляд права взагалі, а на вивчення конкретних правових норм та інститутів. Відповідно і мета їх розгляду полягала не у визначенні загальнотеоретичних понять, а у форму­люванні конкретних висновків і рекомендацій, спрямова­них на удосконалення національного законодавства.

"Вільне право” як школа порівняльного правознавства виходило із спільності еволюції правових систем, які нале­жали до однієї і тієї самої цивілізації, із аналогів у вирі­шенні конкретних юридичних проблем, спорідненості пев­них правових інститутів. На цій основі передбачалось спо­чатку розробити ідеальні типи, зразки певних правових інститутів, а потім створити в деяких сферах приватного права загальне право цивілізованого людства. Такі зусилля прибічників ідеї створення "світового права XX століття" підтримувались низкою міжнародних організацій аж до Ліги Націй. Вони підготували низку проектів "загальних законів", з-поміж яких найвідомішим є франко-італійський проект "Кодексу зобов'язального права" (1929 р.), що був результатом співробітництва провідних юристів цих країн і за мету мав зближення правових систем Франції та Італії.

Нині у центрі уваги юристів-компаративістів знаходять­ся три основні комплекси проблем: 1) загальнотеоретичні питання порівняльного правознавства: його предмет, цілі, функції і т. ін.; 2) порівняльні дослідження основних пра­вових систем сучасності; 3) порівняльні дослідження у межах галузевих юридич­них наук.

Якщо раніше в центрі порівняльного правознавства зна­ходились майже виключно проблеми цивільного права, то тепер значна увага приділяється публічному праву і, особ­ливо, конституційному. Поряд із вивченням суто юридич­них проблем починають проводитись соціологічні порівняльно-правові дослідження, метою яких є розгляд функ­ціональних характеристик та умов створення і реалізації правових приписів. Отже, порівняльне правознавство з простого методу дослідження конкретних норм права пере­ростає у складне явище правової думки.

 




Переглядів: 2955

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
ГЛАВА 23 | Порівняльне правознавство як напрям сучасної юридичної думки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.