Правове регулювання діяльності фондових та валютних бірж- зарубіжний досвід

Зарубіжний досвідправового регулювання фондових та валютних бірж залежить від:

1) моделі ринку, прийнятої у тій чи іншій країні: банківська – значною є роль відомства по нагляду за банками або центрального банку; небанківська– регулювання здійснюється органом контролю за ринком капіталу; змішана– розподіл функцій регулювання;

2) централізації управління в країні та автономії регіонів: федеративний устрій – частина повноважень держави на РЦП передана суб’єктам федерації (наприклад, в США – штатам, у Німеччині – землям і т.ін..); взагалі відсутній федеральний рівень регулювання (наприклад, у Канаді існують лише Комісії з цінних паперів провінцій; унітарна держава – функції регулювання зосереджені на урядовому рівні;

3) централізації управління фінансовими ринками: Міністерство фінансів; спеціалізований орган регулювання ринку капіталів – за американською традицією у більшості країн функціонують Комісії з цінних паперів;

4) зосередження функцій регулювання цінних паперів та похідних: Комісія з цінних паперів – у більшості країн або ж спеціалізований орган регулювання товарних похідних (СІЛА, Болгарія); корпоративних і муніципальних цінних паперів: спеціальний орган (США) чи Комісія з цінних паперів; регулювання ринку капіталу та банківського нагляду: у більшості країн створюються спеціалізовані органи, однак більш сучасною тенденцією вважається створення, як у Великобританії та Угорщині, єдиного органу;

5) рівня незалежності Комісії з цінних паперів – незалежне федеральне агентство чи урядова структура;

6) організації управління: одноосібне (на зразок Міністерства) або колегіальне.

Провідна роль у світовому фінансовому обороті належить біржам, яких у світі функціонує майже 200. Фондові біржі можуть організовуватися за двома принципами: як приватні акціонерні товариства (Австрія, Великобританія, Японія) або публічно-правові інститути (Німеччина, Франція). У Франції фондові біржі виступають урядовими установами, які підпорядковуються Міністерству фінансів. Для порівняння у США біржі є асоціаціями, отже уряд не може контролювати їх діяльність. Особливий вид регулювання діяльності організованого фондового ринку використовується в Швеції, де біржі є акціонерними підприємствами, на що 50 % належать уряду.

У кожній з вищезгаданих країн існує дійсна певна національна система бірж з характерними особливостями, які історично склалися й визначають функціонування біржової системи в цілому, а також місце конкретної біржі в ній. Відповідно функціям у країні виокремлюється класифікація як: моноцентричні і поліцентричні. Моноцентрична національна система бірж характеризується домінуванням однієї біржі, яка розташована в головному фінансовому центрі країни, а решта бірж є місцевого значення (Англія, Японія, Франція). Таким чином, у Франції обороти другорядних бірж мізерно перевищує 1 % валових оборотів біржової системи. А також при моноцентричній системі іноземні фондові цінності котируються тільки на одній – провідній біржі. Так, на Французьких біржах заборонено котирування паперів, представлених на Паризькій біржі. При поліцентричній системі у країні функціонує паралельно з головною біржею ще одна або декілька інших великих бірж (Німеччина, Австрія, Канада), і іноземні цінні папери котируються на декількох біржах. Наприклад, у Швейцарії акції ряду іноземних компаній одночасно котируються на біржах Базеля, Цюріха, Женеви, Лозанни. У Германії центрами котирування іноземних паперів є біржі Франкфурта-на-Майні, Дюссельдорфа, Мюнхена, Гамбурга. США за цією класифікацією можна віднести швидше до змішаної системи, оскільки, незважаючи на лідерство Нью-Йоркської фондової біржі, решту бірж країни зберігають досить міцні позиції.

Щодо зарубіжного досвіду правового регулювання діяльності валютних бірж, то варто зауважити, що частіше це відділи на фондових біржах. Проте у деяких країнах існують валютні біржі, на яких здійснюється торгівля валютою у великих масштабах на основі попиту, що складається на них, і пропозиції. Курс, що встановлюється на цих біржах, називається офіційним валютним курсом, є обов’язковим і лежить в основі розрахунків банків з клієнтами. У роботі цих бірж часто беруть участь представники держави. Валютні біржі набули поширення в країнах Західної Європи. В Італії функціонує декілька валютних бірж. На кожній з них (в Мілані, Римі, Генуї, Венеції) курси встановлюються маклерами біржі з участю представників держави і діють на даній біржі для розрахунку з банківськими клієнтами. Дозволено також як розрахунковий курс використати курс, отриманий як арифметичне середнє курсів, що котируються на всіх біржах. У Німеччині, наприлад, діють чотири валютні біржі – у Франкфурті-на-Майні, Гамбурзі, Дюссельдорфі і Мюнхені. На цих біржах офіційними маклерами щодня встановлюються курси 14 валют. Ці курси обов’язкові і використовуються для розрахунків банків з клієнтами. Франкфуртська валютна біржа відіграє координуючу роль.

У Франції функціонує одна валютна біржа в Парижі, на якій працюють державні маклери. У Вені курси встановлюються біржовим маклером спільно з центральним банком Австрії. У Скандинавських країнах представники комерційних банків і центрального банку встановлюють курс вітчизняної валюти до англійського фунта стерлінгів, на основі якого розраховують курси до інших валют з урахуванням діючих ринкових курсів.

У деяких розвинених капіталістичних країнах спеціальні валютні біржі відсутні. Це має місце там, де знаходяться найбільші банки, які економічно гарантують обмін валют. Так, у США торгівля валютою здійснюється виключно на міжбанківському ринку, де формується середній курс, який є основою встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів. Як правило, банки не стягують особливих комісійних і отримують прибуток за рахунок різниці в курсах продавця і покупця. Найбільшим світовим центром з торгівлі валютою є Нью-Йорк. Інші фінансові центри США знаходяться в Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско і Новому Орлеані. Торгівля валютою на міжбанківському ринку у Нью-Йорку здійснюється за допомогою посередництва незалежних приватних торговців валютою, які або можуть бути посередниками, або можуть проводити торги за власний рахунок.

Спеціалізованої валютної біржі немає і у Великобританії. Однак банки цієї країни щодня підтримують взаємозв’язок і повідомляють один одному котирування. При цьому вирішальна роль належить 10 банкам. На валютні курси, що складаються між ними, орієнтуються й інші учасники ринку. Про встановлений курс долара до фунта стерлінгів у кризові періоди оголошується щодня у засобах масової інформації. Розмір їх курсів залежить від відносин банку з клієнтом і від величини обороту. Немає валютної біржі і у Швейцарії. Тут курс валют встановлюється шляхом щоденного опитування головних торговців валютою. Фактичний курс може відхилятися, якщо обсяг угоди перевищує певну величину.

Незалежно від наявності фондової біржі у кожній країні операції з валютою завжди проходять при посередництві банків.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості правового регулювання діяльності товарних бірж за кордоном	\|	Особливості діяльності бірж праці за кордоном

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.027 сек.