Поняття й основні категорії населення

НАСЕЛЕННЯ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

Право притулку щодо біженців

В науці міжнародного права вважається, що інститут права притулку виник у період Великої французької революції. При цьому одні вчені (Л.Д. Тимченко) ведуть мову про інститут у цілому, інші (Л.М. Шестаков) - лише про окрему норму. Дослідження відомого алжирського вченого М. Мустафи переконливо доводить, що цей інститут у досить розвинутому вигляді (притулок релігійний, політичний і т. д.) функціонував уже в давні часи.

Сьогодні практично немає держави, яка б у конституційному чи іншому законодавчому порядку не закріпила «права притулку. Різниця полягає лише в розумінні цього права: одні держави (Італія, Франція тощо) вважають, що право особи одержати притулок, інші (деякі азійські, африканські держави та ін.) - що це право держави надавати чи ні притулок. Останню концепцію активно захищав СРСР.

Серед найважливіших міжнародних актів, які закріплюють право притулку, слід указати на Загальну декларацію прав людини (ст. 14: «Кожен має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком. Це право не може бути використано в разі кримінального переслідування, що дійсно викликане вчиненням неполітичних злочинів або діянь, які суперечать цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй»), Декларацію про територіальний притулок (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 14 грудня 1967 p.- резолюція 2312/ХХП). Питання притулку вирішуються в деяких регіональних і численних двохсторонніх міжнародно-правових угодах.

Право притулку – сукупність норм які визначають порядок надання конкретною державою будь-якій особі можливості сховатись від переслідувань, яких вона зазнала в країні свого громадянства або постійного місця проживання.

Серед найважливіших міжнародних актів, які закріплюють право притулку, слід вказати на:

- Загальну декларацію прав людини (ст. 14: "Кожен має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком. ....),

- Декларацію про територіальний притулок (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 14 грудня 1967 р.)

Питання притулку вирішуються в деяких регіональних і численних двосторонніх міжнародно-правових угодах.

Заступництво охоплює:

- гарантії безпеки особи, що отримала на території даної держави притулок.

- Невидачу і невислання такої особи в країну переслідування

- Надання особі державою притульницею основних прав і свобод.

Основні принципи надання притулку:

- кожна держава виходячи із свого суверенітету має право надавати притулок

- притулок є мирним і гуманним актом, і тому не може розглядатися іншими державами як недружній акт.

- Кожна людина має право шукати в інших країнах притулок від переслідувань і користуватися ним.

- Держава сама оцінює підстави надання та ненадання притулку

Види:

1-дипломатичний притулок – надається біженцям на території дипломатичного представництва

2 - територіальний притулок – надається біженцям на території іншої держави

Донедавна проблема населення була чи не основною в міжнародно-правових підручниках та посібниках. Проте останнім часом ця проблема або не розглядається (навіть у фундаментальних підручниках), або побіжно згадується в інших розділах, як-от: «Правове становище людини», «Права людини і міжнародне право», «Особове верховенство держави», «Міжнародний захист прав людини і основних свобод» тощо. Здається, популяризатори міжнародного права здебільшого почали уникати розгляду проблеми населення через складнощі правового його визначення, розбіжності поглядів на склад населення. Це цілком переконливо демонструє сучасна доктрина міжнародного права. Одні автори (К.А. Бекяшев, Г.М. Мелков, Г.Ю. Федосеева та ін.) вважають, що «під населенням у міжнародному праві й різних правових системах розуміється сукупність людей, які проживають на території конкретної держави і підлягають її юрисдикції. Населення будь-якої держави складається з: громадян своєї держави; іноземців, включаючи іноземців - дипломатів; осіб з подвійним громадянством (біпатриди); осіб без громадянства (апатриди)». Поєднання тут двох критеріїв («проживання на території держави» і «підлеглість її юрисдикції») викликає питання щодо входження у склад населення, наприклад, тих іноземців-дипломатів, на яких поширюються дипломатичні привілеї й імунітети в даній державі.

Інші автори (Л.Д. Тимченко, І.М. Глебов, Ю.М. Жданов та ін.) вилучають «іноземців-дипломатів» зі складу населення певної держави, визначаючи його як «сукупність індивідів, які проживають у певний час на території конкретної держави і підпорядковуються її юрисдикції». Але й тут виникають запитання: «у певний час» - це скільки: година, день, місяць, рік? Ще більш дискусійне визначення поняттю «населення» дає С.В. Черниченко, який відмовляється від критерію юрисдикції. За його визначенням населення - це «сукупність індивідів, які проживають у даний момент на території тієї чи іншої держави», тобто враховуються всі - аж до туристів, тих, хто перебуває у відрядженні чи на відпочинку. ^по

Більшість зарубіжних учених віддають перевагу тлумаченню сутності терміна «населення» як одного із трьох складових (разом із територією і верховною владою) елементів держави. Таке твердження не можна заперечити, але воно не дає відповідь на запитання: що є «населення». Тому в даному розділі з'ясуємо більш детально це питання.

Останнім часом міжнародно-правова практика і доктринальні визначення (Ж. Тускоз та ін.) дедалі більше пов'язують населення держави з фізичними особами, яких стосуються національні закони й адміністративні правила держави про громадянство і, відповідно, права, свободи, обов'язки і законні інтереси. Як правило, це правове поле охоплює більш широку категорію, ніж громадяни. Сюди можуть входити також іноземці (за винятком тих, що проживають тривалий час на території даної держави, але користуються дипломатичними привілеями та імунітетами, і тих, що перебувають у туристичних поїздках, відрядженнях, відпустках і т. п. на території цієї держави), особи без громадянства та особи з подвійним громадянством (з тими самими застереженнями, що й до іноземців). Що стосується осіб із подвійним громадянством, то їх інколи відносять до осіб зі статусом громадян, бо ж, мовляв, вони завжди мають статус громадянина цієї держави, а друге громадянство - іншої. Але це не завжди так. В Україні проживають особи з подвійним громадянством, але вони не є громадянами України, законодавство якої не допускає подвійного громадянства для своїх громадян (ст. 4 Конституції України).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.