Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Формування інноваційних структур та забезпечення їхньої ефективної діяльності

 

Досвід реалізації проектів зі створення перших технопарків свідчить, що вони є довготерміновими, вимагають від їхніх фунда­торів терпіння й відданості справі. Так, знадобилося аж 30 років, щоб завершити будівництво, формування інфраструктури й здати в оренду всю вільну землю технопарку (ТП) «Силіконова долина» (США).

У кожному конкретному проекті створення ТП, виходячи з до­свіду інших країн, необхідно враховувати ряд умов і використовува­ти різнопланові ресурси.

Найважливішими для успіху «ресурсами» є бажання ВНЗ і (або) НДІ (центру) співробітничати з клієнтськими фірмами техно­парку, а також моральний дух і мотивація команди менеджерів останнього. Ці ресурси невловимі. їх не можна порахувати чи пома­цати. Проте саме вони зрештою визначають поняття «технопарк», відрізняючи його від будь-якої іншої організації, що здає в оренду високоякісну нерухомість.

При формуванні ТП слід також враховувати місце його розта­шування.

Технопарк має розміститися якнайближче до дослідницького центру (ВНЗ або НДІ), бо саме вони виступають своєрідними «цент­рами кристалізації» парку. Ясна річ, досягти цього найлегше, роз­містивши ТП у приміщеннях ВНЗ, і найгірше, якщо ВНЗ або НДІ розташовані в центрі міста.

Дуже важливо забезпечити вільну циркуляцію інформації. Роз­ташування ТП в безпосередній близькості від ВНЗ чи НДІ сприяє збільшенню частоти контактів, у т. ч. і на неформальних засадах, а також збільшує обсяг інформаційного обміну між ВНЗ (НДІ) і пар­ком. Якщо ж для контактів між працівниками ВНЗ й парку доведеться використовувати транспорт, якість контактів обов'язково знижува­тиметься. Якщо засновниками ТП виступають декілька дослідницьких центрів, виникає спокуса розташувати парк на рівному віддаленні від кожного з них. Часто-густо таке рішення виявляється найгіршим із можливих, оскільки в результаті парк не може тісно взаємодіяти з одним із центрів.

Безпосередня близькість до парку НДІ чи технічного універси­тету означає можливість використання його працівниками універси­тетських лабораторій, устаткування, обчислювальних потужностей, бібліотеки, перепідготовки й підвищення кваліфікації в міру вироб­ничої необхідності. Дуже цінною є також можливість одержання ви­сококваліфікованих консультацій, тільки-но з'являться нові ідеї.

Одна з переваг наукомісткого бізнесу полягає в міжнародній сутності ринку збуту його продукції. Цю перевагу може бути реа­лізовано, якщо ТП розташований неподалік від великого аеропор­ту, головних автомагістралей і має гарні засоби телекомунікації і зв'язку.

Місце, у якому розташовується ТП, має не лише гармоніювати з національними й культурними особливостями країни, а й бути привабливим для потенційних клієнтських фірм із їхнього погляду на розвиток, імідж перед інвесторами й наймання на роботу найкра­щих фахівців.

Важливим чинником, що сприяє суспільному функціонуванню ТД є наявність у регіоні науково-дослідних установ високого рівня (державних науково-дослідних інститутів, високотехнологічних об'єд­нань і підприємств із потужним дослідницьким потенціалом), що провадять прикладні дослідження й виявляють інтерес до впровад­ження власних розробок. Це позитивно позначається на розвитку у парку: по-перше, такі організації беруть на себе роль лідера; по-дру­ге, лише великим науковим центрам виявляється під силу залучити необхідні обслуговуючі структури.

Наявність у регіоні досить представницької групи великих проми­слових об'єднань, що мають висококваліфіковані кадри й зацікавлені в активізації процесу структурних перетворень у регіоні, надасть можливість значно прискорити освоєння результатів наукових дос­ліджень на базі тісних взаємозв'язків науки і промисловості в рам­ках технопарку.

Першорядне значення у створенні сприятливих умов для фор­мування й функціонування технопарків має зацікавленість держави й органів місцевої влади. Це може відображатися у підтримці реалі­зації інноваційних та інвестиційних програм і проектів шляхом надання пільгового кредитування й оподатковування, надання суб­сидій і можливості безмитного ввозу з-за кордону устаткування, ма­теріалів, сировини, а також вивозу готової продукції.

Створенні технопарку, без сумніву, потребує початкових інвес­тицій у площі, що здаватимуться в оренду клієнтам ТП. Варто відра­зу прийняти фундаментальне рішення: чи буде створюватися іннова­ційний центр (він є багатоофісним будинком із набором послуг колективного користування) чи ж кожна фірма матиме окреме при­міщення (мікромодуль). В останньому випадку слід мати проект бу­динку простої конструкції, що легко зводиться, з внутрішніми пере­городками, які можна легко перебудувати. Це надає фірмі-клієнту змогу збільшувати площі за зростання потреб у них.

Багатоповерхові будинки хоча й заощаджують землю, але, за очевидними причинами, знижують гнучкість у їхньому використан­ні. На тип і вартість будинків впливають також місцеві порядки, клі­мат, необхідність передбачити місце для автостоянки та ще багато інших чинників.

Окрім будівель, технопарки потребують технологічної інфра­структури (центрів дослідницького устаткування колективного користування, інформаційних і патентних установ); розвиненої індуст­рії ділових послуг (виконання бухгалтерських й інших фінансових операцій, розробка комп'ютерних програм, технічне обслуговування і ремонт дослідницької техніки, управлінське консультування тощо).

Один із основних ресурсів технопарку — клієнти. їхня якість і кількість деякою мірою залежать від того, наскільки ретельно пророблено цілі й завдання ТП, продумано сферу його діяльності.

Фундаментальне значення для концепції ТП має його зв'язок із ВНЗ або НДІ як важливий інструмент взаємодії вузу і промисловос­ті. Фірми фізично розташовуються в парку і завдяки цьому перебу­вають у тісному контакті з ученими й науковим устаткуванням.

Дуже бажано, щоб співробітництво такого роду будувалося на довготерміновій основі. Тоді парк матиме надійну й добре розвине­ну базу. Якість співробітництва дуже залежить від ставлення до ньо­го ВНЗ або НДІ. Якщо таке ставлення негативне, навряд чи ТП має якісь перспективи, та навіть за позитивного ставлення потрібні ба­жання, ентузіазм науковців і професорсько-викладацького складу для роботи з фірмами парку.

При проектуванні технопарків необхідно також зважати на можливість створення в регіоні ринкового інноваційного клімату, на прагнення підприємців розвивати діюче й налагоджувати нове ви­робництво, упроваджувати нову техніку й технологію, аби поставля­ти на ринок продукцію, що користується попитом.

Досвід створення й функціонування технопарків у розвинених країнах показує, що вони успішно розвиваються в районах, де є сприятливі умови життя: помірний клімат, гарне житло, розвинена мережа транспортної інфраструктури.

За дотримання перелічених умов можна розпочинати проекту­вання й створення технопарку, але за наявності чи за гарантованого надходження у перспективі необхідних фінансових ресурсів.

Технопарк вимагає відносно великих обсягів інвестицій у землю й будівлі, на своє оперативне управління і маркетинг, а за необхідності — й на обслуговування боргів. Він має розглядатися як довгостроковий проект, і навіть тоді, коли орендна плата до­рівнює ринковій, парк не в змозі дати швидкої й високої фінансо­вої віддачі.

Необхідно мати бодай невеликий фонд для надання новим ком­паніям початкового капіталу. Цей фонд можна створити, маючи приміщення, які здаються в оренду.

Більш швидкого розвитку ТП можна досягти за фінансового сприяння центральних і місцевих виконавчих органів. Проте за фінансування з місцевого бюджету виділення коштів може супро­воджуватися попередніми умовами, наприклад, цілком визначеною кількістю нових робочих місць, які необхідно створити за конкрет­ний період.

Поряд із бюджетними асигнуваннями, джерелами фінансування ТП можуть бути: фонди венчурного інвестування, щорічні внески партнерів, кошти НДІ і ВНЗ, кредити банків, фінансовий лізинг, емі­сія цінних паперів, інвестиційні фонди тощо.

Технопарк самостійно формує свою організаційну структуру, яку затверджує вищий орган управління технопарку.

Структуру ТП визначають, виходячи з основних напрямів і спе­цифіки його діяльності. Обов'язковими структурними складовими технопарку мають бути:

• інкубатор малого інноваційного бізнесу, який міститиметься у
багатоофісному будинку, де на пільгових умовах на обмежений
термін розташовують малі новостворені інноваційні фірми;

• малі й середні підприємства, що вийшли з інкубатора, але поба­
жали залишитися на території технопарку;

• підприємства й фірми, що прийшли в технопарк із вищих нав­
чальних закладів, наукових центрів, промислових підприємств;

• дочірні фірми, філії, відділення великих підприємств і кор­
порацій;

• сервісні підприємства і фірми, що надають компаніям технопар­
ку інформаційні, юридичні, патентні, ліцензійні, інжинірингові,
маркетингові, бухгалтерські, фінансові, рекламно-видавничі й
інші послуги.

Завданнями інкубатора бізнесу технопарку є:

- надавати підприємцям-початківцям приміщення на «гнучких» умовах;

- бути інтелектуальним центром, у якому відбувається обмін ідеями, технічними й управлінськими ноу-хау, а також бізнес-центру, у якому зустрічаються продавці й покупці;

- надавати підприємцю необхідний йому комплекс послуг, вклю­чаючи управлінські, юридичні, фінансові, маркетингові та інші консультації; сприяння в залученні фінансових коштів;

- надавати малим новоствореним підприємствам інформацію, підбирати кадри, шукати ділових партнерів;

- забезпечувати взаємодію між малими новоствореними іннова­ційними підприємствами інкубатора бізнесу й технопарком у цілому; між малими інноваційними підприємствами, потенцій­ними замовниками, інвесторами, представниками органів влади і управління і т. ін.;

- готувати малі новостворені інноваційні підприємства до са­мостійної діяльності поза межами інкубатора, переважно, на те­риторії технопарку;

- сприяти створенню територіального кластера наукомістких компаній, які розташовуватимуться в технопарку і впливати­муть на розвиток місцевої й регіональної технологічної бази.

Для реалізації своїх завдань технопарк може організовувати у І своєму складі служби колективного користування, включаючи лабо­раторії, конструкторські бюро, дослідні виробництва, комп'ютерні і навчальні центри, служби комерції й маркетингу, комплекси технічного обслуговування, стандартизації, сертифікації й інші.

Структура і порядок формування органів управління, їхня ком­петенція, права й обов'язки, а також порядок організації діяльності технопарку визначаються установчими документами.

Для управління діяльністю технопарку, як правило, створює­ться акціонерне товариство закритого типу. Вищим органом упра­вління технопарку, як і кожного AT, є загальні збори акціонерів.

У періодах між зборами вищим органом виступає Наглядова рада (Рада директорів), яку очолює президент технопарку, котрий оби­рається зборами й здійснює керівництво поточною діяльністю Ради.

Виконавчі функції з управління технопарком, оперативне керів­ництво його діяльністю здійснює Дирекція, що призначається На­глядовою радою.

Обов'язковою складовою системи управління технопарком є Науково-технічна (експертна рада), яка:

• визначає перспективні напрями науково-технічного, соціально-
економічного розвитку ТП, його зв'язки з партнерами в Україні
та поза її межами;

• формує напрями й програму дій у науковій, технічній, виробни­
чій і соціально-економічній сферах;

• у рамках єдиного інноваційного процесу координує спільну
діяльність учасників ТП зі створення, виробництва й реалізації
високотехнологічної наукоємної продукції;

• організує вивчення й аналіз досягнень зарубіжної науки і техні­
ки, патентів, стандартів, оцінює науково-технічний рівень роз­
робок відповідно до профілю діяльності ТП;

• розглядає і здійснює експертизу інноваційних й інвестиційних
проектів, які пропонуються для виконання у ТП, та дає реко­
мендації стосовно їхньої реалізації;

• розглядає звіти керівників проектів, ухвалює рішення щодо ко­
ригування термінів виконання, обсягів робіт, необхідних ресур­
сів та показників;

• здійснює оцінку конкурентноздатності та експортних можливос­
тей учасників ТП;

• розробляє пропозиції щодо вдосконалення структури ТП, зміни
її статуту, режиму діяльності;

• організує наукові та науково-практичні конференції, семінари й
наради з науково-технічних, економічних та соціальних проб­
лем, що вирішуються в ТП.

Рішення Науково-технічної (Експертної) ради є обов'язковими для виконання учасниками ТП при доборі пропозицій щодо реаліза­ції інноваційних й інвестиційних проектів.

При створенні технопарку можуть використовуватись наступні варіанти:

• проектування і створення нової технопаркової зони. Вирішуються
завдання, що в цілому пов'язані з проектуванням і будівницт­
вом нових споруд технопарку на виділеній для цього території.
Це, як правило, тривалий процес, пов'язаний зі значними ви­
тратами;

• створення технопарку, орієнтоване на використання вільних
будівель або їхньої частини, виробничих площ нерентабельних
підприємств, ремонтного фонду і т. ін., що дає змогу досить
швидко створювати умови для прийому й розміщення малих під-
приємств-клієнтів, підприємств сервісу й початку практичної
діяльності технопарку;

• формування технопарку на матеріально-технічній базі заснов­
ників, з виділенням ними з цією метою окремого будинку або
науково-виробничих приміщень, поверхів, блоків, де можуть
діяти офіси, навчальні, дослідницькі й інші центри, сервісні
служби, а найголовніше — розміщуватися підприємці малих
новостворених інноваційних фірм, заради котрих, власне, й
створюється технопарк.

Роботу зі створення ТП можна розбити на три етапи: поперед­ній, організаційний і етап становлення.

На попередньому формується ініціативна група з числа співро­бітників організацій, зацікавлених у створенні технопарку. Дуже ба­жаною є участь у цій групі представників регіональних і місцевих органів влади й управління.

Ініціативна група вивчає інноваційний потенціал можливих організацій-засновників, міста, регіону (далі — територія), у якому планується створити технопарк, проблеми території, визначає пріо­ритети її соціально-економічного й технологічного розвитку через сектор малого і середнього підприємництва. Після цього визна­чаються основні напрями діяльності технопарку відповідно до інте­ресів організацій-засновників і території, найбільш важлива для підприємців-початківців номенклатура послуг, можливі джерела фор­мування служб колективного користування ТП, потенційні джерела фінансування ТП і діючих у його складі підприємств-клієнтів і підприємців-початківців.

Підбираються можливі місця розміщення ТП, виходячи з міні­мізації фінансових і тимчасових витрат на його організацію й роз­гортання.

Ініціативною групою розробляється й погоджується з експерта­ми засновників концепція технопарку. Після цього засновниками приймається рішення про організацію ТП й про формування робочої групи фахівців, яка розробляє документацію, що забезпечує діяль­ність ТП, формує фонд площ і земельний фонд, інфраструктуру ТП, необхідну для ефективної підтримки й розвитку підприємств-клієн­тів, визначає можливих підприємців і підприємства-клієнти, оцінює необхідні для їхнього розміщення виробничі площі технопарку, іс­нуючу й потенційну продукцію підприємств-клієнтів.

На організаційному етапі створення технопарку робочою групою фахівців і засновниками технопарку вирішуються такі завдання:

• формується кваліфікована група менеджерів ТП;

• розробляються статутні й нормативні документи;

• проводяться установчі збори й обрання керівних органів ТП;

• реєстрація ТП;

• формується функціональна структура ТП;

• затверджуються оперативний і перспективний плани роботи ТП
та його структурних підрозділів;

• формуються служби колективного користування;

• остаточно погоджуються й фіксуються відповідними угодами
номенклатура й умови надання допомоги технопарку централь­
ними і місцевими органами влади й управління, університетом, НДІ, промисловими підприємствами, фінансовими установами і т. ін.

На цьому ж етапі формування технопарку триває робота з добо­ру потенційних клієнтів, а також цілеспрямований пошук спожива­чів їхньої продукції. Необхідно відзначити, що навіть найпрогресивніша інноваційна продукція, якщо на неї немає попиту у споживачів, не може вважатися перспективною для підтримки технопарком.

На етапі становлення технопарку, що може тривати від 5 до 10 років, ведеться заповнення його інкубатора бізнесу фірмами-клієнтами, здаються в оренду земельні ділянки, якщо такі є, ремон­туються або проектуються й зводяться нові будівлі технопарку, розвиваються служби колективною користування і сфери обслу­говування малого інноваційного підприємництва, навчається пер­сонал технопарку і підприємства-клієнтів, вирішуються інвестиційні проблеми.

На цьому етапі максимально широко використовуються можли­вості організацій — засновників ТП.

Технопарк проходить акредитацію у встановленому порядку.

Завдання ТП — з перших кроків проводити активну цілеспря­мовану роботу з формування середовища підтримки малих іннова­ційних підприємств, спираючись на реальні можливості засновників і ринкових структур міста, визначення первинної спрощеної струк­тури технопарку, вже через 2-3 місяці — видання першого каталога послуг, які технопарк готовий надавати малим інноваційним підпри­ємствам. Каталог продукції, яку розробляють малі фірми нового тех­нопарку, виставочна й рекламна діяльність мають стати його візит­ною карткою.

Клієнтами технопарку можуть бути автори нових технологій і малі новостворені інноваційні підприємства; малі й середні фірми Даного регіону, що потребують підтримки своєї діяльності з боку технопарку; суб'єкти, що користуються послугами, землею, примі­щеннями й іншими ресурсами технопарку на умовах комерційної оренди.

Для добору найперспективніших клієнтів уже на початковому етапі формування технопарку слід розробити критерії й механізм добору інноваційних проектів, результатів наукових досліджень, що мають технологічну, ринкову спрямованість.

Зокрема, критеріями при доборі перспективних клієнтів можуть бути:

• ринковий потенціал і новизна ідеї;

• кредитоспроможність підприємства-кандидата;

• наявність бізнес-плану;

• потенціал росту нового інноваційного підприємства, зокрема в
частині створення ним нових робочих місць, розвитку техноло­
гічної бази або формування на території нових галузей;

• перспективний внесок нового інноваційного підприємства в ди­
версифікацію місцевої економіки;

• напрями діяльності малого інноваційного підприємства, з ура­
хуванням доповнення напрямів діяльності вже діючих в інкуба­
торі підприємств-клієнтів;

• походження нового малого інноваційного підприємства або під­
приємця з університету або наукового центру;

• зобов'язання підприємця підтримувати відносини з університе­
том або науковим центром;

• потреба нового інноваційного підприємства в офісних і вироб­
ничих площах;

• прогнозований чистий прибуток.

До технопарку можуть запрошуватися або передаватися на ос­нові угод інноваційні фірми, що діють не лише на даній території, а й в інших містах, регіонах, навіть за межами країни. Тому керів­ництву ТП варто подбати про те, щоб у вигідному світлі представи­ти економічний, науково-технічний, інтелектуальний потенціал території, її можливості в галузі високих технологій.

Адміністрація технопарку, керуючись розробленими критерія­ми добору, оцінює як самого кандидата на поселення в технопарк, так і рівень запропонованих ним проектів, і приймає наступні рішення:

• якщо перспективний кандидат є підприємцем-початківцем або
новоствореним малим підприємством, його розміщують в інку­
баторі бізнесу технопарку;

• якщо перспективний кандидат є відносно розвиненою фірмою,
він може бути розміщений в інноваційному-технологічному
центрі технопарку або ж на його території в окремому будин­
ку, запропонованому технопарком чи побудованому за влас­
ний рахунок, але за погодженим з адміністрацією технопарку
проектом;

Усі фірми — клієнти технопарку користуються послугами, які технопарк надає їм на договірній основі.

Більшість з означених критеріїв можна використовувати й при доборі фірм-клієнтів для розміщення в інноваційному бізнес-інкубаторі, який може функціонувати як у складі ТП, так і автономно.

На попередньому етапі формування БІ слід чітко визначитися щодо специфіки «продукту», який випускається БІ — це малі інно­ваційні фірми, добре адаптовані до функціонування у специфічних умовах ринкового середовища.

Функціонування БІ припускає більш сприятливе зовнішнє сере­довище для господарюючих новостворених суб'єктів (інкубованих фірм) за рахунок надання цілого ряду послуг або за цінами значно нижчими, ніж поза інкубатором, або ж навіть безкоштовно. Тому якісною характеристикою, що визначає потенційну результативність функціонування бізнесу-інкубатора, є співвідношення між умовами зовнішнього економічного середовища й умовами, скоригованими за рахунок БІ для інкубованої фірми. Варто підкреслити, що надання тих чи інших послуг — лише засіб, що забезпечує «виробничий» процес у цій специфічній структурі.

На цьому ж етапі мають бути чітко визначені якісні параметри фірм, що користуються підтримкою бізнес-інкубатора.

Фактично йдеться про розробку бізнес-плану, але його особливі­стю є те, що він базується не лише на вивченні певного ринку товарів і послуг і пошуку власного місця на цьому ринку, а й на вивченні механізмів становлення фірм залежно від конкретних соціально-еко­номічних умов, прогнозуванні найбільш перспективних видів діяль­ності, пошукові способів і конкретних заходів формування конкурентноздатних незалежних господарюючих суб'єктів для реалізації цих видів діяльності.

Обов'язковою є розробка розрахованої на 2-4 роки схеми про­ходження фірм-клієнтів через бізнес-інкубатор. Вона передбачає чотири основні етапи:

1. Добір нового клієнта з числа претендентів. Якщо претендент
визнається перспективним, з ним укладається угода на оренду
приміщення.

2. Вселення і перший рік роботи в умовах технопарку. Клієнт
одержує фінансову, технічну й іншу допомогу на пільгових
умовах. Технопаркові структури надають кваліфіковані кон­
сультації з організаційно-економічних аспектів діяльності ма­
лих фірм, ведення бухгалтерського обліку, податків, юридич­
них проблем, питань використання коштів, що виділяються в
рамках урядових і регіональних програм.

3. Становлення й зростання фірми (2-3 роки), збільшення числа її
працівників. Якщо починають зазвичай 1-2 співробітника, то в
разі вдалого ходу справ їхнє число зростає до 5, а потім і до 10-20.
У міру зміцнення становища клієнта інкубатор скорочує свою
допомогу: орендна плата збільшується майже до рівня, загаль-
ноприйнятного в конкретному регіоні, зростає плата за послуги,
умови діяльності клієнта наближаються до тих, що існують у
«зовнішньому світі».

4. Вихід фірми з бізнес-інкубатора, адміністрація якого допо­
магає «дозрілому» клієнтові підшукати нове приміщення й
переїхати.

Успішна діяльність бізнес-інкубатора може бути забезпечена гнучкою політикою в доборі потенційних клієнтів, наявністю надій­ної експертизи запропонованих до реалізації проектів і ідей, дифе­ренційованим підходом до діяльності інкубованих фірм на різних етапах їхнього функціонування.

Прибутки інкубаторів як комерційних підприємств складаються з трьох основних джерел: орендної плати, одержуваної від клієнтів за наймання приміщень; продажу різних послуг (від прибирання приміщень до консультацій); участі у прибутках тих інкубованих фірм, у які інкубатор як підприємство в тій або іншій формі вклав свої кошти.

Перші два джерела частіше за все не є основними, оскільки і приміщення, й послуги надаються зазвичай на пільгових умовах. За кваліфікованого добору кандидатів і якісного управління останнє джерело може стати досить вагомим, і саме з ним варто пов'язувати перспективи бізнес-інкубаторів, якщо підходити до них із суто ко­мерційної точки зору.

З метою залучення інвесторів їм необхідно надати інформацію про характер діяльності БІ, аби сформувати в них чітке розуміння умов і характеру вкладень капіталу в цю сферу. Слід охарактеризу­вати поточний стан і перспективи галузі (галузей), у якій передбача­ється діяльність інкубованих фірм. Залежно від цього визначається й спеціалізація БІ. Однак, на відміну від інших сфер підприємницької діяльності, бізнес-інкубатори можуть і не мати чітко вираженої га­лузевої спеціалізації, а характер їхньої діяльності більшою мірою визначається комплексністю наданих інкубованим фірмам послуг і параметрами, за якими фірми добираються в інкубатор.

Діяльність БІ, незалежно від їхньої спеціалізації, має характер інноваційної, без заздалегідь визначеної ефективності вкладення ка­піталу, тобто інвестор виступає, як правило, у вигляді венчурного капіталіста, але його діяльність можна розглядати й як добродійну (як діяльність спонсора), що, за відповідної правової проробки цього питання (особливо у сфері оподатковування) може бути дуже при­вабливим для потенційних інвесторів.

Потенційний інвестор найбільше зацікавлений у тому, щоб зро­зуміти, чим фірма збирається займатися, наскільки захищеною є її діяльність, схильність її до кон'юнктури ринку, відповідність пер­спективним тенденціям розвитку господарського середовища.

Особливо докладна характеристика дається тим послугам, які бізнес-інкубатор збирається надавати інкубованим фірмам. Причому слід підкреслити ефективність цих послуг, які надаються на пільго­вих умовах для підвищення життєздатності інкубованих фірм. Надання послуг інкубованим фірмам не є кінцевим продуктом діяль­ності БІ, а є лише способом досягнення основної мети — створення адаптованої до умов зовнішнього економічного середовища стабіль­но діючої фірми з високою прибутковістю.

Необхідно використовувати загальні технологічні оцінки харак­
теристики життєвого циклу фірми, що створюється, та її конкурен-
тоздатності окремо для зовнішнього і внутрішнього ринку на різних
етапах становлення фірми. т

Особливу увагу варто приділити доборові клієнтів бізнес-інкубатора. На початковому етапі організації БІ доцільно визначити по­тенційну клієнтуру, забезпечити конкурсний її добір. При досить широкому і цікавому складі клієнтури можливо успішніше залучати потенційних інвесторів бізнес-інкубаторів. Пакет документів, що ха­рактеризують потенційних клієнтів БІ, є невід'ємною частиною цього розділу бізнес-плану. До таких документів можна віднести наявні патенти й інші атрибути власності, опис перспектив розвитку асор­тименту продукції або розвитку близьких за призначенням товарів чи послуг. їхніх позитивних властивостей і пояснення, як інкубована фірма збирається їх використовувати.

Оцінюючи потреби ринку у послугах БІ, інвестора слід переко­нати в тому, що запропонований проект матиме значний ринковий успіх. Ринкові оцінки цього проекту, що ґрунтуються на системних дослідженнях і аналізі ринкового середовища, прямо впливають на обсяг ділової активності, визначають розміри необхідних інвести­цій, проте більшість авторів проектів відчувають труднощі при під­готовці обґрунтованих ринкових досліджень і аналізі, особливо коли прагнуть довести потенційним інвесторам справедливість і досяж­ність своїх оцінок потреби ринку в послугах інкубатора.

Особлива увага приділяється аналізу ринкового середовища з метою з'ясування потреб новостворюваних фірм у послугах і видах підтримки. Доцільно розробити пріоритетну шкалу таких потреб — як для оцінки того, що може надати БІ, так і гарантій повернення на­даних на підтримку коштів і, відповідно, економічної ефективності функціонування інкубатора. У цьому разі оформляється типова уго­да про спільну діяльність, що укладається між інкубатором й інкубованою фірмою, визначаються перелік основних послуг інкубатора і характер користування ними інкубованою фірмою, вказуються роз­міри винагороди інкубатора за виконану роботу; передбачаються певні обмеження в подальшій діяльності фірми, що вийшла з БІ, які забезпечують інтереси бізнес-інкубатора.

Доцільно навести класифікацію потенційних клієнтів бізнес-ін­кубатора за близькими, однорідними групами (основними ринкови­ми сегментами). її критеріями можуть бути: сфера діяльності; місце­знаходження; структура; обсяг продажів; чисельність персоналу; рівень і характер необхідної підтримки; зобов'язання, що бере на се­бе інкубована фірма з фінансових та інших взаємовідносин з інкуба­тором після завершення циклу інкубації.

Класифікація є виправданою і практично доцільною для будь-якої фірми. Проте визначення принципів її проведення має відповідати об­раній спеціалізації бізнес-інкубатора.

Важливо оцінити передбачуваний обсяг діяльності інкубатора, максимальну, а також найбільш доцільну кількість фірм, що корис­туються послугами інкубатора одночасно. При цьому визначається оптимальний час перебування фірми в інкубаторі. Розробляються критерії, за якими оцінюється ступінь пільгової підтримки інкубова­них фірм на різних етапах їхнього становлення. Фактично на цих даних базуються й вимоги до обсягу фінансових і матеріальних ре­сурсів, що забезпечують діяльність інкубатора. Проробляються пи­тання про диверсифікацію і залучення до діяльності БІ, сформовано­го і заснованого на базі одного наукового центру, інших наукових центрів для роботи в суміжних галузях науки.

Найбільш перспективною може бути спеціалізація БІ на підтрим­ці фірм, що здійснюють вихід на ринок, у т. ч. і на світовий, із якіс­но новими товарами, виробленими, як правило, з використанням нових технічних та технологічних принципів, що забезпечують практичне застосування фундаментальних і прикладних досліджень у виробництві товарів, наданні послуг, удосконалюванні організації виробництва.

Організаторами БІ можуть бути поставлені й завдання соціаль­но-економічного характеру: зниження рівня безробіття за рахунок створення нових робочих місць, зниження рівня монополізму в тій чи іншій сфері діяльності, формування якісно нової структури ви­робництва і сфери послуг. Залежно від обраної спеціалізації бізнес-інкубатора формуються й визначаються інші початкові параметри для створення цієї структури: необхідний обсяг фінансових коштів; мате­ріальне наповнення основних засобів бізнес-інкубатора; принципи до­бору потенційних клієнтів; характер пільг, що надаються; принципи взаємовідносин із фірмами, що вийшли з інкубатора, і т. ін.

Розвиток БІ здійснюється за двома стратегічними напрямами: а) надання приміщень на пільгових умовах; б) те саме, але з визначеним набором послуг із забезпечення життєдіяльності інкубованих фірм.

У зв'язку з цим при розробці бізнес-плану створення і розвитку інкубатора доцільно не лише визначити спеціалізацію інкубованих фірм, а й виявити тісно пов'язаний із цим потенційний набір необ­хідних для інкубованих фірм послуг.

Фактично попереднім етапом розробки бізнес-плану інкубатора має стати розробка концепції організації бізнесу-інкубатора, що припускає також необхідність виявлення основних потреб новоство­рюваних фірм.

Засновниками й організаторами бізнес-інкубаторів у сучасних умовах, як уже відзначалося, можуть бути великі наукові й нав­чальні центри, із залученням комерційних банків, інвестиційних фондів, що мають стабільне фінансове становище, оскільки ство­рення бізнес-інкубаторів вимагає значного обсягу фінансових ре­сурсів, як уже капіталізованих у нерухомість (будівлі, приміщен­ня), так і тих, що забезпечують поточне фінансування діяльності бізнес-інкубатора.

Специфіка діяльності БІ визначає, що надходження фінансових коштів від інкубованих фірм, насамперед на першому етапі функціо­нування інкубатора (не менше 2-3 років), не в змозі покривати на­віть поточні витрати на його діяльність.

Великі навчальні й наукові центри не можуть виступати фінан­совими інвесторами при організації й заснуванні бізнес-інкубаторів через їхнє слабке фінансове становище. Однак саме на їхній базі і з використанням їхніх виробничих площ і наукових розробок, а також висококваліфікованого кадрового потенціалу створення бізнес-інку­баторів є найбільш ефективним і доцільним.

Тому оптимальним видається такий склад засновників і організа­торів бізнес-інкубатора: великий науковий або навчальний центр + ве­лике підприємство + потужний фінансовий агент або спонсор.

Бізнес-інкубатори на етапі їхнього становлення не можна роз­глядати як комерційні заклади (хоча їхня комерційна діяльність як одне із джерел фінансування суто інкубаційної діяльності є можли­вою і навіть бажаною): вони не можуть бути високорентабельною формою вкладення капіталу.

Залежно від обраної стратегії розвитку БІ формується його організа­ційно-технологічна структура. За будь-якого варіанту стратегії обов'язко­вою є наявність наступних основних високопрофесійних структур:

а) експертної ради, що здійснює оцінку клієнтів відповідно до об­
раної спеціалізації бізнес-інкубатора;

б) керуючого блока бізнес-інкубатора, до функцій якого, крім звичайних функцій управління незалежною господарською структурою, входять:

• ходження інкубованою фірмою всіх етапів її життєдіяльно­
сті у бізнес-інкубаторі;

• визначення достатнього обсягу наданих інкубованій фірмі
пільг (визначається індивідуально для кожної фірми);

• вироблення економічної й фінансової політики взаємовід­
носин із фірмами, що вийшли з інкубатора.

При організації бізнес-інкубатора варто звернути особливу ува­гу на забезпечення організаційно-правового статусу взаємовідносин інкубатора з інкубованими фірмами як у процесі їхнього функціону­вання в інкубаторі, так і після їхнього виходу звідти. Це положення є особливо актуальним через те, що інкубовані фірми від самого по­чатку їхнього функціонування в інкубаторі є юридичними особами, а також через недостатній розвиток системи правового забезпечення господарської діяльності.

Оскільки функціонування бізнес-інкубатора у визначеному ре­гіоні сприяє вирішенню ряду територіальних проблем, при його створенні засновникам й організаторам разом із місцевими органами влади доцільно розробити програми підтримки й пільгового оподат­кування розглянутих структур.

Для оцінки ефективності діяльності технопарків та інноваційних бізнес-інкубаторів слід використовувати систему критеріїв, об'єдна­них у ряд груп за функціональними ознаками.

Група А — критерії оцінки науково-технічної продукції технопарку.

• Номенклатура продукції (робіт, послуг) технопарку, обсяги їх
виробництва та реалізації (протягом встановленого періоду).

• Кількість науково-технічних розробок (інноваційних проектів)
засновників технопарку, доведених за його допомогою до
реалізації у вигляді товарної продукції і послуг фірмами техно­
парку (протягом встановленого періоду).

• Кількість промислових зразків, розроблених фірмами технопар­
ку і прийнятих до серійного виробництва підприємствами регі­
ону (протягом встановленого періоду).

Група Б — критерії активізації малого інноваційного бізнесу в технопарку та бізнес-інкубаторі.

• Загальна кількість малих і середніх інноваційних підприємств, що
розвиваються і діють у складі технопарку (на момент обстеження).

• Кількість малих і середніх інноваційних підприємств, створених
бізнес-інкубатором технопарк (протягом встановленого періоду).

• Кількість малих і середніх інноваційних підприємств, випуще­
них бізнес-інкубатором технопарку після завершення періоду
їхнього становлення (3-5 років), в т. ч. «осілих» на його терито­
рії (від моменту створення технопарку та протягом встановле­
ного періоду).

• Відсоток малих і середніх підприємств, що «вижили» після випус­
ку з бізнес-інкубатора технопарку, від їх загальної кількості в ТП.

• Обсяг реалізованої малими і середніми підприємствами техно­
парку продукції і послуг на регіональному, внутрішньому та
світовому ринках.

Група В — критерії оцінки кадрового потенціалу та матеріаль­но-технічної бази технопарку.

• Кількість створених робочих місць у межах технопарку (протя­
гом встановленого періоду).

• Кількість та кваліфікаційний рівень менеджерів технопарку та
малих і середніх інноваційних фірм.

• Виробничі й сервісні площі технопарк динаміка їхнього розвитку.

• Кількість фірм, залучених до участі в діяльності технопарку з
інших регіонів країни та з-за кордону.

Група Г — критерії оцінки фінансових ресурсів технопарку.

• Обсяг інвестицій, залучених технопарком для фінансування мало­
го наукомісткого бізнесу регіону в цілому та в середньому на одне
підприємство технопарку (протягом встановленого періоду).

• Розмір інноваційного фонду технопарку.

Група Д — критерії оцінки впливу технопарку на науково-тех­нічний, соціально-економічний розвиток регіону й країни.

• Відповідність науково-технічних напрямів діяльності фірм тех­
нопарку пріоритетним напрямам науково-технічного, іннова­
ційного та соціально-економічного розвитку регіону, країни, ці­
лям структурної перебудови економіки.

• Участь технопарку та його малих і середніх інноваційних під­
приємств у реалізації соціально-економічних, інноваційних і
науково-технічних програм та проектів, що суттєво впливають
на економіку регіону і країни.

• Вплив технопарку на зміну структури підприємницької діяль­
ності в організаціях-засновниках та регіоні. Динаміка зміни
профілю підприємницької діяльності у напрямі розвитку науко-
місткого бізнесу.




Переглядів: 732

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Організаційні структури для реалізації нововведень | Контроль: сума поправок по кожному ходу повинна дорівнювати нев’язці з оберненим знаком.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.025 сек.