МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
|||||||
Формування інноваційних структур та забезпечення їхньої ефективної діяльності
Досвід реалізації проектів зі створення перших технопарків свідчить, що вони є довготерміновими, вимагають від їхніх фундаторів терпіння й відданості справі. Так, знадобилося аж 30 років, щоб завершити будівництво, формування інфраструктури й здати в оренду всю вільну землю технопарку (ТП) «Силіконова долина» (США). У кожному конкретному проекті створення ТП, виходячи з досвіду інших країн, необхідно враховувати ряд умов і використовувати різнопланові ресурси. Найважливішими для успіху «ресурсами» є бажання ВНЗ і (або) НДІ (центру) співробітничати з клієнтськими фірмами технопарку, а також моральний дух і мотивація команди менеджерів останнього. Ці ресурси невловимі. їх не можна порахувати чи помацати. Проте саме вони зрештою визначають поняття «технопарк», відрізняючи його від будь-якої іншої організації, що здає в оренду високоякісну нерухомість. При формуванні ТП слід також враховувати місце його розташування. Технопарк має розміститися якнайближче до дослідницького центру (ВНЗ або НДІ), бо саме вони виступають своєрідними «центрами кристалізації» парку. Ясна річ, досягти цього найлегше, розмістивши ТП у приміщеннях ВНЗ, і найгірше, якщо ВНЗ або НДІ розташовані в центрі міста. Дуже важливо забезпечити вільну циркуляцію інформації. Розташування ТП в безпосередній близькості від ВНЗ чи НДІ сприяє збільшенню частоти контактів, у т. ч. і на неформальних засадах, а також збільшує обсяг інформаційного обміну між ВНЗ (НДІ) і парком. Якщо ж для контактів між працівниками ВНЗ й парку доведеться використовувати транспорт, якість контактів обов'язково знижуватиметься. Якщо засновниками ТП виступають декілька дослідницьких центрів, виникає спокуса розташувати парк на рівному віддаленні від кожного з них. Часто-густо таке рішення виявляється найгіршим із можливих, оскільки в результаті парк не може тісно взаємодіяти з одним із центрів. Безпосередня близькість до парку НДІ чи технічного університету означає можливість використання його працівниками університетських лабораторій, устаткування, обчислювальних потужностей, бібліотеки, перепідготовки й підвищення кваліфікації в міру виробничої необхідності. Дуже цінною є також можливість одержання висококваліфікованих консультацій, тільки-но з'являться нові ідеї. Одна з переваг наукомісткого бізнесу полягає в міжнародній сутності ринку збуту його продукції. Цю перевагу може бути реалізовано, якщо ТП розташований неподалік від великого аеропорту, головних автомагістралей і має гарні засоби телекомунікації і зв'язку. Місце, у якому розташовується ТП, має не лише гармоніювати з національними й культурними особливостями країни, а й бути привабливим для потенційних клієнтських фірм із їхнього погляду на розвиток, імідж перед інвесторами й наймання на роботу найкращих фахівців. Важливим чинником, що сприяє суспільному функціонуванню ТД є наявність у регіоні науково-дослідних установ високого рівня (державних науково-дослідних інститутів, високотехнологічних об'єднань і підприємств із потужним дослідницьким потенціалом), що провадять прикладні дослідження й виявляють інтерес до впровадження власних розробок. Це позитивно позначається на розвитку у парку: по-перше, такі організації беруть на себе роль лідера; по-друге, лише великим науковим центрам виявляється під силу залучити необхідні обслуговуючі структури. Наявність у регіоні досить представницької групи великих промислових об'єднань, що мають висококваліфіковані кадри й зацікавлені в активізації процесу структурних перетворень у регіоні, надасть можливість значно прискорити освоєння результатів наукових досліджень на базі тісних взаємозв'язків науки і промисловості в рамках технопарку. Першорядне значення у створенні сприятливих умов для формування й функціонування технопарків має зацікавленість держави й органів місцевої влади. Це може відображатися у підтримці реалізації інноваційних та інвестиційних програм і проектів шляхом надання пільгового кредитування й оподатковування, надання субсидій і можливості безмитного ввозу з-за кордону устаткування, матеріалів, сировини, а також вивозу готової продукції. Створенні технопарку, без сумніву, потребує початкових інвестицій у площі, що здаватимуться в оренду клієнтам ТП. Варто відразу прийняти фундаментальне рішення: чи буде створюватися інноваційний центр (він є багатоофісним будинком із набором послуг колективного користування) чи ж кожна фірма матиме окреме приміщення (мікромодуль). В останньому випадку слід мати проект будинку простої конструкції, що легко зводиться, з внутрішніми перегородками, які можна легко перебудувати. Це надає фірмі-клієнту змогу збільшувати площі за зростання потреб у них. Багатоповерхові будинки хоча й заощаджують землю, але, за очевидними причинами, знижують гнучкість у їхньому використанні. На тип і вартість будинків впливають також місцеві порядки, клімат, необхідність передбачити місце для автостоянки та ще багато інших чинників. Окрім будівель, технопарки потребують технологічної інфраструктури (центрів дослідницького устаткування колективного користування, інформаційних і патентних установ); розвиненої індустрії ділових послуг (виконання бухгалтерських й інших фінансових операцій, розробка комп'ютерних програм, технічне обслуговування і ремонт дослідницької техніки, управлінське консультування тощо). Один із основних ресурсів технопарку — клієнти. їхня якість і кількість деякою мірою залежать від того, наскільки ретельно пророблено цілі й завдання ТП, продумано сферу його діяльності. Фундаментальне значення для концепції ТП має його зв'язок із ВНЗ або НДІ як важливий інструмент взаємодії вузу і промисловості. Фірми фізично розташовуються в парку і завдяки цьому перебувають у тісному контакті з ученими й науковим устаткуванням. Дуже бажано, щоб співробітництво такого роду будувалося на довготерміновій основі. Тоді парк матиме надійну й добре розвинену базу. Якість співробітництва дуже залежить від ставлення до нього ВНЗ або НДІ. Якщо таке ставлення негативне, навряд чи ТП має якісь перспективи, та навіть за позитивного ставлення потрібні бажання, ентузіазм науковців і професорсько-викладацького складу для роботи з фірмами парку. При проектуванні технопарків необхідно також зважати на можливість створення в регіоні ринкового інноваційного клімату, на прагнення підприємців розвивати діюче й налагоджувати нове виробництво, упроваджувати нову техніку й технологію, аби поставляти на ринок продукцію, що користується попитом. Досвід створення й функціонування технопарків у розвинених країнах показує, що вони успішно розвиваються в районах, де є сприятливі умови життя: помірний клімат, гарне житло, розвинена мережа транспортної інфраструктури. За дотримання перелічених умов можна розпочинати проектування й створення технопарку, але за наявності чи за гарантованого надходження у перспективі необхідних фінансових ресурсів. Технопарк вимагає відносно великих обсягів інвестицій у землю й будівлі, на своє оперативне управління і маркетинг, а за необхідності — й на обслуговування боргів. Він має розглядатися як довгостроковий проект, і навіть тоді, коли орендна плата дорівнює ринковій, парк не в змозі дати швидкої й високої фінансової віддачі. Необхідно мати бодай невеликий фонд для надання новим компаніям початкового капіталу. Цей фонд можна створити, маючи приміщення, які здаються в оренду. Більш швидкого розвитку ТП можна досягти за фінансового сприяння центральних і місцевих виконавчих органів. Проте за фінансування з місцевого бюджету виділення коштів може супроводжуватися попередніми умовами, наприклад, цілком визначеною кількістю нових робочих місць, які необхідно створити за конкретний період. Поряд із бюджетними асигнуваннями, джерелами фінансування ТП можуть бути: фонди венчурного інвестування, щорічні внески партнерів, кошти НДІ і ВНЗ, кредити банків, фінансовий лізинг, емісія цінних паперів, інвестиційні фонди тощо. Технопарк самостійно формує свою організаційну структуру, яку затверджує вищий орган управління технопарку. Структуру ТП визначають, виходячи з основних напрямів і специфіки його діяльності. Обов'язковими структурними складовими технопарку мають бути: • інкубатор малого інноваційного бізнесу, який міститиметься у • малі й середні підприємства, що вийшли з інкубатора, але поба • підприємства й фірми, що прийшли в технопарк із вищих нав • дочірні фірми, філії, відділення великих підприємств і кор • сервісні підприємства і фірми, що надають компаніям технопар Завданнями інкубатора бізнесу технопарку є: - надавати підприємцям-початківцям приміщення на «гнучких» умовах; - бути інтелектуальним центром, у якому відбувається обмін ідеями, технічними й управлінськими ноу-хау, а також бізнес-центру, у якому зустрічаються продавці й покупці; - надавати підприємцю необхідний йому комплекс послуг, включаючи управлінські, юридичні, фінансові, маркетингові та інші консультації; сприяння в залученні фінансових коштів; - надавати малим новоствореним підприємствам інформацію, підбирати кадри, шукати ділових партнерів; - забезпечувати взаємодію між малими новоствореними інноваційними підприємствами інкубатора бізнесу й технопарком у цілому; між малими інноваційними підприємствами, потенційними замовниками, інвесторами, представниками органів влади і управління і т. ін.; - готувати малі новостворені інноваційні підприємства до самостійної діяльності поза межами інкубатора, переважно, на території технопарку; - сприяти створенню територіального кластера наукомістких компаній, які розташовуватимуться в технопарку і впливатимуть на розвиток місцевої й регіональної технологічної бази. Для реалізації своїх завдань технопарк може організовувати у І своєму складі служби колективного користування, включаючи лабораторії, конструкторські бюро, дослідні виробництва, комп'ютерні і навчальні центри, служби комерції й маркетингу, комплекси технічного обслуговування, стандартизації, сертифікації й інші. Структура і порядок формування органів управління, їхня компетенція, права й обов'язки, а також порядок організації діяльності технопарку визначаються установчими документами. Для управління діяльністю технопарку, як правило, створюється акціонерне товариство закритого типу. Вищим органом управління технопарку, як і кожного AT, є загальні збори акціонерів. У періодах між зборами вищим органом виступає Наглядова рада (Рада директорів), яку очолює президент технопарку, котрий обирається зборами й здійснює керівництво поточною діяльністю Ради. Виконавчі функції з управління технопарком, оперативне керівництво його діяльністю здійснює Дирекція, що призначається Наглядовою радою. Обов'язковою складовою системи управління технопарком є Науково-технічна (експертна рада), яка: • визначає перспективні напрями науково-технічного, соціально- • формує напрями й програму дій у науковій, технічній, виробни • у рамках єдиного інноваційного процесу координує спільну • організує вивчення й аналіз досягнень зарубіжної науки і техні • розглядає і здійснює експертизу інноваційних й інвестиційних • розглядає звіти керівників проектів, ухвалює рішення щодо ко • здійснює оцінку конкурентноздатності та експортних можливос • розробляє пропозиції щодо вдосконалення структури ТП, зміни • організує наукові та науково-практичні конференції, семінари й Рішення Науково-технічної (Експертної) ради є обов'язковими для виконання учасниками ТП при доборі пропозицій щодо реалізації інноваційних й інвестиційних проектів. При створенні технопарку можуть використовуватись наступні варіанти: • проектування і створення нової технопаркової зони. Вирішуються • створення технопарку, орієнтоване на використання вільних • формування технопарку на матеріально-технічній базі заснов Роботу зі створення ТП можна розбити на три етапи: попередній, організаційний і етап становлення. На попередньому формується ініціативна група з числа співробітників організацій, зацікавлених у створенні технопарку. Дуже бажаною є участь у цій групі представників регіональних і місцевих органів влади й управління. Ініціативна група вивчає інноваційний потенціал можливих організацій-засновників, міста, регіону (далі — територія), у якому планується створити технопарк, проблеми території, визначає пріоритети її соціально-економічного й технологічного розвитку через сектор малого і середнього підприємництва. Після цього визначаються основні напрями діяльності технопарку відповідно до інтересів організацій-засновників і території, найбільш важлива для підприємців-початківців номенклатура послуг, можливі джерела формування служб колективного користування ТП, потенційні джерела фінансування ТП і діючих у його складі підприємств-клієнтів і підприємців-початківців. Підбираються можливі місця розміщення ТП, виходячи з мінімізації фінансових і тимчасових витрат на його організацію й розгортання. Ініціативною групою розробляється й погоджується з експертами засновників концепція технопарку. Після цього засновниками приймається рішення про організацію ТП й про формування робочої групи фахівців, яка розробляє документацію, що забезпечує діяльність ТП, формує фонд площ і земельний фонд, інфраструктуру ТП, необхідну для ефективної підтримки й розвитку підприємств-клієнтів, визначає можливих підприємців і підприємства-клієнти, оцінює необхідні для їхнього розміщення виробничі площі технопарку, існуючу й потенційну продукцію підприємств-клієнтів. На організаційному етапі створення технопарку робочою групою фахівців і засновниками технопарку вирішуються такі завдання: • формується кваліфікована група менеджерів ТП; • розробляються статутні й нормативні документи; • проводяться установчі збори й обрання керівних органів ТП; • реєстрація ТП; • формується функціональна структура ТП; • затверджуються оперативний і перспективний плани роботи ТП • формуються служби колективного користування; • остаточно погоджуються й фіксуються відповідними угодами На цьому ж етапі формування технопарку триває робота з добору потенційних клієнтів, а також цілеспрямований пошук споживачів їхньої продукції. Необхідно відзначити, що навіть найпрогресивніша інноваційна продукція, якщо на неї немає попиту у споживачів, не може вважатися перспективною для підтримки технопарком. На етапі становлення технопарку, що може тривати від 5 до 10 років, ведеться заповнення його інкубатора бізнесу фірмами-клієнтами, здаються в оренду земельні ділянки, якщо такі є, ремонтуються або проектуються й зводяться нові будівлі технопарку, розвиваються служби колективною користування і сфери обслуговування малого інноваційного підприємництва, навчається персонал технопарку і підприємства-клієнтів, вирішуються інвестиційні проблеми. На цьому етапі максимально широко використовуються можливості організацій — засновників ТП. Технопарк проходить акредитацію у встановленому порядку. Завдання ТП — з перших кроків проводити активну цілеспрямовану роботу з формування середовища підтримки малих інноваційних підприємств, спираючись на реальні можливості засновників і ринкових структур міста, визначення первинної спрощеної структури технопарку, вже через 2-3 місяці — видання першого каталога послуг, які технопарк готовий надавати малим інноваційним підприємствам. Каталог продукції, яку розробляють малі фірми нового технопарку, виставочна й рекламна діяльність мають стати його візитною карткою. Клієнтами технопарку можуть бути автори нових технологій і малі новостворені інноваційні підприємства; малі й середні фірми Даного регіону, що потребують підтримки своєї діяльності з боку технопарку; суб'єкти, що користуються послугами, землею, приміщеннями й іншими ресурсами технопарку на умовах комерційної оренди. Для добору найперспективніших клієнтів уже на початковому етапі формування технопарку слід розробити критерії й механізм добору інноваційних проектів, результатів наукових досліджень, що мають технологічну, ринкову спрямованість. Зокрема, критеріями при доборі перспективних клієнтів можуть бути: • ринковий потенціал і новизна ідеї; • кредитоспроможність підприємства-кандидата; • наявність бізнес-плану; • потенціал росту нового інноваційного підприємства, зокрема в • перспективний внесок нового інноваційного підприємства в ди • напрями діяльності малого інноваційного підприємства, з ура • походження нового малого інноваційного підприємства або під • зобов'язання підприємця підтримувати відносини з університе • потреба нового інноваційного підприємства в офісних і вироб • прогнозований чистий прибуток. До технопарку можуть запрошуватися або передаватися на основі угод інноваційні фірми, що діють не лише на даній території, а й в інших містах, регіонах, навіть за межами країни. Тому керівництву ТП варто подбати про те, щоб у вигідному світлі представити економічний, науково-технічний, інтелектуальний потенціал території, її можливості в галузі високих технологій. Адміністрація технопарку, керуючись розробленими критеріями добору, оцінює як самого кандидата на поселення в технопарк, так і рівень запропонованих ним проектів, і приймає наступні рішення: • якщо перспективний кандидат є підприємцем-початківцем або • якщо перспективний кандидат є відносно розвиненою фірмою, Усі фірми — клієнти технопарку користуються послугами, які технопарк надає їм на договірній основі. Більшість з означених критеріїв можна використовувати й при доборі фірм-клієнтів для розміщення в інноваційному бізнес-інкубаторі, який може функціонувати як у складі ТП, так і автономно. На попередньому етапі формування БІ слід чітко визначитися щодо специфіки «продукту», який випускається БІ — це малі інноваційні фірми, добре адаптовані до функціонування у специфічних умовах ринкового середовища. Функціонування БІ припускає більш сприятливе зовнішнє середовище для господарюючих новостворених суб'єктів (інкубованих фірм) за рахунок надання цілого ряду послуг або за цінами значно нижчими, ніж поза інкубатором, або ж навіть безкоштовно. Тому якісною характеристикою, що визначає потенційну результативність функціонування бізнесу-інкубатора, є співвідношення між умовами зовнішнього економічного середовища й умовами, скоригованими за рахунок БІ для інкубованої фірми. Варто підкреслити, що надання тих чи інших послуг — лише засіб, що забезпечує «виробничий» процес у цій специфічній структурі. На цьому ж етапі мають бути чітко визначені якісні параметри фірм, що користуються підтримкою бізнес-інкубатора. Фактично йдеться про розробку бізнес-плану, але його особливістю є те, що він базується не лише на вивченні певного ринку товарів і послуг і пошуку власного місця на цьому ринку, а й на вивченні механізмів становлення фірм залежно від конкретних соціально-економічних умов, прогнозуванні найбільш перспективних видів діяльності, пошукові способів і конкретних заходів формування конкурентноздатних незалежних господарюючих суб'єктів для реалізації цих видів діяльності. Обов'язковою є розробка розрахованої на 2-4 роки схеми проходження фірм-клієнтів через бізнес-інкубатор. Вона передбачає чотири основні етапи: 1. Добір нового клієнта з числа претендентів. Якщо претендент 2. Вселення і перший рік роботи в умовах технопарку. Клієнт 3. Становлення й зростання фірми (2-3 роки), збільшення числа її 4. Вихід фірми з бізнес-інкубатора, адміністрація якого допо Успішна діяльність бізнес-інкубатора може бути забезпечена гнучкою політикою в доборі потенційних клієнтів, наявністю надійної експертизи запропонованих до реалізації проектів і ідей, диференційованим підходом до діяльності інкубованих фірм на різних етапах їхнього функціонування. Прибутки інкубаторів як комерційних підприємств складаються з трьох основних джерел: орендної плати, одержуваної від клієнтів за наймання приміщень; продажу різних послуг (від прибирання приміщень до консультацій); участі у прибутках тих інкубованих фірм, у які інкубатор як підприємство в тій або іншій формі вклав свої кошти. Перші два джерела частіше за все не є основними, оскільки і приміщення, й послуги надаються зазвичай на пільгових умовах. За кваліфікованого добору кандидатів і якісного управління останнє джерело може стати досить вагомим, і саме з ним варто пов'язувати перспективи бізнес-інкубаторів, якщо підходити до них із суто комерційної точки зору. З метою залучення інвесторів їм необхідно надати інформацію про характер діяльності БІ, аби сформувати в них чітке розуміння умов і характеру вкладень капіталу в цю сферу. Слід охарактеризувати поточний стан і перспективи галузі (галузей), у якій передбачається діяльність інкубованих фірм. Залежно від цього визначається й спеціалізація БІ. Однак, на відміну від інших сфер підприємницької діяльності, бізнес-інкубатори можуть і не мати чітко вираженої галузевої спеціалізації, а характер їхньої діяльності більшою мірою визначається комплексністю наданих інкубованим фірмам послуг і параметрами, за якими фірми добираються в інкубатор. Діяльність БІ, незалежно від їхньої спеціалізації, має характер інноваційної, без заздалегідь визначеної ефективності вкладення капіталу, тобто інвестор виступає, як правило, у вигляді венчурного капіталіста, але його діяльність можна розглядати й як добродійну (як діяльність спонсора), що, за відповідної правової проробки цього питання (особливо у сфері оподатковування) може бути дуже привабливим для потенційних інвесторів. Потенційний інвестор найбільше зацікавлений у тому, щоб зрозуміти, чим фірма збирається займатися, наскільки захищеною є її діяльність, схильність її до кон'юнктури ринку, відповідність перспективним тенденціям розвитку господарського середовища. Особливо докладна характеристика дається тим послугам, які бізнес-інкубатор збирається надавати інкубованим фірмам. Причому слід підкреслити ефективність цих послуг, які надаються на пільгових умовах для підвищення життєздатності інкубованих фірм. Надання послуг інкубованим фірмам не є кінцевим продуктом діяльності БІ, а є лише способом досягнення основної мети — створення адаптованої до умов зовнішнього економічного середовища стабільно діючої фірми з високою прибутковістю. Необхідно використовувати загальні технологічні оцінки харак Особливу увагу варто приділити доборові клієнтів бізнес-інкубатора. На початковому етапі організації БІ доцільно визначити потенційну клієнтуру, забезпечити конкурсний її добір. При досить широкому і цікавому складі клієнтури можливо успішніше залучати потенційних інвесторів бізнес-інкубаторів. Пакет документів, що характеризують потенційних клієнтів БІ, є невід'ємною частиною цього розділу бізнес-плану. До таких документів можна віднести наявні патенти й інші атрибути власності, опис перспектив розвитку асортименту продукції або розвитку близьких за призначенням товарів чи послуг. їхніх позитивних властивостей і пояснення, як інкубована фірма збирається їх використовувати. Оцінюючи потреби ринку у послугах БІ, інвестора слід переконати в тому, що запропонований проект матиме значний ринковий успіх. Ринкові оцінки цього проекту, що ґрунтуються на системних дослідженнях і аналізі ринкового середовища, прямо впливають на обсяг ділової активності, визначають розміри необхідних інвестицій, проте більшість авторів проектів відчувають труднощі при підготовці обґрунтованих ринкових досліджень і аналізі, особливо коли прагнуть довести потенційним інвесторам справедливість і досяжність своїх оцінок потреби ринку в послугах інкубатора. Особлива увага приділяється аналізу ринкового середовища з метою з'ясування потреб новостворюваних фірм у послугах і видах підтримки. Доцільно розробити пріоритетну шкалу таких потреб — як для оцінки того, що може надати БІ, так і гарантій повернення наданих на підтримку коштів і, відповідно, економічної ефективності функціонування інкубатора. У цьому разі оформляється типова угода про спільну діяльність, що укладається між інкубатором й інкубованою фірмою, визначаються перелік основних послуг інкубатора і характер користування ними інкубованою фірмою, вказуються розміри винагороди інкубатора за виконану роботу; передбачаються певні обмеження в подальшій діяльності фірми, що вийшла з БІ, які забезпечують інтереси бізнес-інкубатора. Доцільно навести класифікацію потенційних клієнтів бізнес-інкубатора за близькими, однорідними групами (основними ринковими сегментами). її критеріями можуть бути: сфера діяльності; місцезнаходження; структура; обсяг продажів; чисельність персоналу; рівень і характер необхідної підтримки; зобов'язання, що бере на себе інкубована фірма з фінансових та інших взаємовідносин з інкубатором після завершення циклу інкубації. Класифікація є виправданою і практично доцільною для будь-якої фірми. Проте визначення принципів її проведення має відповідати обраній спеціалізації бізнес-інкубатора. Важливо оцінити передбачуваний обсяг діяльності інкубатора, максимальну, а також найбільш доцільну кількість фірм, що користуються послугами інкубатора одночасно. При цьому визначається оптимальний час перебування фірми в інкубаторі. Розробляються критерії, за якими оцінюється ступінь пільгової підтримки інкубованих фірм на різних етапах їхнього становлення. Фактично на цих даних базуються й вимоги до обсягу фінансових і матеріальних ресурсів, що забезпечують діяльність інкубатора. Проробляються питання про диверсифікацію і залучення до діяльності БІ, сформованого і заснованого на базі одного наукового центру, інших наукових центрів для роботи в суміжних галузях науки. Найбільш перспективною може бути спеціалізація БІ на підтримці фірм, що здійснюють вихід на ринок, у т. ч. і на світовий, із якісно новими товарами, виробленими, як правило, з використанням нових технічних та технологічних принципів, що забезпечують практичне застосування фундаментальних і прикладних досліджень у виробництві товарів, наданні послуг, удосконалюванні організації виробництва. Організаторами БІ можуть бути поставлені й завдання соціально-економічного характеру: зниження рівня безробіття за рахунок створення нових робочих місць, зниження рівня монополізму в тій чи іншій сфері діяльності, формування якісно нової структури виробництва і сфери послуг. Залежно від обраної спеціалізації бізнес-інкубатора формуються й визначаються інші початкові параметри для створення цієї структури: необхідний обсяг фінансових коштів; матеріальне наповнення основних засобів бізнес-інкубатора; принципи добору потенційних клієнтів; характер пільг, що надаються; принципи взаємовідносин із фірмами, що вийшли з інкубатора, і т. ін. Розвиток БІ здійснюється за двома стратегічними напрямами: а) надання приміщень на пільгових умовах; б) те саме, але з визначеним набором послуг із забезпечення життєдіяльності інкубованих фірм. У зв'язку з цим при розробці бізнес-плану створення і розвитку інкубатора доцільно не лише визначити спеціалізацію інкубованих фірм, а й виявити тісно пов'язаний із цим потенційний набір необхідних для інкубованих фірм послуг. Фактично попереднім етапом розробки бізнес-плану інкубатора має стати розробка концепції організації бізнесу-інкубатора, що припускає також необхідність виявлення основних потреб новостворюваних фірм. Засновниками й організаторами бізнес-інкубаторів у сучасних умовах, як уже відзначалося, можуть бути великі наукові й навчальні центри, із залученням комерційних банків, інвестиційних фондів, що мають стабільне фінансове становище, оскільки створення бізнес-інкубаторів вимагає значного обсягу фінансових ресурсів, як уже капіталізованих у нерухомість (будівлі, приміщення), так і тих, що забезпечують поточне фінансування діяльності бізнес-інкубатора. Специфіка діяльності БІ визначає, що надходження фінансових коштів від інкубованих фірм, насамперед на першому етапі функціонування інкубатора (не менше 2-3 років), не в змозі покривати навіть поточні витрати на його діяльність. Великі навчальні й наукові центри не можуть виступати фінансовими інвесторами при організації й заснуванні бізнес-інкубаторів через їхнє слабке фінансове становище. Однак саме на їхній базі і з використанням їхніх виробничих площ і наукових розробок, а також висококваліфікованого кадрового потенціалу створення бізнес-інкубаторів є найбільш ефективним і доцільним. Тому оптимальним видається такий склад засновників і організаторів бізнес-інкубатора: великий науковий або навчальний центр + велике підприємство + потужний фінансовий агент або спонсор. Бізнес-інкубатори на етапі їхнього становлення не можна розглядати як комерційні заклади (хоча їхня комерційна діяльність як одне із джерел фінансування суто інкубаційної діяльності є можливою і навіть бажаною): вони не можуть бути високорентабельною формою вкладення капіталу. Залежно від обраної стратегії розвитку БІ формується його організаційно-технологічна структура. За будь-якого варіанту стратегії обов'язковою є наявність наступних основних високопрофесійних структур: а) експертної ради, що здійснює оцінку клієнтів відповідно до об б) керуючого блока бізнес-інкубатора, до функцій якого, крім звичайних функцій управління незалежною господарською структурою, входять: • ходження інкубованою фірмою всіх етапів її життєдіяльно • визначення достатнього обсягу наданих інкубованій фірмі • вироблення економічної й фінансової політики взаємовід При організації бізнес-інкубатора варто звернути особливу увагу на забезпечення організаційно-правового статусу взаємовідносин інкубатора з інкубованими фірмами як у процесі їхнього функціонування в інкубаторі, так і після їхнього виходу звідти. Це положення є особливо актуальним через те, що інкубовані фірми від самого початку їхнього функціонування в інкубаторі є юридичними особами, а також через недостатній розвиток системи правового забезпечення господарської діяльності. Оскільки функціонування бізнес-інкубатора у визначеному регіоні сприяє вирішенню ряду територіальних проблем, при його створенні засновникам й організаторам разом із місцевими органами влади доцільно розробити програми підтримки й пільгового оподаткування розглянутих структур. Для оцінки ефективності діяльності технопарків та інноваційних бізнес-інкубаторів слід використовувати систему критеріїв, об'єднаних у ряд груп за функціональними ознаками. Група А — критерії оцінки науково-технічної продукції технопарку. • Номенклатура продукції (робіт, послуг) технопарку, обсяги їх • Кількість науково-технічних розробок (інноваційних проектів) • Кількість промислових зразків, розроблених фірмами технопар Група Б — критерії активізації малого інноваційного бізнесу в технопарку та бізнес-інкубаторі. • Загальна кількість малих і середніх інноваційних підприємств, що • Кількість малих і середніх інноваційних підприємств, створених • Кількість малих і середніх інноваційних підприємств, випуще • Відсоток малих і середніх підприємств, що «вижили» після випус • Обсяг реалізованої малими і середніми підприємствами техно Група В — критерії оцінки кадрового потенціалу та матеріально-технічної бази технопарку. • Кількість створених робочих місць у межах технопарку (протя • Кількість та кваліфікаційний рівень менеджерів технопарку та • Виробничі й сервісні площі технопарк динаміка їхнього розвитку. • Кількість фірм, залучених до участі в діяльності технопарку з Група Г — критерії оцінки фінансових ресурсів технопарку. • Обсяг інвестицій, залучених технопарком для фінансування мало • Розмір інноваційного фонду технопарку. Група Д — критерії оцінки впливу технопарку на науково-технічний, соціально-економічний розвиток регіону й країни. • Відповідність науково-технічних напрямів діяльності фірм тех • Участь технопарку та його малих і середніх інноваційних під • Вплив технопарку на зміну структури підприємницької діяль
|
||||||||
|