Процесуальний порядок та підстави проведення допиту

Найпоширенішою формою одержання доказів є допит. Допит ‑ це слідча дія, в процесі якої слідчий отримує від особи, яка володіє відомостями стосовно події, що розслідується, словесну інформацію про обставини події злочину та інші факти, які мають значення для встановлення об’єктивної істини і забезпечення правильного застосування закону.

Предметом допиту є: 1. обставини, які підлягають встановленню по даній справі; 2. факти, що характеризують особу підозрюваного чи обвинуваченого та його взаємовідносини з ним.

Допит поділяється на окремі види залежно від процесуального статусу допитуваних учасників процесу і провадиться за певними правилами ‑ загальними для всіх видів допиту та особливими для окремих видів допиту.

Підставами для проведення допиту є наявність достатніх відомостей, про те, що певній особі відомі обставини, що мають значення для кримінального провадження та їх можна отримати шляхом проведення допиту.

Викликані у тому самому кримінальному провадженню свідки повинні допитуватися окремо, тобто так, щоб вони не мали можливості спілкуватися між собою ні до допиту, ні після його завершення. Особа, що провадить слідчу дію, зобов’язана вжити певних заходів для дотримання вимог закону: виклик для допиту в різний час і з таким розрахунком, щоб допитаний свідок не спілкувався з іншою особою, прибулою на допит; поміщення свідків у різні кімнати, попередження про обов’язок не розголошувати відомості досудового розслідування (ст. 222 КПК).

Тривалість допиту визначається часом, необхідним і достатнім для отримання від допитуваного в розумному режимі відомостей, що мають значення для кримінального провадження. Але оскільки проведення допиту пов’язано із важким психологічним напруженням, загальний час проведення допиту, який не може перевищувати вісім годин на день. Причому через кожні 2 години допиту слідчий повинен робити перерву.

Закон не передбачає тривалості перерви. Слідчий визначає її за своїм внутрішнім переконанням. Але слід пам’ятати, що довготривалий допит може мати негативний результат, оскільки допитуваний втомлюється, знижується його пам’ять, виникає роздратованість, психологічний дискомфорт. Штучне затягування допиту може розглядатися особою як негативний вплив на неї, катування або нелюдське поводження.

Хід цієї слідчої дії можна уявити у вигляді чотирьох етапів:

1) з’ясування даних про особу допитуваного, роз’яснення порядку проведення слідчої дії;

2) роз’яснення його прав і обов’язків;

3) вільна розповідь;

4) відповіді на запитання слідчого, прокурора.

Якщо в слідчій (розшуковій) дії бере участь перекладач, слідчий перед початком допиту пересвідчується в особі і компетентності перекладача, з’ясовує його стосунки з допитуємим і роз’яснює його права і обов’язки.

Одночасний допит двох чи більше осіб.КПК не виокремлює як окрему слідчу (розшукову) дію – очну ставку, проте у ч. 9 ст. 224 КПК зазначається, що слідчий, прокурор має право провести одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях (очна ставка).

Закон містить обов’язкові умови для проведення такого допиту:

1) особи повинні бути заздалегідь допитані;

2) згідно з протоколами допитів в їх показаннях знайдені розбіжності. Очна ставка проводиться без попереднього винесення про це постанови. Вона може бути проведена слідчим між будь-якими особами, які раніше були допитані: свідками, потерпілими, підозрюваними, експертами (наприклад, при суперечливих показаннях, що пояснюють результати експертизи), між підозрюваним і потерпілим, підозрюваним і свідком, потерпілим і свідком. Законодавець надає можливість провести очну ставку між двома чи більшою кількістю осіб. Про проведення очної ставки можуть також клопотати учасники процесу: підозрюваний, його захисник, потерпілий, його представник.

Закон не зобов’язує слідчого провести очну ставку, а надає йому таке право. Проте при вирішенні питання про задоволення клопотання підозрюваного про проведення очної ставки слідчий повинен враховувати міжнародно-правовий стандарт, сформульований в п. 3 «d» ст. 6 КЗПЛ, суттю якого є переважне право на очну ставку при клопотанні про це з боку обвинуваченого (підозрюваного). Закон не вказує, чи повинні бути знайомі між собою особи, що беруть участь у провадженні цього допиту, тому особисте знайомство або його відсутність не можуть бути перешкодою для його проведення.

Обов’язковою передумовою є попередня дача ними показань з приводу одних і тих же обставин і наявності в цих показаннях розбіжностей. Водночас очна ставка не повинна підміняти собою пред’явлення для впізнання. Тому при необхідності ототожнення одним учасником допиту іншого необхідно спочатку провести впізнання, а потім очну ставку.

Допит між особами, у показаннях яких є розбіжності, проводиться з метою викриття особи, яка дає неправдиві показання. Тому, приймаючи рішення про його проведення, слідчий повинен бути переконаний у правдивості показань однієї з осіб, з якими проводиться ця слідча дія, і що ця особа не потрапить під вплив тих, хто дає неправдиві показання. Рішення про те, в який момент і між якими особами, у показаннях знайдені розбіжності, належить до тактичних і залежить від ходу кримінального провадження, внутрішнього переконання слідчого чи прокурора.

Причиною відмови від проведення допиту між особами, в показаннях яких є розбіжності, може бути очевидна безперспективність цієї слідчої дії, можливість психічного впливу на одного з учасників, ознайомлення допитуваних з матеріалами кримінального провадження, недостатньо підкріпленими іншими доказами, можлива змова між учасниками допиту і подальша зміна ними показань. Усунути розбіжності в показаннях у такому разі можна також іншими передбаченими в законі засобами, наприклад, додатковим допитом окремих осіб, призначенням повторної (додаткової) експертизи тощо.

Стаття закону не указує, які саме розбіжності в показаннях раніше допитаних осіб мають бути усунуті. Рішення цього питання належить до компетенції слідчого, прокурора. Проте слід враховувати істотність розбіжностей, що є в показаннях допитаних, їх здатність вплинути на повноту, всебічність і об’єктивність встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, або на правильну оцінку доказів.

Специфікою допиту осіб, у показаннях яких є розбіжності, є те, що участь у цій слідчій дії беруть декілька допитуваних, а також спірним характером питань, що є предметом допиту, що і створює складнішу психологічну атмосферу, ніж при допиті однієї особи. Тому до проведення такого допиту слідчий чи прокурор зобов’язані готуватися з особливою ретельністю. Вони повинні визначити предмет допиту, скласти план його проведення, встановити послідовність допиту осіб і черговість запитань, які мають бути висвітлені. Крім того, вони зобов’язані своєчасно поклопотатися про заходи, що виключають неконтрольоване спілкування між допитуваними (зокрема, знаками, мімікою), змову між ними, погрози, тиск одного з учасників на інших тощо.

Категорично забороняється законом проведення одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб для з’ясування причин розбіжностей в їхніх показаннях за участю малолітнього або неповнолітнього свідка чи потерпілого разом із підозрюваним у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, а також щодо злочинів, вчинених із застосуванням насильства або погрозою його застосування. У разі коли один з допитуваних не знає мови кримінального провадження або допитується німий, глухий, глухонімий, повинен бути запрошений перекладач або особа, що розуміє знаки вказаних осіб з фізичними недоліками.

Допит малолітньої або неповнолітньої особи ведеться за правилами ст. 224 КПК. Стаття встановлює лише особливості допиту. Для їх застосування необхідно враховувати лише вік особи, яка допитується, на момент провадження слідчої дії. Відповідно до п.п. 11, 12 ч. 1 ст. 3 КПК малолітня особа – це дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітня особа – це малолітня особа, а також дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Набуття неповнолітнім цивільно-правової дієздатності в повному обсязі до 18 років (у разі реєстрації шлюбу – ст. 34 ЦК України, під час роботи за трудовим договором, зайняття підприємницькою діяльністю, у разі запису матір’ю або батьком дитини – ст. 35 ЦК України) не є підставою для застосування загальних правил допиту. Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться обов’язково у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності – лікаря. Стосовно допиту малолітніх поняття «педагог» включає також і вихователів дитячих дошкільних установ.

Допит неповнолітнього підозрюваного здійснюється також у присутності захисника. Присутність лікаря разом із законним представником, педагогом або психологом необхідна при наявності даних про розумову відсталість дитини, її хворобливість тощо.

Як законні представники до участі в допиті можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності – опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім’ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній. Процесуальний порядок залучення законного представника до участі у кримінальному провадженні передбачений ст. 44 КПК.

Батьки та інші законні представники, як правило, мають авторитет і довіру неповнолітнього, можуть сприяти встановленню контакту з дитиною, отриманню правдивих показань, а також захисту його прав і законних інтересів. Разом з тим, якщо є підстави вважати, що батьки або інші законні представники заінтересовані в неправдивих показаннях неповнолітнього, справляють на нього негативний вплив чи їх інтереси суперечать інтересам особи, яку вони представляють, за рішенням слідчого чи прокурора такий законний представник замінюється іншим.

Тривалість допиту неповнолітнього визначається часом, необхідним і достатнім для отримання від нього в розумному режимі відомостей, що мають значення для кримінального провадження. Але оскільки проведення допиту пов’язано із важким психологічним напруженням, діти швидко втомлюються, вони стають неуважними, статтею передбачається час проведення допиту, який не може продовжуватися без перерви понад 1 годину, а загалом – понад 2 години на день.

Слідчий повинен визначити перерву за своїм внутрішнім переконанням. Допомогу в цьому можуть йому надати законні представники, педагог, психолог чи лікар, які присутні при допиті. У будь-якому випадку слід враховувати вік дитини, її процесуальний статус, психічне здоров’я, психологічні особливості, здатність швидко втомлюватися, вміння зосереджувати увагу тощо.

Під необхідними випадками, які потребують участі лікаря при проведенні слідчої (розшукової) дії за участю малолітньої або неповнолітньої особи, слід розуміти випадки, коли є дані про розумову відсталість дитини, психічне захворювання, хворобливий стан тощо.

Закріплюючи таку загальну засаду кримінального провадження, як свобода від самовикриття та право не свідчити проти близьких родичів та членів сім’ї, ст. 18 КПК передбачає, що жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення. Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права. Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення.

Право не говорити нічого з приводу підозри проти затриманого роз’яснюється йому при затриманні уповноваженою службовою особою (ч. 4 ст. 208 КПК). Крім того, при затриманні складається та під розпис вручається затриманому протокол, в якому, крім відомостей, передбачених ст. 104 КПК та ч. 5 ст. 208 КПК, обов’язково вказується повний перелік процесуальних прав та обов’язків затриманого, передбачений ст. 42 КПК.

У разі відмови підозрюваного відповідати на запитання, давати показання особа, яка проводить допит, зобов’язана його зупинити одразу після отримання такої заяви.

Глава 21 КПК України не містить самостійної статті, що стосується допиту експерта, проте передбачає таку слідчу дію в суді (ст. 356 Допит експерта в суді).

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Пред’явлення для впізнання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.