Будова схем

Згідно з ГОСТ 2.701-84 схеми залежно від видів елементів та зв’язків, що входять до складу виробу, поділяють на такі види: електричні – Е, гідравлічні –Г, пневматичні – П, кінематичні – К, оптичні – Л.

Допускається розробляти схеми: вакуумні – В, газові – X, автоматизації –А, комбіновані – С.

Залежно від основного призначення схеми поділяють на такі типи: структурні – 1, функціональні – 2, принципові – 3, з’єднань – 4, підключення -5, загальні – 6, розміщення – 7, інші – 8.

Для виробу, в склад якого входять елементи різних видів, розробляють декілька схем відповідних видів одного типу чи одну комбіновану схему, що містить елементи та зв’язки різних видів. Найменування комбінованої схеми визначається відповідними видами і типом, наприклад, схема електрогідравлічна принципова.

Структурна схема Е1 – схема, що визначає основні функціональні частини виробу, їх призначення та взаємозв’язок. Структурні схеми розробляють перед розробкою інших типів схем. Ними користуються для загального ознайомлення з виробом.

Функціональна схема Е2 – схема, що роз’яснює певні процеси, які відбуваються в окремих функціональних ланцюгах виробу (установки) або в виробу (установці) в цілому.

Функціональні схеми використовують для вивчення принципів роботи виробів, а також при їх налагодженні, контролі та ремонті.

Принципова схема Е3 – схема, що визначає повний склад елементів та зв’язків між ними, і, як правило, дає детальну уяву про принципи роботи виробу (установки).

Принципові схеми служать підставою для розробки інших конструкторських документів, креслень, схем, з’єднань. Їх використовують для вивчення принципів роботи виробів (установок), а також при їх налагодженні, контролі та ремонті.

Схема з’єднань Е4 (монтажна) – схема, що показує сполучення складових частин виробу (установки) і визначає проводи, джгути, кабелі або трубопроводи, якими здійснюються ці з’єднання, а також місця їх з’єднаймо Монтажні схеми використовують при розробці інших конструкторських документів, в першу чергу, креслень, що визначають прокладку та способи кріплення, джгутів, кабелів або трубопроводів виробу.

Схема підключення Е5 – схема, що показує зовнішнє підключення виробу.

Схема розміщення Е6 – схема, що визначає відносне розміщення складових частин виробу, а при необхідності, також проводів, джгутів, кабелів трубопроводів та ін.

Загальна схема Е7 – схема, що визначає складові частини комплексу і з’єднання їх між собою на місці експлуатації.

Кожна схема повинна бути оформлена як самостійний документ.

Шифри схем, які входять в склад конструкторської документації виробів повинні складатися з літери, що визначає вид схеми та цифри, що визначить тип схеми.

Наприклад, схема електрична функціональна матиме шифр Е2.

При розробці на виріб декількох схем встановленого виду й типу у вигляді самостійного документа кожній схемі привласнюють позначення виробу та шифр схеми. В цьому випадку, починаючи з другої схеми, до шифру схеми додають порядковий номер арабськими цифрами, наприклад: ЕЗ, У3.1, Е3.2 та ін.

Схеми виконують без додержання масштабу, дійсне просторове розміщення складових частин виробу не враховують або враховують наближено. Допускається розміщувати умовні графічні позначення елементів на схемі в тому ж порядку, в якому вони розташовані у виробі, за умови, що це не порушить розуміння схеми.

Елемент схеми – складова частина схеми, що виконує певну функцію у виробі та не може бути поділена на частини, що мають самостійне функціональне призначення (резистор, муфта, трансформатор, насос та ін.).

Графічні позначення елементів та лінії, що їх з’єднують, слід розташовувати на схемі так, щоб забезпечити найкращу уяву про структуру виробу та взаємозв’язки його складових частин.

Відстань між окремими графічними позначеннями не повинна бути менше 2 мм, а між лініями зв’язку – 3 мм.

Лінії зв’язку повинні складатися з прямовисних та горизонтальних відрізків і мати найменшу кількість зломів та взаємних пересічень. В окремих випадках допускається застосовувати похилі відрізки ліній зв’язку, довжину яких слід обмежувати, Лінії зв’язку повинні бути показані, як правило повністю. Допускається обривати лінії зв’язку, якщо вони ускладнюють читання схеми. Обриви ліній зв’язку закінчують стрілками. Біля стрілок зазначають місця підключення та (або) необхідні характеристики ланцюгів (полярність, потенціал та ін.).

Лінії зв’язку, що переходять із одного аркуша на інший, треба обривати за межами зображення схеми. Поряд з обривом лінії повинно бути вказано позначення чи найменування, що привласнене цій лінії (наприклад, номер проводу), і в круглих дужках номер аркуша схеми (при виконанні схеми на декількох аркушах) або позначення документа (при виконанні схем самостійними документами), на який переходить лінія зв’язку. Якщо на схемі таких позначень немає, ці місця обриву повинні бути умовно позначені літерами, цифрами чи літерами та цифрами.

Елементи, що складають пристрій, який має самостійну принципову схему, на схемах виділяють суцільною лінією вдвічі товщею лінії зв’язку.

Елементи, що складають функціональну групу чи пристрій, які не мають самостійної принципової схеми, допускається на схемах виділяти штрих пунктирними лініями, рівними по товщині лініям зв’язку, вказуючи при цьому найменування функціональної групи, а для пристрою – найменування і (або) тип та (або) позначення документа, на основі якого цей пристрій застосовано.

При виконанні схем використовують наступні графічні позначення:

- умовні графічні позначення, встановлені в стандартах ЄСКД, а також побудованих на їх основі;

- спрощені зовнішні обриси, в тому числі аксонометричні;

- прямокутники.

При необхідності використовують не стандартизовані графічні позначення. При їх використанні на схемах приводять відповідні пояснення.

Умовні графічні позначення елементів зображують в розмірах, встановлених в стандартах на умовні графічні позначення. Допускається всі позначення пропорційно зменшувати чи збільшувати при вписуванні в них пояснюючих знаків.

Графічні позначення слід виконувати лініями тієї ж товщини, що й лінії зв’язку. Лінії зв’язку виконують товщиною від 0,2 до 1,0 мм в залежності від форматів схеми і розмірів графічних позначень. Товщина ліній, що рекомендується – від 0,3 до 0,4 мм.

На одній схемі рекомендується використовувати не більше трьох розмірів ліній по товщині.

Умовні графічні позначення елементів зображують на схемі в положенні, в якому вони приводяться у відповідних стандартах, чи повернутими на кут, кратний 90 , якщо у відповідних стандартах відсутні спеціальні вказівки.

На схемах допускається розміщувати технічні дані, характер яких визначається призначенням схеми. Такі відомості вказують біля графічних позначень (зверху або праворуч), наприклад, номінальне значення їх параметрів, або на вільному полі схеми (по можливості над основним надписом), наприклад, діаграми, таблиці, текстові вказівки про вимоги до монтажу та ін.

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Посилання	\|	Позначення документів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.