Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Поняття, ознаки, зміст і вивчення права

1. Праворозуміння.

2. Загальні проблеми сучасного праворозуміння.

3. Теорії походження права.

4. Поняття і ознаки права.

5. Сутність права.

6. Зміст права.

7. Цінність права.

1. Праворозуміння.

Праворозуміння – це судження про сутність і призначення права, що склалося в людській сідомості і відображене в його понятті. Праворозуміння може бути професійним і непрофесійним, науковим і поза науковим.

Концепція (тип) право розуміння – письмова форма конкретного вираження системи правових ідей, сконцентрованих навколо провідної ідеї і/або принципу, що становлять певний спосіб бачення сутності і призначення права та певний напрям у цій галузі пізнання.

Кожна історична епоха виробляла своє розуміння права. Є кілька оригінальних концепцій походження, сутності та призначення права, створених за тисячоліття.

Сучасні наукові концепції (теорії) праворозуміння можна звести до трьох підходів:

1. Ідеологічний (аксіологічний), або природно-правовий: вихідна форма буття права — громадська свідомість; право — не тексти закону, а система ідей (понять) про загальнообов'язкові норми, права, обов'язки, заборони, природні умови їх виникнення та реалізації, порядок і форми захисту, яка є у громадській свідомості та орієнтована на моральні цінності. При такому підході право і закон розмежовуються, першість віддається праву як нормативно закріпленій справедливості, а закон розглядається як його форма, покликана відповідати праву як його змісту.

2. Нормативний (позитивістський): вихідна форма буття-права — норма права, право — норми, викладені в законах та інших нормативних актах. При такому підході відбувається ототожнення права і закону. Водночас нормативне праворозуміння орієнтує на такі властивості права, як формальна визначеність, точність, однозначність правового регулювання.

3. Соціологічний: вихідна форма буття права — правовідносини; право — порядок суспільних відносин, який проявляється у діях і поведінці людей. При такому підході правом визнається його функціонування, реалізація, його «дія» у житті — у сформованих і таких, що формуються, суспільних відносинах, а не його створення правотворчими органами у формі закону та інших нормативно-правових актів. При усій цінності врахування «життя» права в суспільному середовищі, прихильники цього підходу плутали самостійні процеси правотворчості та застосування права, тоді як умовою дотримання і забезпечення режиму законності може бути діяльність правозастосувальника в межах, встановлених законом.

Аналізуючи зазначені концепції, можна стверджувати, що кожна з них орієнтується на одну провідну ідею і не визнає інших. Між тим право не зводиться лише до норми, не існує у формі абстрактного (природного) закону, не «розчиняється» у правових відносинах та в юридично значущих діях правозастосувача тощо. Правом є й те, й друге, і третє. Право - складний, багатовимірний, багатоаспектний феномен: в ньому виявляються духовна сутність людини (внутрішній генезис права), і соціальне середовище, і влада (її авторитет), породжена цим середовищем (зовнішній генезис права) тощо.

Серед різних концепцій (типів) праворозуміння слід віддати перевагу інтегральній, яка виникає на основі діалогу всіх шкіл і течій у сучасному правознавстві, як західних, так і східних. Ця концепція полягає не в механічному поєднанні суперечливих позицій, а у синтезуванні теоретично значущих моментів, опрацьованих конкуруючими науковими теоріями, виходом на новий рівень їх узагальнення. Такими моментами, що становлять ядро праворозуміння, є правова ідея чи правосвідомість (теорія природного права), норма права (нормативістська/позитивістська теорія права), правовідносини (соціологічна теорія права). Інтегральна концепція праворозуміння дає можливість пізнати сутність права в єдності і диференціації усіх його проявів і взаємозв'язків.

2. Загальні проблеми сучасного праворозуміння.

В сучасних умовах розвитку Українського суспільства, а разом з тим і розвитку правової теорії важливого значення набувають різноманітні підходи, аспекти, точки зору щодо поняття права та окремих форм його прояву. Всі ці теоретичні уявлення і складають зміст сучасного праворозуміння. В теорії права склалася досить значна система різних концепцій про сутність і соціальне призначення права в суспільстві. В залежності від того, який аспект право розуміння взяти за основу – залежатиме результат юридичної практичної діяльності, тому як теорія і практика знаходяться в нерозривному зв’язку.

Завдання юридичної науки полягає в тому, щоб не тільки розібратися із змістом різноманітних теорій, а й усвідомити можливості їх застосування у побудові правової держави і правової системи України.

3. Теорії походження права.

Кожна історична епоха виробляла своє розуміння походження права. Розглянемо основні теорії походження права.

Теократична теорія (давньогрецькі міфи, іудаїзм, християнство, іслам) пояснює походження права творінням Бога безпосередньо або через його посланців, пророків, правителів.

Теологічна теорія (Фома Аквінський) ґрунтувалась на ідеї про божественне, надприродне походження права і вбачала його підставу в законах будови світу.

Природно-правова теорія (17-18 ст. Гроцій, Спіноза, Локк, Монтеск'є, Руссо, Кант та ін..). Її вихідним пунктом є теза про наявність у кожної людини невід'ємних прав і свобод, котрими вона наділена природою, так само як вона наділена розумом.

Історична школа права (18 ст. – Гуго, Пухта, Савін'ї) здобула назву за основним положенням своєї концепції, що право кожного народу є його історичною спадщиною. Вона відкинула поділ права на природне і позитивне, і заявила що існує одне національне право.

Теорія юридичного позитивізму (друга пол.. 19 ст. Лабанд, Бергбом, Остін, Шершеневич) відкинула поділ права на природне і позитивне, визнавала позитивне право, а походження права вбачала в системі юридичних норм, створених державою. Право – похідне від держави, не існує без неї.

Психологічна теорія права (Петражицький, Вунд, Кнапп та ін..) пов'язувала походження права з психікою людини, її емоціями.

Марксистська теорія права (друга пол.. 19 ст. Маркс, Енгельс) оголосила право частиною надбудови над базисом, зведеною в закон волею панівного класу, і пов'язувала походження права з класовим розшаруванням суспільства і матеріальними умовами розвитку панівного класу.

Нормативна теорія права (друга пол.. 20 ст. Ганс, Кельзен, Харт) право завжди являє відірвану від дійсності норму про те, що повинно бути. «Чистота» права досягається такою побудовою його системи, яка робить право незалежним від будь-якого не правового фактору (бога, держави, ідеології класу тощо).

Соціологічна теорія права (кін. – 19 – друга пол.. 20 ст. Ієринг, Ерліх та ін..) мала девізом вивчення права в дії, у житті, виводила право із суспільства, із фактичних суспільних відносин. Прихильники цієї теорії закликають до гнучкості права і виступають проти чіткості правової термінології та чіткості юридичних конструкцій.

Примиренська (інтегральна) теорія права (Холл, Поляков, Аннерс) – одна з найбільш популярних теорій у наші дні. Вона заснована на положенні, що кожна з трьох класичних конструкцій теорії – природно-правова, юридично-позитивістська, соціологічна мають бути примирені.

4. Поняття і ознаки права.

Право — система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу.

За соєю якістю і формою право створюється в результаті спільних зусиль громадянського суспільсва (народу) і держави. Поза суспільством, у природі, право не існує.

Ознаки права:

Соціальні:

1) Втілює справедливу міру свободи і рівності населення;

2) Виступає регулятором суспільних відносин.

Юридичні:

1. Нормативність - складається з правових норм і принципів як основних (базових) елементів її будови. За допомогою норм і принципів права в суспільне життя вноситься єдність - право виступає як загальний масштаб (регулятор) поведінки людей. Завдяки нормативності встановлюються межі досягнутої свободи, межі між свободою і несвободою на певному ступені суспільного прогресу.

2. Системність - є системою погоджених, упорядкованих норм і принципів. Право - це не просто сукупність норм і принципів, а їх система, де всі елементи пов'язані і несуперечливі. Системність і ієрархічність будови привносяться у право законодавством.

3. Волевстановленість і погодженість воль (інтересів) - виражає волю владарюючих з урахуванням волі підвладних, тобто консенсуальні (погоджені) волі (інтереси). У праві виявляється і втілюється воля, змістом якої є інтерес, зумовлений потребами суспільства, його соціально-економічним розвитком. Створюється ілюзія, що право творить держава. Насправді право формується у суспільстві в процесі повторювання фактичних відносин, а держава, якщо вона демократична, конкретизує, впорядковує відносини конкуренції, погоджує потреби й інтереси різних соціальних груп з метою встановлення людської взаємодії і комунікації, злагоди та забезпечення соціальної цілісності і стабільності.

4. Загальність і загальнообов'язковість - встановлені правила поведінки є загальними і обов'язковими для кожного суб'єкта права, котрий вступає в типові суспільні відносини. Загальність виражається в тому, що норми права є офіційними і стосуються всіх тих, кому вони адресовані, без винятку. Загальнообов'язковість означає неухильне виконання норм права тими, на кого вони поширюються. Загальнообов'язковість, загальність надає праву те, що в праві виражаються узгоджені інтереси учасників регульованих відносин.

5. Формальна визначеність - право має переважмо письмові форми зовнішнього існування. Цими формами є нормативно-правові акти, прийняті державою (позитивне право)', правові (судові та адміністративні) прецеденти (прецедентне право); правові звичаї (звичаєве право)', нормативно-правові договори (договірне право); правові доктрини (доктринальне право)', релігійно-правові тексти (канонічне право, мусульманське право та ін.). Вираження норм у приписах законів, інших нормативних актів - це основна ознака формальної визначеності права. Формальна визначеність виявляється й у тому, що в зазначених формах права чітко закріплюються права і обов'язки; юридичні поняття («злочин», «корупція» тощо); санкції, що застосовуються до правопорушників; заохочення, що спрямовані на стимулювання правової активності, та ін. Однак, крім офіційних форм вияву, що є показником формальної визначеності права, правом є основні, невідчужувані права людини безвідносно до того, чи закріплені вони у будь-якій формі чи ні (природне право). Деякі вчені вважають, що поза названими формами право може існувати у вигляді природних прав людини, правовідносин, правосвідомості.

6. Забезпеченість державою - створення спеціальних умов для практичного втілення правових норм, що розраховані переважно на добровільне виконання. Але далеко не всі норми права дотримуються і виконуються добровільно, через внутрішнє переконання. У такому разі держава застосовує примус, спираючись на самі норми, що стоять на сторожі їх порушення і мають здатність примушувати до виконання вимог, що в них містяться.

5. Сутність права.

Сутність права визначає його якісну своєрідність – розкриває внутрішню і зовнішню визначеність, систему необхідних властивостей, без яких право перестає бути тим, чим воно є.

Сутність права полягає в тому, що воно є:1) владним нормативним регуляторам суспільних відносин і поведінки людей, узгодження їхніх інтересів, примирення, подолання конфліктів шляхом компромісів; 2) виразником міри свободи і рівності в суспільстві відповідно до рівня його соціально-економічного розвитку, що уможливлює досягнення компромісів.

Поняттям права охоплюються два сторони, які виражають його сутність:

— регулятивну (упорядкувальну) – забезпечує порядок, соціальну стабільність, злагоджує конфлікти на формальному рівні.

— оцінно-орієнтувальну – забезпечує свободу, справедливість, рівність.

Було б неслушним відривати один від одного сторони регулятивної та оцінно-орієнтуваньної сутності права. І та і інша сторона складають єдину, хоча й внутрішньо суперечливу сутність права як регулятора суспільних відносин через державне закріплення міри свободи, рівності та справедливості.

6. Зміст права.

Зміст права – вся сукупність правових приписів, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин, це визначені у праві юридичні права, обов’язки та заборони. Розрізняють два види змісту права:

1. Соціально-політичний, в якому відображається економічна, політична. Класова сутність та націленість пава.

2. Спеціально-юридичний, який характеризує право як специфічне інституціональне утворення.

7.Цінність права.

Цінність права – це його спроможність бути метою і засобом задоволення науково обґрунтованих, соціально справедливих загальнолюдських потреб та інтересів громадян та їх об'єднань. Цінність у праві — це те сутнісне, що дозволяє праву залишатися самим собою.

Можна виділити основні прояви цінності права.

Власна цінність права – пов’язана з його сутністю і полягає в тому,що у праві виявляється справедлива міра свободи і рівності. Право надає свободу вибору, погоджує права й обов’язки, встановлює взаємну відповідальність особи і держави.

Інструментальна (службова )цінність права – виражається в його зовнішніх властивостях(нормативності, системності та ін..) як регулятора суспільних відносин, інструменту для вирішення різних завдань, зокрема для забезпечення функціонування соціальних інститутів (держави, моралі та ін..) та інших соціальних благ.

Історико-культурна цінність права – виявляється у його можливостях бути охоронителем культурних надбань різних поколінь людства, скарбницею правових принципів і норм, що вироблялися у процесі боротьби народів за свободу, демократію, права людини, її гідність, ставали спадкоємними та втілювалися в життя.

Питання для самоперевірки:

1. Назвіть основні сучасні концепції праворозуміння.

2. Які загальні проблеми сучасного праворозуміння.

3. Які ви знаєте теорії походження права?

4. Дайте визначення права.

5. Перелічіть ознаки права.

6. В чому полягає сутність права?

7. Що таке зміст права?

8. Які виділяють прояви цінності права?

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року.

2. Васильєв А.С., Борщевський І.В. Теорія держави і права: Підручник. – Х.: ТОВ «Одісей», 2007.

3. Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю., Слюсаренко О.Л. Теорія права і держави: Навчальний посібник. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 270с.

4. Загальна теорія держави і права: (основні поняття, категорії, прав. конструкції та наук. концепції) : навч. посіб./ За ред.. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко, - К.: Юрінком Інтер, 2008. – 400с.

5. Рабинович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. – К., 2001.

6. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. — 656 с.

7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник. – 2-ге видання. К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. – 520с.

8. Суботін В.М. Теорія держави та права: Навч. посібник – К.: Знання, 2005.

9. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред.. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688с.

10. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін..; За заг. ред.. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. – 368с.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.