Мова та стиль курсової роботи

Мові і стилю курсової роботи потрібно приділяти серйозну увагу. За своєю природою наукова мова достатньо сильно відрізняється від мови художньої літератури. Вона вимагає точності вираження, максимальної стислості, строгої логічності, заперечує будь-які «домисли». Мовностилістичне оформлення роботи найкраще дозволяє судити про загальну культуру її автора. Мова і стиль курсової роботи як частина писемної наукової мови склалася під впливом так званого академічного етикету, сутністю якого є інтерпретація власної та запозичених точок зору з метою обґрунтування наукової істини.

Найхарактернішою ознакою писемної наукової мови є формально-логічний спосіб викладення матеріалу. Науковий виклад складається головним чином з роздумів, метою яких є доведення істин, виявлених у результаті дослідження фактів.

Для наукового тексту характерними є завершеність, цілісність і зв’язність. Найважливішим засобом вираження логічних зв’язків тут є спеціальні функціонально-синтаксичні засоби зв’язку, що вказують на:

- послідовність думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже);

- заперечення (проте, тимчасом як, але, у той час як, а втім, аж ніяк);

- причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, внаслідок цього, крім того, до того ж);

- перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до…, звернімося до…, розглянемо, зупинимося на…, розглянувши…, перейдемо до…, необхідно зупинитися на…, необхідно розглянути…);

- результат, висновок (отже, значить, як висновок, на закінчення зазначимо, все сказане дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід сказати).

Засобами логічного зв’язку можуть виступати займенники, прикметники та дієприкметники (даний, той, такий, названий, зазначений). Вони не тільки конкретизують предмет, але й визначають логічні зв’язки між частинами висловлювання (наприклад, «Ці дані служать достатньою підставою для висновку…»). Займенники щось, дещо, що-небудь через неконкретність їхнього значення в тексті кваліфікаційної роботи не використовуються.

Писемна наукова мова має й суто стилістичні особливості. Об’єктивність викладу – основна її стилістична риса. Звідси наявність у тексті наукових праць вставних слів і словосполучень на позначення ступеня достовірності повідомлення. Завдяки таким словам той чи той факт можна подати як:

- достовірний (дійсно, насправді, зрозуміло);

- припустимий (треба гадати, як видно);

- можливий (можливо, ймовірно).

Обов’язковою вимогою об’єктивності викладення матеріалу є також вказівка на джерело повідомлення, автора висловленої думки чи якогось виразу. У тексті цю умову можна реалізувати за допомогою спеціальних вставних слів і словосполучень (за повідомленням…, за відомостями…, на думку…, за даними…, на нашу думку…).

Діловий і конкретний характер опису явищ, які вивчаються, фактів і процесів майже повністю виключає емоційно забарвлені слова та вигуки. Стиль писемної наукової мови – це безособовий монолог. Норми наукової комунікації суворо регламентують характер викладення наукової інформації, вимагаючи відмови від вираження своєї точки зору в чистому вигляді. Зараз в рамках наукової спільноти існує неписане правило, коли автор наукової роботи виступає в множині та замість «я» використовує займенник «ми», що дозволяє йому відобразити свою думку як точку зору певної групи людей, наукової школи чи наукового напрямку. І це цілком виправдано, оскільки сучасну науку характеризують такі тенденції, як інтеграція колективної творчості, комплексний підхід до вирішення проблем. Займенник «ми» найкраще передає та відтіняє ці тенденції сучасної наукової творчості. Тому виклад зазвичай ведеться від третьої особи, бо увага зосереджена на змісті та логічній послідовності повідомлення, а не на суб’єкті. Авторське «я» ніби відступає на другий план. Стало неписаним правилом в наукових працях замість «я» використовувати «ми» (на нашу думку…, нами доведено…, наше бачення…). Використовується також форма викладу від третьої особи (автор вважає…).

Якостями, які визначають культуру наукової мови, як зазначалося вище, є точність, ясність і стислість. Багатослів’я, або мовна надмірність найчастіше виявляється у вживанні зайвих слів. До мовної надмірності слід віднести й уживання без потреби іншомовних слів, які дублюють українські й тим самим невиправдано ускладнюють вислів. Інший різновид багатослів’я – тавтологія, тобто повторення одного і того ж іншими словами, і цього треба уникати при написанні курсової роботи.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.