Суспільний лад Галицько-Волинського князівства

Населення князівства поділялося на дві основні групи: феодальну верхівку становили князі, великі бояри, міська знать та вище духовенство; до вільних і напівзалежних груп населення відносилися майже всі селяни, трудящі низи міського населення, дрібне боярство, нижче духовенство.

Попри те, що номінально власником усієї галицько-волинської землі вважався великий галицько-волинський князь, він фактично міг беззастережно розпоряджатися тільки «княжими» (князівський домен), а також власними (особистими) землями. Значна частина земель належала боярам, селянам, містам і духовенству.

Бояри. Особливістю суспільного ладу Галицько-Волинської держави була та обставина, що переважна більшість земельних володінь тут перебувала у боярських руках. Насамперед це стосувалося Галичини. Бояри в Галицькій Русі були земельною аристократією, яка водночас становила верхівку князівської дружини, «княжих мужів». Могутність галицьких бояр ґрунтувалася не лише на значних земельних володіннях, а й на сотнях і тисячах васалів, що з ласки того чи іншого боярина сиділи на його землі і на заклик свого пана повинні були прийти йому на допомогу - навіть у виступі проти верховного сюзерена, тобто князя.

Бояри поділялося на групи: «старі» й «молоді», а також «луччі», «великі», «нарочиті». Ці назви визначали заможну боярську верхівку, яка мала владу на місцях, і малоземельних, дрібних бояр. У кожній землі були великі бояри, що очолювали все боярство. Галицькі великі бояри, що звалися «мужами галицькими», володіли значними успадкованими територіями і мали навіть власні дружини. Великі бояри мали привілейоване становище при великих князях: вони служили у княжій «старшій» дружині, здійснювали управління, а їхні сини обіймали посади «двірних» слуг на княжому дворі. Вони одержували від князя землю за їхню військову службу - «до волі господарської» (до волі великого князя), «до живота» (до смерті феодала), в «отчину», тобто з правом передання землі у спадщину.

Міщани «ліпші мужі» перебували під особливою опікою князя. До таких городян, або «містичів», також належали іноземці, яких запрошували князі та жалували їм величезні багатства.

Вище духовенство (архієпископи, єпископи, ігумени) – користувалося значним впливом серед верхівки суспільства і вдавалося до незалежних політичних заходів. Володіло великими землями і численним феодально-залежним селянством.

Селянство – становило основну масу експлуатованої більшості населення і поділялося на вільних і залежних. Переважною формою селянського землеволодіння було общинне. Згодом воно дістало назву «дворище» та об'єднувало декількох селян-общинників. Поступово общини розпадалися і утворювалися індивідуальні господарства (двори). Залежне селянство сплачувало на користь великого князя данину і відбувало різні повинності (праця на будові укріплень). На користь місцевих феодалів платило оброк (дякло) натурою: хутром, воском, медом.

До експлуатованих мас населення належали також міські низи «прості люди», які зазнавали гніту з боку міського патриціату.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.