Юридична природа і правовий режим повітряного простору

Відповідно до норм міжнародного і внутрішньодержавного права суверенітет держав поширюється на повітряний простір у межах їх сухопутної і водяної території, тобто по своїй юридичній природі цей простір - частина державної території.

Конвенційної ж норми про верхню границю повітряної території держави не існує. Немає такої норми й в українському законодавстві. Мається міжнародний звичай про те, що ця границя не повинна перевищувати 100 — 110 км над рівнем моря.

Держави самі встановлюють правила вльоту на свою чи територію вильоту з її іноземних повітряних судів.

Звідси випливає, що екіпажі повітряних судів, що здійснюють міжнародні польоти, повинні знати національне повітряне законодавство не тільки своєї держави, але і держав, над якими вони пролітають.

У рамках ИКАО були проведені велика робота з уніфікації аеронавігаційних правил, що сформульовані в додатках до Чикагської конвенції 1944 р. Правила про повітряні пересування повинні застосовуватися до судів усіх держав на недискримінаційній основі (ст. 11 Чикагської конвенції 1944 р.).

У відповідності зі ст. 29 даної Конвенції кожне повітряне судно, що здійснює міжнародні польоти, повинне мати на борті такі документи:

-посвідчення про реєстрацію,

-посвідчення про придатність до польотів,

-бортовий журнал і ін.

При перебуванні в повітряному просторі іноземної держави повітряному судну дозволяється мати радіопередающу апаратуру, що може використовуватися тільки членами літного складу екіпажа, що володіють спеціальним на те дозволом, виданим компетентною владою держави реєстрації судна (ст. 30 Чикагської конвенції 1944 р.).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.