Влада в менеджменті.

Для того щоб керувати іншими, менеджер повинен впливати на них. При цьому вплив керівників на підлеглих відрізняється від інших видів впливу тим, що він повинен привести не просто до прийняття індивідуумом чи групою людей певних ідей, а до дії, що виражається у праці, необхідній для досягнення цілей організації. Такий вплив можливий лише на основі наявності у керівника влади.

Влада– це можливість впливати на поведінку інших. На перший погляд, влада керівника уже закладена у його повноваженнях. Керівний вплив і влада залежить як від особистості, на яку спрямований цей вплив, так і від ситуації, в якій вона перебуває, та якостей керівника.

Залежність влади від особистості, на яку спрямований управлінський вплив, полягає у тому, що кожна людина через свої психологічні особливості по-різному реагує на вплив керівника, а отже, відповідно і поводить себе. Є люди, для яких влада керівника поширюється на всі їхні вчинки як на роботі, так і поза нею, інші визнають цю владу тільки до певних меж, а інші, формально підкоряючись владі керівника, фактично чинять на свій розсуд.

Реальна влада залежить від ситуації, в якій перебуває керівник. Наприклад, влада молодого керівника, як правило, не рівнозначна владі досвідченого керівника, який здійснює керівні функції в організації тривалий час.

Отже, не існує абсолютної влади, оскільки ніхто не може однаково впливати на всіх людей у будь-яких ситуаціях.

Влада є необхідною умовою успішної діяльності організації.

Розрізняють шість форм влади керівника над підлеглими: влада, що базується на примусі; влада, заснована на винагороді; експертна влада; еталонна влада; законна влада; харизма.

Влада, що базується на примусі. Сутність цієї влади полягає в наявності у керівника засобів покарання підлеглого, які можуть зашкодити задоволенню певних суттєвих потреб останнього чи спричинити якісь інші неприємності.

Влада, заснована на винагороді, в центр набору важелів впливу на підлеглого ставить винагороду, тобто можливість задовольнити його суттєві потреби і давати задоволення.

Експертна влада ґрунтується на впевненості підлеглого про наявність у керівника спеціальних знань, що дають йому змогу задовольняти суттєві потреби підлеглого.

Еталонна влада ще називається владою прикладу. Суть її у тому, що особисті якості керівника настільки привабливі для підлеглого, що останній хоче їх набути, виконуючи доручення й указівки керівника.

Законна влада ґрунтується на переконанні підлеглого у праві керівника віддавати вказівки, які підлеглий зобов'язаний виконувати. Тому цю владу ще називають традиційною, оскільки вона витікає з ієрархічної побудови структури управління організацією. Кожен керівник володіє законною владою у зв'язку з повноваженнями з управління людьми, передбаченими ієрархією управління.

Харизма – це влада, побудована не на логіці чи силі традицій, а на особистих якостях (здібностях) лідера.

3.Природа лідерства та його складові. Теорії лідерства.

Відмінність у функціях лідера команди і управляючого підрозділом (відділом) витікає з відмінностей у функціях лідера, як такого, і керівника, начальника.

Керівник здійснює управління на основі одноособового прийняття рішень і контролю за процесом праці.

Лідер права з прийняття рішень не узурпує, а, навпаки, надає їх кожному із членів бригади або команди. Його основне завдання – не прийняття рішення, а допомога іншим членам команди у пошуку проблем, які необхідно вирішити, у формулюванні цілей і завдань колективної діяльності.

Існує два типи лідерів: інструментальний – у ділових відносинах і експресивний – у міжособових (як правило, найбільш поважана людина), яка згладжує конфлікти, напругу, що підвищує ефективність праці; в інакшому випадку він може стати ініціатором асоціальної поведінки.

У групі лідер може виконувати ролі координатора, контролера, плановика, який установлює цілі, експерта, арбітра, носія групової відповідальності чи вини. У більшості випадків лідер – це також джерело цінностей і норм, які складають груповий світогляд, оскільки у колективі загальне мислення як правило ближче до образу мислення керівництва, ніж рядових членів.

Існує декілька теорій, які намагаються пояснити природу лідерства. Це теорії підходу з позиції особистих якостей, ситуаційного підходу, поведінського підходу.

Теорія підходу з позиції особистих якостей. Згідно з цією теорією, відомою також під назвою теорії великих людей, кращі з керівників володіють певним набором особистих якостей. Однак єдиної думки щодо набору цих якостей немає. Найбільш досліджені риси - це рівень інтелекту і знань, помітна зовнішність, чесність, тверезий розум, ініціативність, соціальна й економічна освіта та високий рівень впевненості в собі.

Теорія поведінського підходу створила основу для класифікації стилів керівництва або стилів поведінки. Згідно з поглядами цього підходу, ефективність визначається не особистими якостями керівника, а швидше його манерою поведінки по відношенню до підлеглих.

Теорія ситуаційного підходу виходить з того, що на ефективність керівництва впливають такі ситуаційні фактори, як потреби і особисті якості підлеглих, характер завдання, вимоги й вплив середовища, наявна у керівника інформація. Основною характеристикою стилю керівництва є ступінь делегування своїх повноважень, тип влади, використовуваної ним, наявність чи відсутність турботи про людські стосунки.

Запитання та завдання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте поняття «керівництво» та «лідерство». Вкажіть на їх відмінності.

2. У чому різниця між формальним і неформальним лідером.

3. Опишіть сильні та слабкі сторони форм влади, які можуть використовувати керівники.

4. Які особисті риси характеру людини формують ефективного лідера.

5. Вкажіть умови, за яких можна ефективно використовувати такі інструменти впливу на людей, як переконання та залучення до співробітництва.

6. Охарактеризуйте стилі поведінки керівника. Які з них найпоширеніші у вітчизняному менеджменті і чому?

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.