Науковий потенціал в Україні

Науковий потенціал України сконцентрований в трьох основних секторах:

ü академічному;

ü галузевому;

ü вузівському.

Найбільша частина наукових кадрів України на початок 90-х років (близько 55 % від загальної їх чисельності) була прийнята в галузевому секторі. На другому місці за показниками зайнятості знаходиться вузівський сектор (36 %), а решта (9 %) зайнятих працівників припадає на академічний сектор.

Академічний сектор – це основний сектор науки в Україні. До нього належать заклади та організації НАН України, а також галузеві академії (медичних наук, педагогічних наук). В Україні нараховується до 20 громадських галузевих академій (АН Вищої школи України, Українська екологічна АН, Економічна АН та ін.).

Основним завданням академічної науки є розвиток фундаментальних досліджень.

Головною науковою організацією є Національна Академія наук (НАН). Вона є керівником усіх досліджень, що проводяться природничими та суспільними науками у вузах та інших науково-дослідних закладах. Стосовно до підвідомчих академічних інститутів НАН є установою державного керівництва, координаційним центром.

Основною ланкою НДР є інститут, який поряд із проведенням наукових досліджень координує свою роботу із дослідженнями інших закладів; готує наукових спеціалістів, організовує конференції, наради. Структурними підрозділами інститутів є відділи, лабораторії, сектори, експериментальні бази, стаціонари тощо.

Галузевий (відомчий) сектор базується на наукових закладах ряду міністерств, що виконують, головним чином, прикладні дослідження, і є зв’язуючою ланкою між наукою і виробництвом.

В будь-якій галузі виділяють головний інститут, який виконує роботу за основною тематикою певного напряму чи проблеми та координує діяльність інших закладів у цій же галузі. На даний момент найбільш характерними науковими і суспільними процесами є зв'язок науки із виробництвом, що знайшло своє відображення у вигляді науково-виробничих об’єднань (НВО). Вони створюються як при великих підприємствах, так і при провідних науково-дослідних інститутах (наприклад, при НДІ електрозварювання ім. Є.Ю. Патона НАН України). Досвід роботи таких НВО свідчить, що час, затрачений від створення наукової ідеї до практичного застосування її зменшується в 1,5-2 рази.

Вузівський сектор виконує різноманітні фундаментальні та прикладні дослідження. Тут зібрана висока частка докторів і кандидатів наук – близько 50 % від їх загальної кількості. Наукові дослідження проводяться паралельно із підготовкою спеціалістів.

Серед вузів виділяються університети, політехнічні інститути, спеціалізовані (галузеві) інститути.

Університети готують спеціалістів та проводять наукові дослідження в галузі природничих та гуманітарних наук.

Політехнічні інститути (університети) спеціалізуються за різними галузями техніки.

Галузеві інститути готують спеціалістів для окремих галузей господарства та культури.

Більшість вузів входять до складу Міністерства освіти. Великою перевагою вузів, при виконанні наукової роботи, є наявність групи спеціалістів, які проводять великі наукові дослідження на стику наукових дисциплін (міжкафедральні, міжфакультативні теми).

Прослідкуємо деякі особливості формування вузівської науки в Україні. Найстарішим вищим учбовим закладом в Україні є Львівський університет, який був заснований в 1784 р. До речі, кафедра географії в цьому університеті була відкрита майже через 100 років – в 1882 році. У 1805 р. був відкритий Харківський університет та кафедра географії, перші дослідження якої були спрямовані на вивчення кліматичних умов України. Пізніше були створені Київський (1834 р.), Одеський (1865 р.) і Чернівецький (1875 р.) університети.

Основним структурно-функціональним підрозділом вузу є кафедра, яка виконує навчальну наукову роботу. Крім цього, при вузах можуть бути організовані науково-дослідні заклади: інститути, проблемні та галузеві лабораторії, учбово-дослідні та експериментальні установи, обчислювальні центри тощо.

Проблемні науково-дослідні лабораторії (ПНДЛ) створюються при вузах з метою вирішення актуальних проблем науки і техніки. Галузеві лабораторії, виконують конкретні науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, основними замовниками яких є міністерства та відомства. Одним із способів практичного використання результатів наукових робіт є господарські договірні роботи. При Чернівецькому університеті працює ПНДЛ по вивченню природних умов та охороні природи Українських Карпат і Прикарпаття, в т. ч. й лабораторія по оцінці природно-ресурсного потенціалу (ПРП) (на географічному факультеті).

Де ж розміщується науковий потенціал? Найхарактернішою рисою розміщення наукового потенціалу є його концентрація в обласних центрах та великих містах (Київ 65 – %, наукових кадрів України; Харків, Львів, Одеса).

Територіальна система вузівської науки включає її регіональні системи, вузівські центри та окремі вузи.

Одним із головних закладів в галузі географії в Україні є науково-дослідний інститут географії НАН.

Вузівська географічна наука розвивається на географічних, геолого-географічних та біолого-географічних факультетах університетів і педагогічних інститутів, а також їх учбово-наукових стаціонарах. В науково-дослідних інститутах та вузах система підготовки наукових кадрів виглядає таким чином: студент – стажер – дослідник – аспірант.

Значний внесок у розвиток багатьох проблем науки вносять наукові і технічні товариства, які об’єднують на добровільних засадах наукових працівників одної або споріднених спеціальностей незалежно від місця роботи.

Одним із таких товариств в Україні є Українське Географічне товариство – це науково-громадська організація при НАН України. Головним його завданням є всебічне сприяння розвиткові географічної науки, проведення географічних досліджень оточуючого середовища і природних ресурсів, вивчення народного господарства і населення України та охорона оточуючого довкілля.

Важливим напрямом роботи географічного товариства є сприяння координації науково-дослідних робіт у галузі географії та підготовці географічних кадрів, поліпшенню географічної освіти в середніх і вищих навчальних закладах, а також пропаганда географічних знань. Засноване в 1872 р. в Києві, а в 1958 року функціонує як товариство при Академії Наук України.

Українське географічне товариство об’єднує понад 8 тис. членів, які входять до 33 відділів. У товаристві працюють секції фізичної географії, економічної географії, картографії, палеогеографії, геоморфології, метеорології і кліматології, медичної географії, шкільної географії, туризму тощо.

Найвищим органом товариства є з’їзд. У період між з’їздами роботою керує Вчена Рада і Президія. Товариство видає збірники наукових праць, організовує географічні олімпіади школярів, виставки географічної літератури.

Найвищим органом Українського географічного товариства є з’їзд географічного товариства. Відповідно до статуту на з’їздах розглядають науково-організаційні питання звіти про діяльність; вибори керівних органів; обговорення основних науково-географічних проблем.

До роботи з’їзду видають звіти про роботу, друкують матеріали або тези наукових доповідей, організовують виставки географічної літератури.

З’їзди відбуваються регулярно, через кожні 5-6 років. І-й з’їзд відбувся в 1964 р. у Києві. Потім вони відбувалися у Львові (1970 р.), Харкові (1975 р.), Луганську (1980 р.), Сімферополі (1985 р.), Одесі (1990 р.), Києві (1995 р.). Можна виділити групу основних питань, які обговорювалися на з’їздах:

1. Стан і завдання географічної науки.

2. Проблеми комплексного картографування території України.

3. Географічні проблеми Українських Карпат.

4. Нові методи географічних досліджень.

5. Еколого-географічне виховання тощо.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.