Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Загальна характеристика пізнавальних процесів дитини дошкільного віку

Сучасний етап розвитку МФЕМУ у дітей дошкільного віку характеризується соціокультурною ситуацією розбудови системи освіти на засадах особистісно зорієнтованої моделі навчання. Дошкільна освіта виступає як перша ланка неперервної освіти громадянина. Основними тезами є: повноцінне проживання дитиною кожного вікового періоду; збагачення сфер життєдіяльності у різних видах діяльності; формування цілісного світосприймання та світобачення; переважання морально-ціннісного аспекту у вихованні особистості; розвиток пізнавальної активності і самостійності, творчої ініціативи; забезпечення достатнього рівня математичної освіти для навчання дітей у початкових класах.

Стрімкий розумовий, емоційний розвиток молодших школярів, що підсилюється соціальними факторами та початком систематичного навчання з шести років, передбачає врахування в організації математичної освіти вікових закономірностей розвитку у дітей пізнавальних процесів. Формування у старших дошкільників умінь зосереджувати увагу на головному, диференційовано сприймати навчальний матеріал, усвідомлено запам’ятовувати та відтворювати, розмірковувати за аналогією, порівнювати, узагальнювати, діяти за вказівками дорослого, контролювати свої дії складає передумови успішного навчання математики у початковій школі. Якісні перебудови пізнавальної сфери дитини породжується змінами в морфофункціональній, інтелектуальній, соціальній системах життєдіяльності та охоплюють психіку в цілому та окремі психічні процеси – від імпульсивно-перцептивних безумовних реакцій до інтелектуалізації етичних поведінкових позицій.

Сприймання є формою чуттєвого пізнання дійсності, за якою цілісний образ предметів та об’єктів пізнання створюється аналітико-синтетичною діяльністю органів чуття. У практичних діях із матеріальними об’єктами через задіяння зорових, слухових, тактильних, кінестетичних та інших аналізаторів формується перцептивний образ предмета. У перцептивній діяльності керівництво з боку дорослого полягає у спрямуванні спостережень, націлюванні дітей на всебічне обстеження предметів, переведенні дітей на нові рівні спостережень та формуванні сенсорних еталонів. У сенсорних процесах із конкретними об’єктами дитина і пізнає їх властивості (просторове розміщення, положення на площині, порівняння за величиною) та встановлює відношення між різними предметами, у яких вони знаходяться. Сенсорне виховання передбачає формування узагальнених способів вивчення предметів, які становлять основу для розвитку здібностей. Старші дошкільнята здатні виконувати завдання, які передбачають використання умінь ідентифікувати, співвідносити об’єкт з його моделлю, замінником та виконувати перцептивне конструювання. Для шкільного навчання важливими є такі властивості сприймання: вибірковість, диференційованість. Перша означає вміння дитини вибирати певний об’єкт з-поміж сукупності предметів на основі порівняння їх ознак, а друга – вміння на основі цілеспрямованого аналізу розмежувати, розрізняти властивості одного предмета. Наприклад, у вивченні величин сприймання дошкільнят акцентується на певних властивостях предметів, тобто підготовча робота полягає в ознайомленні із диференційованими ознаками: для довжини – протяжністю (існуванням відстані між будь-якими двома точками простору); для площі – властивістю предметів займати частину площини; для маси – гравітаційні властивості предметів (кожен предмет притягується до землі); для об’єму – властивістю предметів займати частину простору); для часу – тривалістю події від її початку до закінчення.

Увага є тим пізнавальним процесом, що організовує і спрямовує діяльність дитини на значущий об’єкт дії та сприяє адекватній саморегуляції на обставини, що змінюються. Вона характеризується вибірковістю та зосередженістю. При оволодінні математичними знаннями суттєвого значення набуває питання формування довільності уваги на тлі інтенсивного розвитку свідомості та механізмів вольової саморегуляції. Наявність стимулів в організації логіко-математичної діяльності, прийомів заохочення сприяє підтриманню уваги під час виконання навчальних завдань з математичним змістом. Це диференційована, вибіркова фіксація уваги дитини відповідно до правил та настанов, яка супроводжується вербальною репродукцією та повторенням вказівок дорослого, чітка заданість структури операціональних дій та їх планування у зовнішній мові дитини, ігровий фон підготовчого етапу до введення нового, зацікавленість змістом навчального завдання з математики, забезпечення орієнтовної основи діяльності відповідними дидактичними матеріалами, варіативність способів виконання завдання, залучення сенсорних сисем та вибір домінанти на основі зорового, слухового, тактильного аналізаторів тощо.

Пам’ять – це здатність запам’ятовувати, зберігати та відтворювати події життя чи набутий досвід. Краще запам’ятовується дітьми те, що привертає увагу або емоційно переживається. Л. С. Виготський вказує, що у психічного розвитку дітей дошкільного віку переважає мислення, що пов’язане із формуванням умотивованих установок на запам’ятовування. Міцність зберігання матеріалу в пам’яті значною мірою залежить від правильного вибору прийомів заучування, що відповідали б віку дитини. У дітей дошкільного віку переважає механічна пам’ять. З-поміж загальновідомих способів запам’ятовування назвемо такі прийоми:

- повторення як універсальний та фундаментальний спосіб свідомого і підсвідомого контролювання процесів засвоєння навчальної інформації;

- визначення опорних пунктів, тобто виділення у навчальному матеріалі такого, який є опорою для більш широкого змісту;

- мнемотехнічні прийоми як сукупність готових способів запам’ятовування.

Повторення є основним чинником у формуванні процесів відтворення, і тому його організація повинна мати активну форму. Таким чином, дитина матиме можливість самостійно контролювати заучування, своєчасно виявляти помилки, більш раціонально організовувати свої зусилля і зосереджувати їх на тому матеріалі, який значно гірше запам’ятовується. Відтворення по пам’яті є тією працею, в результаті якої не тільки накопичуються знання, однак і здійснюється виховання особистості дитини, її наполегливості у досягненні мети, задоволення від позитивного результату, впевненість у своїх силах та інтерес до навчання. На думку психологів, обсяг запам’ятовування повинен містити 7 ± 2 символи (окремих знаків, слів тощо), оскільки більше інформації дитині важко утримувати як єдине ціле.

На межі дошкільного та молодшого шкільного віку відбувається “перехід від потенційних форм психічного розвитку до актуальних” [297, с. 18]. Уява, як психічна функція, робить значний стрибок у своєму розвитку на сьомому році життя дитини і впливає на продуктивність навчальної праці, формування пошукового досвіду, творчості школярів.

Аналіз результатів експериментального дослідження показує існування кореляційної залежності (за коефіцієнтом кореляції Пірсона) між уявою та логікою мислення (rxy = 0,62), між уявою та креативністю мислення (rxy=0,42). Спостереження за навчальним процесом у ДНЗ дозволяють зробити висновок про спонтанність формування процесів уяви. Вони не акцентовані на функціональному змісті та прикладному значенні уяви, а її формування виступає другорядною метою серед дидактичних та розвивальних цілей логіко-математичної діяльності дошкільнят. У становленні уяви, починаючи з дошкільного віку, важливо дотримуватися поступовості при формуванні образів реального чи уявлюваного: від перцептивної візуалізації до стимулювання творчих ініціатив. У розробленні системи завдань слід керуватися принципом наступності, тобто обрати стратегію поступового розширення діапазону уяви з урахуванням особливостей первинної апперцепції, здатності дітей до створення близьких і далеких асоціацій та використанням методів і прийомів розвитку уяви (предметно-дійових, знаково-символічних, репродуктивних, конструктивно-експериментальних).

У дошкільному віці уява дитини набуває таких рис: довільності, цілісності, яскравості, динамізму, комбінаторності та багатоманітності інтерпретацій життєвих ситуацій, що виникають в індивідуально-суб’єктивному просторі життєдіяльності дитини.

Довільність процесів уяви полягає у перших спробах здійснення дитиною саморегуляції через дію образом, їх закріпленні у поведінкових актах, що ведуть до створення ситуації успіху. Довільність передбачає вміння дитини поповнювати суб’єктивний світ реальності, будувати поведінкову стратегію у конкретному середовищі. Довільність – це самокерованість дитиною через образи уяви своєю діяльністю відповідно до навчальних задач, вимог, умов. Онтогенетично зумовлюючим фактором формування довільності процесів уяви виступають сюжетно-рольові ігри, ігри-драматизації, ігри з правилами. На становлення довільності впливає поєднання спонтанності психічного самовдосконалення дитини та цілеспрямованості, адекватності проекту педагогічної діяльності конкретній навчальній ситуації. До причин, що впливають на формування достатнього для шкільного навчання ступеня довільності уяви, належить досвід ігрової та партнерської діяльності, наявність інформативно-аналітичного балансу між оточуючим середовищем та процесами учіння, рівень емоційної децентрації та диференціації сприймання.

Цілісність уяви полягає в її внутрішній єдності уявлень дитини про навколишній світ. В. В. Давидов, досліджуючи уяву у дитячому віці, зазначає здатність дитини “схоплювати” ціле раніше частин, а Є. Є. Сапогова один із механізмів формування уяви вбачає у здатності дитини співвідносити частини та ціле. “...при створенні уявлюваного об’єкта дитина спочатку розглядає деяке нерозчленоване ціле за якимись сторонами, властивостями реальних об’єктів, а потім виокремлює у них складники або ж виділяє у реальному об’єкті, явищі деяку властивість, ознаку і вибудовує навколо нього нову цілісність” [340, с. 45]. Отже, цілісність, з одного боку, є особливістю первинного сприймання дитиною об’єкта, предмета, явища, дії, а з другого – результатом трансформації образів уяви у нову цілісність із якісно іншими змістовими та структурними характеристиками.

Про сформованість гнучкості уяви говоримо тоді, коли її образи піддаються якісним перетворенням, змінам під впливом нових вражень, емоційних переживань, збагачуються та суб’єктивуються. В становленні гнучкості уяви важливими є такі види педагогічної роботи:

- стимулювання різних форм пошукової діяльності дитини (від евристичного поштовху до творчих ініціатив);

- створення нових образів, їх аналіз та включення у систему попередніх уявлень, формування похідних образів уяви, які характеризуються мобільністю;

- поступове накопичення нових образів уяви, які закріплюються у пам’яті у вигляді стабільного ядра, і легко піддаються групуванню, трансформації, утворенню сполучень образів тощо;

- конструювання освітнього середовища, в якому операції з вторинними образами підлягають суб’єктивній інтерпретації (через малюнок у кольорі чи за формою; у мовленні як окреме речення, розповідь, казка), тобто сприяють процесам самореалізації, самовираження кожної дитини;

- здійснення співуправління на основі оберненого зв’язку через засоби суб’єктивації та проведення відповідних коригувальних дій.

Динамічність уяви – це швидкість, точність, рухливість образів уяви при відтворенні набутих та створенні нових. Особливістю цієї риси є інтегрованість, оскільки швидкість процесів уяви полягає в умінні дитини формувати образи за короткий час, точність – в яскравому та наочному їх оформленні, рухливість – у здатності оперувати образами. До завдань, що дозволяють розвивати динамічність уяви, належать ті, що сприяють становленню часово-просторової координації. Часові параметри відпрацьовуються на прикладах подій, явищ, зміни в яких розгортаються у часі. Одні із них зорієнтовані на збагачення особистісного, індивідуального досвіду регулювання та планування дитиною власної діяльності (перебіг подій від початку до досягнення результату), а інші – на встановлення причинно-наслідувальних залежностей. Якщо перші із них складають основу для формування організаційних та контрольно-оцінних навичок, то другі – загальнопізнавальних.

Просторова орієнтація при оперуванні образами розвивається на метричних завданнях (на площині, у просторі), які передбачають:

- визначення положення предмета на площині та по відношенню до іншого предмета;

- уявлюване переміщення предмета та опис його нового місцезнаходження (за напрямком переміщення визначається нове положення);

- мислений “поділ” предмета на частини;

- класифікація предметів за певною ознакою (положення на площині, у просторі);

- групування за сенсорною ознакою предметів, які розташовані у будь-якому порядку;

- побудова предмета за окремими частинами (комбінування подумки);

- доповнення незавершеного малюнка предмета його частиною у ситуації вибору;

- надання предметам невластивих функцій та створення образу нового предмета, подання його у вигляді моделі, схеми, графіка;

- диференціація та підсилення певної ознаки предмета;

- визначення подібних ознак предметів або, навпаки, різних на основі мисленого комбінування, обертання, повороту.

Враховуючи такі особливості уяви, як відокремленість образу від „породжуючого” його предмета та варіативність образів, у побудові системи завдань слід опиратися на наступність розвитку, коли “нові” образи будуються на основі “старих”, поступово розширюються зміст та операційна заданість процесів уяви.

У формуванні уяви визначаємо три етапи: підготовчий, основний і продуктивної реалізації. Перший із них подається блоком завдань на перцептивну візуалізацію та первинну апперцепцію. Обов’язковою умовою роботи на цьому етапі виступає використання ігрових форм предметного маніпулювання, в яких діти одержують опорну інформацію про властивості предметів, за предметом описують його оточення, функціональне призначення. Засобом об’єктивації виступає мовлення. Подамо систему завдань першого етапу:

- описати предмет при безпосередньому його спогляданні. Педагогу у роботі потрібно домагатися повноти та точності у відповідях дітей. Не менш важливо, щоб дитина описала якомога більше властивостей предмета, вказала на суттєві та супровідні ознаки. Наприклад, описати дерево, букет квітів тощо. Дитина розпочинає із зовнішніх ознак, поступово переходить до описання призначення предмета (“Для чого?”). Якісним можна вважати результат, коли дитина наділяє предмет новими властивостями чи функціями. Наприклад, дерево зелене, ..., дерево дає прохолоду в жаркий день, ... , дерево красиве, ...дерево добре, ...);

- описати властивості предмета, поданого на малюнку контуром. Для відповіді дитина має створити образ предмета в уяві та подати його вербальну інтерпретацію;

- за конкретним предметом описати середовище його перебування. Завдання можна подавати у вигляді гри “Знайди предмету його місце”, “Хто із звірів де живе?”, “Якого предмета не вистачає?”;

- побудувати образ предмета по пам’яті, якщо: а) предмет відомий дітям (дерево, букет квітів, іграшка тощо); б) раніше з цим предметом діти не працювали, але він відомий дітям із власного досвіду;

- виконати гіперболізацію або загострити увагу дитини на певних властивостях окремих предметів чи їх сукупності. Метою таких завдань є формування умінь відокремлювати, розрізняти ознаки, акцентуючи увагу на суттєвих;

- створити вигаданий образ за певними властивостями та описати його;

- створити новий образ за ознаками, що вибираються без певної закономірності;

- доповнити формонезавершений малюнок лініями, щоб вийшов відомий предмет (за орієнтирами, без орієнтирів, з поданням зразка, з алгоритмічним супроводом);

- опредмечення об’єктів, які задаються певною формою (геометричними фігурами), або форма невизначена (замкнена, незамкнена крива лінія довільної конфігурації).

Результатом підготовчого етапу має бути збагачення уяви дитини новими образами, що характеризуються яскравістю (чіткістю), гнучкістю та розмаїттям.

До блоку завдань основного етапу належать такі:

- підібрати предмети із середовища, які володіють даною ознакою, за принципом вибірковості;

- побудувати асоціативний ланцюжок за близькими асоціаціями. Можливі два варіанти: а) за вихідним словом чи предметом називаються по черзі предмети, яким властива одна з ознак попереднього предмета; б) за двома предметами чи двома ознаками називається третій предмет із названими ознаками;

- за обраною ознакою назвати якомога більше предметів;

- порівняти ознаки одного предмета (наприклад, бант вузький та короткий; апельсин круглий і великий);

- назвати предмет за даними ознаками без опори на наочний образ. Наприклад, білий, пухнастий, грайливий, ... Хто це?;

- навести якомога більше ознак предмета або відповісти на запитання “Який?”, “Яка?”;

- описати функціональне призначення предмета, виконуючи перелік від реальних функцій до уявних, вигаданих. Наприклад, плетений кошик – для перенесення овочів, фруктів, продуктів харчування, ..., для складання мотків ниток для в’язання, ..., для збирання грибів, ..., “будинок котика”, ... , кошик для добра,...). Ці завдання можна назвати завданнями на функціональну імітацію;

- відшукати нові властивості предметів за принципом доповнення, називаючи якомога більше властивостей (реальних, вигаданих);

- порівняти ознаку, якою володіє пара чи трійка предметів. Наприклад, смужки паперу різні за довжиною і кольором, але виготовлені з однакового матеріалу;

- завдання на моделювання операційних дій з предметами: просторово-координаційне, символічно-ігрове, коли в ігровій ситуації надається новий зміст предметам-замінникам, нове значення символам;

- завдання на розвиток мовлення: а) скласти речення за двома словами, близькими за змістом, коли дитина має встановити зв’язок між словами та оформити у нові образи за допомогою мови, виходячи за межі власного індивідуального досвіду; б) постановка нестандартних запитань: до певного предмета, щодо дій із предметами, до ігрового сюжету, до конкретної ситуації, до прочитаного оповідання, казки, розповіді; в) закінчити речення, продовжуючи думку (Наприклад: Хлопчик взяв вудку та пішов ...; Дівчинка допомагала бабусі ...); г) складання казок, розповідей, в яких персонажі добираються з різних жанрових творів;

- встановити початок події чи її закінчення за малюнком, доповнити розповідь власними судженнями та встановити причинно-наслідкову залежність;

- використовувати потенціал гри, як-от: перенесення сюжету на новий об’єкт, виконання ролі у новій ігровій ситуації, заміна ігрових дій на уявлювані, гіперболізація певної ролі у грі, виведення другорядної ролі на перший план (зміщення сценічного акценту), виконання режисерської гри за заданими правилами, створення ігрових сюжетів та їх рольова інтерпретація.

На етапі продуктивної реалізаціїдіти мають застосовувати набутий та формувати новий особистісно-інтелектуальний досвід самоствердження у нестандартних ситуаціях. До завдань цього етапу належать:

- зміна предметного середовища за сценарієм дитини, коли допускається вільне перекомбінування об’єктів дії, створення нових образів з матеріальними та матеріалізованими предметами;

- перебудови у предметному середовищі, що супроводжуються вербальною аргументацією та називанням утворених композицій з предметами;

- побудова асоціативного ланцюжка за далекими асоціаціями;

- розв’язування імажинативних інтелектуальних завдань;

- складання речень, невеликої розповіді (на 4-5 речень) за двома, трьома словами: а) близькими за змістом (будинок, дівчинка, річка); б) далекими за змістом (стіл, лісова галявина, число, яблуко).

Формування розумової діяльності пов’язано із мисленням і відбувається не тільки на основі перцептивних дій, уяви, пам’яті, у їх взаємозв’язку та поступовому ускладненні. Процес мислення є цілісним утворенням і містить операції аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування та конкретизації. В. В. Давидов у механізмах мислення виокремив процеси узагальнення разом із процесами абстрагування та утворення понять, що, на його думку, і становить основу для формування емпіричного чи теоретичного типу мислення.

Однак цілісний процес мислення необхідно зорієнтувати не на засвоєння та використання набутого досвіду, а на постійне оволодівання новими, узагальненими, більш складними змістово-операціональними структурами. Визначення співвіднесеності набутих та нових розумових дій у розвитку мислення та їх врахування при педагогічному управлінні пізнавальними процесами й складає умову, що забезпечує нерозривність та поступовість процесів мислення. Діти старшого дошкільного віку у пізнавальних діях виходять за межі чуттєвого досвіду і для них стає можливою розумова діяльність з елементами узагальнень. Прикладом може слугувати засвоєння одиниць вимірювання величин за допомогою умовних мірок та моделей одиниць вимірювання, обчислення числових значень величин.

Наочно-дійова форма мислення розвивається у діяльності наслідування в практичних діях із предметами через чуттєвого сприймання, а наочно-образна опирається на образи предметів, їх властивості, представлені в уяві. Словесно-логічна форма мислення починає інтенсивно розвиватися з початком систематичного навчання у школі.

Розумовий розвиток – це якісні, кількісні та структурні зміни, які відбуваються у свідомості дитини у процесах відображення та пізнання дійсності в переходах до більш складних форм розумової діяльності.

Дані педагогічних спостережень за навчальним процесом в дошкільних навчальних закладах, дозволяють зробити висновки про якісні зміни у пізнавальній сфері дитини:

- посилюється тенденція до зниження віку дітей щодо формування соціальної компетенції, розвитку самосвідомості, морально-ціннісних уявлень;

- збільшується роль мислення у формуванні механізмів адаптації дитини до навчання математики у школі;

- змінюється роль, місце та функції логіко-математичних знань у формуванні загальнонавчальної компетентності дітей дошкільного віку.

З позицій сучасних перебудов дошкільної математичної освіти актуальними є вивчення, опис та аналіз змін у пізнавальній сфері дітей різного віку; моделювання процедур розумової діяльності при виконанні дитиною завдань, різних за рівнем творчості; дослідження системних властивостей та структури розумового розвитку дітей; забезпечення наступності у засвоєнні дітьми навчального матеріалу при поступовому збільшенні інтелектуального навантаження; диференціація базових та пошукових структур пізнавальної діяльності та їх формування з огляду на цей поділ.

До структури розумового розвитку дітей дошкільного віку належать:

- мотиваційно-регулювальний компонент,що визначає пріоритети мотивів для задоволення пізнавальної потреби;

- змістово-інформаційний компонент, що складає цілісну систему знань з предметів освітнього циклу, у складі яких – математичні уявлення;

- когнітивно-функціональний компонент,під яким розуміємо загальну готовність дитини до логіко-математичної діяльності. У ньому, як системному утворенні, визначено складниками: когнітивну ініціативу, пізнавальну активність, діяльнісну основу, інтелектуальні операції, логіку та образність мислення, операційність та операціональність.

Когнітивну ініціативу розуміємо як внутрішню спонуку до пізнання дитиною нового (знань, видів діяльності), а також висунення нею власних пропозицій та оволодіння формами самоуправління у реалізації програми дій.

Її можна розглядати як саморух свідомості, в якому дитина самостійно визначає значущі для неї пізнавальні пріоритети та обирає напрямки вирішення суперечностей. У формуванні та розвитку когнітивної ініціативи необхідно передбачити вікові закономірності розвитку мислення. Зокрема, на дошкільному етапі ініціатива дітей характеризується такими рисами як спонтанність, ситуативність, вибірковість та егоцентризм.

Чинниками у розвитку внутрішньої спонуки виступають фонові обставини життя дитини (батьківська опіка, повнота та інтенсивність комунікативних процесів, відвідування дитячого освітнього закладу тощо), які за силою свого впливу з різною інтенсивністю формують потяг до освоєння нового, раніше невідомого для дитини. Якщо вона не зустрічає заборони з боку дорослих, то в орієнтовно-пошукових спробах у неї формується чутливість до стимулів та заохочень, закріплюється віра у свої можливості і на цій основі – впевненість у правильності розмірковувань, збагачення пізнавального досвіду.

В управлінні процесом формування когнітивної ініціативи доцільно використовувати різні підходи та створювати педагогічні ситуації, в яких необхідно:

- підтримувати зацікавленість об’єктом пізнання, щоб процеси мислення розпочиналися із дослідження зовнішніх ознак предметів і явищ з поступовим переходом до оформлення внутрішньої спонуки, який завершується фіксацією позитивних результатів пізнавального пошуку;

- використовувати у повній мірі можливості стимулюючої функції гри, коли режисура (діяльність по реалізації ігрового задуму) адаптована до пізнавальних можливостей дошкільнят. Слід запобігати виснаженню ігрової ініціативи, а тому система роботи педагога має бути гнучкою, тобто у будь-який момент може бути змінено (збільшено, зменшено) ігрове навантаження ролі чи сюжетної лінії гри;

- передбачати інтерактивні форми роботи, у яких дорослий і дитина спільно планують сюжет гри, розробляють драматургію або “вихідні” параметри ігрового проектування і в яких дорослий враховує пропозиції дитини в організації та проведенні гри, обов’язково визначаючи внесок дитини в ігровий процес;

- заохочувати дитину до евристичного пошуку способів вирішення суперечностей, до аналізу змістових та функціональних характеристик математичної інформації, до визначення і обґрунтування обраних способів із загального масиву за критеріями точності, доступності, корисності.

Діяльнісна основарозумового розвитку досягається поступовим ускладненням пізнавальних завдань. Врахування психофізіологічних особливостей вікових змін у формуванні когнітивного стилю дозволяє активізувати пізнавальні процеси при взаємодії різних систем (сенсорних, інтелектуальних, емоційно-вольових).

Спостережливість як першоелемент пізнання на початковому етапі може розвиватися із застосуванням різних прийомів. Це може бути:

- перенесення пізнавального акценту на умову завдання, аналіз предметної області, об’єктів дії, дослідження їх характеристик та зв’язків (прямих, опосередкованих);

- спрямування уваги дитини на різні властивості предметів і явищ, здійснення вибору істотних, диференціація суттєвих від несуттєвих ознак та узгодження їх з вимогами завдання;

- загострення уваги на спеціально підібраних завданнях з метою активізації мислення та створення ситуацій готовності до виконання математичної діяльності;

- виконання дитиною порівняльного аналізу навчальних завдань за змістом, способом розв’язування;

- використання засобів наочності для синхронного розвитку чутливості сенсорних систем та прийомів розумової діяльності;

- поступовий перехід від інтерактивних способів діяльності (вихователь – дитина, дитина – дитина) до самостійної роботи;

- постановка евристичних запитань, що передбачають виконання дитиною аналізу, порівняння та узагальнення способів навчальної діяльності.

Серед чинників, що забезпечують повновартісне сприймання навчального матеріалу та розвиток мислення, виокремлюємо формування уважності або довільного зосередження дитини на об’єкті вивчення. Позитивні результати в організації діяльності уваги дають такі види роботи:

- домірне чергування різних методичних підходів, оптимальне їх поєднання, яке виключає перевантаження дітей;

- для переключення уваги дотримуватися чіткого поділу на етапи роботи, між якими витримувати паузу, залучати символи вводу, відводити час на “цікавинки”, орієнтувати на далекі цілі через стимулювання пізнавального інтересу, збагачення ресурсів пізнавальної сфери;

- надання дитині прямих інструктивних вказівок бути уважним у роботі над завданням.

Емпіричний досвід дитини, закріплений у перцептивній діяльності, сприяє довільному запам’ятовуванню у завданнях типу:

- на розвиток образності мислення, коли утворення та фіксація образу здійснюється на основі інтеграції аналізаторних даних (зорових, слухових, тактильних тощо);

- на повторення того самого навчального матеріалу у різних формах подання та у різних сполученнях;

- на використання опор (схем, таблиць, коротких записів) для закріплення термінології, правил дій, способів математичної діяльності;

- на виконання навчальних завдань, в яких дитині пропонується установка на запам’ятовування;

- на планування системи завдань з поступовим зменшенням обсягу завдань на механічне запам’ятовування та збільшенням кількості завдань, що формують змістові структури пам’яті.

У формуванні творчих компонентів діяльнісної основи та дотриманні позитивної динаміки розумового розвитку продуктивними є види педагогічної роботи на моделювання навчальних ситуацій, в яких діти поставлені перед необхідністю розкривати закономірності, обирати раціональний спосіб діяльності, здійснювати функціональний аналіз зв’язків, встановлювати причинність подій, прогнозувати результати; на виконання завдань на конструювання, у яких розвиваються комбінаторні складники мислення, на поєднання та перетворення об’єктів дії у нові комплекси (реальні, уявні). В конструюванні, що розуміється як процес, необхідно дотримуватися етапів: формулювання цілей логіко-математичної діяльності, обґрунтування пропозицій раціонального способу розв’язання математичного завдання, складання дитиною власного проекту, відпрацювання його до робочого проекту, перевірка дієвості проекту на практиці, аналіз результатів за критеріями продуктивності, новизни, оригінальності.

Діяльнісний складник розумового розвитку дитини має логічне продовження у формуванні адекватної самооцінки, емоційно-ціннісного ставлення до змісту, процесу та результату логіко-математичної діяльності, механізмів саморегуляції та становленню початкових форм індивідуального стилю пізнання математичного боку оточуючої дійсності.

Пізнавальна активністьє педагогічною категорією, зміст якої у науково-педагогічній літературі розглядається як якісна характеристика, міра діяльності дитини; соціальна якість особистості; кількісно-якісна сторона діяльності особи; діяльність, в якій суб’єкт удосконалює свою поведінку та психічні процеси.

Розрізняючи у розумовому розвитку зміст та процес і акцентуючи увагу на процесі, будемо говорити про пізнавальну активність у таких аспектах:

- як дійове ставлення до пізнавальної діяльності, виявлення інтересу та самостійності дитини;

- як внутрішню готовність дитини до розумової діяльності у засвоєнні знань, оволодінні нею логіко-математичними навичками та уміннями, формуванні математичного мислення.

У першому випадку формування пізнавальної активності здійснюється за допомогою прийомів: вибіркового спрямування уваги або установки на уважне сприймання об’єктів пізнання з метою закріплення пізнавального інтересу; інтеріоризації мотивів та розвитку суб’єктивних установок на досягнення мети; залучення дітей до перетворювальної, конструктивно-творчої навчальної діяльності та виконання завдань з різним рівнем інтелектуальної активності (репродуктивних, евристичних, креативних); планування навчальних ситуацій, у яких дитина стає рівноправним партнером комунікативного процесу; стимулювання дітей до вільного вибору завдань за рівнем складності; оптимального вибору і поєднання методів навчання, щоб кожна дитина здійснювала активний пошук у пізнанні нового; конструювання проблемних ситуацій, які викликають у дитини прагнення подолати суперечності та задовольнити потяг до знань; постановки проблемних запитань, які сприяють розумовій активності, самостійному пошуку нових оперативних способів логіко-математичної діяльності дітей.

Пізнавальну активність у другому її аспекті можна розглядати як внутрішній стан інтелектуальної готовності до виконання навчальних завдань, як прагнення до пізнання нового. На відміну від попередньої назвемо цю активність потенційною. Імовірнісна (можлива) активність складає пласт особистісного когнітивного досвіду, що водночас виступає передумовою переходу її в активний стан. Щоб перехід від потенційної до фактичної активності став реальним необхідно формувати у дитини позитивне уявлення про пізнавальні можливості, впевненість у реальних досягненнях; програмувати ситуації успіху у пізнавальній діяльності; розвивати вольові якості особистості, а саме зосереджуватися на конкретних цілях, докладати зусиль для їх досягнення; розробити систему завдань, мета якої – реалізація природної потенційної активності дітей на засадах індивідуалізації навчання, поєднання вольових, емоційних та інтелектуальних складників суб’єктивної готовності дитини до пізнавальної діяльності.

Основними компонентами інтелектуальної діяльності В. О. Сухомлинський вважає допитливість, уміння спостерігати та виділяти суттєве, вміння узагальнювати та розв’язувати задачі на кмітливість.

Інтелектуальні операціїможна розподілити на дві групи: особистісно-змістові, що складають суб’єктивний досвід когнітивної діяльності дитини, та інтелектуальні здібності. До першої належать інтелектуальна інтуїція, індивідуальний стиль мислення, засвоєні прийоми розумової діяльності, які складають оперативний фонд знань. Інтелектуальні здібності, як здатність виконувати операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікацію, серіацію, є функціональним складником мислення.

Операціональністьрозумової діяльності полягає в інтеграції операційної сторони навчальної діяльності з комунікативними уміннями. Операціональність формується при поступовому переході від виконання окремих розумових операцій до формування когнітивних структур, злитих з процесами спілкування. Взаємодія операцій, їх комплексу із перцептивною, комунікативною та інтерактивною сторонами спілкування зумовлює взаємодоповнення, взаємовплив між ними або когерентність (якісні спільні зміни у операційній та комунікативній діяльності).

Ефективною є педагогічна робота по розумовому розвитку дітей дошкільного віку за умов:

- створення навчального середовища, у якому кожна дитина отримує необхідну міру допомоги чи корекції логіко-математичної діяльності заради утримання пізнавальної рівноваги;

- упровадження в практику роботи вихователя активних методів навчання, що стимулюють пізнавальну ініціативу, орієнтують на успіх у навчанні;

- довготривалого планування, коли на проміжних етапах здійснюються коригувальні процедури на основі даних педагогічних спостережень за досягненнями дошкільнят у розумовому розвитку;

- ситуаційного моделювання, спрямованого на розвиток інтелектуальних операцій, формування вивідних суджень, обґрунтування висновків; складання дітьми спільних програм дій, коли у групи поєднуються діти з різним рівнем розумового розвитку; створення ситуацій інтелектуального напруження.

 




Переглядів: 1470

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.017 сек.