Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Закономірності засвоєння граматичних значень дітьми дошкільного віку.

О. Гвоздєв називає дошкільний період (від 3 до 7 ро­ків) періодом засвоєння морфологічної системи мови, для якого харак­терне засвоєння відмін і дієвідмін. Упродовж цього періоду відбувається розмежування морфологічних елементів, які раніше змішувалися, за окремими типами відмін і дієвідмін. Саме у цей період переважно засвою­ються усі одиничні форми.

А. Захарова досліджувала засвоєння дошкільниками категорії відмін­ка іменників. Автор відзначає, що засвоєння форм відмінювання відбу­вається за рахунок орієнтації дитини на форму слова (флексії) в на­зивному відмінку. Якщо діти молодшого дошкільного віку часові відно­шення виражають формами знахідного й орудного відмінків, то старші дошкільники — родовим і давальним. Передусім діти засвоюють імен­ники жіночого роду на та чоловічого на твердий приголосний, потім -відмінювання іменників чоловічого і жіночого роду на м’яку основу. Засвоєння відмінювання іменників середнього роду відбувається знач­но пізніше і з великими труднощами, при цьому діти легше засвоюють відмінювання іменників середнього роду з наголошеними закінчення­ми, ніж з ненаголошеними.

Після трьох років продовжується засвоєння суфіксів на позначення жіночої статі, діючої особи, дитинчат тварин, збірності тощо. О. Гвоздев підкреслює, що діти засвоюють суфікси упродовж усього дошкільного періоду. Наприклад, суфікси шик, -ник з’являються в мовленні в З роки З місяці — 3 роки 6 місяців; -єць — у 3 роки 6 місяців — 3 роки 9 місяців; -тель- у 3 роки 9 місяців — 5 років; -ар,-ун — у 5 років -5 років 6 місяців; ух, -х, -к, ач — у 6 років- б років 6 місяців. Суфікси на позначення дитинчат тварин з’являються у 3 роки 9 міся­ців — 4 роки, процес їх засвоєння триває до семи років.

Для дошкільнят характерним е занадто легке засвоєння суфіксів, що виявляється в різноманітному словотворенні. У монографії О. Гвоз-дева наводиться опис гри із сином Євгеном у віці 3 роки 5 місяців, яка є прикладом такого словотворення. Гра мала характер запитань і відпо­відей: «Якщо я лев, то ти хто? — Я — левунчик» («крокодил — кроко-дильчик», «корова» — «я був би маленькою корівкою» та ін.).

Д. Богоявленський експериментальним шляхом досліджував розумін­ня дошкільниками (5-6 років) значення деяких суфіксів (-опок, -ище-, -щік-, -ніц-)у словотворенні. У першій серії дітям пропонува­ли гру з новими словами лар (звір), лафіт (солодкий квас), кашемір (матерія). Після попереднього ознайомлення зі значенням цих слів їм розповідали казку, до тексту якої входили слова, змінені за допомогою суфіксів. Виявилося, що слова із суфіксами -ьонок-, -ище-діти добре розуміють, хоча вони й нові. Це пояснюється тим, що ці суфікси не змінюють лексичного значення слова. Суфікси -ник і -щик~, що зміню­вали лексичне значення слова, давалися значно важче. У другій серії автор пропонував дітям самостійно утворити зменшувальні слова від слів: жираф, овес, жолудь, дуб, лев, страус, ніс, вовк, цвях, пляшка, Більшість дітей виконали завдання правильно.

Особливості засвоєння дошкільниками синтаксису досліджували О Гвоздєв, К. Крутій, Т. Сорочан, М. Феофанов, В. Ядешко.

О. Гвоздєв описує вікові періоди дошкільного дитинства, впродовж яких дитина оволодіває синтаксисом:

Ø від 3 років до 3 років 3 місяців.Збільшується кількість речень зі сполучниками. З’являються нові сполучники й сполучні слова (що, коли, куди, скільки).Відчуваються труднощі у вживанні речень зі сполучним словом котрий,особливо щодо порядку слів;

Ø від 3 років 3 місяців до 3 років 6 місяців.У цей період з’являються нові питальні слова (скільки, від чого, чий)і непрямі відмінки за­йменників (хто, що, в кого, з чого, чим, у чому),а також розділо­вий сполучник або.Закріплюються засвоєні раніше типи речень зі сполучниками й сполучними словами. Триває засвоєння слів хтоі який:

Ø від 3 років 6 місяців до 3 років 9 місяців.У цей період дещо розширюється вживання складного речення (сполучник все ж таки).Трапляються поодинокі випадки відокремлення, у тому числі й діє­прислівників. Залишається незасвоєним орудний предикативний від­мінок;

Ø від 3 років 9 місяців до 4 років.У формуванні речень нічого ново­го не з’являється.

За даними вченого, впродовж дошкільного віку діти засвоюють спо­лучники й сполучні слова, прийменники і частки. Так, розділовий спо­лучник абоз’являється у мовленні ще у віці 3 років 5 місяців. Знач­но пізніше (після 3 років 8 місяців) О. Гвоздєв констатує появу сполуч­ника все ж таки.Причинний сполучник тому щоз’являється у віці близько 2 років 3 місяців, тобто він належить до найбільш ранніх спо­лучників. Речення з цим сполучником трапляються не дуже часто, це пояснюється тим, що причинні зв’язки, подібні до розмовного мовлення, промовляються з однією інтонацією. Часовим сполучником коли,що займає будь-яку позицію у підрядному реченні, дитина оволодіває у тому самому віці. Ця особливість, наголошує О. Гвоздєв, зберігається впродовж усього дошкільного дитинства. Іноді перед сполучником коливживається підсилювальна частка ось.Сполучник щоб з’являється в дітей у віці 2 років 9 місяців і вживається у двох випадках: а) на позна­чення мети (запитання щодо мети з’являлися ще у 2 роки 5 місяців); б) з метою розкриття змісту головного речення при дієсловах, що озна­чають бажання.

Умовний сполучник якщоз’являється у віці близько 2 років 9 мі­сяців. Він вживається у таких реченнях: а) з дієсловами дійсного спо­собу, що виражають реальну можливість, яка може реалізуватися; б) з Дієсловами умовного способу, що виражають лише уявні відношення між умовою і наслідком безвідносно до його здійснення, при цьому іноді фігурують не реальні, а лише уявні зображення: «Якби я був Деревом, на мені граки вили б гнізда». Значно пізніше (у віці близько 3 років 11 місяців) з’являється до­пустовий сполучник хоча.Займенник хто, який слугує для пояснення займенника той у головному реченні, з’являється в мовленні дитини у віці близько 3 років 5 місяців.

М. Феофанов наводить такі дані щодо засвоєння дітьми прийменни­ків: у дворічному віці дитина використовує всього 4 прийменники; від 2 до 3 років — 8; від 3 до 4 років — 12; від 4 до 5 років — 16; від 5 до 6 років — 17 і від 6 до 7 років — 20-22 прийменники. Дитина семи років використовує для вираження просторових відношень 15 прийменників, часових — 4, причинних — 4, цільових відносин — 6 прийменників. Засвоєн­ня дітьми дошкільного віку службових частин мови подано в табл. 33.

М. Феофанов під час спеціальних досліджень вивчав особливос­ті кількісного засвоєння прийменників дітьми дошкільного віку (табл. 34, 35).

Дані досліджень показують, що діти дошкільного віку засвоюють й активно вживають майже всі прийменники.

В. Ядешко1 досліджувала особливості формування речень у дітей четвертого та п’ятого років життя. Автор відзначає, що на четвертому році життя найпоширенішою формою висловлювання є просте поширене речення. Типовим для дітей цього віку є вживання сполучників а, і та вказівної частки осьна початку речення. Серед поширених ре­чень значне місце посідають речення з однорідними членами (31 % усіх простих поширених речень, що використовує дитина). Складні речення, за даними В. Ядешко, становлять лише 8 % усіх проаналі­зованих речень. Структура складносурядних речень дуже проста: кіль­ка простих непоширених або поширених речень з невеликою кіль­кістю членів. Формування складносурядних речень відбувається за рахунок сполучникового зв’язку, діти часто об’єднують два речення, що за змістом не пов’язані між собою «У мене вдома є м’ячик, а за стіною живе Сашко». Найчастіше в цьому віці у складносурядних реченнях трапляється сполучник а, значно рідше — і, зовсім рідко -але.

Складнопідрядні речення, що використовують діти на четвертому році життя, також мають свої особливості. Спочатку в них відсутні сполучники — діти виділяють речення інтонаційно. Питальні слова, запро­поновані вихователем, спонукають дітей вставляти сполучні слова в речення, але не в тій послідовності, в якій потрібно; часто речення почи­наються із запитання (Коли ти поїдеш?.. Коли я поїду, буде вже літо). Найпоширенішими підрядними реченнями є підрядні часу, які поєдну­ються сполучником коли.

Як зауважує В. Ядешко, діти п’ятого року життя у мовленні викори­стовують як прості, так і складні речення. Прості речення більшість ді­тей починає словами потім, там, ось ще, як це тощо. Однак порівня­но з попереднім віком діти рідше вживають прості непоширені речення й частіше — прості поширені, особливо з однорідними членами речення. На п’ятому році життя кількість складних речень збільшується до 11 %. У Цьому віці діти вільно користуються складносурядними реченнями, в їх складі вперше з’являються вставні слова.

Значно ускладнюється структура складнопідрядних речень. В. Ядєшко наголошує, що в мовленні дітей п’ятого року життя в складнопід­рядному реченні можна нарахувати до 15 слів.

Проте складнопідрядні речення, що використовують діти п’ятого року життя, мають свої специфічні особливості: у них буває пропущена час­тина головного речення або підрядного; трапляються труднощі в утво­ренні простих речень, що входять до складного; замість складнопідряд­ного речення використовують кілька таких самих за формою, але про­стіших за змістом речень та ін.

У цьому віці діти використовують більше складнопідрядних речень із сполучниками, хоч нерідко трапляються і помилки в їх вживанні. Наприкінці п’ятого року життя в мовленні дітей з’являються складні речення ускладненого типу, з двох, трьох і більшої кількості простих речень.

Отже, наприкінці дошкільного віку дитина вже добре володіє рід­ною мовою. Проте В. Ядешко застерігає, що не слід перебільшувати успіхи дітей. Вихователь має систематично проводити з ними роботу Іцодо формування граматичної правильності мовлення дітей цього віку.

Особливості засвоєння дошкільниками службових частин мови (при­йменників, сполучників, часток) досліджувала К. Крутій1. Автор ви­значала групи прийменників і часток, які найчастіше вживаються в активному мовленні у дітей старшого дошкільного віку та наявні в їх пасивному словнику, а також розумінні дітьми відношень, що переда­ються службовими частинами мови. К. Крутій з’ясувала частоту вжи­вання дітьми службових частин мови (табл. 36).

Із даних табл. 36 видно, що діти здебільшого вживають ті самі служ­бові частини мови, що й дорослі (вихователі та батьки). Цс ще раз засвідчує важливість правильного мовлення вихователя.

К. Крутій на основі досліджень доводить, що майже всі діти вжива­ють у мовленні такі службові частини мови, як: прийменник на\спо­лучники і(#), а, частки так, ні.Близько 50 % дітей використовують прийменники над, під, за,сполучник та.

Водночас спостерігається обмежене вживання прийменників перед, коло, через, повз, скрізь’,сполучників оскільки, ледве, хоч’,часток отож, нехай, лише.Майже зовсім відсутні в мовленні дітей старшого дошкільного віку прийменники протягом, упродовж’,сполучники незважаючи на, як тільки, аж поки, дарма що;частки авжеж, егеж, саме, нехай.

Для збагачення й активізації словника дітей службовими частинами мови К. Крутій були розроблені мовленнєві казкові тексти і ситуації, які допоможуть дітям зрозуміти вживання службових частин мови.

Заняття: «Знайомство дітей з країною чеберяйчиків».

Мета: познайомити дітей з казковою країною чсберяйчиків. Ство­рити емоційне тло і викликати в дітей бажання бути персонажами казкового дійства; допомогти дитині виявити свої почуття, думки, пережи­вання і зрозуміти зміст мовлення, звернутого до неї.

Матеріал: гумові чеберяйчики різних кольорів, розмірів, макет лісової галявини, чеберяйчик Чомусик.

Хід заняття: вихователь пропонує дітям подорож до країни чеберяйчиків: «У великому темному лісі на сонячній галявині живуть малесенькі істоти, їх ніхто ніколи не бачив, хоча відомо, що живуть вони в лісах, серед трав. В Україні звуть їх чеберяйчиками, це уявні, фантастичні, казкові істоти.

Дехто вважає, що чеберяйчики всі однакові. Проте вони відрізня­ються один від одного (вихователь показує): хтось любить одягатися у все строкате, яскраве, інші — у щось темненьке, однотонне. Оцей чебе­ряйчик завжди щось розшукує під столом, під квіткою, під лавою. А цей перестрибує через колоду, калюжу, гриб. Хоча вони й різні, але в них є і спільне: усі чеберяйчики п’ють росу, нюхають квіти. Про це добре знають бджоли та метелики. Можливо, чеберяйчики мандрують разом із бджолами та метеликами, перелітають з місця на місце, визирають з-під кожного грибочка чи листочка, з-під кожної ягідки, щоб зустріти людей.

- Діти, як ви вважаєте, що вони роблять? (Діти відповідають.) Так, справді, милуються світом, дивуються його багатством і ніколи не відпо­чивають і не втомлюються. Ще вони розносять відлуння. Луна — то справа чеберяйчиків. Вони залюбки підхоплюють кожен гарний звук і розносять його повсюди. Коли звук або слово їм не подобається, вони нікуди не хочуть його нести, і цей звук або слово вмирають. Кожен чеберяйчик має свою власну мову. Як вони розуміють один одного? Мабуть, кожен позначає усе, що бачить навколо, певною назвою. Потім вони обмінюються словами-назвами. І хоча все називається по-різному, але є для всіх зрозумілим.

Вихователь пропонує дітям гру «Луна». У кожної дитини в руках чеберяйчик. Потрібно від його імені тихо сказати добре, лагідне, краси­ве слово, а ведучий має голосно повторити його.

- Діти, бачите, як подобається гра чеберяйчикові. А тепер давайте пригадаємо, що вони хоч і схожі між собою, але водночас різні. Одні весь час очікують на щось страшне, інші — сміються, хтось плаче чи тягне до свого житла всілякий надібок, а інші полюбляють одягатися чи роздягатися. Одні лякаються темряви, інші бояться тиші. Приди­віться уважно до обличчя кожного чеберяйчика. А які вони у вас? (Вихователь пропонує дітям створити свої ігрові ситуації з чеберяйчи-ками, поспілкуватися один з одним, звертається до кожного із запитан­ням щодо життя чеберяйчика.)




Переглядів: 2928

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.