МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
||
Соціальна психологія особистості.
Проблема особистості виникла досить давно, ще коли первині люди об’єднувались в групи, спільноти, які давали можливість, вести колективне господарство, існувати. Неодмінно їм були притаманні самі процеси соціалізації, але власне на той час і в межах тих спільнот де вони мешкали. Взагалі проблемою особистості займається велика кількість наук про людину. Єдине, що їх розділяє це сам предмет вивчення тобто, що актуалізується в особистості. Власне соціальна психологія вивчеє особистість в закономірностях її поведінки і діяльності за умов включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики самих цих груп. І власне соціальна психологія оперує такими поняттями як індивід, суб’єкт, індивідуальність та особистість, якій приділяється головна увага в процесі соціальної взаємодії. Але на відміну від соціології яка вивчає закони про форми соціального (суспільного) життя людей в її конкретних проявах: різноманітних за складністю соціальних системах, спільнотах, висвітлює суто психологічний бік поведінки та діяльності особистості за умов її включення в соціальні групи. Поняття індивід ( від лат individuum - неподільне) означає окремого представника людського роду в єдності його набутих та вроджених особистостей, після індивідуально своєрідних психофізичних рис. Найзагальнішими характеристиками індивіда є цілісність і сталість його психічних процесів та властивостей, що виявляється в активному характері взаємодії з навколишнім світом. У понятті суб’єкт (від лат. subjectuw - підмет) фіксується така характеристика індивіда чи групи, як здатність бути носієм предметно-практичної діяльності, джерелом активності спрямованої на об’єкт. Неповторність поєднання природних та соціальних якостей індивіда, що висвітлюється у проявах його темпераменту, характеру, здібностей, специфічних потреб та інтересів, стилю діяльності, визначається поняттям індивідуальність. А проблема особистості, безпосередньо стала тим фокусом де схещуються всі грані життя суспільства: економічного, політичного, духовного, тощо. Незважаючи на численні спроби знайти загальні підходи, в працях дослідників існує багато визначень особистості, що пов’язано з багатозначністю цього поняття. З одного боку, воно позначає конкретного індивіда (особу) як суб’єкта діяльності в єдності його індивідуальних властивостей (одиничне) і соціальних ролей (загальне) (І.С. Кон). З іншого боку, особистість розрушається як соціально визначений індивід, який інтегрує соціально-значущі риси, утворені в процесі прямої і непрямої взаємодії з іншими людьми, що й робить його суб’єктом праці, пізнання і спілкування. Точку зору, згідно з якою особистість - це людина, яка є носієм певних якостей висуває багато дослідників, особливо в психології, але щодо якостей або властивостей які є визначними, суттєвими, існують різні думки. Так, для В.М. Мясищева - це відношення; для К.К. Платонова - свідомість; для І.Т. Бжалави, Д.М. Узнадзе, А.С. Прангішвілі - настанова, для Л.І. Божович - позиції та мотиви тощо. Узагальнюючи відомі підходи, можна визначити, що особистість - це стійка система соціально значущих рис людини, зумовлених її включенністю до системи суспільних відносин і сформованих у процесі спільної діяльності і спілкуванні з іншими людьми. Особистістю не народжуються, особистістю стають. Центральним процесом становлення особистості вступає процес соціалізації людини. Під соціалізацією здебільшого розуміють процес, у ході якою людська істота з певними біологічними задатками набуває якостей необхідних для її життєдіяльності в суспільстві. В такому розумінні соціалізація - це процес розвитку людини як соціальної істоти становлення її як особистості. Вивчення процесів соціалізації включає низку аспектів, які можно звести до двох головних: дослідження соціалізації у філогенезі (походження і формування родової природи людини, починається з стану виокремлення людини із світу тварин і становлення людини). І в онтогенезі (процесе формування певного типу особистості). У плані філогенезу процес соціалізації поширюється на всю історію розвитку людства. Це розгортання родової сутності людини, необмежене в часі, входження до соціального середовища, пристосування до нього, яке змушений повторювати кожний окремий індивід упродовж усієї історії свого розвитку. В онтогенезі соціалізація визначається як процес оволодіння індивідом соціальним досвідом засвоєння певної системи соціальних норм, ролей і культури, перетворення дитини на активного учасника суспільного життя. Н.В. Андреєнкова відокремлює три головні стани соціалізації індивіда від дитини до зрілої особистості: первину або соціалізацію дитини; маргінальну (проміжну або псевдостійку) або соціалізацію підлітка; стійку, яка означає перехід від юності до зрілості, тобто від 17-18 до 23-25 років. Оскільки соціалізація охоплює весь процес і результати взаємодії індивіда з цією сукупністю соціальних явищ, які виявляються в ході пізнання світу і його перетворення, загальна теорія соціалізації не повинна виключати і філогенетичний аспект, зокрема соціогенез та антропогенез. Хоч за своїм смислом соціалізація в антропогенезі (становлення людини родової істоти) відійшла від соціологізації в соціогенезі (становлення суспільної людини), між ними існує діалектичний з’язок. Цікаву спробу подати соціалізацію як єдиний процес здійснив Е.В.Белов, видокремивши в ньому: - гомінізацію, тобто прилучення індивида до роду; - соціальну адаптацію, яка означає стандартизацію мови, жестів, сприймання морально-психологічних стереотипів, формування соціального характеру, засвоення загальних цінностей, значень, символів; - еккультурацію- засвоєння класичної культурної спадщини, збагачення духовного світу особистості; - інтеграцію особистості, що включає розвиток специфічної ієрархії мотивів, цінностей, інтересів, формування почуття особистісної ідентичності, відповідності між різними непсихічними процесами і станами. По суті соціалізація - це процес входження індивіда до різних спільностей, колективів і груп людей на підставі засвоєння норм, ідеалів, цінностей шляхом виховання і научіння. Соціальна діяльність (праця, пізнання, гра, навчання) є головним чинником соціалізації. У загальному процесі прилучення індивіда до соціуму і розвитку його соціально-психологічних характеристик доцільно відокремити етапи первинної соціалізації, що охоплює дві стадії: від народження до початку навчання в школі; від початку навчання в школі до початку соціальної зрілості (вступ до трудового життя і вибір професії). Вторинна соціалізація починається з часу вступу до трудового життя і має кілька стадій, які відповідають переходу від одного соціально-вікового статусу до іншого. Головну роль у становленні особистості на цьому етапі відіграє праця, хоч значення пізнання і спілкування не зменшується. Соціалізація відбувається в усіх провідних різновидах діяльності, де взаємно перехрещуються особистісні й соціальні структури. І в цьому процесі величезною є роль спілкування, за допомогою якого здійснюється взаємодія людини з іншими людьми, з групами і колективами. Власне у соціальній психології і соціології поняття соціалізації є досить поширенним. Ще Г.Тард використовував його для позначення процесу входження індивіда до нації, народу, суспільства шляхом універсального засобу - наслідування. Т.Шибутані розглядає соціалізацію як безпреривну адаптацію живого організму до його оточення, як формування здатності передбачати реакції інших людей і пристосування до них. Особистість соціалізована тоді, коли вона здатна брати участь в узгодженних діях на підставі конвенційних норм. Подібним чином розглядають соціалізацію Д.Креч, Р.С. Кречфілд, котрі зокрема зазначають, що вона є прийняття особистістью переконань, цінностей і норм вищого і нижчого статусу, характерних для групп членства, де особистість перебуває. Т.Парсоне підкреслює, що соціалізація є динамичним процесом, пов’язаним із структурною організацією суспільства. Головний ії механизм – пристосування, покликаний згладити,сублімувати конфлікти особистості й суспільства, тобто не допустити відхилень у поведінці. Соціалізація постає як єдність двох суперечливих боків. Не завоювавши умов середовища, не затвердивши себе в ньому, не можливо активно впливати на нього. Разом із тим засвоєння соціального досвіду неможливе без індивідуальної активності самої людини в різних сферах діяльності. Людина як особистість сама створює суспільні відносини, але перш ніж вона стане особистістю, їй доводиться пройти шлях соціалізації в різних групах. Залежно від ролі та місця. яке вона посідає в них, формується певний тип особистості та її структура.
Переглядів: 1836 |
Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google: |
© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове. |
|