Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Соціально-психологічна характеристика великих соціальних груп

Проблема великих соціальних груп є досить важливою для соціальної психології, оскільки зміст соціально значущих рис людської психіки формується саме на рівні макрогруп. Якою б важливою не була роль малих груп і безпосереднього міжособистісного спілкування у процесі формування особистості, самі вони не створюють історично конкретних соціальних норм, цінностей, установок і потреб. Усі ці та інші елементи суспільної психології виникають на грунті узагальненого історичного досвіду насамперед історичних груп.

В першу чергу необхідно з`ясувати, який зміст вкладається в поняття “велика група”.

Велика соціальна група – це сукупність людей, яку характеризують умови їх життєдіяльності, що є спільними для даної групи; належність до певних територіальних, культурних, релігійних, професійних утворень, що історично склалися, а також до тих чи інших соціальних організацій чи інститутів.

Наприклад, студентський корпус України можна вважати великою соціальною групою яка водночас є специфічним професійним утворення і важливою складовою соціального інституту нашої держави.

Однією з найважливіших характеристик великих соціальних груп є структура їх психології, тобто певна сукупність соціально-психологічних явищ, як структурних елементів цілісної системи.

У вітчизняній соціальній психології здійснено чимало спроб точніше визначити найважливіші елементи психології великих груп. Більшість дослідників розрізняють дві складові її змісту .

Психічний склад групи і психічний склад особистості, які до неї належать, не повністю збігаються. У формуванні психології групи домінуючу роль відіграє історичний та груповий (колективний) досвід, зафіксований у знакових системах, який кожною людиною засвоюється неоднаково. Міра його засвоєння зумовлена індивідуальними психологічними особливостями, тому психологія особистості і психологія групи збігаються лише частково.

Друга ж складова психології великих груп – емоційна сфера – має інші джерела свого формування. Це в першу чергу різноманітні та швидкоплинні обставини суспільного життя. Ця складова психології великих груп формується і виявляється на тлі соціальних відносин і масовонго спілкування. Саме в процесі взаємодії виникають і реалізуються певні соціальні потреби, інтереси, настрої. Чутки, громадська думка та інші соціально-психологічні явища.

З цієї гамми соціально-психологічних явищ детальніше розглянемо такий феномен, як громадська думка.

Громадська думка уявляє собою публічно виражене та розповсюджене судження, яке несе в собі оцінку та ставлення до якої-небудь події чи факту, що викликали певний інтерес для даної спільності.

Як бачимо з представленої схеми, громадська думка реалізує подвійну функцію, що отримала в науці назву аксіологічної. Суть її полягає в тому, що вона детермінує оцінку ситуації та визначає вибір лінії поведінки людей. Таким чином, громадська думка – це перш за все групово-оціночне відображення дійсності, в якому виявляється позиція соціальних груп і верств суспільства.

Розкриття природи і сутності громадської думки відкриває шлях до пізнання його структури, яка включає цілу низку різноманітних, почасти суперечливих елементів, що мають раціональний, емоційний та вольовий характер. Проте стрижнем, навколо якого групуються усі ці елементи, є соціальна оцінка.

Нарешті, істина і неправда – це дві крайні точки (полюси), в проміжку між якими існує громадська думка. Досягаючи цих точок, воно перестає існувати як таке. Громадська думка сприяє досягненню істини, використанню знань, емоцій та волі людей для благотворного впливу на соціальну дійсність. Проте, на жаль, нерідко громадська думка може мати і негативну спрямованість, результатом якої є гіркий історичний чи груповий досвід, муки морального самоудосконалення і зростання.

Є ще одна важлива складова психологічної структури великих соціальних груп, яка нами не включена до розглянутої схеми. Мова йде про соціальну установку (аттитюд). Справа в тому, що у більшості праць соціальна установка є самостійним об`єктом дослідження і самостійним розділом підручників із соціальної психології. Цей феномен вивчається уже протягом століття різними галузями психологічного знання – загальною та експериментальною психологією, соціальною психологією, психологією управління, маніпулятивною психологією та психологією пропаганди тощо. Вперше це поняття з`явилося ще у Г.Спенсера. В експериментальній психології (П.Ланге, Н.Ах, Г.Мюллер, Т.Шуман) воно використовувалося для позначення обумовленого попереднім досвідом чинника (готовності діяти тим чи іншим чином).

Соціально-психологічне дослідження цієї проблеми було започатковане американськими соціологами У.Томасом і Ф.Знанецьким у 1918р. у праці “Польський селянин в Європі та Америці”.

У загальному плані соціальна установка– це пояснювальне поняття для визначення, суб`єктивних орієнтацій індивіда як члена групи (суспільства, етносу) на ті, чи інші цінності. Ці орієнтації диктують індивідові певні, соціально прийнятні способи поведінки. (Див.: Кр.психолог.словарь.-М.,Политиздат,1985,с.370).

Саме тому, що соціальна установка розглядаласьяк елемент структури особистості й одночасно як елемент соціальної структури, вона набула такого широкого визнання в соціальній психології. В ній вбачали ту пояснівальну категорію, вихідну одиницю(“клітинку”), яка може подолати дуалізм соціального та індивідуального, визначити соціально-психологічну реальність в її цілісності.

В багаточисельних визначеннях соціальної установки виокремлені її головні функції:

а) випереджувальну, сутність якої полягає в тому, що С.У. “звільняє суб`єкта від необхідності приймати рішення і довільно контролювати протікання діяльності в стандартних ситуаціях (тобто таких, які вже відомі з влісного досвіду);

б) регулятивну, за якої СУ визначає стійкій, послідовний, цілеспрямований характер діяльності, виступає як механізм її стабілізації, що дозволяє зберегти її спрямованість за швидкоплинних обставин.

Проте, за певних умов, як засвідчили чисельні дослідження СУ можуть виступати і в якості чинника, який обумовлює інертність,”косність” діяльності й утруднює пристосування суб`єкта до нових обставин (немало прикладів цього можна знайти у сфері військового управління)

Видатний вклад у розробку зробив знаменитий грузинський психолог Д.Узнадзе та його школа (А.Прангішвілі, Й.Бжалава, В.Норанідзе, Ш.Надірашвілі т.ін.)

В загальному плані У.розглядається ними як готовність до певної активності. Причому ця готовність визначається взаємодією конкретної потреби та ситуацією її задоволення. Звідси поділ установок на два різновиди – актуальні та фіксовані. Перші виявляються у формі дифузного недиференційованого стану, другі – цілком диференційовані, отримані внаслідок повторного впливу ситуації, тобто базуються на досвіді.

Загальні положення теорії установки Д.Узнадзе зберігають своє принципове значення і для соціальної психології, особливо що стосується фіксованої установки.

Важливими ознаками СУ також є:

а) інтенсивність позитивного чи негативного афекту, тобто відношення, ставлення до певного психологічного об`єкта чи ситуації;

б) латентність, або недоступність для прямого спостереження.

Виходячи з цих ознак, установка вимірюється на підставі вербальних самозвітів опитуваних. Цей самозвіт є нічим іншим, як узагальненою оцінкою особистості власного почуття схильності або несхильності до конкретного об`єкта. Інакше кажучи, аттитюд – це міра почуття (афекту), викликаного конкретним об`єктом (“за” чи “проти”).

Саме так побудовані відомі шкали установок Л.Терстуона, Д.Лайкерта, М.Рокича та інших які є так званим біполярним континуумом з полюсами: “дуже добре” – “дуже погано”, “повністю згоден” – “повністю не згоден” тощо.

У ході дослідження аттитюду в його структурі було виокремлено когнітивний (пізнавальний), афективний (емоційний) та поведінковий (конативний) компоненти. Соціальна установка, таким чином, почала розглядатися одночасно як знання суб`єкта, про предмет його відношення, як емоційна оцінка та певний намір – програма дій щодо конкретного об`єкта. Проте в реальному соціально-психологічному дослідженні фактично неможливо відокремити в чистому вигляді когнітивний та поведінковий компоненти від емоційно-оцінного (“парадокс Р.Лап`єра”).

В залежності від місця об`єктивного чинника, що формує відповідну установку в структурі діяльності (мотив, мета, умови діяльності), загальна теорія установки виокремлює смислові, цільові та операціональні установки. За своїм походженням смислові установки є похідними від соціальних установок, адже їх сутність полягає у ставленні особистості до тих об`єктів, які мають особистісний смисл.

За допомогою соціальних установок індивід прилучається до системи норм і цінностей даної соціальної групи (середовища, спільноти) –інструментальна функція; вони допомагають зберегти статус-кво особистості в напружених ситуаціях –функція самозахисту; сприяють самоствердженню особистості – ціннісно-експресивна функція; виражаються в намаганні особистості привести в систему ті особистісні смисли, що містяться в знаннях, нормах, цінностях –піхнавальна функція.

Певні соціальні установки при багаторазовому підтвердженні в конкретній діяльності поступово стають узагальненими і перетворюються в риси характеру.

Однією із спроб розв`язання суперечностей між соціальними установками та реальною поведінкою особистостей – членами тієї чи іншої спільноти (соціальної) групи стала так звана диспозиційна концепція відомого російського соціолога В.Ядова, де диспозиція – це комплекс схильностей, готовності до повного сприйняття умов діяльності та до певної поведінки за цих умов. Тобто вона є дуже близькою до поняття соціальної установки (аттитюду).

Ця концепція розглядає диспозиції особистості як ієрархічно організовану систему з кількома рівнями:

- елементарні фіксовані установки, без модальності (переживання “за” чи “проти”) та когнітивних компонентів (“США- світовий жандарм”, “Капіталізм-гальмо світового прогресу” та інші “перлини” радянської пропаганди)

- соціальні фіксовані установки, або аттитюди;

- базові соціальні установки, або загальна спрямованість інтересів особистості на конкретну царину соціальної активності;

- система орієнтацій на цілі життєдіяльності та засоби досягнення цих цілей.

Така ієрархічна система є результатом усього попереднього досвіду і впливу соціальних умов. Вищі рівні (3 і 4) здійснюють загальну саморегуляцію поведінки, нижчі (1 і 2) є відносно самостійними, вони забезпечують адаптацію особистості за конкретних мінливих умов.

Отже основними умовами для виникнення (формування) СУ є потребаі ситуація.

Соціальна установка – це загальна орієнтація на певний соціальний об`єкт (ситуацію, процес, явище), схильність людини (соціальної групи, спільноти діяти певним чином стосовно даного об`єкта явища).

Сформована соціальна установка, є одним з найважливіших регуляторів соціальної поведінки особистості.

Без перебільшення можна сказати що найбільшого ренесансу за роки незалежності зазнали ті суспільно-гуманітарні наукові галузі, предметом яких є вивчення українства – українознавства, етнологія, етнопсихологія, етнопедагогіка, відповідні розділи політології, філософії, економічної теорії, історії, соціальної психології тощо. І це безперечно є закономірним явищем, атже Україна стала не тільки суверенною державою, самостійним суб`єктом міжнародного співтовариства.

Вона формується і швидко прогресує як політична нація. В той же час на її території мешкають багато інших етносів – росіяни, білоруси, євреї, поляки, молдовани, румуни, угорці, словаки, кримські татари, греки, болгари, гагаузи, представники майже усіх кавказьких народів тощо.

Важливість глибокого знання цієї проблематики для офіцерського корпусу обумовлене ще й тим, що володіння методикою соціально-психологічного аналізу етнічних та релігійних спільностей є вкрай необхідним при вирішенні завдань забезпечення національної безпеки України. Адже відомо, що найбільш вагомим показником у цьому плані є ставлення до України сусідніх держав. А їх характеристика без урахування соціально-психологічного аспекту буде неповною. Окрім того і сама Україна є багатонаціональною державою і це безумовно відбивається відповідним чином на національно-етнічному складі її Збройних Сил.

Етнічна група (від.грец.Ethnos – племя, народ) – тип великої соціальної групи, що формується і розвивається природно-історичним шляхом. Вона може існувати як реальна (компактна) сукупність людей, яка завдяки відносній цілісності є самостійним суб`єктом історичного і соціального процесу, і в розсіяному (дисперсному) стані входити до більш чисельних етнічних спільностей як їх структурне утворення.

Початок досліджень психології етнічних груп було покладено Б.Бундтом. На нашому вітчизняному просторі ми знаходимо спроби аналізу психічного складу українського етносу у працях таких видатних представників Українськлї думки, як М.Костомаров, В.Липинський, Д.Чижевський, Ю.Кульчицький та інші. Серед сучасних дослідників даної проблематики слід назвати О.Донченка, С.Тагліна, П.Гнатенко, М.Шульгу та ін.

На жаль ця галузь соціальної психології залишається недостатньо дослідженою. В науковій періодиці уже тривалий час ідуть дискусії щодо понятійно-категоріального апарату етнопсихології, її об`єкту та предмету, принципів та методів дослідження. У свій час психологи приділили увагу переважно дослідженню проблеми психології нації, хоча відомо що це історично найбільш пізня форма етнічної спільності людей. Цей наголос призвів до певних неточностей в термінології, що отримати широкий вжиток (“національний характер”, “національна психологія”, “національні почуття” тощо).

Нами зроблена спроба – на підставі узагальнення сучасних наукових підходів до характеристики психології етнічних спільностей (і нації в тому числі) – схематично і рельєфно подати структуру психічного складу.

Такий структурний підхід дає змогу наочно представити як певні ознаки, що виокремлюють конкретні етнічні спільності, так і національно-етнічну своєрідність віявлення різних сфер психології великих соціальних груп. Його можна застосовувати як свого роду соціально-психологічний алгоритм для всебічного аналізу психології того чи іншого етносу. Звичайно, як і будь-якій схемі, в цьому “абрисі” національно-етнічної психології застосовано певну ступінь абстракції, узагальнення наукових уявлень про цей феномен.

В рамках цієї наукової проблеми багато “білих плям”. Чекають на глибоке і грунтовне дослідження соціально-психологічної науки, на нашу думку, такі важливі питання, як:

- психологічні особливості сучасного українського етносу, динаміка його соціальної структури в рамках перехідного періоду;

- психологія національних меншин, питання відносин більшості і меншості (соціально-психологічний аспект);

- етнонаціональні особливості психології кримсько-татарського народу та інших етносів, що сповідують іслам;

- регіональні особливості етнопсихології українського етносу;

- етнічні стереотипи і етноцентризм та їх відзеркалення в психології українського національного характеру тощо.

Таким чином, ми в основному розглянули головні характеристики психології великих соціальних груп. При цьому нами з`ясовано, по-перше, що для всіх великих соціальних груп, характерними є деякі загальні ознаки, які відрізняють ці групи від малих і мають істотне значення з точки зору соціально-психологічного аналізу. У великих групах, зокрема, існують такі специфічні регулятори соціальної поведінки, як звичаї, обряди, традиції, громадська думка. Їхнє існування зумовлено наявністю суспільної практики, з якою пов`язана ця група, відносною сталістю відтворення історичних форм такої практики.

По-друге, єдність особливостей життєвої позиції таких груп разом із специфічними регуляторами поведінки характеризують спосіб життя групи.

У соціальній психології дослідження останнього передбачає всебічне і грунтовне вивчення характериних форм спілкування, особливого виду контактів між людьми, їхніх інтересів, ціннностей, потреб, соціальних установок, і особливо мови.

Нарешті, по-третє, усі елементи структури психології великих груп, особливо такі, як громадська думка, за своєю сутністю є важливими засобами регуляції соціального життя, надійним, за певних умов, засобом пізнання.

 

Таким чином, наукою встановлено, що під спільністю слід розуміти групу людей, які об`єднані стійкими соціальними та психологічними ознаками – спільними цілями, інтересами, умовами, життєдіяльності, належністю до єдиної культури, способом, якість за стилем життя, соціальним статусом, відношенням до власності тощо.

Коли мова йде про конкретні великі соціальні групи, то обов`язково враховуються їх належність до певних територіальних, культурних, релігійних, професійних утворень, тих чи інших соціальних організацій та інститутів.

Головним соціально-психологічним підгрунтям спільності є поняття “ми” і “вони”.

Рух історії людства ясно і чітко засвідчив, що психологія спільностей не можна зводити тільки до класової структури суспільства, а все різномаїття об`єднань людей – до колективів. Разом з тим, це не означає, що потрібно викинути як непотріб усе досягнуте в цьому плані вітчизняною соціально-психологічною наукою. Як і будь-які крайнощі, таке невігластво не веде до істини, а, навпаки, віддаляє від неї.

 




Переглядів: 2230

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.008 сек.