Типологія лідерів.

Щоб усвідомити сутність поняття лідера варто, насамперед, звернути увагу на місце і роль, яку лідер відіграє в житті та діяльності групи. Психологічний словник за редакцією А.В.Петровського та М.Г.Ярошевського пропонує таке визначення людини-лідера: „лідер (від англ.. leader – головний) – член групи, за яким вона визнає право приймати відповідальні рішення в значущих для неї ситуаціях, тобто авторитетна особистість, що реально відіграє центральну роль в організації спільної діяльності і регулюванні взаємовідносин у групі”.

М.М.Обозов, торкаючись проблеми визначення типології лідерів, наводить характеристики трьох основних їх типів.

Інтелектуальний лідер, як правило, має перевагу над іншими у загальній ерудиції, у спроможності бачити та пропонувати найбільш оптимальні вирішення проблем, що викають стосовно пізнавальної сфери.

Емоційний лідер спроможний відгукнутися на переживання інших, спробувати зрозуміти їхні почуття та переживання, знайти час для особистої бесіди і обрати найбільш прийнятну її форму. Крім цього. Емоційний лідер не тільки почуває психологічний стан кожного з членів групи, але й намагається задавати певний позитивний „емоційний тонус”.

Практичний лідер виявляє велику наполегливість у досягненні мети. У неясних і скрутних обставинах, що утворюють проблемні ситуації, він реагує швидко й адекватно. Такий лідер здатний до розумного рику і не боїться брати на себе відповідальність. Може, використовуючи особистий приклад, вести за собою людей.

На додаток до зазначених типів І.П.Волков вводить ще один тип лідера, називаючи його універсальним. Як випливає з самої назви, такі лідери органічно сполучають у собі якості всіх трьох попередніх типів. Вони ерудовані, достатньо емоційні, але в той же час є здібними організаторами й командирами, можуть вести за собою людей і справлятися зі складними ситуаціями. Це оригінальні, самобутні особистості. Не зважаючи на високий рівень своєї домінантності, вони доброзичливо ставляться до інших людей.

Таким чином, універсальний лідер гармонійно сполучає в собі різноманітні властивості особистості. Це сприяє успішному вирішенню різноманітних задач, які виникають у процесі спільної діяльності – когнітивних, емоційно-комунікативних, практичних. Функції вирішення самих цих задач і виконують у процесі управлінської діяльності лідери-керівники.

Існує типологія лідерів, яка ґрунтується на вченні Макса Вебера про засоби легітимації влади. Згідно з нею виділяються наступні типи лідерів.

Традиційний лідер (до них звичайно відносять монархів). Авторитет такого лідера тримається на звичаях, нормах і традиціях, прийнятих у даному суспільстві.

Раціонально легальний, або рутинний, лідер. До такого типу прийнято відносити лідерів, що обираються групою демократичним шляхом. Стосовно вищого державного рівня ними є президенти чи голови урядів як лідери правлячих партій.

Харизматичні лідери. Вони, на переконання мас або групи, наділені від природи особливим даром – харизмом. Вона забезпечує наявність у людини видатних якостей, що відрізняють лідера від інших людей. Вона ж наділяє його спроможністю до керівництва.

Сучасна вітчизняна політологія користується дещо іншою класифікацією. У ній прийнято виділяти чотири типи лідерів:

Великі люди або прапороносці. Такого лідера відрізняє особливе, власне бачення дійсності, наявність привабливого ідеалу, мрії або ідеї, спроможної привернути увагу до себе великої маси людей. До подібних лідерів можна віднести Леніна, Мао Цзедуна, Ш. Де Голля, Махатиму Ганді, Мартіна Лютера Кінга. Папу Римського Павла Іоанна ІІ і т.д.

Лідер-служитель. Така людина „завжди прагне виступати в ролі виразника інтересів своїх прихильників і виборців, орієнтується на їхню думку і діє від їхнього імені ( Нурсултан Назарбаєв, Леонід Кравчук, Олександр Мороз, Джордж Буш, Франсуа Міттеран, В.Гавел, А.Квасьневський та ін.)

Лідер-торговець. Подібний тип лідера характеризується спроможністю піднести ті або інші ідеї і плани, зробивши їх привабливими, переконати людей у їхній перевазі, змусити „купити” ці ідеї, а також залучити маси до їхнього здійснення. Прикладами лідерів подібного типу можуть служити Борис Єльцин, В’ячеслав Чорновіл, Лех Валенса, Наталія Вітренко та ін.

Лідер-пожежник. Для нього орієнтиром служать найбільш актуальні суспільні проблеми. Насущні вимоги моменту. Дії подібного лідера визначаються конкретною, сформованою ситуацією. Такими лідерами є Володимир Путін. Станіслав Шушкевич, Олександр Лукашенко. Єгор Гайдай та інші.

Ще одна типологія лідерів виходить із розуміння лідерства, як неформального лідерства. Вона припускає виділення лідерів таких трьох типів:

Ватажок – „самий авторитетний член групи, що володіє даром навівання, впливу і переконання, На інших членів групи він впливає словом, жестом поглядом. Греки в часи Гомера вважали, що ватажок повинен мати мудрість Нестора. Справедливість Агамемнона. Хитрість Одисея та енергійність Ахіллеса”.

У двадцятому сторіччі американським ученим Р.Строгдилом на основі численних досліджень рис і якостей процвітаючих керівників був запропонований такий список характеристик керівника-ватажка:

1) фізичні якості – активний, енергійний, здоровий. Сильний;

2) особистісні якості – пристосованість до ситуації, впевненість у собі. Авторитетність, прагнення до успіху;

3) інтелектуальні якості – розум, спроможність прийняти потрібне рішення, інтуїція, творчий початок;

4) високі комунікативні спроможності – контактність, легкість у спілкуванні, дипломатичність, тактовність.

Лідер. Володіє дещо меншим авторитетом у порівнянні з ватажком. Завдяки цьому, крім впливу і переконання, для спонукання інших людей до дії використовує особистий приклад. Його вплив, як правило, поширюється тільки на обмежене число людей – членів неформальної групи.

Ситуаційний лідер. Особистісні якості лідера у такої людини виявляються тільки в певній, цілком визначеній, конкретній ситуації: урочиста подія в колективі, спортивний захід тощо.

Класифікація за змістом діяльності. Згідно з нею виділяють, наприклад, лідерів-натхненників, які безпосередньо не приймають особистої участі в процесі діяльності, але спроможні натхнути на цю діяльність і інших і повести людей за собою; лідерів-виконавців, що можуть забезпечити виконання тієї або іншої діяльності на високому рівні шляхом організації інших людей (сам риси лідера-виконавця повинні бути властиві сучасним керівникам усіх рангів).

Класифікація за характером діяльності. У рамках цієї класифікації виділяють такі типи лідерів: універсальний лідер, спроможний діяти практично в будь-якій ситуації, вирішувати проблеми різноманітного характеру. Він фактично сполучає у собі велику кількість лідерських ролей. Ситуативний лідер звичайно висувається з числа членів групи при необхідності діяти в тій чи іншій специфічній ситуації. Важливо відзначити той факт, що ситуативний лідер не завжди є постійним лідером групи, висуваючись нею на цю роль тільки на період подолання тієї чи іншої проблемної ситуації.

Класифікація за спрямованістю діяльності. Діяльність, спрямована на вирішення проблем міжособистісного характеру, частіше за все здійснюється під керівництвом емоційного лідера. Спрямованість діяльності на подолання складних ситуацій у процесі виробництва, адміністративного керування тощо припускає верховенство ділового лідера.

Існує ще й класифікація. Яка припускає поділ лідерів на позитивних і негативних. До першого типу відносять тих, чия спрямованість ініціює чи стимулює дії групи в рамках, встановлених принципами і нормами права або загальнолюдської моралі. До негативних відносять тих лідерів, чиї дії визначаються інтересами певної однієї групи, причому норми права й моралі та загальнолюдські цінності можуть при цьому ігноруватись.

Не викликає сумнівів той факт, що лідери є в будь-якій групі. Саме вони заслуговують особливої уваги, тому що ними значною мірою визначається морально-психологічний клімат колективу. При цьому доречно поділити лідерів на формальних, наділених певними владними чи посадовими повноваженнями, та неформальних, лідерські прояви яких здійснюються тільки за рахунок морального авторитету. Серед неформальних лідерів, у свою чергу, прийнято виділяти ділових, емоційних, авторитарних, демократичних. Командир же в якості формального лідера повинен мати як можна більш повне уявлення про неформальну структуру свого колективу. Це необхідно йому для того. Щоб своєчасно запобігати конфліктним ситуаціям, а також чітко розуміти, хто формує суспільну думку в даній групі. І мати уявлення про ступінь власної авторитетності, авторитетності своїх заступників та інших членів колективу. Водночас, доброзичливе спілкування з неформальними лідерами може дозволити йому більш ефективно здійснювати управлінські функції.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.