Стилі лідерства

Під стилем лідерства (від грец. Stylos – стрижень для листа й англ. Leader – головний, керівник) розуміють характерну (типову) для лідера (керівника) сукупність прийомів і засобів психологічного впливуна підлеглих, серед яких він має високий статус. Визначення стилю лідерства необхідне для розуміння дій і прагнень його носія.

У зв”язку з широкою різноманітністю людських якостей, характеру груп і ситуацій, в яких виникає потреба в лідерах, корисною для визначення можливих очікувань групи стає класифікація стилів лідерства. Вона певною мірою перетинається з поняттям типології лідерства, але виступає скоріше зовнішнім проявом дій і прагнень лідера, тоді як типологія є відображенням його внутрішньої сутності. Традиційна класифікація стилів лідерства була запропонована Куртом Левіном. Він виділив три основні стилі лідерства. Слід зазначити, що сьогодні його підхід до класифікації використовується для визначення не тільки стилів лідерства, а й стилів керівництва. Згідно з нею визначають:

Авторитарний стиль. Його основними характеристиками є: яскраво виражена владність лідера, директивність його дій, єдиноначальність у прийнятті рішень, жорсткий систематичний контроль дій членів групи. Як правило, авторитарний лідер звичайно не дозволяє залежним він нього людям втручатися в керівництво (що чітко виявлено в результаті проведених досліджень і показано на соціограмі у додатку 5), оспорювати або брати під сумнів прийняті ним рішення. Він пильно стежить за збереженням і примноженням свого авторитету, чітко розподіляє свої власні права й обов’язки членів групи, обмежує діяльність останніх тільки виконавчими функціями. Ідеальним веденим для такого лідера стає дисциплінований виконавець з відсутністю якої-небудь ініціативи.

Демократичний стиль. Його основна відмінність від авторитарного полягає в тому, що демократичний лідер постійно звертається до думки залежних від нього людей, бере до уваги їхню точку зору, залучає їх до формування й прийняття рішень, до співробітництва в керуванні групою. Чіткої лінії між власними правами й обов”язками членів групи демократичний лідер не проводить. У свою чергу, люди також цілком добровільно приймають на себе частину його обов”язків, якщо в цьому виникає необхідність. Особливої цінності для такого лідера набувають ведені, що виявляють самостійність та ініціативність, творчо підходять до виконання своїх обов"язків. Демократичний лідер приділяє велику увагу не тільки діловим, а й міжособистісним відношенням у групі.

Ліберальний стиль. Ним вважається така форма поводження лідера і впливу на інших людей, за якої він начебто фактично уникає своїх обов’язків, які накладає на нього керівництво групою, і поводиться так, начебто він не лідер, а звичайний член групи. У даній ситуації всі питання внутрішньогупового життя вирішуються не одноосібно, а колективною думкою, яка у групі приймається як закон. Вплив лідера на формування й прийняття рішення лишається “за кадром”. Такому закону у своєму поводженні слідуюють не тільки рядові учасники групи, а й сам лідер. Фактично, в даному випадку з точки зору зовнішнього прояву він є лідером лише номінально.

Виділення описаних вище стилів лідерства може викликати питання про перевагу того чи іншого стилю. На перший погляд, найбільш привабливим уявляється демократичний стиль. У ньому дійсно можна знайти досить багато привабливих рис. При даному стилі лідерства в групі створюється сприятлива атмосфера для творчого процесу і для задоволення інших важливих соціальних потреб людей. Як відзначають дослідники, цей стиль лідерства сприяє постановці і рішенню групою найбільш важливих задач. При цьому навіть психологічно він сприймається людьми як найбільш сприятливий і вони охоче підкоряються впливу лідера.

Проте, визначити один із зазначених стилів як універсальний, найкращий, однозначно не можна. Бувають ситуації, коли кращим виявляється авторитарний або ліберальний стиль лідерства. Тому, як свідчить практика, найкращим стає не якийсь один із трьох наведених стилів лідерства, а гнучкий, або комбінований стиль, при якому лідер, уміючи поводитись по-різному, може гнучко змінювати стиль свого поводження в залежності від конкретних обставин та ситуації, що склалася в групі.

Залежність успіху спільної діяльності групи від стилю, властивого її лідерові, знаходиться в безпосередньому зв”язку з рівнем соціально-психологічного розвитку групи. Так, у групах, що перебувають на високому рівні розвитку (наприклад, таких, що наближаються до колективу, який у психології вважається групою найвищого рівня розвитку) та мають власні органи самоврядування, найбільш ефективною буде форма впливу, яка має своєю основою демократичний, а іноді навіть і ліберальний стиль лідерства.

Групи, що перебувають на середньому рівні розвитку, спроможні досягти максимальних результатів за наявності лідера., який поєднує у своїй діяльності принципи усіх трьох зазначених вище стилів.

Слаборозвинені групи, що не готові до самостійної роботи, які мають у середині групи складні конфліктні відношення, потребують директивного стилю з елементами демократичності.

Слід зазначити, що директивний стиль як тимчасова міра може виявитися достатньо ефективним у групах будь-якого рівня розвитку. Проте занадто часте і, тим більше, психологічно необгрунтоване застосування авторитарного стилю лідерства може негативно позначитися на настрої людей і знижувати ефективність групової роботи.

Лідер реалізує себе настільки, наскільки він може бути корисним своїй групі.

Як же розпізнати в людині лідера? Дослідження дають змогу виявити деякі типові якості лідера:

1. Потенційна природна перевершуваність.

Лідер володіє природним потенціалом (перш за все, інтелектуальним), переважаючи середні показники норми у всіх галузях. Уже з самого дитинства лідер не схожий на других.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.