Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Україна в умовах глобалізації.

З проголошенням незалежності України розпочався новий етап у її стосунках із українською діаспорою у світі.

За межами нашої держави нині проживає до 13 млн. українців. Поступова деідеологізація суспільно-політичного життя, миролюбна зовнішня політика держави відкрили широкі можливості для безпо­середніх контактів між мешканцями України та представниками діаспори.

Одним із проявів цього стало проведення в 1990 р. в Києві Першого Конгресу Міжнародної асоціації україністів. На ньому широко обговорювалися питання відродження та розвитку науки і культури України як суверенної держави. Конгрес сприяв зростанню міжнародного авторитету нашої держави.

У січні 1992 р. відбувся Конгрес українців незалежних держав. У виступі Президента УкраїниЛ.Кравчука прозвучала теза, що Україна не тільки дляукраїнців, що вона є Батьківщиною для кожного, хто живе на її землі, якої б національності він не був. Конгрес окреслив коло невідкладних завдань, пов'язаних з розбудовою незалежних держав, що виникли на теренах колишнього Союзу РСР.

Налагодженню культурних зв'язків сприяв фестиваль «Українці всього світу, єднайтесь!», проведений у 1994 р. у столиці нашої держави.

Зусилля багатьох представників української діаспори зосереджено на заходах, спрямованих на підтримку позитивних змін в економіці, науці, культурно-освітній галузі України.

22 січня 1996 р. Кабінет Міністрів України затвердив Державну програму, спрямовану на розширення всебічних зв'язків України зукраїнською діаспорою. Програма передбачала політичну, дипломатичну, економічну, інформаційну підтримку українців, що проживають в інших країнах.

Україна розширює культурну співпрацю з багатьма країнамисвіту. З цією метою в перші роки незалежності були підписані угоди з більш як 60 країнами світу.

Надійними зв’язуючими ланками з зовнішній світом стали Українське товариство дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами, товариство «Україна», які підтримують тісні контакти з громадськими організаціями, що діють за кордоном. Протягом 1992-1995 рр. більше 150 творчих колективів України побували на гастролях за кордоном.

Тільки впродовж 1999 р. Україну відвідало 4 мільйони іноземних туристів, більшість з яких із зацікавленістю знайомилась з культурними надбаннями нашої країни.

На міжнародну арену почало виходити українське кіно. На 36 кінофестивалі в Сан-Ремо українському фільмові «Ізгої» (режисер В.Савельєв) присуджено гран-прі.

Успішно показали своє мистецтво кінематографи України на кінофестивалі в угорському місті Дьодь(1994 р.). На фестивалі було представлено понад 100 фільмів з різних країн світу. З 10 призів 4 отримали українські кінострічки, серед них «Кордон на замку» (режисер В.Лисенко). «Хроніка повстання у варшавському гетто» (режисер Й.Дулевська).

Україна проявляє турботу про створення власної системи спортивних інституцій, які б мали представляти український спорт на міжнародній арені.

22 грудня 1990 р. в Києві відбувся Конгрес, на якому було утворено Національний ОлімпійськийКомітетНОК) на чолі з олімпійським чемпіоном В.Борзовим.

З проголошенням незалежності України прихильники спортивного руху в республіці почали активно добиватись, щоб Міжнародний Олімпійський Комітет (МОК) визнав нарешті Україну своїм рівноправним членом і щоб наша держава могла сформувати власну команду на XXV Олімпійські при в Барселоні (Іспанія).

Однак українській команді було відмовлено з мотивацією, що столиця Олімпіади не може прийняти більшу кількість учасників, ніж це були вирішено раніше. Українські спортсмени змушені були брати участь в Олімпіаді у складі Об'єднаної команди СНД.

Національний Олімпійський Комітет України домігся, щоб державний прапор України був представлений на спортивних аренах Іспанії, а в разі перемоги українського спортсмена звучав гімн України.

У складі Об’єднаної команди СНД взяли участь 82 спортсмени України. Вони завоювали 41 олімпійську медаль, на Батьківщину з Іспанії повернулося 17 олімпійських чемпіонів, 15 срібних і 9 бронзових призерів. Більшість наших спортсменів здобули медалі у командних видах спорту.

Чотири рази на олімпійську щоглу підіймався прапор України і звучав її державний гімн: на честь борцяО.Кучеренка (Луганськ), спортивних гімнасток Т.Гуцу (Одеса), Т.Лисенко (Херсон) і художньої гімнастки О.Тимошенко (Київ). Вони і стали першими олімпійцями незалежної України.

Офіційно Міжнародний Олімпійський Комітет визнав Національний Олімпійський Комітет України 9 березня 1992 р.

За фінансової підтримки української діаспори спортсмени Украйни виступили на міжнародних спортивних змаганнях з окремих видів спорту. Вперше окремою командою Україна виступила 1994 р. на зимовійОлімпіаді в Норвегії.

До складу команди увійшло майже 40 спортсменів, вони завоювали 12-те місце в неофіційному командному заліку – Чемпіонку Олімпіади в одноосібному катанні на ковзанах О.Баюл запросили до США вскладі офіційної делегації, яку очолював Президент України.

З 1992 р. спортсмени України беруть участь майже в усіх міжнародних змаганнях. На «Універсіаді-93»в американському місті Буффало команда України зайняла 9-те місце. Порадували своїми досягненнями учасники «Універсіади-95» та міжнародних армійських змагань у Римі.

Команди України беруть участь у престижних футбольних турнірах: на Кубок європейських чемпіонів. Кубок володарів кубків. Кубок УСФА.

Україна стає ареною проведення міжнародних спортивних змагань, наукових конференцій, обміну досвідом щодо розвитку фізкультури та спорту.

Цьому в значній мірі сприяють договірні відносини, які має Україна з багатьма країнами світу. Зокрема, у травні 2000 р. підписано угоду між Україною і КНР. Передбачено обмін спортсменами і тренерами, співробітництво в галузі спортивної освіти і преси, організації спортивних лотерей.

Подібні угоди про співробітництво в галузі фізкультури і спорту Україна уклала також і Росією, Польщею, країнами Балтії, Білорусією, Словаччиною, Францією.

На базі Київського національного університету фізкультури і спорту в травні 2000 р. відбувся IV Міжнародний науковий конгрес,який обговорив важливу тему: «Олімпійський спорт і спорт для всіх: проблеми здоров’я, рекреації, спортивної медицини та реабілітації».

Десятки спортсменів – представників різних країн світу – беруть участь у спортивних змаганнях «Призи Олімпійських чемпіонів», які періодично проводяться в Україні.

Спортсмени України поки що не мають тих умов, які налаються їх суперникам в розвинених країнах світу. Однак своєю наполегливістю і працелюбством досягають значних успіхів у спорті. Далеко за межами України відомі боксери брати Віталій і Володимир Клички. А боксери, також брати, Валерій і ВолодимирСидоренки на чемпіонаті Європи у фінському місті Тампере в травні 2000 р. здобули чемпіонські титули.

У 2000 р. плавчиха з Харкова Яна Клочкова стала чемпіонкою Європи, а згодом – дворазовою олімпійською чемпіонкою на Олімпіаді в Сіднеї.

На першому чемпіонаті Європи з шахів серед жінок, що проходив у червні 2000 р., херсонська дівчинаНаталія Жукова стала першою в історії шахів чемпіонкою європейського континенту.

Жіноча збірна Команда України зі спортивної гімнастики на чемпіонаті Європи, що відбувався в травні 2000 р. в Парижі, виграла срібні медалі. Чоловіча збірна з гандболуввійшла до вісімки кращих команд на чемпіонаті світу 2001 р., а жіноча гандбольна збірна вперше в історії незалежної України стала срібним призером європейського чемпіонату, що проходив у грудні 2000 р. в Румунії.

Наприкінці 1990-х років з усією очевидністю проявився той факт, що завершення «холодної війни» та біполярного протистояння на світовій арені надало потужного імпульсу розвитку процесів глобалізації, особливо її політичній та економічній основі. Із завершенням протиборства двох соціально-політичних та економічних систем – капіталізму та соціалізму – глобалізація перетворилася на домінуючу тенденцію світового розвитку.

Останнє десятиліття ХХ ст. ввійде в історію вельми суттєвими геополітичними змінами. Серед нових політичних реалій – утворення української незалежної держави.

Передумовами глобальних зрушень на континенті були: подолання військово-політичного протиборства Схід–Захід, падіння комунізму і переорієнтація низки держав на засади цінностей західної демократії. Унаслідок цих подій світ із двополюсного, чітко розмежованого поступово набирає обрисів багатополюсного, взаємозалежного, зростають взаємовпливи держав і народів. Тісно пов’язані між собою процеси подолання розколу Європи й Німеччини, ослаблення полюса сили, що його уособлювала Москва, і самовизначення народів східноєвропейських держав і національно-державного волевиявлення народів колишнього Радянського Союзу. На Сході припинили існування воєнно-політичний блок країн Варшавського договору, Рада Економічної Взаємодопомоги та СРСР як світова наддержава.

Геополітичне значення виникнення в Європі нової держави – України важко переоцінити. Проголошена нею мета – стати незалежною, демократичною, без’ядерною державою – не тільки не суперечить принципам побудови нової Європи, а навпаки, з огляду на її геополітичні характеристики, найкраще відповідатиме їм.

Положення України на межі двох великих цивілізаційних просторів – європейського та євразійського – було і залишається одним із визначальних чинників її історичної та політичної долі. Географічно Україна завжди була і залишається центральноєвропейською державою, історично ж і політично тривалий період більша частина України перебувала під впливом євразійської культурної традиції, у складі Російської імперії, а потім Радянського Союзу. Національна свідомість виявилася розщепленою, відповідно, не було єдиних геополітичних пріоритетів, національних інтересів, єдиної національної стратегії. Усе це зумовило невдачу побудови національної держави на початку ХХ ст., а також сучасні труднощі становлення Української держави.

З точки зору глобалізації та державно-політичних цілей, географічне розташування України та геополітичне становище, що з нього випливає, має як переваги, так і недоліки. До переваг належить те, що країна розташована на перехресті впливів – між Сходом і Заходом, має відкриті торговельні шляхи з державами Півночі і Півдня. Належність України через Чорне море до басейну Середземного моря визначає її легкий доступ до регіону Близького Сходу.

Недоліками геополітичного становища України є відсутність природних кордонів, за винятком, хіба-що, Півдня, де Україна омивається Чорними морем, близькість держав, для яких у минулому Україна була територією експансії. З погляду геополітики, для збереження своєї впливовості Україна повинна розвивати добросусідські відносини з усіма прикордонними державами, насамперед, з Росією, іти на розвиток відносин з країнами Європи, мати партнерів на Заході, Сході, Півдні та Півночі, не допускати якогось одного з векторів геополітичних орієнтацій. Вона повинна відстояти суверенітет стосовно Криму, який є природним продовженням території України і має велике значення для виходу на Близький і Середній Схід і басейн Середземного моря. На думку відомого американського політолога З. Бжезинського, незалежність Криму або його приєднання в тій чи іншій формі до Росії призвело б до послаблення Української держави [ 4, C. 86 ].

Саме тому Україна не може залишатись осторонь сучасних глобалізаційних процесів. Але варто розібратись у тому, що ці процеси несуть для України – благо та процвітання чи ще більшу залежність від світових політичних центрів?

Очевидно, що стояти осторонь інтеграційних процесів, які нині охоплюють усю планету, ще не вдалося жодній країні. Але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції. У цьому процесі Україна як молода незалежна держава прагне до створення системи міжнародної співпраці, здатного забезпечити її політичну й економічну безпеку. Це прагнення не тільки стимулює інтеграцію України до світового співтовариства, а й сприяє зростанню її впливу в різних регіонах.

Слід зазначити, що серед вітчизняних науковців ведуться дебати про здатність української економіки інтегруватись у світові економічні процеси, але їхні думки сходяться в тому, що попри всю відірваність значної частини української економіки від глобальних ринків і незрозумілість економічної поведінки уряду і національного капіталу, Україна змушена активніше шукати відповіді на виклики глобалізації (і одним з таких є довгоочікуваний вступ України до СОТ), вирішувати дилему про те, кому «делегувати» частину економічного та політичного суверенітету – Росії чи об’єднаній Європі, що розширюється, або ж напрацьовувати національну модель співпраці з транснаціональним капіталом.

На думку автора, для повноцінної інтеграції України у світовий політичний та економічний простір необхідна, насамперед, демократична громадянсько-правова держава, у якій забезпечуються політичні, економічні й соціальні права всіх її членів. Існування України як суверенної держави вимагає надійного захисту власних інтересів, гарантованого самозабезпечення і прогресивного розвитку в сприятливому зовнішньому середовищі.

Як зазначає відомий український дослідник проблем глобалізації Олег Білорус, уряд і корпоративний сектор в Україні лише починають розуміти, що здатність синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, уміння «вбудовувати» свої внутрішньополітичні плани й проекти в глобальні геостратегічні контексти визначає не тільки конкурентноздатність економіки країни, але й створює умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Зазначені питання є актуальними нині для України як ніколи. Адже ні держава, ні бізнес, ні саме українське суспільство ще не готові до того, щоб продемонструвати сеанс «одночасної гри» на майданчиках, де діють принципово різні правила: на традиційних театрах геополітичної гри, у багатовимірному просторі геоекономіки, у світі геокультури. Врешті-решт, застарілі уявлення про національно-державну ідилію в умовах кризи міжнародного порядку стають просто небезпечними, оскільки можуть призвести Україну до «шоку глобалізації» [там само.-с. 66].

При розв’язанні проблем свого національного розвитку Україні потрібно визначатися, у якій глобалізації вона бере участь. Питання складне, особливо для чинних політиків, змушених його з’ясовувати. Владі потрібно вдумливо, виважено і далекоглядно оцінити існуючий нині розклад світових сил і тенденцій для того, щоб вийти зі стану залежного розвитку і посісти гідне місце у світі та відігравати свою власну роль у процесі глобалізації.

На нашу думку, сьогодні навряд чи можна говорити про осмислену участь України в інтеграційних процесах (ЄС, СОТ чи НАТО), адже ані серед політичної еліти, ані серед суспільства в цілому досі немає конкретної відповіді на питання – навіщо Україні взагалі вступати в те чи інше інтеграційне об’єднання і який ми матимемо з того зиск? Замість реального визначення в багатовимірному світі нових загроз і можливостей, Україна й надалі залишається невизначеною, чому сприяє низка чинників:

– і влада, й опозиція намагаються залучити зовнішньополітичних гравців на поле внутрішньополітичної конкуренції, нехтуючи при цьому національними інтересами і звужуючи альтернативу вибору для країни в майбутньому;

– триває боротьба за східний та західний вектори економічної інтеграції, в той час, коли обидва є тільки похідними від включення країни в процеси інтернаціоналізації та глобалізації;

– перехід від економічної автаркії, що була обумовлена специфікою первинного накопичення капіталу, до фронтальної інтернаціоналізації всіх сторін життєдіяльності держави, економіки, суспільства наполегливо підмінюються вибором між Заходом і Сходом.

Національні інтереси, як і геополітичні пріоритети, виводяться, безумовно, з основних таких цінностей суспільства, як „виживання”, „свобода”, „демократія”, „економічний добробут”, „розвиток”, „соціально-культурні традиції” та орієнтації тощо. Формування відносно стабільної, загальноприйнятої, несуперечливої і самоузгодженої системи національних інтересів і геополітичних пріоритетів – визначальне завдання національної еліти в процесі державотворення.

Однією з проблем України в реалізації цього процесу була внутрішня непідготовленість України до незалежності, відсутність єдиної національної ментальності, загальноприйнятих національних цінностей. Тому перед Україною постали такі проблеми:

– прискорена побудова національної держави вимагала консолідованої національної ментальності;

– швидка консолідація національної ментальності виявилася дуже важкою без сильної унітарної держави.

Але, на жаль, на 18-му році незалежності, ні в держави, ні в політичних сил, що представлені в парламенті, немає цілісної стратегії розвитку України у світі, стратегії, яка б не тільки декларувала, але й пропонувала б технології ухвалення та проведення послідовної та прогнозованої зовнішньої політики. Прикро, що з цих питань бракує навіть змістовної та побудованої на аргументах, а не на передвиборних обіцянках, загальнонаціональної дискусії.

Україна як національна держава може ізолювати себе зсередини, але з таким самим успіхом вона може проявити активність у зовнішній сфері і заново визначити і формувати свою політику в глобальних масштабах діалогів і конфліктів.

На думку автора, до позитивів глобалізму в Україні можна зарахувати можливість глобального регулювання екологічної ситуації в державі, забезпечення безпеки суспільства від глобальних загроз різного характеру, які непереборні для кожної окремої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), можливість підтягнути з економічного боку країну до рівня високорозвинених. Щоправда, вирівнювання економічного розвитку – це тільки задекларований позитив, а на практиці відбувається збільшення економічної прірви внаслідок глобалізації.

То ж давайте спробуємо розібратися, які для України негативи глобалізму та його загрози?

По-перше, це вже згадане збільшення розриву в рівнях економічного й соціально розвитку між Україною та країнами «золотого мільярда» – за даними ООН, різниця між ВВП багатих і бідних країн становила в 1960 р. – 1:30, у 1990 р. – 1:60, у 1999 р. – 1:90. Отже, цей процес прискорюється.

По-друге, зростання безробіття, бідності, безпритульності, а також техногенне перевантаження і деградація довкілля.

По-третє, економічне і політичне послаблення України, пригнічення внутрішньо-національного ринку, національної економіки, що призведе до практичного усунення України з конкурентного середовища.

По-четверте, як зазначає український дослідник В. Андрійчук, зростання рівня тіньової економіки, її розростання до рівня глобально світової і її вихід з-під контролю України як держави. Також загальна криміналізація економічної діяльності, зростання корупції [1, C. 65].

По-п’яте, конфлікт між вимогами глобалізації та соціально-культурними й економічними традиціями нашої держави (наприклад, глобальна еліта вимагає від України вільного продажу землі іноземцям, що суперечить чинному законодавству України).

Підсумовуючи все вищевикладене, можна сказати, що розвиток українського суспільства сьогодні підпорядкований загальним закономірностям розвитку сучасної світової системи, головною серед яких є тенденція глобалізації. Саме тому в умовах надзвичайного зростання зовнішніх впливів на економічне, соціальне, культурне і політичне життя українського суспільства, проблема впливу на розвиток глобальних процесів стає центральним питанням виживання. За словами О.Г. Білоруса, вплив нової реальності, що виникає під тиском глобалізації, має потужний, навіть шокуючий політичний ефект, оскільки вимагає визначити ставлення до динаміки і засад глобалізації та виробити стратегію поведінки відповідно до її парадоксів і викликів.

Отже, маємо надзвичайно складну ситуацію, коли разом з інтенсивними процесами світової інтеграції, формуванням глобальних економічних, політичних, екологічних і культурних асоціацій, відбувається не менш активний процес фрагментизації світу, зростання національної самосвідомості, посилення культурної диференціації світу, відродження етнічно-національних цінностей України.

Наприкінці 1990-х років з усією очевидністю проявився той факт, що завершення «холодної війни» та біполярного протистояння на світовій арені надало потужного імпульсу розвитку процесів глобалізації, особливо її політичній та економічній основі. Із завершенням протиборства двох соціально-політичних та економічних систем – капіталізму та соціалізму – глобалізація перетворилася на домінуючу тенденцію світового розвитку.

Останнє десятиліття ХХ ст. ввійде в історію вельми суттєвими геополітичними змінами. Серед нових політичних реалій – утворення української незалежної держави.

Передумовами глобальних зрушень на континенті були: подолання військово-політичного протиборства Схід–Захід, падіння комунізму і переорієнтація низки держав на засади цінностей західної демократії. Унаслідок цих подій світ із двополюсного, чітко розмежованого поступово набирає обрисів багатополюсного, взаємозалежного, зростають взаємовпливи держав і народів. Тісно пов’язані між собою процеси подолання розколу Європи й Німеччини, ослаблення полюса сили, що його уособлювала Москва, і самовизначення народів східноєвропейських держав і національно-державного волевиявлення народів колишнього Радянського Союзу. На Сході припинили існування воєнно-політичний блок країн Варшавського договору, Рада Економічної Взаємодопомоги та СРСР як світова наддержава.

Геополітичне значення виникнення в Європі нової держави – України важко переоцінити. Проголошена нею мета – стати незалежною, демократичною, без’ядерною державою – не тільки не суперечить принципам побудови нової Європи, а навпаки, з огляду на її геополітичні характеристики, найкраще відповідатиме їм.

Положення України на межі двох великих цивілізаційних просторів – європейського та євразійського – було і залишається одним із визначальних чинників її історичної та політичної долі. Географічно Україна завжди була і залишається центральноєвропейською державою, історично ж і політично тривалий період більша частина України перебувала під впливом євразійської культурної традиції, у складі Російської імперії, а потім Радянського Союзу. Національна свідомість виявилася розщепленою, відповідно, не було єдиних геополітичних пріоритетів, національних інтересів, єдиної національної стратегії. Усе це зумовило невдачу побудови національної держави на початку ХХ ст., а також сучасні труднощі становлення Української держави.

З точки зору глобалізації та державно-політичних цілей, географічне розташування України та геополітичне становище, що з нього випливає, має як переваги, так і недоліки. До переваг належить те, що країна розташована на перехресті впливів – між Сходом і Заходом, має відкриті торговельні шляхи з державами Півночі і Півдня. Належність України через Чорне море до басейну Середземного моря визначає її легкий доступ до регіону Близького Сходу.

Недоліками геополітичного становища України є відсутність природних кордонів, за винятком, хіба-що, Півдня, де Україна омивається Чорними морем, близькість держав, для яких у минулому Україна була територією експансії. З погляду геополітики, для збереження своєї впливовості Україна повинна розвивати добросусідські відносини з усіма прикордонними державами, насамперед, з Росією, іти на розвиток відносин з країнами Європи, мати партнерів на Заході, Сході, Півдні та Півночі, не допускати якогось одного з векторів геополітичних орієнтацій. Вона повинна відстояти суверенітет стосовно Криму, який є природним продовженням території України і має велике значення для виходу на Близький і Середній Схід і басейн Середземного моря. На думку відомого американського політолога З. Бжезинського, незалежність Криму або його приєднання в тій чи іншій формі до Росії призвело б до послаблення Української держави.

Саме тому Україна не може залишатись осторонь сучасних глобалізаційних процесів. Але варто розібратись у тому, що ці процеси несуть для України – благо та процвітання чи ще більшу залежність від світових політичних центрів?

Очевидно, що стояти осторонь інтеграційних процесів, які нині охоплюють усю планету, ще не вдалося жодній країні. Але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції. У цьому процесі Україна як молода незалежна держава прагне до створення системи міжнародної співпраці, здатного забезпечити її політичну й економічну безпеку. Це прагнення не тільки стимулює інтеграцію України до світового співтовариства, а й сприяє зростанню її впливу в різних регіонах.

Слід зазначити, що серед вітчизняних науковців ведуться дебати про здатність української економіки інтегруватись у світові економічні процеси, але їхні думки сходяться в тому, що попри всю відірваність значної частини української економіки від глобальних ринків і незрозумілість економічної поведінки уряду і національного капіталу, Україна змушена активніше шукати відповіді на виклики глобалізації (і одним з таких є довгоочікуваний вступ України до СОТ), вирішувати дилему про те, кому «делегувати» частину економічного та політичного суверенітету – Росії чи об’єднаній Європі, що розширюється, або ж напрацьовувати національну модель співпраці з транснаціональним капіталом.

На думку автора, для повноцінної інтеграції України у світовий політичний та економічний простір необхідна, насамперед, демократична громадянсько-правова держава, у якій забезпечуються політичні, економічні й соціальні права всіх її членів. Існування України як суверенної держави вимагає надійного захисту власних інтересів, гарантованого самозабезпечення і прогресивного розвитку в сприятливому зовнішньому середовищі.

Як зазначає відомий український дослідник проблем глобалізації Олег Білорус, уряд і корпоративний сектор в Україні лише починають розуміти, що здатність синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, уміння «вбудовувати» свої внутрішньополітичні плани й проекти в глобальні геостратегічні контексти визначає не тільки конкурентноздатність економіки країни, але й створює умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Зазначені питання є актуальними нині для України як ніколи. Адже ні держава, ні бізнес, ні саме українське суспільство ще не готові до того, щоб продемонструвати сеанс «одночасної гри» на майданчиках, де діють принципово різні правила: на традиційних театрах геополітичної гри, у багатовимірному просторі геоекономіки, у світі геокультури. Врешті-решт, застарілі уявлення про національно-державну ідилію в умовах кризи міжнародного порядку стають просто небезпечними, оскільки можуть призвести Україну до «шоку глобалізації» [там само.-с. 66].

При розв’язанні проблем свого національного розвитку Україні потрібно визначатися, у якій глобалізації вона бере участь. Питання складне, особливо для чинних політиків, змушених його з’ясовувати. Владі потрібно вдумливо, виважено і далекоглядно оцінити існуючий нині розклад світових сил і тенденцій для того, щоб вийти зі стану залежного розвитку і посісти гідне місце у світі та відігравати свою власну роль у процесі глобалізації.

На нашу думку, сьогодні навряд чи можна говорити про осмислену участь України в інтеграційних процесах (ЄС, СОТ чи НАТО), адже ані серед політичної еліти, ані серед суспільства в цілому досі немає конкретної відповіді на питання – навіщо Україні взагалі вступати в те чи інше інтеграційне об’єднання і який ми матимемо з того зиск? Замість реального визначення в багатовимірному світі нових загроз і можливостей, Україна й надалі залишається невизначеною, чому сприяє низка чинників:

– і влада, й опозиція намагаються залучити зовнішньополітичних гравців на поле внутрішньополітичної конкуренції, нехтуючи при цьому національними інтересами і звужуючи альтернативу вибору для країни в майбутньому;

– триває боротьба за східний та західний вектори економічної інтеграції, в той час, коли обидва є тільки похідними від включення країни в процеси інтернаціоналізації та глобалізації;

– перехід від економічної автаркії, що була обумовлена специфікою первинного накопичення капіталу, до фронтальної інтернаціоналізації всіх сторін життєдіяльності держави, економіки, суспільства наполегливо підмінюються вибором між Заходом і Сходом.

Національні інтереси, як і геополітичні пріоритети, виводяться, безумовно, з основних таких цінностей суспільства, як „виживання”, „свобода”, „демократія”, „економічний добробут”, „розвиток”, „соціально-культурні традиції” та орієнтації тощо. Формування відносно стабільної, загальноприйнятої, несуперечливої і самоузгодженої системи національних інтересів і геополітичних пріоритетів – визначальне завдання національної еліти в процесі державотворення.

Однією з проблем України в реалізації цього процесу була внутрішня непідготовленість України до незалежності, відсутність єдиної національної ментальності, загальноприйнятих національних цінностей. Тому перед Україною постали такі проблеми:

– прискорена побудова національної держави вимагала консолідованої національної ментальності;

– швидка консолідація національної ментальності виявилася дуже важкою без сильної унітарної держави.

Але, на жаль, на 18-му році незалежності, ні в держави, ні в політичних сил, що представлені в парламенті, немає цілісної стратегії розвитку України у світі, стратегії, яка б не тільки декларувала, але й пропонувала б технології ухвалення та проведення послідовної та прогнозованої зовнішньої політики. Прикро, що з цих питань бракує навіть змістовної та побудованої на аргументах, а не на передвиборних обіцянках, загальнонаціональної дискусії.

Україна як національна держава може ізолювати себе зсередини, але з таким самим успіхом вона може проявити активність у зовнішній сфері і заново визначити і формувати свою політику в глобальних масштабах діалогів і конфліктів.

На думку автора, до позитивів глобалізму в Україні можна зарахувати можливість глобального регулювання екологічної ситуації в державі, забезпечення безпеки суспільства від глобальних загроз різного характеру, які непереборні для кожної окремої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), можливість підтягнути з економічного боку країну до рівня високорозвинених. Щоправда, вирівнювання економічного розвитку – це тільки задекларований позитив, а на практиці відбувається збільшення економічної прірви внаслідок глобалізації.

То ж давайте спробуємо розібратися, які для України негативи глобалізму та його загрози?

По-перше, це вже згадане збільшення розриву в рівнях економічного й соціально розвитку між Україною та країнами «золотого мільярда» – за даними ООН, різниця між ВВП багатих і бідних країн становила в 1960 р. – 1:30, у 1990 р. – 1:60, у 1999 р. – 1:90. Отже, цей процес прискорюється.

По-друге, зростання безробіття, бідності, безпритульності, а також техногенне перевантаження і деградація довкілля.

По-третє, економічне і політичне послаблення України, пригнічення внутрішньо-національного ринку, національної економіки, що призведе до практичного усунення України з конкурентного середовища.

По-четверте, як зазначає український дослідник В. Андрійчук, зростання рівня тіньової економіки, її розростання до рівня глобально світової і її вихід з-під контролю України як держави. Також загальна криміналізація економічної діяльності, зростання корупції.

По-п’яте, конфлікт між вимогами глобалізації та соціально-культурними й економічними традиціями нашої держави (наприклад, глобальна еліта вимагає від України вільного продажу землі іноземцям, що суперечить чинному законодавству України).

Підсумовуючи все вищевикладене, можна сказати, що розвиток українського суспільства сьогодні підпорядкований загальним закономірностям розвитку сучасної світової системи, головною серед яких є тенденція глобалізації. Саме тому в умовах надзвичайного зростання зовнішніх впливів на економічне, соціальне, культурне і політичне життя українського суспільства, проблема впливу на розвиток глобальних процесів стає центральним питанням виживання. За словами О.Г. Білоруса, вплив нової реальності, що виникає під тиском глобалізації, має потужний, навіть шокуючий політичний ефект, оскільки вимагає визначити ставлення до динаміки і засад глобалізації та виробити стратегію поведінки відповідно до її парадоксів і викликів.

Отже, маємо надзвичайно складну ситуацію, коли разом з інтенсивними процесами світової інтеграції, формуванням глобальних економічних, політичних, екологічних і культурних асоціацій, відбувається не менш активний процес фрагментизації світу, зростання національної самосвідомості, посилення культурної диференціації світу, відродження етнічно-національних цінностей України.

 




Переглядів: 4713

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.014 сек.