Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Соціальні фактори гомінізації

Співставлення і аналіз таких непрямих даних дозволяє скласти за-гальне, хоч і досить гіпотетичне уявлення про суспільне життя перших гомінідів. Людиноподібні мавпи мають невелику кількість моделей організа-ції життя у групі й, цілком вірогідно, що ці моделі не надто відрізняють ся від тих, що були типовими для спільних предків людини і мавп. Для сучасних приматів характерні такі типи угруповань:

– материнська сім'я, що складається із самиці та дитинчат (лемури);

– сім'я з двома батьками (гібони);

– стадо з одним самцем, який вороже ставиться до інших (гамадрили);

– стадо з багатьма самцями та віковою ієрархією (капуцини, горили);

– стадо із системою гнучкої олігархії і явищами кодомінування та співробітництва (шимпанзе).

Жодна з цих моделей не є загальновизнаною, але перевагу усе ж таки віддають лісостеповим і степовим шимпанзе, оскільки вони філо-генетично ближчі до людини. Шимпанзе відзначаються тямущістю, розвиненою комунікативною системою, здатністю адекватно викорис-товувати природні предмети для задоволення своїх потреб. Вони можуть навіть певним чином вдосконалювати їх та обробляти, демонструю-чи при цьому неабияку кмітливість. Використання "знарядь" передається у популяціях як традиція: самиці навчають дитинчат. Але шимпанзе – далеко не янгольські створіння, вони завзяті ксенофоби, що дуже пильно доглядають за своєю територією і вкрай неприязно ставляться до чужаків. Їх не просто виганяють, а намагаються знищи-ти і навіть іноді потім використовують у їжу. Під час бійок шимпанзе відрізняються надзвичайною жорстокістю: відривають частини тіла, п’ють кров, добивають суперників. Натомість у міжродинних стосун-ках вони часто стають дуже турботливими і товариськими. Кооперація зменшує внутрішньовидову агресію, з’являються елементи дружньої поведінки: поцілунки, обійми, пестливі дотики. До спілкування вво-дяться і сексуальні елементи. При цьому згуртованість більша в тих колективах, що вимушено засвоїли відкриті місцини із сухим кліма-том. Вона дозволяє тваринам ефективніше протидіяти хижакам. Звичайно, шимпанзе не тотожні нашим спільним предкам, але знач-но більше подібні до них, ніж люди. Це дозволяє вважати припустимою екстраполяцію суспільних відносин у шимпанзе на ранні етапи гоміні-зації. Внаслідок таких пізнавальних процедур у нас з’являється, нехай і певною мірою імовірнісне, але знання, що суттєво відрізняється від не-знання.

34. СВІДОМІСТЬ – найвища, властива тільки людині, форма узагальненого відображення дійсності, яка дозволяє – виявляти стійкі властивості, зв’язки та закономірності зовнішнього світу, –прогнозувати тенденції майбутнього розвитку ситуації;– регулювати поведінку і діяльність з урахуванням особливостей довкілля та внутрішніх бажань і цілей людини; – аналізувати власну поведінку, думки і почуття, свою відмінність від інших (самосвідомість, рефлексія). Становлення такої складної системи психічного відображення потребувало наявності відповідних морфофункціональних ознак. У численних дослідах було доведено, що розміри ГМ і багато його характеристик, таких як, наприклад, товщина кори, розмір ядер нейронів, хімічний склад нервової тканини, активність ферментів тощо, можуть змінюватися залежно від умов утримання тварин і від впливу різних факторів середовища, тобто ці ознаки відносять до пристосувальних. А це означає, що певні зміни у спадковій мінливості, котрі викликають модифікації нервової системи, на певних етапах еволюції будуть підпадати під дію природного добору і зберігатися чи елімінуватися із популяцій. Протягом антропогенезу в структурі головного мозку людини, що має в основі мавпячий тип будови, сталися такі зміни: 1. Головний мозок збільшився у висоту. 2. Збільшилися лобні частки, без відповідного розвитку яких було б неможливим прямоходіння, планування дій, абстрактне мислення. 3. Розвиваються і такі структури мозку як скронево-тім'яний блок і потилична область, котрі беруть участь у виразному мовленні. 4. Прогресивними темпами розвивалася нова кора, особливо її асоціативна частина. 5. Розвиваються півкулі, формується їх асиметрія, яка є однією із основних психофізіологічних функцій людини. Латеральна спеціалізація великих півкуль донедавна розглядалася як унікальна особливість мозку людини, як якісний стрибок у еволюції хребетних. 6. Зростає кількість нейронів з одночасним зменшеннямщільності їх розташування. Суттєво ускладнюється структура і збільшується різноманітність синапсів тощо. Ці процеси природним способом виникали внаслідок системних перетворень нервової системи загалом. Філогенетичний шлях виникнення надлишкового резерву нервових елементів має тривалу еволюцію, що базується на прогресивному розвитку світлочутливої та нюхової рецепції. Важливим етапом було об'єднання проекційних систем головного мозку (нюхових, зорових, слухових, соматокінетичних) у єдину інтегровану морфофункціональну систему та ускладнення таламо-кортикальних відносин. Становлення складної системи нервових зв’язків супроводжувалося перебудовою всіх, навіть найдавніших відділів головного мозку. Серед предків людини, котрі вели груповий спосіб життя, вирішення евристичних питань, зумовлене елементарною розумовою діяльністю, здійснювалося не одним індивідом, а різними, тобто ступінь навантаження на нервову систему був помірним. Подібні еволюційні перетворення у будові ГМ зумовлювали те, що, майже не змінивши свій фізичний тип з часів неоантропів, Homo sapiens радикально змінив свою поведінку й умови існування. Це сталося досить пізно з еволюційної точки зору, про що свідчать хоча б такі факти: у приматів ГМ до моменту народження вже в основному закінчує своє формування, а у людини функціональна система мозку значною мірою розвивається після народження. Так, ГМ до дорослого стану збільшується у 5 – 6 разів, лобні частки – утричі, нижньотім'яна частка – на 80 % тощо.

35.СОЦІАЛІЗАЦІЯ – процес, який складається як із біологічних передумов, так і з уходження індивіда у соціальне середовище, котре зумовлює соціальне пізнання, соціальне спілкування, оволодіння навичками пратичної діяльності, активну перебудову навколишнього світу, зміну і якісні перетворення самої людини. Процес суспільного розвитку значною мірою визначається філогенезом людства. Соціалізація як процес перетворення реальних біологічних істот має двобічний характер: – з одного боку, біологічна морфофункціональна організація тваринних предків людей створила можливість їх соціалізації і була причиною неминучості цього процесу; – з іншого боку, соціалізація здійснювала все більший вплив на морфологію людини, визначаючи саме такий, а не будь-який інший напрям розвитку. Саме соціалізація містить у собі причину того, що люди стали на шлях не спеціалізації своїх пристосувальних функцій, а розвитку універсального ставлення до природи. Про ступінь досконалості організму індивідів свідчать уже не тільки морфологічні адаптації до зовнішнього середовища, а і їх пристосованість до соціального типу життя, їх здатність бути носіями соціального досвіду. В цьому розумінні соціалізація виступає як основна закономірність і рушійна сила антропогенезу. Кожна особа орієнтувалася вже не тільки на зовнішні умови, а й на інших членів групи. До зовнішнього середовища пристосовувалася не особа, а спільнота. Соціальні фактори почали відігравати провідну роль в антропогенезі. Складався компроміс між інтересами суспільства та індивіда. Думки, почуття і поведінка окремих людей почали регулюватися зовсім інакше, ніж у тварин. Зокрема, кожна особа постійно пере-Антропогенез буває під впливомфактичної або уявної присутності інших людей і відповідно поводиться. Цей феномен започаткував формування такої наукової галузі як соціальна психологія. У її межах було проведено чимало цікавих дослідів із несподіваними результатами.

36. Трудова теорія Ф. ЕнгельсаДокладний аналіз різних аспектів еволюції людини дозволив Енгельсу сформулювати такі основні положення трудової теорії: – розвиток прямоходіння як вирішального кроку на шляху гомінізації, – розвиток руки як органа і продукту праці, – виникнення звукової виразної мови, – розвиток людського мислення внаслідок соціалізації. Фрідріх Енгельс підкреслював якісну своєрідність антропогенезу як процесу активного пристосування до середовища й екологічну пере-вагу людини над іншими видами. Сьогодні вважається доведеним, що використання знарядь було надзвичайно важливим для гомінізації. Це була адаптація до середовища, за якої виживання окремих особин та їх груп вирішальним чином залежало від виготовлення і використання знарядь. При цьому самі дії з виготовлення знарядь не становлять собою акту пристосування до середовища, тобто є біологічно недоцільними. Актом адаптації є тільки використання знарядь, але його ефективність суттєво залежить від ступеня розвитку дій з їх виготовлення. Виробнича діяльність, яка не була пристосуванням сама по собі, становила необхідну умову виживання. Її розвиток ставав об'єктивною біологічною необхідністю. Внаслідок трудової діяльності виникали такі нові функції психічного відображення: – засвоєння нових механічних прийомів діяльності, – ускладнення ланцюга дій, – поява високорозвиненої координації рухів у просторі, – поява уявлень про складну часову послідовність і причинну взаємозумовленість дій. Вища психічна діяльність проявляється у трудових процесах завдяки таким їх особливостям як: рефлекторний характер трудової діяльності, наявність багатьох етапів при виготовленні навіть найпростіших знарядь, системність трудових процесів. РЕФЛЕКТОРНА ДІЯЛЬНІСТЬ. Відомий вітчизняний фізіолог А. П. Анохін довів, що будь-який фактор зовнішнього середовища, який є корисним для життя організму, має сигнальне значення відносно кінцевої ланки усієї послідовності впливів цього фактора. Оскільки організм реагує на зовнішні впливи значно швидше, ніж змінюються самі природні явища, то за умови повторюваності цих впливів функціонування нервової системи організується згідно з принципом ВИПЕРЕДЖАЛЬНОГО ВІДОБРАЖЕННЯ ДІЙСНОСТІ. Це характерно не тільки для нервової, а і для будь-якої іншої складної системи, оскільки усі фізичні, хімічні та живі форми, що не мають такої здатності, просто не зможуть існувати у змінних умовах середовища і будуть руйнуватися. Центральна нервова система, яка також формується за таким принципом, вже у самій своїй структурі ніби враховує не тільки ті впливи, які були в минулому і є зараз, а й ті, що будуть. Іншими словами, умовні рефлекси тварин є пристосуванням не тільки до актуальних, а і до майбутніх подій. НЕРВОВИХ ПРОЦЕСІВ. Із цією властивістю нервової системи пов'язане існування залежності між сприйняттям і його трансформацією в абстрактні уявлення. ЗВОРОТНА АФЕРЕНТАЦІЯ всіх етапів нервового процесу полягає в тому, що будь-які дії, що виконує організм, становлять собою сигнали для наступної ланки загального процесу одержання якогось кінцевогорезультату. Відбувається поступовий синтез, співставлення задуманого чи реально необхідного з тим, що виходить. Ключовими нервовими механізмами відповідної функціональної системи є: – аферентний синтез інформації від рецепторів, який полягає в конвергенції збуджень від окремих чутливих нейронів на один полімодальний нейрон. При цьому інформація з багатьох нейронів перекодується й концентрується в одному з них. Виникає домінуючий мотив, який узгоджується з обставинами довкілля, наявністю чи відсутністю пускової ситуації та пам’яті про минулі події. Визначається характер дій; – прийняття рішення; – воно фіксується у нервовій моделі майбутнього результату, котра одержала назву акцептор дій; – формується програма конкретних дій; – протягом її реалізації результат, отриманий на кожному етапі, порівнюється з акцептором дії (бажаним результатом). На основі такої зворотної аферентації приймається рішення відносно доцільності проведеної роботи. Корисний пристосувальний результат є головним рушійним стимулом поведінки тварин і людей.

37. Соціогенез

СОЦІОГЕНЕЗ – процес формування суспільних відносин, які утворюють світ людини. Відносно початку соціогенезу розглядається концепція двох стрибків, двох переломних періодів: – перехід від тваринних предків до стадії людини, асоційований із початком виготовлення знарядь. З'являються соціальні закономірності і первісне людське стадо; – зміна палеоантропів неоантропами на межі середнього і пізньо- го палеоліту. Для цього переходу характерне панування соціальних за- кономірностей в об'єднаннях людини. Розвиток людства як суто біоло- гічного виду припинився. Антропогенез Внаслідок кооперації складається новий суперорганзім із власним гомеостазом, який він намагається зберегти завдяки новим можливос- тям і навіть усупереч інтересам окремих індивідів (за Фройдом, конфлікт між особою та суспільством є основним у виникненні неврозів). Добір починає йти на рівні угрупувань: зберігається, тобто виживає, те, котре має кращу організацію і внаслідок цього виявляється краще при- стосованим до умов середовища. Таким чином, соціогенез еволюціонував у напрямку від біологічно доцільних угрупувань, як у приматів, до власне людського соціуму, що був представлений первісною спільнотою. Існує гіпотеза, що ПЕРЕХІДНОЮ ФОРМОЮ між цими двома упоряд- кованими системами було емоційно напружене угруповання, пов'язане з відносно швидкими змінами стереотипів поведінки у відповідь на різкі зміни умов довкілля. В першому наближенні воно могло відповідати НАТОВПУ. Доведено, що оптимальний розмір натовпу складає близько 20 – 25 чоловік. Це приблизно відповідає розмірам популяцій найдавніших гомінідів. Керування натовпом здійснюється на рівні першої сигнальної системи (жести, вигуки, будь-які ритми, скандування), а стан людей оцінюється як гіпноїдний, різко збільшується схильність до навіювання. Ці процеси відображають співвідношення між свідомістю та під-свідомістю. Коли інформації обмаль для прийняття розумного і логічногорішення за допомогою неокортексу і свідомості, керування поведінкою переключається на емоційний рівень, як більш давній і спільний у людей та тварин. Починає переважати імітаційна поведінка, заснована на першій сигнальній системі. Аналогічний перебіг подій є характерним і в тому випадку, коли в силу тих чи інших причин свідомість особини перебуває на низькому рівні. Натовп не давав переваги під час життя на деревах, але у савані створював враження єдиного організму з високою агресивністю та іміта-ційною здатністю. В цей час формувалися нові стереотипи поведінки, котрі фіксувалися у відносно стабільні періоди. Це сприяло виживанню та утворенню адаптаційно стійких угруповань.Поява первісної родини збігається у часі з появою свідомого виго-товлення і використання знарядь праці, регуляцією добування і розподілу їжі, регламентацією статевих відносин: проміскуїтет змінювався гарем-ною організацією, сороратом (шлюб із кількома сестрами або сестрами загиблої жінки), левіратом (шлюб із дружиною брата чи його вдовою) і 294 Теорія еволюції (системний розвитокжиття на Землі) моногамією. Це посилювало дію природного добору, який сприяв збере-женню тих колективів, у яких соціальні зв'язки були сильнішими, а це дозволяло успішно протидіяти зовнішнім впливам. Суттєву роль у цих процесах відігравало адекватне використання різноманітних знарядь, що активізувало дії щодо їх виготовлення.

38. Розвиток мови

Ускладнення комунікації є загальним біологічним явищем, яке роз-вивається під час еволюції під впливом стадного способу життя. Експе-риментально доведено, що тварин із високорозвиненою НС можна на-вчити використовувати складні системи спілкування. Іще Ч. Дарвін звертав увагу на те, що між виразами обличчя люди-ни і мімічними реакціями тварин, особливо приматів, існує багато спі-льного. У наш час вважається загальновизнаною подібність невербаль-них способів комунікації людини (мова жестів, міміка) і демонстрацій тварин. Мімічні реакції людини та інших ссавців звичайно розглядають-ся як вираз емоцій або афекту. дповідно до соціально зумовлених потреб відбувалися певні ана-томічні перетворення мовленнєвого апарату: – корінь язика загнувся до гортанної порожнини; – зміцніли зв’язки і з’явився голосовий м’яз; – розрослися краї черепахоподібних хрящів гортані, внаслідок чого повітря розділилося на верхній і нижній потоки, зумовлюючи більш чітку диференціацію звуків; – збільшилася рухливість язика, що сприяло вимовлянню якісно різних звуків; – зменшення нижньої щелепи дозволило швидше змінювати ар-тикуляцію; – формування підборіддя забезпечило більш якісну фіксацію м’язів язика тощо. Узгоджений розвиток нижньотім'яної, верхньолобної та верхньо-скроневої звивин дозволив ефективно координувати різні збудження і пов’язувати їх із голосовим апаратом. Поступово наші предки засвоїли голосні звуки "а", "і", "у", що стали основними в усіх мовах світу. За допомогою мови людина змогла перейти від пізнання поодиноких предметів і явищ до їх узагальненого відображення у формі понять, уявлень. Однією з головних ознак, що відокремлюють мову людини від ін-формаційних систем тварин, є переміщуваність – здатність мови сигна-лізувати про відділені у часі та просторі події. Наприклад, розповідь про минуле, планування (прогнозування) майбутнього, розвиток мистецтва. Із цією особливістю мови пов'язана акумуляція досвіду попередніх поколінь і передача його далі у стислій, концентрованій формі. Інтелек-туальний багаж передається тільки за допомогою мови. При цьому не тільки мовлення, а й будь-яка дослідницька, пізнавальна активність де-термінуються соціально. Дитина, яку не заохочують до навчання, зали-шається байдужою до нього

39. Центри сапієнтації.

Відносно прабатьківщини людства науковці до сьогодні ведуть запеклі дискусії. Розглядається кілька гіпотез. 1. ВУЗЬКОГО МОНОЦЕНТРИЗМУ. Автор – Ч. Дарвін, який вважав, що центром виникнення людини є область Східноафриканського рифту. Аргументи на користь цієї гіпотези: Африка – ареал найближчих родичів людини – шимпанзе та горили, і тут наприкінці третинного періоду склався комплекс умов, сприятливих для "олюднення" мавп: зникли ліси, поширився рівнинний ландшафт, багаті водні ресурси, різноманітна фауна, збільшення рівня іонізуючої радіації внаслідок розломів земної кори і частих вивержень вулканів тощо. Нові умови сприяли переходу частини вищих приматів до прямоходіння, зростання ролім’ясної їжі, вдосконалення руки та ГМ, застосування природних, а потім і штучних знарядь, активної трудової діяльності. Саме у Східній Африці виявлені численні рештки дріопітеків, австралопітеків, хабілісів і близьких до них форм, архантропів (неандертальці – перші представники роду Хомо) тощо. Тут знайдені найдавніші знаряддя з гальки і різні культурні шари розташовуються на одному місці: нижчі представлені хабілісами, а вищі – архантропами й ашельскими знаряддями. Основне ЗАПЕРЕЧЕННЯ: ізольовані групи рідко започатковують види, що розсе-лені по всій планеті. Крім того, цій гіпотезі суперечать і деякі палеонтоло-гічні та інші дані2. ШИРОКОГО МОНОЦЕНТРИЗМУ ГІБРИДИЗАЦІЙНА. Запропонував Я. Рогінський у другій половині 40-х років ХХ століття. Згідно з нею центр походження людства охоплює Північно-СхіднуАфрику, Передню Азію, Південну та Південно-Східну Європу. Свого часу це була найбільш поширена версія, але сьогодні проти неї накопичується все більше заперечень. Різновиди гібридиза-ційної гіпотези розроблялися деякими західноєвропейськими та амери-канськими вченими. 3. ПОЛІЦЕНТРИЗМ. Вперше обґрунтував німецький вчений Ф. Вайденрах (30-ті роки ХХ ст.), який виділив чотири основні осередки формування неоантропів: Східна Азія – основний представник синант-роп – пращур монголоїдної раси; Південно-Східна Азія – пітекантроп родоначальник австралоїдної раси; Південна Африка – родезійська лю-дина, що започаткувала негроїдів; Передня Азія – "прогресивні" неан-дертальці – дали початок кроманьйонцям Європи. Таким чином, для кожної раси виділяється окремий центр її формування. Але у нижньому та середньому палеоліті знайдені лише поодинокі расові ознаки. Станов-лення расових комплексів відбулося у післяпалеолітичний час, тобто ро-зумність є давнішою за раси, а процес сапієнтації збігається з расогене-зом лише частково 4. ДИЦЕНТРИЗМ активно розроблявся впродовж 60 – 80-х років ХХ ст. радянськими антропологами, перш за все В. Алексєєвим. Згідно з цією гіпотезою виділяють два центри сапієнтації: західний та східний. – ЗАХІДНИЙ (афро-європейський). Пращури неоантропів виник-ли на Африканському континенті, звідки згодом емігрували в Європу через Передню Азію, започаткувавши дві морфологічні лінії. – СХІДНИЙ (південноазійський). Відокремлення цього центру сапієнтації ґрунтується на таких підставах: тут виявлені численні кісткові рештки досить високорозвинених приматів кінця третинного періоду: рамапітеків, удабнопітеків, гігантопітеків тощо. Наприкінці міоцену –початку пліоцену через аридизацію клімату відбулося масове переселення з Центральної Азії до Європи, Африки та Південної Азії високо-розвинених приматів, які вже значною мірою пристосувалися до життя на відкритих просторах і стояли на порозі гомінізації. Південно-Східна Перші цивілізації виникли в Азії та Африці на межі четвертого – третього тисячоліть до н. е., у Європі – близько 1 тис. н. е., в інших регіо-нах Землі це сталося ще пізніше.




Переглядів: 554

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.