Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Політична стабільність режиму Грузії впродовж 2004- 2011 рр.

Становлення державності Грузії відбувалося за умов соціальних та політичних трансформацій. Поштовхом до початку демократизації політичного режиму Грузії стала неочікувана мобілізація громадянського суспільства у листопаді 2003 року, яка дала можливість прийти до влади в країні опозиційній прогресивній реформаторській еліті, котра ставила за мету модернізувати політичну систему. Спробуємо проаналізувати рівень стабільності політичного режиму, що сформувався після «революції троянд».

 
Грузія 0,79 0,796 0,795 0,795 0,80 0,79 0,797

Табл. 2.5. ІСР Грузії з урахуванням горизонтальних загроз.

Ось як виглядає динаміка ІСР протягом останніх шести років.

Рис. 2.5. Динаміка ІСР Грузії з врахуванням горизонтальних загроз.

6 лютого 2004 були прийняті зміни до Конституції, за якими Грузія стала президентсько-парламентською республікою. Вводилася посада прем’єр-міністра як глави уряду. Повноваження Президента були розширені. Йому надано право розпуску парламенту, призначення прем’єр-міністра, відміна актів, прийнятих урядом[94]. Такі зміни дозволили главі держави більшою мірою контролювати ситуацію в країні, однак це не вплинуло на розширення прав та свобод громадян держави. Підтвердженням цього є наступний аналіз внутрішньої ситуації країни упродовж 2003-2010 років.

Виборчі процеси у Грузії, після зафіксованих масових порушень і маніпуляцій у 2003 році, проходили і надалі у не зовсім демократичний спосіб. Виборча комісія призначалася Президентом, тому навіть на президентських та повторних парламентських виборах у січні 2004 року міжнародні спостерігачі від ОБСЄ зафіксували значні та різноманітні порушення. Президентські й парламентські вибори у січні і травні 2008 року пройшли із зловживання нормативних, інституційних, адміністративних, фінансових та медіа-ресурсів[95]. На дострокових президентських виборах перемогу одержав М. Саакашвілі, отримавши 53,47% голосів[96]. Спостерігачі від ОБСЄ охарактеризували їх як такі, що пройшли з масовими порушеннями та фальсифікаціями: зміни у виборчому законодавстві відбувалися напередодні виборів, зловживання державними ресурсами, залякування громадських працівників і опозиційних активістів, неточність виборчих списків. Опозиційні кандидати зазначали, що з метою подолання 50-відсоткового порогу аби запобігти проведенню другого туру, Саакашвілі пішов на фальсифікацію виборів[97]. Тому назвати Грузію виборчою демократією важко.

Рівень стабільності в країні значною мірою визначається станом економіки. Нині економічна ситуація в країні виглядає досить невизначено. За даними опитування більшість респондентів заявили, що саме економічні проблеми – головним чином безробіття і ріс цін – хвилюють їх все більше, ніж конфлікт з Росією і суперечки навколо питання Абхазії та Південної Осетії[98]. У період 2004-2008 років економіка Грузії розвивалася швидкими темпами. ВВП країни зріс з 5, 125 млрд дол. у 2004 році до 12,795 млдр дол. у 2008 році[99]. Реальні прибутки населення виросли, розпочався приплив іноземних інвестицій, досягнувши у 2007 році близько 2 млрд дол. Іноземні інвестиції ішли в основному в такі сектори як банківська система та нерухомість, де не створюється значна кількість робочих місць. Тому бідність та безробіття продовжували залишатися поширеним явищем. Хоча й на початку 2011 року економічна ситуація виглядала непогано, однак у Грузії утворився значний дефіцит торгівельного балансу, а її економіка уразлива перед дією зовнішніх чинників. У держави практично нема власних ресурсів і тому є залежною від приватних інвестицій та іноземної допомоги[100].

В 2007 році масове незадоволення соціально-економічною ситуацію та разом з існуючим політичною кризою – арештом колишнього міністра оборони Іраклія Окруашвілі – спровокували вуличні акції протесту. Саакашвілі повернув ситуацію у свою сторону, провівши у січні 2008 року дострокові президентські вибори, на яких переміг з незначною перевагою.

Свобода слова та свобода мирних зібрань не відповідала демократичним тенденціям, що стало причиною організації опозиційних демонстрацій 7 листопада 2007 року. Ці події стали ще одним показовим фактом жорсткої політики влади. Саме тоді були розігнані учасники мирних акцій протесту опозиції із застосуванням силових механізмів (сльозоточивий газ, гумові кулі). В результаті постраждало 500 осіб, в тому числі представники громадського порядку. У Грузії було введено надзвичайний стан. Навесні 2009 року опозиційні акції пройшли під гаслами відставки президента Саакашвілі та проведення нових виборів. Політична атмосфера під дією таких подій нагніталася, незадоволення зростали. Одночасно посилювалися утиски опозиції, зокрема Уповноважені з прав людини зафіксували десятки випадків порушення політичних прав активістів, включаючи образи, безпідставні арешти, жорстоке поводження. Уже 7 листопада 2009 року акції протесту опозиції були проведені у декількох місцях Тбілісі. Таким чином була відзначена друга річниця розгону акцій протесту опозиції[101]. 17 липня 2009 року Парламент прийняв поправки до Закону про збори і демонстрації, відповідно до яких збори або демонстрації можна проводити на відстані більше 20 метрів від офіційних будівель. Це нове положення створювало можливості для довільної інтерпретації, що могло служити перешкодою для свободи зборів. У кінці 2009 року за цим законом заарештували і оштрафували трьох правозахисників. 23 листопада 2009 року поліція заарештувала лідерів руху «7 листопада»: Дачі Цагурія, Джабу Джішкаріані і Іраклія Кордзая, під час страйку перед парламентом на знак протесту проти безкарності в справі по вбивству поліцією Амірана Робакідзе[102]. Утиски громадянського суспільства є проявом авторитарних тенденцій в країні, монополізації влади в одних руках. Однак з іншої сторони – виступи незадоволених мас, які були зумовлені проведенням реформ в країні, є безпосереднім залученням громадян до політичного процесу та управління державними справами і свідчить про високий рівень політичної участі в період між виборами. За даними соцопитувань, проведених грузинським національним дослідницьким центром, рівень готовності до акцій протесту впродовж 2006-2008 років був високим (51-60%[103]). Це відображалося на стабільності політичного режиму Грузії. Так, індекс стабільності у 2008 році був на рівні 0,80.

Ще одна поправка, яка загрожувала реалізації громадянських свобод, була введена до Кодексу про адміністративні правопорушення 17 липня 2009 року. Відповідно до цієї поправки термін утримання під вартою за порушення громадського порядку був продовжений з 30 до 90 днів. Це викликало занепокоєння щодо можливості довільної інтерпретації поняття «громадський порядок», завдяки якій можна буде легко звинуватити правозахисників за дії в захист прав людини.

Поступово зростала внутрішньопартійна роз’єднаність провладних сил, внутрішні розбіжності та протиріччя не дозволяли проводити ефективне державне керівництво. Якщо на президентських виборах в 2004 році тодішній спікер парламенту Н. Бурджанадзе підтримувала і була союзником М. Саакашвілі, а партія «Єдиний національний рух» була домінуючою, то уже в 2007 році вона утворила опозиційну партію, відому як «Демократичний рух – Єдина Грузія»[104]. Декілька інших колишніх союзників теж перейшли в опозицію протягом року[105]. Політична стабільність в умовах таких протистоянь є вкрай низькою.

Однак вагомим вдалим досягненням правління Саакашвілі є здійснення «антикорупційного прориву». Головною передумовою стало радикальне скорочення державного апарату: з 18 міністерств залишилося 13 (відбулося скорочення персоналу на 35%), із 52 державних служб лишилося 34 (50% скорочення персоналу). Прикладом реформи інституції влади стала ліквідація влітку 2004 року дорожньої поліції. Всіх працівників (14 тис.) було скорочено[106]. У 2011 році за даними Міжнародної неурядової організації Transparency International індекс сприйняття корупції становив 4,1, тобто Грузія посіла 64 місце із 180 країн[107], тоді як в 2003 році Грузія мала показник 1,8, посідаючи 124 місце[108].

Та все-таки судова влада була не в змозі встановити себе як незалежну установу, і продовжувала страждати від великої корупції і тиску від виконавчого органу. Загальним явищем була оплата хабарів для суддів, а судові реформи були повільні в просуванні вперед. Поліція поліпшила своє функціонування відколи уряд звільнив половину її персоналу в 2004 році в результаті антикорупційної діяльності. Уповноважений з прав людини Созар Субарі повторно звинуватив поліцію у зловживаннях, зокрема зробив особливий наголос на жорстоке поводження із затриманими, і тюремні умови в Грузії залишалися суворими[109].

Вагомим фактором у розвитку держави стали соціальні, економічні, політичні реформи, проведені президентом Саакашвілі після «революції троянд». Зокрема, податкові зміни, створення сприятливого інвестиційного та бізнес-клімату, реформа громадського сектора (більшість лікарень приватизували, запровадження спрощених процедур отримання паспортів, ідентифікаційних кодів, запрацювали спеціальні цільові програми для допомоги безробітним та групам соціально уразливого населення, пенсійна система наблизилася до приватного страхування), спрощення візового режиму для громадян Грузії, Кодекс праці 2006 року встановив прогресивні відносини між роботодавцем та працівником[110]. Основними передумовами стали: наявність політичної волі у керівництва до проведення реформ; відсутність внутрішньої боротьби, концентрація влади у руках однієї політичної сили, що дала змогу стабілізувати політичну систему та провести радикальні зміни.

Отже, демократичні процедури та інститути в Грузії перетворилися на інструмент, які правляча еліта використовувала для утримання влади та реалізації власних інтересів. Це означає, що ці інститути не діяли, а створювали лише демократичний фасад, який еліта використовує для власної легітимації як в середині країни, так і за її межами. Політичний режим Грузії протягом 2004-2009 рр. можна охарактеризувати згідно класифікації Freedom House як гібридний напівавторитарної ситуації або «фасадна демократія». В країні фактично було проведено лібералізацію, що покращила соціально-економічний стан розвитку суспільства. Оскільки багато з показників не відповідали демократичним стандартам: неформальні інститути зберігалися, розвиток громадянського суспільства характеризувався масовим порушенням конституційних прав, виборчий процес проходив із використанням маніпуляційних технологій та адмінресурсів, а ЗМІ були контрольовані представниками влади та зазнавали утисків і цензури. Значний поступ до демократії Грузія зробила лише у боротьбі з корупцією та бюрократизацією, скоротивши значну кількість державних службовців. Крім того, визначальний вплив на стабільність політичного режиму Грузії мали зовнішньополітичні події у 2008 році – територіальний воєнний конфлікт з Росією. Існуюча суспільно-політична ситуація після «кольорової революції» в Грузії демонструє вкрай низький рівень стабільності політичного режиму.

Індекс стабільності політичних режимів України, Росії, Білорусі та Грузії показує існування нестабільності гібридних політичних режимів та політичних режимів, наближених до авторитаризму. Факторами, що впливають на стабільність режимів даних країн є як внутрішньополітичні (соціально-економічна ситуація в країні, внутрішня конфліктність в оточенні, ефективність дій влади), так і зовнішні чинники (військові конфлікти). Для порівняння зіставимо обрахований нами індекс стабільності політичних режимів України, Росії, Білорусі та Грузії з індексами стабільності режиму міжнародних установ.




Переглядів: 333

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.