МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
||
Методи і методики роботиІндивідуальна робота з клієнтомпередбачає процес безперервної підтримки з використанням прямих методів впливу: індивідуального консультування, роботи з сім'єю, групової роботи. Безперервна підтримка здійснюється шляхом навичок емпатії та супроводжується співчуттям клієнту; дослідженням реакцій, які породжує становище, в якому він перебуває; допомогою клієнту тримати зв'язок з реальністю шляхом,розвитку стратегій контролю над симптомами. Практика соціальної роботи з людьми, що страждають на психічні розлади, зосереджується на двох аспектах: 1) прямому впливі: індивідуальне консультування, робота з сім'єю, групова робота, використання груп людей зі схожими проблемами; 2) процесі безперервної підтримки, яка включає: інтерес і турботу; емпатійне слухання; прийняття клієнта таким, який він є; роботу з неушкодженою частиною особистості; реалістичне заспокоювання, реалістичні очікування; наснаження і допомогу клієнтам у використанні ресурсів соціальних служб. Дерек Тілбарі представив своє бачення здійснення прямого впливу та підтримки у вигляді кількох робочих аксіом, які можна розглядати як напрямки роботи та пояснення причин втручання соціальних працівників. По-перше, щоб працювати ефективно, соціальні працівники мають співчувати реальності клієнта і реакціям, які вона породжує, а також досліджувати реальність клієнта (це перша аксіома). Клієнти з психічними розладами до певної міри втрачають контакт із зовнішньою реальністю, тоді як їх внутрішня реальність виходить на перший план. Багато людей, що пережили психоз, описали власний досвід, що дало змогу краще розуміти стан психічно хворих, який зазвичай ускладнюється через відсутність розуміння та підтримки. Так, приміром, депресія є глибоко проникною і руйнує здатність функціонувати в різних сферах життя. Крім того, вона супроводжується також відчуттям швидкої загибелі, що пояснює постійний ризик суїциду. Тоді як повний хаос гострого епізоду шизофренії супроводжується візуальними галюцинаціями, що втілюють у собі найбільш проникливі й таємні жахи, і це може призвести до безладної активності або повної нерухомості; люди з параноїдальними галюцинаціями почуваються постійно переслідуваними. Вони не можуть бути впевненими ні в кому: навіть близьких людей підозрюють у намірах отруїти їжу або відкрити газ, коли вони сплять. Слухові галюцинації сприймаються як безперервна розмова безтілесних людей, що супроводжується відчуттям того, що всі навколо можуть чути, про що думає людина. Можливо, єдиним винятком за своїм емоційним забарвленням серед психозів є манія, яка характеризується як почуття цілковитого благополуччя. Зрозуміло, що клієнта не можна переконати в його хворобі, аж поки він фактично не падає від виснаження внаслідок шаленої, несамовитої активності й хронічного недосипання. Для розуміння реальності клієнта найчастіше використовуються навички емпатії. Оскільки у своїй основі емпатія містить слухання і надання зворотного зв'язку, клієнту треба дати зрозуміти, що все, що він хотів сказати, соціальний працівник вислухав і зрозумів, проявивши здатність емоційно сприймати душевний стан клієнта. Емпатія допомагає встановити робочі стосунки з клієнтом. До того ж вона може мати терапевтичний ефект сама по собі, тому що створює клімат, в якому клієнт може почуватися захищеним, відчувати полегшення від своїх страждань. Необхідно зауважити, що афекти людей, які страждають на психічні розлади, можуть бути надто негативними, і це викликає відповідну реакцію. І тоді соціальні працівники можуть краще зрозуміти, що відчуває клієнт, і обрати шлях допомоги, базуючись на щирому, а не на шаблонному співчутті. Намагання збагнути внутрішній стан клієнта допоможе пояснити його поведінку іншим людям, досягти толерантності у ставленні до нього, зняти напруження (наприклад, у стосунках клієнта з родичами) і визначити, які ресурси використовувати [17]. По-друге, соціальні працівники повинні допомогти клієнту тримати зв'язок з реальністю (це ще одна аксіома). Вживання ліків допомагає клієнту посилити контроль над симптоматикою та обмежити прояви психозу. Однак ресурси клієнта потребують допомоги, супроводження для зберігання процесу відновлення його соціального функціонування. Йдеться про розвиток стратегій для контролю над симптомами. Найкращий спосіб допомогти клієнту -навчити його ефективніше керувати своїми симптомами. Чимало клієнтів можуть розвинути стратегії самі й потребують небагато від соціальних працівників - лише звичайного розуміння, підтримки, наснаження. Часто клієнти можуть самі розпізнати, коли в них починається епізод прояву хвороби, щоб самостійно вирішити, коли настав час звернутися до ліків. Вони можуть експериментувати з різними стратегіями, щоб побачити, які саме є найбільш ефективними для них. Наприклад, під час розвитку стратегій боротьби зі слуховими галюцинаціями соціальні працівники допомагають клієнту прийняти існування голосів, працювати над визначенням рамок голосів, спробувати зрозуміти значення голосів, побудувати схему контакту з ними, яка фокусується на позитивному спрямуванні і визначає обмеження часу і простору для звертання уваги на них. У такі моменти можуть також допомагати релаксація, відвернення уваги, фізичні вправи. Обмін інформацією може містити цінні поради для інших клієнтів. У таких випадках соціальні працівники дійсно мають справу з наснаженням: вони намагаються надати можливості людям, а не їхнім хворобам, взяти владу над життям [18]. Третя аксіома, за Дереком Тілбарі, вимагає того, що соціальні працівники повинні налагодити зв'язок з клієнтом як з особистістю, а не орієнтуватися на симптоми хвороби. Люди, які страждають від психічного розладу, являють собою спотворену картину самих себе, яку не можна порівняти з їх особистістю до хвороби. Тому на практиці буває складно досягти встановлення зв'язку з клієнтом. Наприклад, клієнти з депресією глибоко занурені в свої думки, і навіть проста розмова з ними вимагає від соціального працівника значних зусиль. Клієнт з манією може бути сповненим енергії, але швидко відволікається. Під час роботи з клієнтом, який страждає на шизофренію, можна спостерігати прояви емоцій, невідповідних ситуації, що заважає контакту. Клієнт з деменцією забуває про вас від однієї зустрічі до іншої. У роботі з такими клієнтами вирішальним є усвідомлення того, що якими б загальними не були симптоми, котрі визначають діагноз, вони завжди проявляються індивідуально, їх форма і зміст відображають унікальність особистості, досвіду й обставин хворої людини. Налагодження контакту з клієнтом, який перебуває в такому стані, досить важливе для нього. Однак фахівцям не завжди вдається встановити його, і в такому разі вони мусять працювати тільки з середовищем клієнта, а не з ним безпосередньо [19]. За останньою аксіомою Дерека Тілбарі, соціальні працівники повинні спрямовувати свої зусилля на те, щоб активізувати навички клієнта керувати собою і своїм життям. Індивідуальна робота з позицій психодинамічного підходу полягає у заохоченні Его-функціонування клієнта, зокрема через: 1) управління підсвідомим матеріалом (однак Дерек Тілбарі попереджає, що оскільки клієнт зазнає тиску через свою хворобу, вивчення підсвідомого може призвести до ще більшого пресингу на нього, відтак є реальний ризик розщеплення особистості); 2) посилення процесів свідомого (під цим маються на увазі в широкому сенсі - соціальні й практичні навички, які надають нам можливість виживати в сучасному суспільстві і встановлюють достатній рівень задоволення від життя) [20]. Коли людина переживає гострий короткочасний епізод хвороби, після якого може повернутися до більш-менш нормального життя, вона широко підтримуватиме і зберігатиме свої навички, на чому ґрунтується її впевненість у собі. Проте вона потребує допомоги у відновленні своєї самооцінки, з тим щоб знову зайняти своє місце у своїх соціальних системах. Особливо напруженою є фаза одужання, коли люди перебувають між реальною хворобою і реальним здоровим життям. Саме тому одним з критичних періодів є процес повернення до своїх ролей та обов'язків, які клієнт виконував до рецидиву. Він може хотіти цілком забути період хвороби, знову повернутися до своєї нормальності, і соціальні працівники, так чи інакше, мають супроводжувати клієнта в цьому процесі реалістичним спрямуванням поведінки, особливо після лікарні. Незалежно від терміну хвороби, ступеня інвалідності та руйнування особистості проблеми, що стосуються практичних та соціальних навичок, можуть бути різними. Відтак робота може бути спрямована на попередження втрати існуючих навичок або постійної підтримки, останнє частіше необхідно у випадках з деменцією. Потрібно використовувати візуальні засоби, щоб підтримувати орієнтацію в часі, дні, датах, місці перебування, використовувати медикаменти як доповнення. Інші підходи передбачають компенсацію втрачених навичок шляхом відновлення інших, які були незадіяні протягом багатьох років, але залишилися неушкодженими, та поновлення соціальних і практичних навичок, яких клієнти потребують для самодостатності, однак втратили або ніколи ними не володіли. Такі методи роботи включає й реабілітація людей з хронічною шизофренією, які утримуються в лікарнях на довгостроковому лікуванні. Цей вид реабілітації потребує значних коштів і має багато обмежень. Усі ці підходи ефективні, коли надання допомоги організоване на рівні громади. Соціальні працівники прагнуть залучити психічно хворих до будь-яких видів "діяльності, що не є надто травмуючими. Наприклад, для хворих на шизофренію корисними є будь-які групові заняття, котрі, однак, не передбачають тісного особистого контакту. Це можуть бути заняття в художній майстерні, психотерапевтичній групі підтримки тощо. Хворі на залежність від наркотичних речовин навпаки найчастіше потребують досить тісної взаємодії в групах під керівництвом впливової та авторитетної для них людини. Так само залежно від діагнозу розв'язують і питання працевлаштування. Досить часто психічно хворі отримують групу інвалідності. Але при вдалій реабілітації такі хворі цілком можуть виконувати певну роботу. Роботаз сім'ямилюдей, які мають психічні розлади, передбачає: підтримку членів сім'ї, зміцнення її ресурсів, розширення можливостей у виконанні функції догляду за хворим родичем, полегшення тягаря, який несуть сім'ї, що доглядають хворого родича, а також зменшення або модифікацію внутрішньосімейних стресових чинників, які можуть спровокувати рецидив хвороби. Серед форм і методів такої роботи слід відзначити: - допомогу членам сім'ї у досягненні адаптації (мова йде про прийняття хвороби); - допомогу окремим членам сім'ї в опануванні їхніх почуттів; - допомогу сім'ям у налагодженні відносин з хворим родичем, важливих для життя сім'ї в цілому і особистого життя кожного з її членів зокрема; - комунікативні тренінги, спрямовані на вирішення проблем з неадаптивними патернами спілкування; ~ залучення членів сім'ї до лікувального процесу і процесу відновлення на ранніх етапах у манері, яка «не звинувачує»; - просвітницька робота серед членів сім'ї, яка надає необхідну інформацію про психічні розлади, шляхи зменшення впливу стресів, факторів ризику; - кризове втручання при екстремальних ситуаціях. Зазначені методи роботи з сім'ями здобули визнання як важливий компонент безперервного догляду за хворим за місцем проживання. Ці методи можна розглядати як довготривалу підтримку людей з проблемами психічного здоров'я у громаді [21]. У практиці соціальної роботи в установах громадської психіатрії (у громадських психіатричних центрах, недержавних консультативних агенціях, приватних клініках), тобто коли послуги надають на рівнігромади, використовують такі форми роботи, як кризове втручання, швидка госпіталізація, короткотермінова терапія, денний догляд, різні форми групової роботи. Це може бути також практика у вигляді реабілітаційного підходу, коли поліпшення функціонування здійснюється через підтримку людей з проблемами психічного здоров'я - вчитися, працювати і жити в ситуаціях за своїм особистим вибором - що, власне, і є принциповою метою соціальної роботи [22]. Соціальна робота з людьми, які мають психічні розлади, передбачає врахування особливостей перебігу та клінічних проявів захворювання. Але завжди необхідно прагнути до встановлення взаємодовіри з клієнтом. З іншого боку, необхідно пам'ятати про збереження соціальним працівником власної особистості. Надто близькі стосунки з психічно хворими не тільки не приносять користі, але навіть можуть зашкодити як самому хворому, так і професіоналу, який його обслуговує. Переглядів: 1713 |
Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google: |
© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове. |
|