Організація надання допомоги

У цивілізованому суспільстві охорона психічного здоров'я є одним з пріоритетних напрямків соціальної політики держави, а саме охорони здоров'я. Психічне функціонування різних груп населення розглядають як індикатор соціально-економічної ситуації в суспільстві.

Одним з найсерйозніших наслідків соціально-економічної кризи в Україні є погіршення рівня психічного здоров'я населення [23].В останні роки у всьому світі дедалі більше уваги вчених та практиків привертають питання соціальної реабілітації людей з проблемами психічного здоров'я. На реабілітаційний потенціал системи психіатричної служби впливає відсутність в Україні мережі установ, які б надавали послуги людям з проблемами психічного здоров'я саме в громаді. Найпоширенішою формою надання послуг людям з психічними проблемами в Україні є утримання їх на довготерміновому лікуванні у великих психіатричних лікарнях, де домінує патерналістське ставлення до пацієнта і біологічна модель лікування. Психологічні та соціальні проблеми особистості з психічним розладом залишаються на другому плані. В багатьох країнах до традиційних психіатричних лікарень додалася мережа служб у громаді.

У західних країнах за останні п'ятдесят років форми надання допомоги у сфері психічного здоров'я еволюціонували від направлення у спеціальні заклади людей, які страждають на психічні розлади, до надання їм допомоги у громаді. Це можливо за умови організації лікування в лікарнях загального профілю: створення відділень або кількох ліжок для гострих випадків. Така зміна базується як на необхідності дотримання прав людей із психічними розладами, так і на застосуванні сучасних методів лікування.

У розвинутих країнах дедалі більша кількість людей із психічними захворюваннями взагалі обходиться без перебування в лікарні, якщо лікування підібране належним чином, а психосоціальна допомога надається за місцем проживання. Постійно апробуються нові організаційні структури й інноваційні підходи до надання таким хворим спеціалізованої допомоги. У всьому цьому процесі відстежують основні цілі: поліпшити якість життя людей з психічними захворюваннями та допомогти їм у реалізації життєвого потенціалу [24]. Більшість наявних у світі сучасних програм допомоги людям, які страждають на психічні захворювання, заснована на принципах позалікарняної підтримки. Система позалікарняної підтримки - це скоординована мережа спеціалістів, служб та закладів регіонального рівня, до якої залучено також громадські організації користувачів психіатричних служб. Основний принцип такої системи полягає у збалансованому поєднанні психіатричної допомоги та соціальної підтримки [25].

Хоча лікувальні заходи виступають важливою складовою лікування, проте фармакологічна терапія дозволяє досягти лише часткового вирішення проблеми. Дедалі більше визнають необхідність лікування не лише самого захворювання, а й порушення життєдіяльності хворого.

Посади соціальних працівників є у психіатричних лікарнях, службах, приватних клініках, резидентних центрах, центрах психічного здоров'я, адже психічні розлади і захворювання мають біопсихосоціальну природу і потребують комплексного підходу. Британський фахівець Ентоні Васс вважає, що саме соціальна робота забезпечує основні послуги догляду в громаді. Спеціалісти соціальної роботи попереджують можливість зловживання щодо людей з проблемами психічного здоров'я, беруть участь у процесі реабілітації хворих, організовують допомогу на базі громади, працюють з хворими для них, а не «над ними» [26]. Головним завданням соціальних працівників є допомога людям з проблемами психічного здоров'я свідомо контролювати і поліпшувати особисті життєві ситуації з метою довготермінової профілактики проявів психічних розладів і поліпшення здоров'я [27].

У розвинутих країнах створено чимало закладів громадської психіатрії: центри зустрічей (клуби), кризові центри, перехідні/транзитні будинки (забезпечують підтримку і надають притулок на етапі переходу з лікарні до незалежного життя, не використовуючи медичних препаратів), гуртожитки, шелтерні будинки/притулки (де є соціальні працівники та інший персонал), групи захищеного проживання, групи за інтересами, творчі групи і майстерні. Вони намагаються виконувати інтегративні функції відповідно до інтересів клієнта, забезпечити умови для подолання ізоляції, госпіталізму. Основну роль у цих закладах відіграє соціальна реабілітація, тут проводять тренінги, індивідуальні консультації, які допомагають навчитися вести господарство, розпоряджатися грошима, транспортом, телефоном, планувати вільний час тощо [28]. Чимало послуг надається у так званих центрах громадської психіатрії.

Однією з форм громадської психіатрії є клубні будинки (СІиЬЬоігзе) або будинки-фонтани (Рошіїаіп Ноизе), започатковані в США в 1950-ті роки. Вони являють собою клуби, де колишні пацієнти знаходять оточення, що нагадує домашнє. Члени цих будинків спільно вирішують питання повсякденного життя стосовно житла, медичного обслуговування, пільг, адвокатського захисту своїх соціальних та інших прав [29]. Ця модель спрямована на подолання бар'єрів суспільного упередження, залежності, ізоляції, які перешкоджають хворим громадянам брати участь у житті суспільства. Важливо, що між членами і персоналом будинку налагоджуються рівноправні стосунки - вони колеги, а не пацієнти і лікарі. Спільно вирішуються питання, пов'язані з діяльністю будинку, завдяки чому користувачі отримують або відновлюють втрачене почуття власної значимості, соціальні навички, відчувають підтримку персоналу. Саме в цьому, зокрема в особливій ролі професіоналів, які працюють у такій програмі, полягає інновація даної моделі соціальної реабілітації.

В Україні система надання психіатричної допомоги практично не змінилася з радянських часів. Можна сказати, навіть погіршилась у зв'язку зі зменшеннями фінансування психіатричних закладів. Крім того, ментальність українських лікарів-психіатрів не зазнала якихось суттєвих змін. Згідно з дослідженнями Людмили Юр'євої, вітчизняна психіатрична служба має такі характеристики:

- орієнтація на стаціонарне обслуговування пацієнтів;

- переважно біологічна орієнтація у субкультурі психіатрів;

- патерналістський стиль спілкування з пацієнтами, їхніми родичами, підлеглими;

- відсутність знань у галузі етики й права, а також навичок щодо їх використання;

- відсутність громадської психіатрії та інфраструктури, що забезпечувала б її успішне функціонування;

- відсутність досвіду в налагодженні продуктивної взаємодії між громадськими організаціями та родичами і користувачами психіатричних послуг;

- незадіяність соціальних працівників у сфері охорони психічного здоров'я [30].

Ухвалення Закону України «Про психіатричну допомогу», незважаючи на його початкове неоднозначне сприйняття фахівцями, громадськістю і користувачами психіатричної допомоги, стало визначною подією в Україні. Адже цей документ вперше в історії вітчизняної психіатрії визначив організаційні й правові основи забезпечення психіатричною допомогою громадян, виходячи з пріоритету прав і свобод людини, а також встановив обов'язки державних органів щодо захисту законних інтересів та створення належних умов для надання необхідної психіатричної і соціально-правової допомоги людям з психічними розладами. Закон також гарантує встановлення квот робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях для працевлаштування інвалідів унаслідок психічного розладу. Крім того, для забезпечення соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають:

- організовувати за спеціальними програмами безоплатне загальноосвітнє та професійно-технічне навчання;

- створювати лікувально-виробничі підприємства, цехи, дільниці тощо з полегшеними умовами праці для здійснення трудової реабілітації, оволодіння новими професіями та працевлаштування;

організовувати гуртожитки та інші місця проживання;

- поліпшувати їхні житлові умови.

Серед важливих державних гарантій законом передбачено фінансування психіатричної допомоги в обсязі гарантованого рівня та належної якості; поліпшення матеріальних і житлових умов психічно хворих; створення мережі психіатричних закладів для надання психіатричної допомоги гарантованого рівня; реалізацію відповідних програм у галузі психічного здоров'я.

Реалізація цього законодавства потребує впровадження відповідних програм на місцях. Так, у 2003 р. в Києві прийнято Концепцію комплексного вдосконалення психіатричної допомоги й охорони психічного здоров'я населення м. Києва. Основні напрями цієї концепції передбачають, зокрема, забезпечення доступності психіатричної допомоги шляхом децентралізації психіатричних закладів та тісної взаємодії медичних і соціальних районних служб.

Надання психіатричної допомоги за місцем проживання включає активізацію діяльності мережі локальних служб, котра покликана охопити широке коло проблем забезпечення базових потреб людини (харчування, житло, медичне обслуговування, трудова зайнятість та дозвілля). З цією метою передбачають створення підрозділів амбулаторного обслуговування пацієнтів медико-реабілітаційного напряму для навчання їх навичок самообслуговування й інтеграції у громаду. Йдеться про центри медико-соціальної реабілітації у структурі охорони здоров'я та соціального захисту населення. Необхідними є забезпечення житлом з дотаціями на оплату, надання послуг з ведення домашнього господарства, створення служб професійної реабілітації для відновлення працездатності.

Концепція виходить з потреби створення правового поля для керівників закладів та служб, котрі займаються наданням психіатричної допомоги, охороною психічного здоров'я, реабілітацією та соціальним захистом людей із психічними захворюваннями, для розвитку діяльності своїх закладів, укомплектування їх спеціалістами у сфері психіатрії, психології, соціальної роботи, а також відповідного фінансування і матеріально-технічного забезпечення [31].

Подібна програма розроблена й лікарями-психіатрами у Донецьку. її мета -проведення системи заходів, спрямованих на зміцнення стану психічного здоров'я населення Донецької області, попередження виникнення та розповсюдження психічних розладів, поліпшення якості діагностики, лікування психічних розладів, а також упровадження заходів медико-соціальної реабілітації осіб, які мають вади психічного здоров'я, та надання цим особам соціально-правової допомоги. Вона, зокрема, передбачає:

- встановлення обов'язкових квот робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях для працевлаштування інвалідів унаслідок психічного розладу в установленому законом порядку;

- створення лікувально-виробничних підприємств, цехів, дільниць тощо з поліпшеними умовами праці для здійснення трудової реабілітації, оволодіння новими професіями та працевлаштування осіб, які страждають на психічні розлади;

- розробку та впровадження спільних форм роботи з територіальними центрами соціальної допомоги, громадськими організаціями, волонтерами для здійснення широкого кола завдань: від медичного обслуговування до різноманітних форм підтримки хворих вдома, у тому числі вирішення забезпечення їхніх основних потреб (харчування, житло, медичне обслуговування, посильна діяльність та дозвілля, підтримка взаємовідносин із соціальним оточенням);

- організацію центрів соціально-медичної реабілітації соціально дезадаптованих дітей та підлітків, зокрема дітей у притулках [32].

Поява нових документів, питань, пов'язаних з наданням допомоги людям із психічними розладами, вселяє надію, що в Україні нарешті братиметься до уваги біопсихосоці-альний підхід та впроваджуватимуться сучасні методики реабілітації.

Наразі соціальна робота з психічно хворими є досить важким та відповідальним завданням. Найефективнішим способом розв'язання проблеми є співпраця соціального працівника з так званою багатопрофільною (мультидисциплінарною) групою (командою, бригадою), до складу якої входять також: лікар-психіатр, психолог (психотерапевт), лікар загальної практики та іноді представник органів внутрішніх справ. І хоча в Україні діяльність таких груп ще не закріплена законодавчо, проте варто пам'ятати про необхідність розподілу відповідальності та використання відповідного професійного досвіду.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.