Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Стаття 3. Заборона катування

Львівський державний університет внутрішніх справ

Кафедра теорії та історії держави і права

Практика Європейського суду з прав людини:

Лекція: Стаття 3 Європейської конвенції з прав людини:

катування, нелюдське й таке, що принижує гідність, поводження і покарання.

  1. Катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження/ покарання: розмежування понять

Катування та інші види “неналежного” поводження: основні правові позиції Європейського суду з прав людини

Стаття 3 Європейської конвенції: огляд рішень проти України

Стаття 3. Заборона катування

Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

  1. Катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження/ покарання: розмежування понять

Стаття 3 Європейської конвенції містить абсолютну заборону кількох видів “поганого” поводження, ними є – катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Кожен із цих видів поганого поводження порушує статтю 3 Конвенції, тому не впливає суттєво на кваліфікацію протиправних дій держави. Однак, п Приймаючи рішення щодо порушення статті 3, Суд намагається розмежувати ці поняття особливо тоді, коли мова йде про відокремлення катувань від менш жорстоких видів поганого поводження, оскільки це впливає не лише на розмір компенсації за статтею 50 Конвенції, але й на репутацію держави.

Свого часу Європейська Комісія, розмежовуючи поняття статті 3 Конвенції, зазначила:

«Зрозуміло, що може мати місце поводження, до якого можна застосувати всі ці визначення [“катування”, “нелюдське” і “таке, що принижує”. – А. ч.], оскільки всі акти катування є нелюдськими або такими, що принижують гідність, а нелюдське поводження також таким, що принижує» [74, п. 186].

Отже, поняття “катування”, “нелюдське поводження/ покарання” і “поводження/ покарання, що принижує гідність” тісно пов'язані.

Катування. В одному зі своїх рішень Суд зазначив, що стаття 3 Конвенції сформульована таким чином, що дає можливість «поставити тавро “катування” лише на навмисному нелюдському поводженні, яке викликає особливо сильні й жорстокі страждання» [11, п. 63]. При цьому Суд визнає катуванням настільки брутальні факти порушення статті 3, щодо яких не залишається сумніву [14, п. 83].

Вирішуючи питання щодо кваліфікації видів “поганого” поводження, забороненого статтею 3 Конвенції, Суд спирається не лише на цей документ, але й на інші міжнародно-правові акти, зокрема, Декларацію ООН про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання [1] (справа “Ірландія проти Великої Британії” (Ireland v. UK) [30, п. 97]), Міжнародну конвенцію проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання [4] (справа “Селмуні проти Франції” (Selmani v. France) [68, п. 162]).

Отже, звернемося до міжнародних документів, тексти яких містять визначення поняття “катування”.

Стаття 1 Декларації ООН про захист всіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання говорить:

«Для цілей даної Декларації “катування” означає дію, за допомоги якої людині навмисне спричиняється сильний біль або страждання, фізичне чи психічне, з боку офіційної особи чи з її підбурювання з метою отримати від цієї людини або третьої особи інформації чи визнання, покарати її за дії, які вона вчинила або у вчиненні яких вона підозрюється, чи залякати її чи інших осіб... Катування являє собою обтяжений і навмисний вид жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження і покарання» [1].

Стаття 1 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність видів поводження і покарання закріплює:

«Для цілей даної Конвенції термін “катування” означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне спричиняється сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа або у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої іншої причини, яка ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання спричиняються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, відома, чи з їх мовчазної згоди...». [4]

Дефініція, яка міститься в Конвенції, ґрунтується на положенні статті 1 Декларації, однак, на відміну від неї Конвенція дає поняттю “катування” більш розгорнуте визначення. Зокрема, Конвенція передбачає ширше коло цілей застосування катувань – зокрема, щоб покарати за діяння третьої особи, або щоб змусити катованого чи третю особу вчинити певні дії, або через дискримінаційне ставлення. Крім того, Конвенція поширює відповідальність держави ще й на випадки, коли катування застосовуються “за згоди чи потурання” державних посадових осіб чи інших осіб, які виступають в офіційній якості, – що також не було передбачене Декларацією.

Виходячи з наведених дефініцій, можна зазначити, що катування відрізняється від інших видів жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження і покарання двома елементами: по-перше, тяжкістю завданого болю і страждань, і по-друге, – навмисністю й наявністю певної мети.

Щодо практики Суду, то саме ці дві ознаки вказані, зокрема, в рішенні у справі “Проти Греції” (The GreekCase):

«Термін “катування”, як правило, використовується на позначення нелюдського поводження, що має певну мету, таку як отримання інформації чи зізнання або покладення покарання, і є загалом тяжчою формою нелюдського поводження...» [74, п. 186]

Отже, катування – це навмисна форма поганого поводження, що спричиняє потерпілому особливо жорстоких страждань. Розглянемо докладніше, як саме Суд встановлює “мінімальний рівень жорстокості”, які обставини він враховує і на які критерії він спирається.

Практично неможливо дати чітку класифікацію обставин, які Суд бере до уваги при вирішенні питання, чи сягають страждання, спричинені потерпілому, мінімального рівня, котрий дає можливість визнати погане поводження катуванням. Справа в тому, що поняття “страждання” включає в себе не стільки об'єктивні, скільки суб'єктивні моменти, внаслідок чого це поняття дуже складно визначити.

Встановлюючи рівень жорстокості, силу спричинених страждань. Суд виходить із обставин конкретної справи, при цьому він враховує: «інтенсивність та жорстокість поганого поводження, тривалість цих дій, їх фізичний чи психологічний ефект, характер поводження, за яких обставин, яким чином, якими методами та способами вони здійснюються» [30, п. 97], а в деяких випадках – стать, вік та стан здоров'я жертви та інші обставини [68, п. 162].

Як зазначає сам Суд, рівень жорстокості поганого поводження, що дає підставу кваліфікувати таке поводження як катування, «є, за природою речей, відносним і залежить від усіх обставин справи» [68, п. 162].

Так, наприклад, у справі “Аксой проти Туреччини” (Aksoy v. Turkey) Суд визнав катуванням застосування, так званого, “палестинського підвішування” (диби) [11, п. 64][1]. У справі “Аккоч проти Туреччини” (Akkoc v. Turkey) Суд констатував факт катування на тій підставі, що заявницю роздягали, били, застосовували до неї електрошок, поміщували у крижану та гарячу воду, “обробляли” гучною музикою та яскравим світлом [10].

У справі “Ілхан проти Туреччини” (Ilhan v. Turkey) Суд розцінив як катування вдари прикладом гвинтівки у сукупності з побиттям руками й ногами, що спричинили потерпілому тілесні ушкодження й тривалу втрату функцій мозку [29].

Слід зазначити, що в практиці Суду намітилися стійка тенденція більш жорсткого підходу до оцінки “поганого” поводження і кваліфікації його як катування. В цьому значенні показовими є рішення “Ірландія проти Великої Британії” (Ireland v. the UK) [30]та рішення “Селмуні проти Франції” (Selmani v. France).[68]

Так, у рішенні з першої справи Суд не визнав катуванням п'ять методів допиту, які застосовувалися до затриманих осіб, назвавши ці методи способами “дезорієнтації” та “сенсорного пригнічення”. Такими методами були: стояння людини довгий час попід стіною, перебування в капшуку, що заважав бачити, шумові ефекти, позбавлення сну і зменшення раціону. Комісія одноголосне вирішила, що сукупне застосування цих методів дорівнювало катуванню, оскільки позбавляло людину можливості користуватися її чуттями, впливало на неї як психічно, так і фізично. Суд не погодився з думкою Комісії, більшістю голосів визнавши ці п'ять методів “нелюдським і таким, що принижує гідність, поводженням”, але не катуванням, оскільки, на думку Суду, вони не характеризувалися необхідним рівнем інтенсивності та жорстокості. Зокрема, Суд зазначив:

«П'ять методів застосовувалися разом, умисно і впродовж тривалого часу; вони спричинили, якщо не власне тілесні пошкодження, то принаймні суттєві фізичні та психологічні страждання особам, до яких їх було застосовано, а також призвели до гострих психічних розладів під час допиту. Відповідно, вони підпадають під категорію нелюдського поводження, згідно із визначенням статті 3... Хоча п'ять методів, у їх одночасному застосуванні, безсумнівно, дорівнюють нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню, незважаючи на те, що їх метою було отримання зізнань, викриття інших осіб та/ або отримання інформації, та попри те, що вони застосовувалися систематично, вони не завдали страждань особливої інтенсивності та жорстокості, передбаченої термін “катування”... Суд робить висновок, що застосування п'яти методів допиту становить практику нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження, і така практика є порушенням статті 3 Конвенції» [30, п. 167-168].

У справі “Селмуні проти Франції”(Selmani v. France) Суд розцінив як катування поводження, якому було піддано заявника, попри те, що його здоров'ю не було завдано значної шкоди. З приводу кваліфікації дій поліцейських як катування Суд зазначив:

«Конвенція є живим документом, який тлумачиться у світлі умов сьогодення. Суд вважає, що певні діяння, які раніше класифікувалися як “нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження” як противага “катуванн” можуть класифікуватися інакше в майбутньому. Суд дотримується погляду, що постійне підвищення стандартів в сфері захисту прав людини та фундаментальних свобод, відповідно та невідворотно, вимагає більшої рішучості при оцінці порушень фундаментальних цінностей демократичного суспільства» [68, п. 101][2].

Інакше кажучи, те, що років двадцять тому визнавалося лише як нелюдське поводження або поводження, що принижує гідність, сучасний Суд кваліфікує як катування; а дії, які раніше сприймалися як такі, що заслуговують лише на моральний осуд, в сучасному трактуванні можуть скласти порушення статті 3 Конвенції.

Нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання. Поняття “нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання” є синтетичним, оскільки складається із самостійних понять, які слід розглядати окремо.

Нелюдське поводження/ покарання. Як нелюдське поводження Суд може розцінити навмисні дії, “рівень жорстокості” яких не сягає мінімуму, необхідного для визнання таких дій катуванням. Отже розмежування навмисних видів поганого поводження, перш за все, залежить від рівня жорстокості.

У справі “Проти Греції”(The Grceek Case) зазначається:

«Поняття нелюдського поводження включає, як найменше, таке поводження, яким спричиняється жорстоке страждання, душевне чи фізичне, яке за конкретних обставин не є виправданим» [74].

На відміну від катування нелюдське поводження охоплює більш широкий спектр варіантів “поганого” поводження: якщо катування – це навмисне спричинення болю чи страждання, то нелюдське поводження – це не лише навмисні дії; крім того, катування має певну мету (отримання зізнання, або іншої інформації, примушення до дій, покарання тощо), нелюдським може бути поводження, що не переслідує будь-яких цілей.

Наприклад, у справі “Кінан проти Великої Британії” (Keenan v. UK) держава була визнана винною у порушенні статті 3 – нелюдське поводження – на тій підставі, що її органи не проявили належної турботі щодо заявника [35][3].

Неналежні умови тримання в закритих установах (в'язниці, психіатричній лікарні тощо) також можуть розглядатися як нелюдське поводження. Зазначимо, що скарги на такі умови тримання в практиці Суду є більш ніж розповсюдженими – вони складають окрему категорію справ.

Катування є насильством, що має безпосередній характер (застосовується безпосередньо до потерпілого), чого не можна сказати про нелюдське поводження. Наприклад, Суд розцінив як нелюдське поводження знищення майна, як це мало місце, зокрема, у справах проти Туреччини.

У справі “Білгін проти Туреччини” (Bilgin v Turkey) Суд зазначив наступне:

«Навіть, якщо припустити, що дані дії [знищення майна. – А. ч.] вчинялися не з наміром покарати заявника, а для того, щоб це було “наукою” для інших або з метою запобігти можливості використання терористами його житла, це не може виправдовувати поводження, на яке скаржиться заявник. Враховуючи обставини, за яких було знищено житло і майно заявника, а також його особисті обставини, Суд дійшов висновку, що знищення житла і майна заявника службами безпеки, напевно, завдало йому великих страждань, що дає підстави кваліфікувати оскаржені дії як нелюдське поводження» [18].

Як нелюдське поводження Суд розглядає також душевні страждання близьких родичів зниклих без вісті осіб, спричинені байдужістю органів державної влади та їхнім небажанням провести розслідування щодо факту та обставин зникнення, як це має місце у ряді справ проти Туреччини. Зазначимо, що позиція Суду з цього питання співпадає із позицією Комітету ООН з прав людини, наприклад, у рішенні в справі “Кінтерос проти Уругваю” (Quinteros v Uruguay) від 21 липня 1983 року Комітет говорить, що близькі родичі людей, які безслідно зникли, мають також вважатися жертвами нелюдського поводження [63].

У рішенні по справі “Курт проти Туреччини” (Kurt v. Turkey) зазначається:

«Комісія вважає, що невизначеність, сумніви і .погані передчуття, які заявишся відчуває протягом довгого часу [у зв'язку із зникненням сина. –А. ч.], спричиняють їй тяжкі душевні муки й страждання. З урахуванням свого висновку, що син пані Курт зник з вини влади, Комісія вважає, що й сама заявниця відчула на собі нелюдське й таке, що принижує гідність, поводження в значенні статті 3.

Уряд незгодний із висновком Комісії, оскільки в справі відсутні достовірні докази, що підтверджують твердження заявниці, що її сина було заарештовано силами безпеки. Виражаючи заявниці своє співчуття, Уряд не бачить причинного зв'язку між непідтвердженими фактами порушення прав її сина та її душевними стражданнями.

Суд підкреслює, що, навіть якщо погане поводження має мінімальний характер, то і в цьому випадку воно підпадає під дію статті 3... У зв'язку з цим Суд хотів би нагадати, що заявниця зверталася до прокуратури в перші дні після зникнення сина. При цьому вона була впевнена, що її сина заарештовано, оскільки бачила його затримання на власні очі. В подальшому після довгої відсутності сина вона почала побоюватися за його безпеку, що видно з її двох скарг... до прокуратури. Однак прокурор не приділив її зверненням серйозної уваги і надав перевагу версії поліції про викрадення пана Курта силами Курдської робітничої партії. Як наслідок, пані Курт залишилася наодинці зі своїм горем, будучи впевненою в тому, що її сина заарештовано і що про його подальшу долю немає офіційної інформації. Ця невизначеність мучила її протягом довгого часу.

Враховуючи викладені вище обставини, а також той факт, що заявниця, яка є матір'ю пана Курта – жертви порушення прав людини, сама є жертвою байдужого ставлення до їі душевних мук та страждань, Суд вважає, що держава-учасниця порушила стосовно заявниці статтю 3 Конвенції» [41, п. 131-134][4].

Не існує нелюдського поводження, яке б не принижувало гідність, оскільки, як зазначалося, нелюдське поводження може одночасно бути й таким, що принижує, і навпаки. Однак, у практиці Суду існують рішення, в яких Суд визнавав поводження лише таким, що принижує гідність, одночасно вказуючи, що за ступенем жорстокості таке поводження не є нелюдським.

Вперше поняття “поводження, що принижує гідність” було визначено Судом у рішенні по справі “Ірландія проти Великої Британії” (Ireland v. the UK). Суд дійшов висновку, що п'ять методів допиту, на які посилаються заявники, «...були такими, що принижують гідність, оскільки вони викликали у їхніх жертв почуття страху та неповноцінності, а також страждання, здатні принизити та образити їхню гідність, і, ймовірно, зруйнувати їхню психіку та моральну стійкість» [30].

У справі “Тайрер проти Великої Британії” (Tyrer v. UK) Суд ізнов намагається відокремити поняття нелюдського поводження/ покарання і поняття поводження/ покарання, що принижує гідність, одне від одного:

«Суд дійшов висновку, що з огляду на факти справи, рівень страждань не був досягнутий, і, таким чином, ...покарання, покладене на пана Тайрера, не було «нелюдським» у значенні статті 3. Відповідно, залишається одне питання для вирішення – чи був він підданий “покаранню, що принижує гідність”, котре є порушенням статті 3» [76][5].

У цій справі Суд вирішив, що в покаранні, якому було піддано заявника, елемент приниження досяг рівня, який дає підставу для визнання його таким, що принижує гідність, отже порушує статтю 3 Конвенції.

Кваліфікуючи поводження як таке, що принижує гідність, Суд виходить із того, що може бути відсутня ознака публічності. Інакше кажучи, поводження/ покарання є такими, що принижує, навіть якщо жертву було принижено в її власних очах.

Так само, як і нелюдське поводження/ покарання, поводження/ покарання, що принижує гідність, може бути ненавмисним. Наприклад, у справі “Прайс проти Великої Британії” (Price v the UK) Суд не встановив наміру образити чи принизити заявницю, однак, це не завадило йому констатувати порушення статті 3 Конвенції. В Судовому рішенні зазначається: «...тримання під вартою каліки, в умовах, де вона могла одержати ...загострення хвороб, оскільки й ліжко було занадто тверде і недосяжне в її становищі, вона не могла користуватися туалетом і підтримувати чистоту без надмірних труднощів, складає поводження, що принижує гідність» [62, п. 30].

У цілому, узагальнюючи судову практику, можна зазначити, що Суд кваліфікує поводження/ покарання, як таке, що принижує гідність, якщо воно спонукає потерпілого діяти проти своєї волі і совісті, викликає в нього почуття страху, пригніченості, неповноцінності, здатне зламати його фізичний та моральний опір, принижує чи ображає його гідність. При цьому рівень страждань є дещо нижчим за той, що спричиняється нелюдським поводженням, але достатнім для того, щоб констатувати наявність порушення статті 3 Конвенції.

2. Катування та інші види “неналежного” поводження:




Переглядів: 4364

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.