Анатомо-фізіологічні особливості гіпофіза, щитоподібної та при щитоподібний, загруднинної (тимуса) і надниркових залоз

Гіпофіз — основна ендокринна залоза, яка контролює функцію багатьох ендокринних залоз. Анатомічно — це залоза овальної форми, розміщена на дні турецького сідла (кісткове заглиблення на основі черепа). Від порожнини черепа гіпофіз відмежований тонкою мозковою оболонкою (діафрагмою турецького сідла). Тонкою ніжкою, яка проходить через діафрагму, гіпофіз з'єднаний із гіпоталамусом. Його маса в новонародженої дитини становить 100—150 мг, у дорослих — 500—800 мг. У гіпофізі розрізняють три основні структури: передню і задню частки та проміжну частину.

Передня частка виділяє такі гормони: соматотропний (СТГ), адренокортикотропний (АКТГ), тиротропний (ТТГ), лютеїнізивний (ЛГ), фолікулостимулювальний (ФСГ), пролактин (пролактотропін).

Задня частка (нейрогіпофіз) анатомічно та функціонально тісно пов'язана з гіпоталамусом і виділяє такі гормони: вазопресин (адіуретин), окситоцин.

Проміжна частина виділяє в кров меланоцитстимулювальний (меланотропний) гормон.

Епіфіз (шишкоподібне тіло) утворюється з ектодерми плода. Його виявляють на 4—5-му тижні ембріогенезу. Розміщений над верхніми горбиками пластинки покрівлі середнього мозку. Відносні розміри та маса епіфіза в дітей, особливо у дівчаток, більші, ніж у дорослих. Активно епіфіз розвивається в дітей до 4 років, пізніше (після 8 років) замінюється на сполучну тканину. Епіфіз виробляє три гормони: мелатонін, адреногломерулотропін, контргіпоталамо-гіпофізарний. Меланін є антагоністом меланоцитстимулювального гормону. Контргіпоталамо-гіпофізарний гормон має гальмівний вплив на гіпофіз. Цим пояснюють його антигонадотропну дію.

Щитоподібна залоза закладається на 3-му тижні ембріогенезу. Диференціація тканини починається на 9— 10-му тижнях ембріогенезу, з 14-го тижня у фолікулах з'являється колоїд. У новонародженої дитини вона підковоподібної форми, з ростом її розміри збільшуються. Щитоподібна залоза розміщена на шиї спереду від трахеї та впроекції бічних стінок гортані. Продукує такі гормони: трийодтиронін (Т₃), тироксин (Т₄) та тирокальцитонін. Продукцію гормонів контролює ТТГ передньої частки гіпофіза. Гормони Т і Т₄ впливають на обмінні процеси, регулюють температуру тіла, посилюють ріст, пришвидшують обмін холестерину та інших ліпідів. Тирокальцитонін впливає на обмін кальцію (знижує рівень кальцію в сироватці крові). Розлад функції щитоподібної залози (гіпотироз чи гіпертироз) негативно впливає на ріст та розвиток дитини, спричинюється до розладу функції різних органів і систем.

Прищитоподібні залози (епітеліальні тільця) — дві верхні та дві нижні, анатомічно розміщені на задній поверхні бічних часток щитоподібної залози, мають овальну форму та гладеньку поверхню. У дітей за розмірами вони менші, ніж у лорослих. Ці залози виділяють у кров паратироїдний гормон (паратгормон, паратирин), який відіграє важливу роль у регуляції обміну кальцію, зокрема іонізивного, в організмі, тобто процеси кальцинозу та декальцифікації кісток.

Надниркова залоза — парний орган, розміщений над верхнім краєм нирок на рівні XI—XII грудних хребців. Складається із двох шарів: кіркового та мозкового, з яких на кірковий припадає 75—80 % тканини залози. Гістологічно в кірковому парі міститься 3 зони:

· клубочкова продукує мінералокортикоїди (переважно альдостерон);

· пучкова продукує глюкокортикоїди;

· сітчаста продукує андрогени.

Кожна група гормонів регулює відповідно водно-електролітний баланс, обмін жчовин, статевий розвиток. Функція кори надниркових залоз постійно регулюється гіпофізом (АКТГ).

Мозковий шар надниркових залоз продукує катехоламіни, які регулюють артеріальний тиск, тонус м'язів.

Загруднинна залоза (тимус) — важливий регулятор клітинного імунітету, особливо в період внутрішньоутробного розвитку та в ранньому дитячому віці. З її дальністю пов'язані активація росту, гальмування функції статевих, надниркових і щитоподібної залоз.

Анатомічно залоза розміщена в передньо-верхній частині середостіння відразу за грудниною, має форму піраміди або трикутника. Закладення її відбувається наприкінці 1-го місяця внутрішньоутробного розвитку плода. Гістологічно в ній розрізняють кірковий шар, який складається із лімфоцитів, та мозковий, де містяться тільця Гассаля (скупчення епітеліальних клітин). Максимальна відносна маса загруднинної залози виявлена в новонароджених дітей, з 11 — 15 років вона починає зменшуватися. Поступово відбувається заміна залозистої тканини на сполучну (фіброзну) та жирову. Це вікова інволюція. У дітей зі зниженою продукцією гормонів кори надниркових залоз така інволюція може не відбуватися. Вторинна (акцидентальна) інволюція загруднинної залози в дітей може відбуватися під впливом різних захворювань, які супроводжуються інтоксикацією, при стресах тощо.

Основні функції загруднинної залози:

· продукція імунних клітин, які називаються Т-лімфоцитами;

· синтез гормонів, які впливають на дозрівання імунних клітин, а також фактора росту та речовин, що подібні до інсуліну й кальцитоніну.

Підшлункова залоза — орган екзокринної та ендокринної секреції.

Анатомічно залоза розміщена позаду шлунка, займає простір від дванадцяти палої кишки до воріт селезінки.

Ендокринна частина підшлункової залози складається із панкреатичних острівців (Лангерганса) і охоплює 1—2 % всієї її маси. Бета-клітини острівців Лангерганса продукують інсулін, який впливає на всі види обміну речовин. Альфа-клітини острівців Лангерганса продукують глюкагон — антагоніст інсуліну. Сигма-клітини продукують соматостатин (секретин).

Екзокринна тканина продукує травні ферменти (трипсин, ліпазу, амілазу).

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.