Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

РІСТ ТА ФОРМУВАННЯ ЛІСУ

20.1. Ріст і розвиток деревних рослин.

20.2. Формування лісостанів і етапи їх розвитку.

20.3. Умови формування чистих і змішаних деревостанів та їх

лісівнича оцінка.

20.4. Формування простих і складних деревостанів.

20.5. Вікова структура насаджень.

20.1.З віком у деревних рослин відбуваються зміни розмірів, морфологічної та анатомічної будови, тобто відбуваються певні кількісні та якісні зміни, які характеризують їх ріст і розвиток. Ріст полягає у відтворенні і накопиченні клітин, що обумовлює збільшення розмірів різних структурних елементів дерев (пагонів, гілок, стовбурів, коренів тощо), в результаті чого відбувається збільшення їх маси. Таким чином, поняття “ріст” відображає кількісні зміни незворотного характеру.

Ріст деревних порід характеризується таким показником, як приріст. Зокрема, одним із основних критеріїв оцінки швидкості росту деревних порід є біжучий приріст по висоті за вегетаційний період.

Крім того, у рослинному організмі відбуваються і певні якісні зміни, які характеризують розвиток організму. У біології індивідуальний розвиток рослинного організму від зиготи (або вегетативного зачатка) до природної смерті називається онтогенез. В ході онтогенезу реалізується спадкова інформація організму (генотип) у конкретних умовах оточуючого середовища, в результаті чого формується фенотип – сукупність усіх ознак і властивостей індивідуального організму. Крім того, розвиток організму визначається й умовами середовища.

Таким чином, індивідуальний розвиток рослин – це поступові якісні зміни незворотного характеру у структурі і функціональній активності рослин і їх частин у процесі онтогенезу. В поняття “розвиток” входять також і вікові зміни. Крім росту та розвитку в організмі відбуваються процеси накопичення та перетворення речовин і енергії, які мають зворотній характер. Ріст і розвиток нерозривні і є однією з основних властивостей рослинного організму.

У деревних рослин розрізняють два цикли розвитку: загальний великий цикл, що охоплює розвиток від утворення насіння до природної смерті, і малий річний цикл, який охоплює щорічний розвиток пагонів із верхівкових бруньок (точок росту) до утворення нових верхівкових бруньок.

Значною мірою ріст деревних рослин обумовлюють абіотичні чинники середовища: світло, температура, волога, мінеральні елементи грунту, фото- і термоперіодичність.

Ріст у висоту.Деревні породи суттєво відрізняються за швидкістю росту, у зв’язку з чим їх умовно поділяють на дві групи: швидкоростучі та повільноростучі. Швидкоростучими вважаються деревні породи, які відзначаються інтенсивним ростом у першу половину життя і досягають максимальної висоти до 30-50 років. На наступних етапах ріст у висоту сповільнюється або припиняється повністю. Повільноростучі породи у першу половину життя ростуть значно повільніше і досягають максимальної висоти до 80-120 років. Їх ріст тривалий і припиняється поступово. У деревних порід першої групи настає рання кульмінація приросту (за висотою - у 10-20 років, за запасом - у 25-50 років), а в другої групи кульмінаційні періоди запізнюються на 10-30 років.

Швидкість росту деревних порід залежить від їх біологічних властивостей, умов місцезростання (кліматичних, едафічних), походження (насіннєве чи вегетативне), взаємодії між сусідніми деревами, віку та ін.

За цим показником сформовано ряд деревних порід, у якому вони розташовані за спадаючим ступенем: тополя, акація біла, модрина, береза, вільха чорна, ільмові, сосна, ясен, горіх чорний, клен, граб, дуб, бук, ялина, ялиця, тис. Як правило, світлолюбні деревні породи відзначаються вищою швидкістю росту у порівнянні з тіньовитривалими.

В оптимальних кліматичних та едафічних умовах деревні породи відзначаються найкращим ростом і досягають найвищих класів бонітету.

Дерева порослевого походження у перші 15-30 років, як правило, ростуть швидше, ніж насіннєвого. Проте, їх ріст швидше сповільнюється і в 30-40 років дерева насіннєвого походження випереджають порослеві.

Одна і та ж деревна порода у лісі росте швидше, ніж на відкритому просторі. Існує тісний зв’язок між густотою деревостану та його ростом і продуктивністю. Недостатня густота до змикання молодняка, як і надмірна після змикання крон і кореневих систем, гальмує приріст. У перегущених насадженнях, коли спостерігається сильне взаємне пригнічення дерев, відбувається затримка у рості.

Ріст за діаметром залежить від ритмічності гормональних процесів у камбії, яка визначається фото- і термоперіодичністю. Камбій функціонує протягом всього життя деревних рослин, а його діяльність циклічно повторюється щорічно. Впродовж вегетаційного періоду у дерев утворюються різні елементи деревини, що формують так звані річні кільця. У процесі ділення клітин камбію відкладаються клітини ксилеми (деревини) до середини і клітини флоеми (лубу) назовні стовбура. В межах річного кільця виділяється рання деревина світлого забарвлення, яка формується у першій половині вегетаційного періоду, та пізня деревина темнішого кольору, що утворюється на завершальній стадії вегетації.

У листяних порід ріст за діаметром починається пересічно на початку травня і триває до кінця серпня. У хвойних порід він починається дещо пізніше - з середини травня, зате триває довше – до середини вересня. У цілому, ріст за діаметром триває довше, ніж ріст у висоту, і залежить від погодних умов біжучого року. Максимальний приріст у модрини, дугласії, сосни в умовах середньої Європи зафіксовано у червні, у ялини – на початку липня, а в дуба – в кінці липня.

20.2. Розвиток лісового насадження – це перехід від одного якісного стану до іншого у результаті кількісних змін. Від виникнення до відмирання деревостани проходять ряд вікових етапів. Дерева, як і інші живі організми, появляються із зародкових клітин, розвиваються, старіють і відмирають. Тривалість існування популяцій видів набагато довша – століття і тисячоліття. В угрупованнях деревних рослин одночасно відбувається народження нових особин і відмирання старих.

Для деревостанів з 20-річними класами віку Г.Ф. Морозов виділив шість фаз розвитку: 1) молодняк І класу до змикання крон і після змикання – формування “хащі” (стан “хащі” дуже важливий для тіньовитривалих порід – бука, ялиці, ялини, в яких важко досягнути своєчасного очищення від сучків); 2) жердняк ІІ класу віку, який відзначається максимальною кількістю дрібних і середніх гілок та листя, кульмінацією приросту по висоті, інтенсивною диференціацією і відпадом дерев та природним зрідженням деревостанів; 3) середньовіковий ліс ІІІ класу (приріст у висоту кульмінує, у світлолюбних порід знижується, зменшується інтенсивність фотосинтезу); 4) пристигаючий ліс ІV класу (ріст у висоту сповільнюється, диференціація припиняється, характерний приріст за діаметром); 5) стиглий ліс V і VI класів (гальмування приросту у висоту і ослаблення за діаметром); 6) перестійний ліс VII класу віку і старше (вік розпаду насаджень внаслідок старіння і відмирання).

Професор М.М. Горшенін (1962) виділив шість етапів (фаз) розвитку насаджень в онтогенезі, які повторюються на новому рівні в кожній генерації філогенезу:

1. Індивідуальний ріст самосіву або лісових культур до змикання.

2. Формування лісу, період повного змикання крон, який властивий для природних молодників великої густоти (“хаща”).

3. Інтенсивний ріст у висоту і накопичення хворостяної маси дерев, формування стовбурів, крон і другого ярусу (жердняки), а також підліску на більш родючих грунтах; утворення лісового середовища, а в деяких порід – початок плодоношення.

4. Пристигання лісу, яке супроводжується гальмуванням приросту по висоті або повним його припиненням у світлолюбних порід і сповільненням у тіньовитривалих, посиленням приросту за діаметром, добрим плодоношенням.

5. Стиглість лісу, що характеризується продовженням приросту за діаметром, у тіньовитривалих – інтенсивне плодоношення.

6. Старіння лісу, яке супроводжується розладнанням першого ярусу деревостану, початок суховершинності, захворювань та загибелі дерев, зрідження деревостанів, від’ємного приросту насаджень в цілому.

Тривалість фаз розвитку насаджень, як і вік природної стиглості, не можна охарактеризувати однаковими для всіх умов термінами, тому що вони залежать від ряду чинників (клімату, грунтово-гідрологічних умов, біологічних властивостей породи, густоти деревостанів і т.ін.). Характерною особливістю є зміна вимог до умов середовища на різних етапах і фазах розвитку.

20.3. Формування чистих і змішаних деревостанів у природних умовах і їх територіальне розташування залежить від географічних умов, біологічних і екологічних властивостей деревних порід, факторів наколишнього середовища та господарської діяльності людини. Основною причиною формування та існування стійкого природного чистого деревостану є відповідність біоекологічних властивостей певної деревної породи відповідним умовам місцезростання, в яких існування інших деревних порід є проблематичним. Біологічна суть існування чистого деревостану полягає у збереженні виду, полегшенні боротьби його з іншими видами і несприятливими впливами навколишнього середовища.

Чисті деревостани формуються в особливих, специфічних грунтово-кліматичних умовах, які відповідають екології певної деревної породи. Наприклад, на алювіально-болотних грунтах з надмірним зволоженням ростуть чисті деревостани вільхи чорної (сирі та мокрі чорновільхові сугруди і груди). Сосна звичайна формує переважно чисті деревостани у несприятливих умовах: на заболочених торф’яних грунтах (сирі та мокрі соснові бори), на сухих піщаних грунтах (дуже сухі та сухі соснові бори). В екстремальних умовах високогір’я Карпат на висоті 1400-1750 м н.р.м. поширені суцільні зарості сосни гірської (вологі і сирі гірськососнові бори і субори), так зване гірсько-соснове криволісся. В цих же умовах вільха зелена утворює зарості, так зване зеленовільхове криволісся (вологі зеленовільхові субори).

Чисті деревостани мають як переваги, так і недоліки. До переваг чистих деревостанів можна віднести наступні:

1. Спеціалізація сировини, тобто більш повне задоволення потреб у її певних видах, наприклад у деревині ялини чи тополі для целюлозно-паперової промисловості.

2. Доцільність створення чистих деревостанів у таких грунтово-кліматичних умовах, де формування повноцінних змішаних деревостанів є неможливим або проблематичним.

3. Рівномірність очищення стовбурів від сучків, що сприяє покращенню якості деревини.

4. Простота експлуатації чистих деревостанів при проведенні суцільних рубок.

5. Спрощується організація і проведення механізації лісогосподарських робіт, особливо це стосується створення монокультур. Кращі можливості створення економічно ефективних плантацій швидкоростучих порід.

Більшість переваг чистих деревостанів суто економічного характеру. Проте, вони відзначаються і суттєвими недоліками:

1. Монодомінантні деревостани, особливо хвойних порід, як правило, викликають погіршення лісорослинних властивостей грунтів. Це відбувається внаслідок утворення грубого гумусу і підвищення кислотності грунту, інтенсивного споживання поживних речовин з одних і тих же горизонтів в один і той же час.

2. Чисті деревостани відзначаються пониженою стійкістю до несприятливих абіотичних та біотичних чинників: вітровалів, сніголомів, сніговалів, посух, ентомошкідників, фітозахворювань, лісових пожеж та ін. Так, чисті ялинові насадження, особливо похідні ялинники, штучно створені у букових та ялицевих типах лісу Карпат, вже у 50-60 років інтенсивно пошкоджуються кореневою губкою, стовбурними гнилями і короїдами, зріджуються вибірковими санітарними рубками, що в свою чергу знижує їх стійкість до дії сильних вітрів і призводить до масових уражень вітровалами та буреломами.

3. Можливість зниження попиту на деревину даної породи у зв’язку із зміною кон’юнктури послаблює економічне значення чистих деревостанів.

Історія європейського лісівництва засвідчує вищу лісівничу ефективність змішаних деревостанів. Біологічна суть стійкого змішаного угруповання полягає у біоекологічній відповідності різних деревних видів та конкретним умовам місцезростання. В Україні на переважній більшості її території, придатної для лісовирощування, грунтово-кліматичні умови сприятливі для формування і росту високопродуктивних змішаних деревостанів. Зокрема, в Українських Карпатах збереглись змішані природні насадження із своєрідною віковою структурою, характерною будовою і поєднанням деревних порід. Наприклад, у поясі букових лісів поширені ялицево-букові, буково-ялицеві, ялицево-ялиново-букові, ялиново-буково-ялицеві деревостани. Ці унікальні насадження, які раніше займали значно більші площі, можуть використовуватись як екологічні моделі при вирішенні проблеми відтворення корінних деревостанів.

Взаємодія деревних порід у насадженнях відзначається динамічністю і складається по-різному. Сумісний ріст з сосною, березою, осикою на певних етапах сприятливий для ялини. Позитивну роль відграє домішка у складі дубових насаджень липи, клена гостролистого та явора, незначна частка граба та інших порід. Так, максимальне поглинання фосфору дубом співпадає з найбільшим виділенням цього елемента кленом. Домішка граба сприяє підвищенню кислотність ґрунтового розчину, при цьому інтенсифікується кругообіг елементів живлення. Це має важливе значення на чорноземних грунтах. У грабових та дубово-грабових бучинах для бука корисною є домішка дуба, граба, явора, клена гостролистого, в’язових та ін. У ялицево-букових деревостанах ялиця і бук відзначаються кращим ростом за діаметром, ніж у чистих насадженнях. Таке покращення росту є результатом позитивного взаємовпливу бука і ялиці за сумісного росту.

У цілому, змішані за складом насадження є прикладом стійкого біологічного угруповання. Проте, не для всіх видів і не на всіх етапах росту у змішаному деревостані складаються сприятливі умови. Поряд із позитивними міжвидовими взаємовпливами спостерігається гостра міжвидова конкуренція, яка часто призводить до небажаних лісозмін. Так, у дубових лісах досить поширеною є зміна дуба грабом та формування низькопродуктивних і малоцінних похідних грабняків. Часто відбувається і зміна сосни м’яколистяними породами – березою та осикою. Стан, формування і продуктивність змішаного деревостану залежать від кількісного співвідношення деревних порід та лісорослинних умов. Значна домішка берези у вологих соснових борах пригнічує ріст сосни, в той час як її частка у складі на рівні 20-30% виявляє позитивний грунтопокращуючий вплив. Дуб і ясен формують змішані насадження, однак їх роль у формуванні складу в різних лісорослинних умовах відрізняється. У сухих і вологих дібровах дуб відзначається вищою конкурентною здатністю. У свіжих гігротопах більш оптимальні умови для ясена, тому він здатний витіснити головну породу.

До переваг змішаних деревостанів можна віднести наступні:

1. Ефективніше використання надземного та підземного середовища. Деревні породи з поверхневою кореневою системою і породи з глибоким укоріненням за сумісного росту використовують поживні речовини із всіх доступних горизонтів грунту. Крім того, більш раціонально використовуються поживні речовини завдяки споживанню їх різними породами в різний час. Поєднанням світлолюбних і тіньовитривалих порід досягається більш ефективне використання променистої енергії сонця.

2. Поліпшення лісорослинних властивостей грунтів завдяки домішці грунтопокращуючих порід, наприклад, берези у соснових і ялинових лісостанах, липи і клена у дібровах і т.ін. Бук у складі змішаних насаджень ціниться як господарсько-цінна, грунтопокращуюча і грунтозахисна порода, яка сприяє росту хвойних порід, наприклад, у складі буково-ялицево-ялинових деревостанів у Карпатах.

3. Вища, у порівнянні з монодомінантними насадженнями, біологічна стійкість до дії несприятливих абіотичних і біотичних чинників: вітру, снігу, посух, пожеж, уражень комахами-шкідниками та фітопатогенами, атмосферного забруднення і т.ін. Вітростійкість змішаного деревостану насамперед пов’язана із сумісним ростом деревних порід з різною глибиною укорінення. Вітростійкість деревних порід з поверхневим укоріненням також може підвищуватись за рахунок взаємного переплетення коренів. Це спостерігається у ялинових деревостанах з домішкою берези. Корені берези нерідко охоплюють корені ялини зверху і знизу, що сприяє взаємному укріпленню. Вища стійкість лісостанів до ентомошкідників пов’язана з тим, що певний вид комах часто віддає перевагу одній деревній породі, не пошкоджуючи інші.

4. Змішані деревостани дають більший асортимент різних лісоматеріалів, тому відсутність або зниження попиту на якусь одну деревну породу не викликає економічних проблем, які можливі у випадку переважання чистих деревостанів із малоцінної на даний час породи. Отримання деревини деяких спеціальних сортиментів (резонансних, авіаційних, лижних) також можливе лише у змішаних деревостанах.

5. Змішані насадження краще сприяють збереженню та відтворенню біорізноманіття, мають вищу естетичну цінність, а тому відіграють провідну роль у рекреаційному користуванні.

6. Відзначаються більшим різноманіттям лісової фауни, тому оптимальніші для організації мисливського господарства.

7. Краще відповідають принципам багатоцільового використання лісів, ефективніше виконують середвищестабілізуючі і захисні функції.

Проте, для змішаних деревостанів властиві і певні недоліки:

1. Небезпека випадання із складу окремих господарсько-цінних порід, в тому числі й головної породи. Це явище найбільш характерне у період загостреної конкуренції за світло і поживні речовини, тобто на етапах змикання молодняка і формування жердняка. Тому, у багатьох випадках необхідне своєчасне втручання лісівників у процес формування змішаного деревостану.

2. Загроза поширення окремих фітозахворювань. Наприклад, домішка осики часто небажана для сосни через небезпеку ураження її грибом Melampsora pinitorqua, який викликає захворювання, відоме під назвою сосновий вертун.

3. Небезпека пошкодження крони ялини і сосни березою – явище, яке характерне для змішаних насаджень цих порід.

4. Ускладнення експлуатації, більш складна техніка створення і вирощування лісових культур у порівнянні з чистими насадженнями.

20.4. Просторова структура лісових угруповань включає два типи: вертикальну і горизонтальну. Вертикальну структуру насаджень репрезентує ярусність. У деревостанах виділяють окремі яруси, якщо дерева однієї або різних порід суттєво відрізняються за висотою. Часто дерева розташовані у два яруси: перший – із світлолюбних порід, наприклад, сосни, другий із більш тіньовитривалих, наприклад, дуба.

Деревостани поділяють на одноярусні, двоярусні, триярусні. Насадження, які мають два яруси і більше, називаються багатоярусними або складними, одноярусні – простими. Ярус, який має найбільший запас, називається основним, а інші – другорядними.

Переважно складні деревостани є змішаними за складом порід, а прості деревостани в основному чисті. Однак, у різновікових монодомінантних деревостанах також можуть формуватися декілька ярусів. У цьому випадку у верхньому ярусі будуть дерева старшого покоління, а в підлеглих ярусах – молодші особини.

Багатоярусна структура характерна для змішаних деревостанів за участю світлолюбних і тіньовитривалих порід. При цьому, панівний ярус формують світловибагливі породи (сосна, модрина, береза), а нижні яруси представлені переважно тіньовитривалими, при цьому частина дерев може виходити і в верхній ярус. Переважання тіньовитривалих порід у верхньому ярусі перешкоджає розвитку нижніх ярусів із світлолюбних порід. У складних насадженнях тіньовитривалих порід, наприклад, букових, до складу підлеглих ярусів входять також тіньовитривалі породи, здатні рости і розвиватися в умовах дефіциту світла (граб, ялиця, явір, клен гостролистий, липа).

Кількість ярусів та їх характер тісно пов’язані з природно-географічними умовами. З покращенням кліматичних і едафічних умов одночасно із складом ускладнюється і вертикальна структура деревостанів.

Ярусність лісових угруповань має біологічне, екологічне і господарське значення. ЇЇ біологічна суть полягає у більш повному використанні деревними рослинами надземного і підземного простору. В розселенні за ярусами проявляється природний добір. З ярусністю пов’язані запас фітомаси і її просторовий розподіл.

У складному насадженні спостерігаються багатогранні взаємозв’язки: між особинами однієї і різних деревних порід одного ярусу і різних ярусів, вплив верхніх ярусів на нижні і навпаки. Ці взаємозв’язки означають і конкурентні міжвидові та внутрішньовидові відносини, а також позитивні взаємовпливи. Яруси деревної рослинності трансформують екологічне середовище лісу, впливаючи на мікроклімат, грунт, вміст СО₂ та ін. Нижні яруси використовують частину сонячної енергії, яку пропускає верхній полог лісу, і в свою чергу, не пропускають її дальше до поверхні грунту. Також, вони перехоплюють частину атмосферних опадів, впливаючи на їх розподіл.

Поділ на яруси має і господарське значення. Дерева, які формують окремі яруси, відрізняються за розмірами, і при рубках можуть використовуватись для заготівлі сортиментів різного призначення: дерева першого ярусу – для пиловника, фанерного, шпального кряжу, будівельних колод та інших грубих сортиментів. Дерева нижніх ярусів меншого діаметру дають більший вихід дрібніших ділових сортиментів: рудстійки, балансів, жердин тощо.

У кожному з виділених ярусів має бути більш-менш значний запас. Якщо той чи інший ярус має малий запас, при якому проводити спеціалізовані лісогосподарські заходи з економічної точки зору недоцільно, його не виділяють. Другорядний ярус виділяють у тому випадку, якщо його запас складає не менше 30 м³/га і не менше 20% від запасу основного ярусу.

Нижні яруси впливають на формування стовбурів дерев головних порід, створюючи для них бічне затінення, сприяють росту у висоту та очищенню їх від сучків. Особливо потребує бічного затінення дуб. Чагарникові і деякі деревні породи, які формують нижні яруси і оточують стовбури дуба, отримали назву “шуба”. Серед лісівників існує вираз: “дуб добре росте в шубі, але з відкритою головою”, тобто при бічному, а не верхньому затіненні. Таким чином, ріст дуба у складних насадженнях має і біологічний, і господарський зміст.

Переваги та недоліки простих і складних насаджень багато в чому аналогічні чистим і змішаним. Із врахуванням складу деревостану лісівники повинні знаходити оптимальні параметри структури насаджень у відповідності з природними можливостями і господарськими потребами.

20.5. У житті лісу відбуваються два протилежні і водночас взаємопов’язані біологічні процеси, які впливають на формування певної вікової структури деревостану в цілому: процес відпаду дерев і процес появи та формування нових поколінь дерев за рахунок природного поновлення.

Розрізняють два основні типи вікової структури насаджень – одновікова і різновікова. Вікова структура деревостанів пов’язана з їх походженням і формуванням. Одновікові деревостани часто формуються в результаті штучного лісовідновлення, після лісових пожеж або суцільних рубок, проведених у насіннєвий рік. Природні антропогенно непорушені ліси, так звані праліси, найчастіше представлені різновіковими насадженнями.

В залежності від типу вікової структури у деревостанах спостерігаються певні закономірності таксаційної будови: розподілу кількості дерев за діаметром, висотної структури, зімкнутості намету тощо.

На підставі дослідження кедрових лісів Сибіру та Далекого Сходу І.В. Семечкін (1970) за показниками мінливості віку, діаметру і висоти дерев виділив три господарські групи деревостанів за віковою структурою: умовно одновікові, умовно різновікові та різновікові. Аналогічні типи вікової структури насаджень у Карпатах описали Є.І. Цурик (1981), П.Д. Марків, О.І. Пітікін (1985), Я.О. Сабан (1982).

С.О. Диренков (1984) запропонував дещо інший методичний підхід. В основу розподілу деревостанів на умовно різновікові, відносно різновікові і абсолютно різновікові покладено розподіл загального запасу за 40-річними розрядами віку, або так званими поколіннями.

На підставі вивчення букових лісів Північного Кавказу Л.В. Біцин (1965) виділив наступні типи вікової структури: одновікові, відносно-різновікові та циклічно-різновікові. Одновіковими вважаються букові деревостани, коливання віку в яких не виходить за межі 40-60 років. Цей тип вікової структури, на його думку, характерний для лісів, що зазнають впливу господарської діяльності. Відносно-різновікові насадження відзначаються значною амплітудою коливань віку (61-200 років), проте, основний запас стовбурів зосереджений у двох-трьох класах віку. Для циклічно-різновікових насаджень амплітуда коливань віку становить понад 200 років.

І.С. Мелехов (1980) виділив наступні типи вікової структури насаджень: 1) абсолютно-одновікові; 2) відносно (умовно) одновікові; 3) різновікові – з характерним для них представництвом дерев різного віку і вираженою вертикальною зімкнутістю пологу; 4) ступінчастовікові деревостани (ступінчасто-одновікові – з одновіковими деревами в межах яруса; ступінчасто-різновікові – при наявності різновіковості в межах яруса); 5) циклічно-різновікові.

Вікові відмінності дерев, що досягнули значного віку, згладжуються, у зв’язку з чим і сама вікова структура змінює свій характер. Наприклад, деревостан, в якому представлені дерева віком від 1 до 50 років, є різновіковим. Однак, цей же деревостан, досягнувши віку 200-250 років, з тією ж різницею у віці дерев, практично вже буде ближчим до одновікового. У фізіологічному плані дерева 200-250-річного віку значно подібніші, ніж 1- і 50-річні.

Вікова структура – динамічна категорія, яка проявляється у різних, у тому числі перехідних формах. Суттєвий вплив на формування вікової структури насаджень має породний склад. Так, у змішаних деревостанах різні деревні породи часто мають різний вік. При цьому можливі різні варіанти. Наприклад, старше одновікове покоління однієї породи у першому ярусі і молодше за віком одновікове або різновікове покоління іншої породи у другому ярусі. За деякий час у панівний ярус можуть переходити і деревні породи з нижніх ярусів, в результаті чого ускладнюється вікова структура цього ярусу і деревостану в цілому.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.