МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів Контакти
Тлумачний словник |
|
||
Тема 1. Загальні поняття паразитології.1. Поняття паразитизму і паразитів; 2. Класифікація паразитів; 3. Паразитарні системи; 4. Паразитологія та її основні відділи. Паразит (від грец. паразітос - нахлібник, дармоїд) - організм, який існує безпосередньо за рахунок особин іншого виду й тісно з ними пов'язаний у своєму життєвому циклі. Він отримує їжу від одного або дуже невеликої кількості особин організмів-хазяїв, завдаючи останнім певної шкоди, при цьому не викликаючи їх моментальної загибелі. Під паразитизмом розуміють антагоністичні міжвидові відносини - співіснування різних організмів, з яких один є паразитом, а інший - хазяїном. Значне поширення й різноманітність видів паразитизму свідчать про те, що ця життєва форма з особливим типом відносин до середовища (через організм хазяїна) виникла незалежно в різних систематичних групах організмів. Вивчення паразитизму та пов'язаних з ним явищ має як теоретичне, так і практичне значення. У визначенні паразитизму слід враховувати: - просторові взаємовідносини паразита та хазяїна; - живлення за рахунок соків, тканин, перетравленої їжі хазяїна; - патогенний вплив паразита на хазяїна й відповідні реакції останнього; - регулювання відносин паразита з навколишнім середовищем за рахунок хазяїна. Нині вважається, що майже не існує організмів, повністю вільних від будь-яких паразитів (принаймні, у незначній кількості). З іншого боку, більшість паразитичних форм є специфічними для певних видів хазяїв або їх обмеженої кількості. Таким чином, імовірно, переважна більшість організмів на Землі належать саме до паразитів. Деякі групи організмів складаються лише з паразитів, зокрема, усі віруси, значна кількість бактерій. Серед тварин вони розподілені досить нерівномірно: у найпростіших - це цілі типи (апікомплексні, кнідоспоридії, мікроспоридії); серед багатоклітинних - тип скреблянки; у типі плоскі черви - класи присисні та стьожкові черви; у типі членистоногі - в класах павукоподібні та комахи тощо. Збудники інфекційних хвороб - це патогенні бактерії, віруси, рикетсії, гриби тощо, які можуть паразитувати в організмі рослин, тварин і людини. Паразитів, що за своїм систематичним положенням належать до тварин, називають зоопаразитами, а хвороби, які вони викликають, - інвазійними, або паразитарними. Наприклад, сибірська виразка є інфекційною хворобою, оскільки її збудник Bacillus anthracis - бактерія. Кокцидіоз є інвазійним захворюванням, оскільки кокцидії (ряд Coccidiida) належать до типу Арісотрlеха (тварини). Патогенність паразитів характеризується специфічністю дії на організм хазяїна, тобто здатністю викликати лише певну, властиву тому чи іншому збуднику хворобу. Ступінь їх патогенності при тривалому впливі різних умов середовища може змінюватися. Цей ступінь, або міру патогенності, прийнято називати вірулентністю. Вірулентність патогенного організму можна штучно посилити або послабити до її повної втрати. Зміна вірулентності може відбуватися також у природних умовах. За одиницю визначення вірулентності прийнято летальну дозу. Наприклад, мінімальна летальна доза (LD) - це найменша кількість живих мікробів або їх токсинів, які викликають за певний строк загибель більшості взятих для досліду тварин певного виду. Але з урахуванням різної індивідуальної сприйнятливості тварин доцільно користуватися летальною дозою (LD10Q) - найменшою дозою, яка викликає загибель 100% заражених тварин, або середньою летальною дозою мікробів (LD50), від якої гине половина піддослідних організмів. Під заразністю збудника хвороби розуміють його здатність викликати захворювання при потраплянні до організму хазяїна навіть у найменших дозах. Наприклад, вірус ящура може спричинити захворювання великої рогатої худоби у розведенні 1:100 000 000. Паразитизм набуває значного поширення в природі, але інколи самі паразити стають джерелами їжі для дрібніших паразитів другого порядку. Це явище називається гіперпаразитизмом, що є формою життя одного паразита в іншому чи на іншому. Прикладом подібного явища можна вважати найпростішого джгутиконосця Histomonas mellagris, який паразитує в яйцях нематоди Heterakis gallinarum. Обидва паразити мешкають у кишечнику індиків (Meleagris gallopavo) і при ураженні птахів гетерокідозом може відбутись ураження й гістомонадозом. Гіперпаразити зустрічаються серед гельмінтів, кліщів і комах. Є досить багато прикладів паразитування личинок гельмінтів у різних ектопаразитах. Наприклад, цистицеркоїди діпілідія собачого (Dipilidium caninum) живуть у собачій блосі (Ctenocephalus canis) й у волосоїді (Trichodectes canis). Загальна кількість наїзників, що паразитують на шкідливих комахах, зазнає нападу багатьох вторинних паразитів. Так, паразит капустяної білянки наїзник Apanteles glomeratus страждає від нападу близько 20 видів гіперпаразитів. Паразити, використовуючи хазяїна як джерело їжі та середовище існування, не вбивають останнього. Але деякі паразитичні личинки комах (оси, представники деяких родин двокрилих та їн.), розвиваючись у тілі хазяїна, призводять до його загибелі. Такі форми отримали назву паразитоїди. За місцем локалізації паразитів на тілі хазяїна останніх поділяють на чотири основні групи: 1)зовнішні, або ектопаразити, що мешкають на зовнішніх покривах; вони можуть бути як тимчасовими (п'явки, кровосисні комахи), так і постійними (воші, пухоїди тощо); 2)шкірні паразити - наприклад, коростяний свербун (Sarcoptes 3)порожнинні паразити, що мешкають у порожнинах тіла, які 4)внутрішні, або ендопаразити, — паразити крові, кишечнику Справжніми паразитами вважаються лише ті організми, для яких паразитичний спосіб життя є обов'язковою формою існування. Від справжніх паразитів слід відрізняти несправжніх, до яких належать вільноіснуючі організми, здатні певний час залишатися живими, випадково потрапивши в інший організм. Такими, наприклад, є личинки мух, що залишаються живими після того, як пройдуть через кишечник людини. Крім абсолютного (облігатного), існує й факультативний (необов'язковий) паразитизм, прикладом якого може бути стронгілоїд людський (Strongyloides stercoralis). Цей вид переходить від вільноіснуючого стану до паразитизму лише в разі нестачі поживних речовин у природному середовищі для нормального розвитку. Під тимчасовим паразитизмом розуміютьвідносини паразитів із хазяїном, обмежені переважно часом живлення (порівняно слабкий зв'язок паразита з хазяїном). У випадку стаціонарного паразитизму паразит довго (інколи все життя) пов'язаний з хазяїном. Цю форму паразитизму можна поділити на періодичний, коли паразит частину свого життя проводить незалежно від хазяїна, і постійний, який відбувається протягом всього життя паразита. Паразити, які здатні інвазувати тільки один вид хазяїна (наприклад, Eimeria stiedae паразитує лише в кролів), називаються гомоксенними, або однохазяїними. Якщо в життєвому циклі наявні два або кілька хазяїв, таких паразитів називають гетероксенними. Інколи спостерігається наявність факультативних хазяїв, у яких паразити зустрічаються не завжди та, як правило, в незначній кількості. В організмі цього хазяїна паразити можуть не завершувати циклу свого розвитку та швидко гинути. Так, наприклад, стьожак широкий (Diphyllobothrium latum) добре адаптований до організму людини, у якої він паразитує тривалий час і сягає значних розмірів. Якщо ця цестода потрапляє до організму нехарактерного хазяїна (наприклад, лисиці), то в цьому випадку розміри паразита є невеликими, а строки його життя не перевищують кількох місяців. У гетероксенних паразитів життєвий цикл відбувається зі зміною хазяїв. Остаточним, або дефінітивним, хазяїном вважається організм, у якому відбувається розвиток і розмноження дорослої статевозрілої особини паразита. Проміжними хазяями є особини, у яких паразит проходить інші фази розвитку. При цьому можуть бути перший і другий (додатковий) проміжні хазяї. Наприклад, для стьожака широкого це циклоп і коропова риба відповідно. Інколи спостерігається наявність резервуарного хазяїна (на цей час більш поширеною є назва "паратенічний хазяїн"), який є необов'язковим для продовження життєвого циклу. У ньому паразит не гине, але й практично не розвивається (для стьожака широкого - це щука). Специфічність паразита — це історично зумовлений прояв ступеня адаптованості паразита до хазяїна. За гостальною специфічністю розрізняють моногостальних (здатних мешкати лише в одному виді хазяїна, як людська аскарида) та полігостальних (здатних мешкати в кількох хазяях, наприклад - ехінокок, здатний на личинковій стадії заражати кілька видів хазяїв) паразитів. Вікова специфічність передбачає використання паразитом переважно хазяїна з певними віковими характеристиками. Так, дитячий гострик та карликовий ціп'як уражають переважно дітей. Топічна спеціалізація (за місцем розташування) свідчить про місце локалізації паразита в хазяїні. Так, деякі види пухоїдів жорстко дотримуються своїх місць локалізації на тілі птаха, печінкова двоустка (Fasciola hepatica), жаб'яча багатоустка (Polystomum integerrimum) та інші види розташовуються в типових для них ділянках тіла хазяїна. Сезонна спеціалізація полягає в тому, що проникнення паразита в тіло хазяїна відбувається в певному сезоні року. Наприклад, значна кількість кишкових гельмінтів риб пристосувалася до паразитування таким чином, щоб їх життєвий цикл завершувався до зимового періоду, коли риба голодує й залишає своїх паразитів без їжі. У цьому випадку розвиток останніх відбувається переважно в теплий період. Поняття "біогельмінти" й "геогельмікти" було сформульовано К.І. Скрябіним і Р.С. Шульцем у 1931 році, а "біопротисти" та "геопротисти" - В.О. Догелем у 1951 році. Геогельмінтами вважають таких паразитичних черв'яків, у яких хоча б одна з активних стадій розвивається в навколишньому середовищі. Для біогельмінтів характерним є те, що жодна з активних стадій не розвивається в зовнішньому середовищі, але може певною мірою контактувати з ним. Зв'язки між паразитом та хазяїном можуть формуватися на різних рівнях. На популяційному рівні формуються різноманітні паразитарні системи, а міжпопуляційна взаємодія може мати різний ступінь екстенсивності та інтенсивності. Під інтенсивністю зараження розуміють кількість особин паразита, які знаходяться в організмі одного хазяїна. Екстенсивністьзараження, - це кількість особин популяції (у відсотках), заражених певним видом паразита. За ступенем екстенсивності зв'язки між паразитами та їх хазяями можна поділити на облігатні, факультативні та випадкові. На особливу увагу заслуговує паразитизм, властивий соціальним комахам та іншим формам (явище так званого соціального паразитизму), серед якого розрізняють кілька форм. Клептопаразитизм (клептобіоз) - це існування одного виду соціальних комах за рахунок обкрадання інших видів. Якщо в деяких медоносних та безжалих бджіл це явище спостерігається, але є необов'язковим, то представники роду лестримелітта стали вже нездатними забезпечувати своє існування іншим шляхом. Ці комахи втратили щіточки й кошики, через що самостійно збирати їжу на квітах не можуть. Гніздовий паразитизм передбачає можливість існування одного виду суспільних комах в гніздах інших, при чому їжу вони отримують шляхом крадіжок або участі в трофолаксисі (обмін їжею між членами колонії). Поширений цей вид паразитизму не лише серед мурах та термітів - загальновідомим є приклад зозулі звичайній (Cuculus canorus), яка підкидає свої яйця до чужих гнізд. Справжнім соціальним паразитизмом вважається явище спільного існування двох видів суспільних комах шляхом утворення змішаних колоній. Серед прикладів цієї форми паразитизму можна навести "узурпацію" гнізд джмелів джмелями-зозулями (рід Psithyrus), які так само втратили здатність до самостійного збирання їжі. Ще унікальнішим є явище рабоволодіння в мурах (або дулозис). У цьому випадку робочі особини мурахи-рабовласники виконують функції солдатів, а особини рабів - усі інші функції, враховуючи й годування своїх господарів (у деяких видів рабоволодарів поністю втрачено можливість самостійного живлення). Таким чином, явище паразитизму в природі поширене більшою мірою та є різноманітним, ніж це часто уявляється. Більше того, можливо, ще не всі його форми вивчені досконало та очікують на подальші дослідження. Паразитарна система - це мікроекосистема, компоненти якої пов'язані між собою різноманітними біологічними зв'язками та забезпечують можливість теоретично нескінченно тривалого здійснення паразитом своїх основних життєвих функцій - живлення, розмноження, розселення. Паразитарні системи можуть бути подвійними, потрійними та множинними. Подвійні паразитарні системи передбачають взаємодію лише між двома популяціями - паразита й хазяїна. Потрійні системи, крім попередніх компонентів, передбачають наявність ще й переносника. У випадку простої потрійної системи, коли передбачається наявність одного збудника, хазяїна та переносника (прикладом є малярія, яка передбачає взаємодію між малярійним плазмодіумом, людиною як проміжним хазяїном та малярійним комаром (p. Anopheles) як кінцевим хазяїном та переносником водночас), її можна класифікувати як мономорфну. У випадках, коли будь-яка ланка подібного ланцюга може замінюватися іншими компонентами, слід говорити про поліморфну потрійну систему. Так, природна циркуляція японського енцефаліту підтримується і різними представниками хребетних як хазяїв, і значною кількістю переносників. Множинні паразитарні системи передбачають взаємодію популяцій паразитів із кількома видами хазяїв, при чому останні є взаємонезамінними й мають різне значення для здійснення життєвого циклу паразита. Найяскравішим прикладом такої паразитарної системи є трематоди. Трансмісивними називаються такі хвороби, за яких збудники передаються від одного організму до іншого через укус кровосисних членистоногих. Учення про природні вогнища й трансмісивні хвороби було розроблене Є.Н. Павловським. Паразитологія є комплексною наукою, яка всебічно досліджує паразитів, хвороби, які вони викликають у людей, тварин або рослин, та заходи з обмеження їх чисельності. Паразитологія торкається багатьох загальних питань біології, зокрема, вона є підґрунтям для вивчення проблем морфологічних і фізіологічних адаптацій, для нозологічного розуміння поняття "вид" тощо. Виходячи з рослинного або тваринного походження паразитів, паразитологію поділяють на фіто- і зоопаразитологію. Залежно від належності "хазяїв" до рослинного чи тваринного царства розрізняють зоопаразитологію рослин і зоопиразитологію тварин. Зоопаразитологія, яку ще називають власне паразитологією, складається з протозоології - науки про паразитичних найпростіших і хвороби, які вони викликають; гельмінтології- вивчає паразитичних черв'яків, і хвороби, які вони викликають; арахнології та ентомології, які вивчають павукоподібних і комах відповідно - як збудників,так і переносників збудників інфекційних та інвазійних хвороб. Паразитологію, згідно з об'єктами паразитування збудників, поділяють на медичну, ветеринарну та агрономічну. Розділ паразитології, який вивчає асоціації паразитичних та умовно паразитичних організмів, що належать до різних систематичних груп, називається. паразитоценологією. Хвороби, які складають предмет вивчення цієї науки, називають асоціативними. Переглядів: 1472 |
Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google: |
© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове. |
|