Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Тема 1. Загальні поняття паразитології.

1. Поняття паразитизму і паразитів;

2. Класифікація паразитів;

3. Паразитарні системи;

4. Паразитологія та її основні відділи.

Паразит (від грец. паразітос - нахлібник, дармоїд) - організм, який існує безпосередньо за рахунок особин іншого виду й тісно з ними пов'язаний у своєму життєвому циклі. Він отримує їжу від одного або дуже невеликої кількості особин організмів-хазяїв, завдаючи останнім певної шкоди, при цьому не викликаючи їх моментальної загибелі.

Під паразитизмом розуміють антагоністичні міжвидові від­носини - співіснування різних організмів, з яких один є парази­том, а інший - хазяїном. Значне поширення й різноманітність видів паразитизму свідчать про те, що ця життєва форма з особ­ливим типом відносин до середовища (через організм хазяїна) виникла незалежно в різних систематичних групах організмів. Вивчення паразитизму та пов'язаних з ним явищ має як теоре­тичне, так і практичне значення.

У визначенні паразитизму слід враховувати:

- просторові взаємовідносини паразита та хазяїна;

- живлення за рахунок соків, тканин, перетравленої їжі хазяїна;

- патогенний вплив паразита на хазяїна й відповідні реакції останнього;

- регулювання відносин паразита з навколишнім середовищем за рахунок хазяїна.

Нині вважається, що майже не існує організмів, повністю вільних від будь-яких паразитів (принаймні, у незначній кіль­кості). З іншого боку, більшість паразитичних форм є специфіч­ними для певних видів хазяїв або їх обмеженої кількості. Таким чином, імовірно, переважна більшість організмів на Землі нале­жать саме до паразитів.

Деякі групи організмів складаються лише з паразитів, зокре­ма, усі віруси, значна кількість бактерій. Серед тварин вони розпо­ділені досить нерівномірно: у найпростіших - це цілі типи (апікомплексні, кнідоспоридії, мікроспоридії); серед багатоклітинних - тип скреблянки; у типі плоскі черви - класи присисні та стьожкові че­рви; у типі членистоногі - в класах павукоподібні та комахи тощо.

Збудники інфекційних хвороб - це патогенні бактерії, віру­си, рикетсії, гриби тощо, які можуть паразитувати в організмі рослин, тварин і людини. Паразитів, що за своїм систематичним положенням належать до тварин, називають зоопаразитами, а хвороби, які вони викликають, - інвазійними, або паразитар­ними. Наприклад, сибірська виразка є інфекційною хворобою, оскільки її збудник Bacillus anthracis - бактерія. Кокцидіоз є інвазійним захворюванням, оскільки кокцидії (ряд Coccidiida) належать до типу Арісотрlеха (тварини).

Патогенність паразитів характеризується специфічністю дії на організм хазяїна, тобто здатністю викликати лише певну, вла­стиву тому чи іншому збуднику хворобу. Ступінь їх патогенності при тривалому впливі різних умов середовища може змінювати­ся. Цей ступінь, або міру патогенності, прийнято називати віру­лентністю. Вірулентність патогенного організму можна штуч­но посилити або послабити до її повної втрати. Зміна вірулент­ності може відбуватися також у природних умовах.

За одиницю визначення вірулентності прийнято летальну дозу. Наприклад, мінімальна летальна доза (LD) - це най­менша кількість живих мікробів або їх токсинів, які виклика­ють за певний строк загибель більшості взятих для досліду тва­рин певного виду. Але з урахуванням різної індивідуальної сприйнятливості тварин доцільно користуватися летальною до­зою (LD10Q) - найменшою дозою, яка викликає загибель 100% заражених тварин, або середньою летальною дозою мікробів (LD50), від якої гине половина піддослідних організмів.

Під заразністю збудника хвороби розуміють його здатність викликати захворювання при потраплянні до організму хазяїна навіть у найменших дозах. Наприклад, вірус ящура може спри­чинити захворювання великої рогатої худоби у розведенні 1:100 000 000.

Паразитизм набуває значного поширення в природі, але інко­ли самі паразити стають джерелами їжі для дрібніших парази­тів другого порядку. Це явище називається гіперпаразитизмом, що є формою життя одного паразита в іншому чи на іншому. Прикладом подібного явища можна вважати найпростішого джгутиконосця Histomonas mellagris, який паразитує в яйцях нематоди Heterakis gallinarum. Обидва паразити мешкають у кишечнику індиків (Meleagris gallopavo) і при ураженні птахів гетерокідозом може відбутись ураження й гістомонадозом. Гіперпаразити зустрічаються серед гельмінтів, кліщів і комах.

Є досить багато прикладів паразитування личинок гельмін­тів у різних ектопаразитах. Наприклад, цистицеркоїди діпілідія собачого (Dipilidium caninum) живуть у собачій блосі (Ctenocephalus canis) й у волосоїді (Trichodectes canis). Загальна кількість наїзників, що паразитують на шкідливих комахах, за­знає нападу багатьох вторинних паразитів. Так, паразит капус­тяної білянки наїзник Apanteles glomeratus страждає від нападу близько 20 видів гіперпаразитів.

Паразити, використовуючи хазяїна як джерело їжі та сере­довище існування, не вбивають останнього. Але деякі парази­тичні личинки комах (оси, представники деяких родин двокри­лих та їн.), розвиваючись у тілі хазяїна, призводять до його за­гибелі. Такі форми отримали назву паразитоїди.

За місцем локалізації паразитів на тілі хазяїна останніх по­діляють на чотири основні групи:

1)зовнішні, або ектопаразити, що мешкають на зовнішніх покривах; вони можуть бути як тимчасовими (п'явки, кровосисні комахи), так і постійними (воші, пухоїди тощо);

2)шкірні паразити - наприклад, коростяний свербун (Sarcoptes
scabiei);

3)порожнинні паразити, що мешкають у порожнинах тіла, які
контактують із зовнішнім середовищем - личинки вольфартової мухи й порожнинних оводів можуть існувати в порожнині носа або зовнішнього слухового проходу;

4)внутрішні, або ендопаразити, — паразити крові, кишечнику
та інших органів (малярійні плазмодії, аскариди, трихінели).

Справжніми паразитами вважаються лише ті організми, для яких паразитичний спосіб життя є обов'язковою формою існу­вання. Від справжніх паразитів слід відрізняти несправжніх, до яких належать вільноіснуючі організми, здатні певний час за­лишатися живими, випадково потрапивши в інший організм. Такими, наприклад, є личинки мух, що залишаються живими після того, як пройдуть через кишечник людини.

Крім абсолютного (облігатного), існує й факультативний (необов'язковий) паразитизм, прикладом якого може бути стронгілоїд людський (Strongyloides stercoralis). Цей вид переходить від вільноіснуючого стану до паразитизму лише в разі нестачі по­живних речовин у природному середовищі для нормального роз­витку.

Під тимчасовим паразитизмом розуміютьвідносини пара­зитів із хазяїном, обмежені переважно часом живлення (порів­няно слабкий зв'язок паразита з хазяїном). У випадку стаціо­нарного паразитизму паразит довго (інколи все життя) пов'я­заний з хазяїном. Цю форму паразитизму можна поділити на періодичний, коли паразит частину свого життя проводить незале­жно від хазяїна, і постійний, який відбувається протягом всьо­го життя паразита.

Паразити, які здатні інвазувати тільки один вид хазяїна (на­приклад, Eimeria stiedae паразитує лише в кролів), називаються гомоксенними, або однохазяїними. Якщо в життєвому циклі наявні два або кілька хазяїв, таких паразитів називають гетероксенними.

Інколи спостерігається наявність факультативних хазяїв, у яких паразити зустрічаються не завжди та, як правило, в незнач­ній кількості. В організмі цього хазяїна паразити можуть не за­вершувати циклу свого розвитку та швидко гинути. Так, напри­клад, стьожак широкий (Diphyllobothrium latum) добре адапто­ваний до організму людини, у якої він паразитує тривалий час і сягає значних розмірів. Якщо ця цестода потрапляє до організ­му нехарактерного хазяїна (наприклад, лисиці), то в цьому ви­падку розміри паразита є невеликими, а строки його життя не перевищують кількох місяців.

У гетероксенних паразитів життєвий цикл відбувається зі зміною хазяїв. Остаточним, або дефінітивним, хазяїном вва­жається організм, у якому відбувається розвиток і розмноження дорослої статевозрілої особини паразита. Проміжними хазяями є особини, у яких паразит проходить інші фази розвитку. При цьому можуть бути перший і другий (додатковий) проміжні хазяї.

Наприклад, для стьожака широкого це циклоп і коропова риба відповідно. Інколи спостерігається наявність резервуарного хазяїна (на цей час більш поширеною є назва "паратенічний хазяїн"), який є необов'язковим для продовження життєвого ци­клу. У ньому паразит не гине, але й практично не розвивається (для стьожака широкого - це щука).

Специфічність паразита — це історично зумовлений прояв сту­пеня адаптованості паразита до хазяїна. За гостальною специфіч­ністю розрізняють моногостальних (здатних мешкати лише в од­ному виді хазяїна, як людська аскарида) та полігостальних (здатних мешкати в кількох хазяях, наприклад - ехінокок, здатний на личинковій стадії заражати кілька видів хазяїв) паразитів.

Вікова специфічність передбачає використання паразитом переважно хазяїна з певними віковими характеристиками. Так, дитячий гострик та карликовий ціп'як уражають переважно ді­тей. Топічна спеціалізація (за місцем розташування) свідчить про місце локалізації паразита в хазяїні. Так, деякі види пухо­їдів жорстко дотримуються своїх місць локалізації на тілі пта­ха, печінкова двоустка (Fasciola hepatica), жаб'яча багатоустка (Polystomum integerrimum) та інші види розташовуються в типо­вих для них ділянках тіла хазяїна. Сезонна спеціалізація поля­гає в тому, що проникнення паразита в тіло хазяїна відбувається в певному сезоні року. Наприклад, значна кількість кишкових гельмінтів риб пристосувалася до паразитування таким чином, щоб їх життєвий цикл завершувався до зимового періоду, коли риба голодує й залишає своїх паразитів без їжі. У цьому випадку розвиток останніх відбувається переважно в теплий період.

Поняття "біогельмінти" й "геогельмікти" було сформульова­но К.І. Скрябіним і Р.С. Шульцем у 1931 році, а "біопротисти" та "геопротисти" - В.О. Догелем у 1951 році.

Геогельмінтами вважають таких паразитичних черв'яків, у яких хоча б одна з активних стадій розвивається в навколиш­ньому середовищі.

Для біогельмінтів характерним є те, що жодна з активних стадій не розвивається в зовнішньому середовищі, але може пев­ною мірою контактувати з ним.

Зв'язки між паразитом та хазяїном можуть формуватися на різних рівнях. На популяційному рівні формуються різноманітні паразитарні системи, а міжпопуляційна взаємодія може мати різний ступінь екстенсивності та інтенсивності.

Під інтенсивністю зараження розуміють кількість особин паразита, які знаходяться в організмі одного хазяїна. Екстен­сивністьзараження, - це кількість особин популяції (у відсот­ках), заражених певним видом паразита.

За ступенем екстенсивності зв'язки між паразитами та їх ха­зяями можна поділити на облігатні, факультативні та випадкові.

На особливу увагу заслуговує паразитизм, властивий соці­альним комахам та іншим формам (явище так званого соціаль­ного паразитизму), серед якого розрізняють кілька форм. Клептопаразитизм (клептобіоз) - це існування одного виду соці­альних комах за рахунок обкрадання інших видів. Якщо в де­яких медоносних та безжалих бджіл це явище спостерігається, але є необов'язковим, то представники роду лестримелітта стали вже нездатними забезпечувати своє існування іншим шляхом. Ці комахи втратили щіточки й кошики, через що самостійно збирати їжу на квітах не можуть.

Гніздовий паразитизм передбачає можливість існування од­ного виду суспільних комах в гніздах інших, при чому їжу вони отримують шляхом крадіжок або участі в трофолаксисі (обмін їжею між членами колонії). Поширений цей вид паразитизму не лише серед мурах та термітів - загальновідомим є приклад зо­зулі звичайній (Cuculus canorus), яка підкидає свої яйця до чу­жих гнізд.

Справжнім соціальним паразитизмом вважається явище спільного існування двох видів суспільних комах шляхом утво­рення змішаних колоній. Серед прикладів цієї форми паразити­зму можна навести "узурпацію" гнізд джмелів джмелями-зозулями (рід Psithyrus), які так само втратили здатність до самостій­ного збирання їжі. Ще унікальнішим є явище рабоволодіння в мурах (або дулозис). У цьому випадку робочі особини мурахи-рабовласники виконують функції солдатів, а особини рабів - усі інші функції, враховуючи й годування своїх господарів (у деяких видів рабоволодарів поністю втрачено можливість самостійного живлення).

Таким чином, явище паразитизму в природі поширене біль­шою мірою та є різноманітним, ніж це часто уявляється. Більше того, можливо, ще не всі його форми вивчені досконало та очіку­ють на подальші дослідження.

Паразитарна система - це мікроекосистема, компоненти якої пов'язані між собою різноманітними біологічними зв'язка­ми та забезпечують можливість теоретично нескінченно трива­лого здійснення паразитом своїх основних життєвих функцій - живлення, розмноження, розселення. Паразитарні системи мо­жуть бути подвійними, потрійними та множинними.

Подвійні паразитарні системи передбачають взаємодію лише між двома популяціями - паразита й хазяїна.

Потрійні системи, крім попередніх компонентів, передбачають наявність ще й переносника. У випадку простої потрійної системи, коли передбачається наявність одного збудника, хазяїна та перенос­ника (прикладом є малярія, яка передбачає взаємодію між ма­лярійним плазмодіумом, людиною як проміжним хазяїном та малярійним комаром (p. Anopheles) як кінцевим хазяїном та пе­реносником водночас), її можна класифікувати як мономорфну. У випадках, коли будь-яка ланка подібного ланцюга може замі­нюватися іншими компонентами, слід говорити про поліморфну потрійну систему. Так, природна циркуляція японського енце­фаліту підтримується і різними представниками хребетних як хазяїв, і значною кількістю переносників.

Множинні паразитарні системи передбачають взаємодію популяцій паразитів із кількома видами хазяїв, при чому останні є взаємонезамінними й мають різне значення для здійснення життєвого циклу паразита. Найяскравішим прикладом такої паразитарної системи є трематоди.

Трансмісивними називаються такі хвороби, за яких збудни­ки передаються від одного організму до іншого через укус крово­сисних членистоногих. Учення про природні вогнища й трансмі­сивні хвороби було розроблене Є.Н. Павловським.

Паразитологія є комплексною наукою, яка всебічно дослі­джує паразитів, хвороби, які вони викликають у людей, тварин або рослин, та заходи з обмеження їх чисельності. Паразитоло­гія торкається багатьох загальних питань біології, зокрема, вона є підґрунтям для вивчення проблем морфологічних і фізіологіч­них адаптацій, для нозологічного розуміння поняття "вид" тощо.

Виходячи з рослинного або тваринного походження парази­тів, паразитологію поділяють на фіто- і зоопаразитологію. За­лежно від належності "хазяїв" до рослинного чи тваринного цар­ства розрізняють зоопаразитологію рослин і зоопиразитологію тварин.

Зоопаразитологія, яку ще називають власне паразитоло­гією, складається з протозоології - науки про паразитичних най­простіших і хвороби, які вони викликають; гельмінтології- ви­вчає паразитичних черв'яків, і хвороби, які вони викликають; арахнології та ентомології, які вивчають павукоподібних і ко­мах відповідно - як збудників,так і переносників збудників інфе­кційних та інвазійних хвороб. Паразитологію, згідно з об'єкта­ми паразитування збудників, поділяють на медичну, ветерина­рну та агрономічну.

Розділ паразитології, який вивчає асоціації паразитичних та умовно паразитичних організмів, що належать до різних систе­матичних груп, називається. паразитоценологією. Хвороби, які складають предмет вивчення цієї науки, називають асоціатив­ними.




Переглядів: 1472

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.