Поняття неплатоспроможності і банкрутства.

Відповідно до ст.1 Закону неплатоспроможність – неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов’язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності

Сучасне законодавство про банкрутство містить п’ять ознак неплатоспроможності боржника:

- характер грошових зобовязань;

- базовий розмір грошових вимог;

- спірність вимог;

- строк неоплати;

- наявність виконавчого провадження.

Характер грошових зобов’язань.

У новій редакції Закону змінено і розширено поняття грошових зобов’язань як предмета процедур банкрутства. За старою редакцією - це зобов"язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму. У новій редакції - грошове зобов’язання - зобов’язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Таким чином, новий Закон вирішив стару проблему - що робити з тими зобов’язаннями боржника, які мають виконуватись у натурі і полягають, наприклад, у обов’язку виконати певну роботу, а не сплатити гроші.

До грошових зобов’язань відносяться також зобов’язання щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов’язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов’язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов’язань боржника, в тому числі зобов’язань щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов’язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян, зобов’язання з виплати авторської винагороди, зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов’язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не встановлено Законом.

Базовий розмір грошових вимог.

Мінімальний розмір неоплачених боржником грошових вимог для ініціювання справи про банкрутство – 300 м.р.з.п. (в США – 5000 дол., в Англії – 750 фунтів, в Росії – 100 м.р.з.п. для громадян і 500 м.р.з.п для юридичних осіб.)

Безпірність вимог.

Для того, щоб неплатоспроможність була реальною, необхідно, щоб грошові вимоги ініціюючого кредитора були безспірними.

Цей фактор відіграє важливу роль, оскільки якщо вимоги оспорюються боржником, то відсутня неплатоспроможність. Згідно із ч.3 ст.10 Закону, Безспірні вимоги кредиторів - грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Строк неоплати.

Саме строк визначає зовнішній фактор призупинення платежів. якщо строк менше 3 місяців, то неплатоспроможність тимчасова, якщо ж більше – то стійка чи абсолютна

Виконавче провадження.

Завдання виконавчого провадження і провадження у справі про банкрутство є практично однаковими – погашення грошових вимог кредиторів. схожість між цими провадженнями наводить на думку, що вони повинні бути пов’язані між собою і йти один за другим. Саме незадоволеність результатами виконавчого провадження є передумовою виникнення процедури банкрутства.

Реальність неплатоспроможності повинна бути апробованою виконавчим провадженням. Це означає, що боржник не може виконати грошові зобов’язання. Якщо взяти за основу тільки строк невиконання, то матимемо іншу картину: боржник не хоче виконувати грошові зобов’язання (з різних причин). Якщо боргове зобов’язання спірне і боржник не хоче погашати його добровільно, то тут нема призупинення платежів або неплатоспроможності. Неплатоспроможність повинна бути дійсною, реальною і об’єктивною.

Тільки виконавче провадження може підтвердити реальну (фактичну) неплатоспроможність господарюючого суб’єкта. Якщо ж боржник протягом 3 міс. не погасив заборгованість в рамках виконавчого провадження, це свідчить про стійку неплатоспроможність. І тоді на зміну виконавчому провадженню приходить процедура банкрутства.

Водночас можна сказати, що обов’язкова наявність виконавчого документа має певні недоліки, зокрема, вона унеможливлює порушення справи про банкрутство у разі, якщо боржник визнає існуючу заборгованість та видав, приміром, платіжну вимогу — доручення, або у кредитора наявний опротестований вексель. Таким чином, Закон ускладнює процедуру порушення справи про банкрутство шляхом обов’язковості наявності виконавчого документа з огляду на те, що при відкритті виконавчого провадження виконавець зобов’язаний накласти арешт на майно, вжити заходів забезпечення тощо.

Неплатоспроможність є підставою для ініціювання провадження у справі про банкрутство, однак не обов’язково тягне за собою визнання боржника банкрутом. Вона лише припускає недостатність майнових активів боржника перед грошовими зобов’язаннями кредиторів. тільки через застосування судових процедур можна встановити неможливість відновлення платоспроможності господарюючого суб’єкта. В силу абз.3 ст.1 Закону, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.